Рішення № 70607687, 30.11.2017, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа №265/838/17

Провадження №2/265/617/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2017 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Міхєєва І. М.,

за участю секретарів судового засідання – Федорової А. С., Розсоха І. О.,

представника позивача – ОСОБА_1,

відповідачів – ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника відповідача – ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором ,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі по тексту – «Приватбанк») звернулось до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що 19 березня 2007 року «Приватбанк» та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № MR14AU00820020, за умовами якого банк видав позичальнику кредитні кошти у розмірі 97803,10 грн. строком повернення до 18 березня 2014 року. Відповідно до вказаного договору погашення заборгованості здійснюється щомісячними платежами, які складаються зі сплати боргу за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими платежами. В разі порушення вимог кредитного договору позичальник повинен був сплатити підвищені відсотки від суми непогашеної заборгованості. Банк умови договору виконав, надавши визначену його умовами суму кредиту позичальнику.

19 березня 2007 року з метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов’язань ОСОБА_2 за кредитним договором «Приватбанк» із ОСОБА_3 уклав договір поруки, за умовами якого поручитель солідарно та повністю відповідав за виконання зобов’язань позичальником.

Під час розгляду справи представник позивача змінив позовні вимоги, зменшивши їх розмір. В обґрунтування змінених позовних вимог представник «Приватбанк» вказував, що ОСОБА_2 умови кредитного договору належним чином не виконує, внаслідок чого склалась заборгованість за кредитним договором № MR14AU00820020 станом на 17 листопада 2016 року в загальному розмірі 360983,63 грн.

Однак, оскільки сума боргу з тіла кредиту, а також з відсотків в сумі 22306,80 грн., нарахованих до 21 вересня 2011 року позичальнику, була рішенням суду від 7 травня 2012 року стягнута з обох відповідачів, то на підставі цього просив стягнути з позичальника та поручителя відповідно заборгованість лише з нарахованих, починаючи з 21 вересня 2011 року по 27 березня 2017 року, за договором від 19 березня 2007 року відсотків у сумі 47971,61 грн., тим самим не наполягаючи на стягненні з відповідачів суми боргу з комісії та пені.

Крім того представник позивача в уточненій позовній заяві зазначив, що на виконання рішення суду від 7 травня 2012 року з відповідачів у примусовому порядку було стягнуто 8327,12 грн. в рахунок погашення боргу з відсотків за таким рішенням.

Враховуючи, що у добровільному порядку відповідачі не погашають наявний борг з відсотків, то просив суд солідарно стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у сумі 47971,61 грн., а також судові витрати банку по справі.

Представник позивача, ОСОБА_1, яка діє на підставі довіреності, в судовому засіданні, надавши пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, просила суд повністю задовольнити змінені позовні вимоги «Приватбанк». При цьому заперечувала усі доводи сторони відповідачів.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судовому засіданні, заперечуючи проти заявлених позовних вимог в повному обсязі, посилались на надані ними письмові заперечення, просили суд застосувати строк позовної давності до заявлених банком позовних вимог та відмовити у задоволенні позову.

За письмовими запереченнями на позов вбачається, що відповідачі зазначали, що банк самостійно у порушення закону підвищив відсоткову ставку за кредитним договором від 19 березня 2007 року, починаючи з 1 лютого 2009 року, не попередивши про це позичальника та поручителя. Також посилались на те, що відповідно до рішення суду від 7 травня 2012 року було припинено виконання умов кредитного договору через те, що банк скористався можливістю достроково стягнути борг з відповідачів, тому нарахування відсотків з того часу банком була незаконна.

Представник відповідачів, адвокат ОСОБА_4, підтримуючи доводи ОСОБА_2 та ОСОБА_3, проти задоволення позову заперечував, вважаючи, що позивач діяв у порушення законодавства про захист прав споживачів, незаконно підвищивши процентну ставку за кредитним договором за відсутності згоди позичальника. Крім того порука з боку ОСОБА_3 була також припинена через неповідомлення представниками «Приватбанк» про збільшення обсягу відповідальності такого поручителя. Просив суд відмовити у позові.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши надані сторонами письмові докази, суд дійшов висновку, що змінені позовні вимоги «Приватбанк» не підлягають задоволенню, виходячи з наступного вмотивування.

Відповідно до ст. 11, 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

19 березня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № MR14AU00820020 строком дії до 18 березня 2014 року, за умовами якого банк видав позичальнику кредитні кошти у загальному розмірі 97803,10 грн., за що останній зобов’язався повернути кредит у повному обсязі та проводити погашення заборгованості відповідно до умов кредитного договору шляхом здійснення щомісячних платежів в сумі 1507,15 грн. (п. 7.1 договору), які складались зі сплати тіла кредиту, нарахованих щомісяця 1,34 % (16,08 % на рік) відсотків та інших платежів (а. с. 12-14).

Згідно із п. 7.4 такого кредитного договору при порушенні позичальником умов повернення кредиту ОСОБА_2 зобов’язався сплачувати позивачу відсотки за користування кредитом у розмірі 2,77 % на місяць (33,24 % на рік), розрахованих на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 19 березня 2007 року у цей же день між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов’язався перед кредитором солідарно відповідати за виконання позичальником усіх його зобов’язань перед кредитором в повному обсязі, що виникли з кредитного договору від 19 березня 2007 року (а. с. 15).

При цьому за п. 12 такого договору поруки передбачено, що порука ОСОБА_3 припиняється після закінчення 5 (п’яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором від 19 березня 2007 року.

Таким чином оскільки строк дії кредитного договору спливав 18 березня 2014 року, то зобов’язання поручителя за договором поруки від 19 березня 2007 року не були припинені на момент звернення представника позивача до суду 9 лютого 2017 року із вказаним позовом.

З розрахунку, доданого до справи представником позивача, вбачається, що заборгованість зі сплати відсотків у сумі 47971,61 грн. у позичальника утворилась за період з 21 вересня 2011 року по 29 листопада 2013 року.

Суд також встановив, що рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 7 травня 2012 року, яке набуло чинності 13 серпня 2012 року, за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було за умовами кредитного договору № MR14AU00820020 від 19 березня 2007 року стягнуто на користь позивача заборгованість у загальному розмірі 79049,26 грн., яка складається в тому числі з боргу з кредиту в сумі 53622,18 грн. та з боргу з нарахованих станом на 20 вересня 2011 року позичальнику відсотків у сумі 22306,80 грн. (а. с. 46-51).

Суд при цьому зазначає, що рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 7 травня 2012 року у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсним положення п. 2.3.1 кредитного договору від 19 березня 2007 року, щодо можливості банку в односторонньому порядку збільшувати відсоткову ставку за таким договором кредитування, було відмовлено.

На підставі переліченого суд зазначає, що посилання відповідачів та їх представника на порушення позивачем п. 2.3 1 умов кредитного договору від 19 березня 2007 року вже досліджувалось судом, на підставі чого було винесено відповідне рішення від 7 травня 2012 року, яке є чинним, та на підставі якого було встановлено законність дій представників ПАТ КБ «Приватбанк» в цій частині.

Також не є слушними доводи відповідачів, що порука ОСОБА_3 була припинена через його неповідомлення банком про збільшення відсоткової ставки за кредитним договором від 19 березня 2007 року, оскільки такі обставини перевірялись судами усіх інстанцій при ухвалені рішення 7 травня 2012 року щодо вирішення позову ПАТ КБ «Приватбанк» та зустрічного позову ОСОБА_2

Суд також зауважує, що за ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі змістом ст. 1046 ЦК України за договором позики позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів.

За ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

На підставі ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

У ст. 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Суд на підставі наведеного відхиляє посилання сторони відповідачів на те, що на підставі ухвалення рішення суду від 7 травня 2012 року банк був позбавлений можливості нараховувати відсотки позичальнику до сплати за кредитним договором від 19 березня 2007 року, оскільки така позиція протирічить правовому висновку Верховного Суду України, викладеному ним у постанові від 6 липня 2016 року по справі № 6-1047цс16.

Так Верховний Суд України у наведеній постанові зазначив, виходячи із системного аналізу ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України та змісту кредитного договору, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та нормами ЦК України.

Однак на підставі розгляду справи суд все ж дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову, через що зазначає про таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Згідно із ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Як встановлено судом сторони кредитного договору від 19 березня 2007 року встановили як строк дії договору (до 18 березня 2014 року), так і строки виконання зобов'язань (шляхом щомісячного погашення боргу, сплати відсотків та інших платежів).

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, а також сплати відсотків.

Суд встановив, що рішенням суду від 7 травня 2012 року було фактично задоволено вимогу банку щодо дострокового погашення заборгованості за кредитним договором від 19 березня 2007 року, що підтверджується наданими розрахунками позивача (а. с. 44-46).

Відповідно до умов кредитного договору від 19 березня 2007 року строк сплати відсотків за користування кредитними коштами для позичальника було визначено період з 25 по 30 число кожного місяця.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Отже перебіг позовної давності щодо повернення нарахованих відсотків обчислюється в такому випадку з дня настання строку виконання зобов'язання позичальника з проведення кожного чергового щомісячного платежу з відсотків.

За розрахунком, наданим представниками «Приватбанк», останній платіж на виконання умов кредитного договору від 19 березня 2007 року ОСОБА_2 здійснив у рахунок погашення пені 02 липня 2012 року в сумі 2300,0 грн., а в рахунок погашення відсотків взагалі 30 листопада 2010 року в сумі 748,10 грн.

Банк звернувся ж до суду із даним позовом про стягнення заборгованості за спірним кредитним договором 9 лютого 2017 року.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що позов представниками ПАТ КБ «Приватбанк» до відповідачів було пред’явлено поза межами строку позовної давності щодо вимог з повернення нарахованих відсотків за умовами кредитного договору від 19 березня 2007 року, враховуючи, що відповідно до розрахунків банк востаннє позичальнику були нараховані до сплати такі відсотки 29 листопада 2013 року (поточні у сумі 26,38 грн. та прострочені у сумі 255,82 грн.), а останнє погашення чергового платежу відсотків відбулося 30 листопада 2010 року.

Тобто звернення банку до суду відбулося поза межами строку позовної давності, визначеною ст. 257 ЦК України. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому суд зауважує, що на виконання рішення суду від 7 травня 2012 року з відповідачів у примусовому порядку було стягнуто 8327,12 грн. в рахунок погашення боргу з відсотків за таким рішенням, що не заперечувалось представником позивача. Так, згідно розрахунку заборгованості така сума була примусово стягнута з відповідачів 20 січня 2014 року та 04 квітня 2016 року в розмірі 1793,51 грн. та 6533,61 грн. відповідно.

Оскільки погашення боргу за відсотками в зазначені дати відбувалось в примусовому, а не добровільному порядку, суд не враховує їх при обчисленні строку позовної давності, щодо вимог з повернення нарахованих відсотків за умовами кредитного договору від 19 березня 2007 року.

Щодо вимог до поручителя, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно із договором поруки від 19 березня 2007 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_3, поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов’язань за кредитним договором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату відсотків.

Оскільки відповідальність поручителя є похідною від того, існує чи ні основний обов’язок у позичальника, то суд встановив, що зі спливом строків позовної давності до вимог банку, адресованих позичальнику, також спливли такі строки до вимог, як поручителя ОСОБА_3

Вказаний висновок суду повністю узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною ним у постанові від 3 лютого 2016 року по справі № 6-18цс16.

На підставі наведеного сплив позовної давності щодо вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до відповідачів, від яких надійшла відповідна заява про застосування строку позовної давності, є безумовною підставою для відмови у задоволенні поданого банком позову, через що суд дійшов переконання про необхідність відмовити «Приватбанк» у вимогах до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором з відсотків у сумі 47971,61 грн.

Керуючись ст. ст. 10, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 19 березня 2007 року в сумі 47971,61 грн. – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено особами, які брали участь у розгляді справи в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участі у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя