Постанова № 70600169, 30.11.2017, Крюківський районний суд м. Кременчука

Номер провадження : 2-а/537/213/2017

Справа № 537/4878/17

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.11.2017 року м. Кременчук

Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі : головуючого судді Маханькова О.В.,

за участі секретаря судового засідання Скічко Н.В.,

представник відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Крюківського районного суду в місті Кременчуці Полтавської області адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 Олександрівни до Кременчуцького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про зобов’язання призначити виплату пенсії за віком,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до Кременчуцького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про зобов’язання призначити їй пенсію за віком з 23.12.2016 року з нарахуванням заробітної плати ,підвищення розміру пенсії відповідно до ч.3 ст. 29 абз. 2 ч.1 ст. 2 Закону України «Про загальнообов*язкове державне пенсійне страхування».

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон, виданий органом 1613 від 14.08.1997 р. До листопада 1997 р. ОСОБА_2 проживала в ІНФОРМАЦІЯ_1 надалі вона виїхала з України на постійне проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль. Вона є особою похилого віку, (68 років),яка потребує пенсійного і соціального забезпечення, оскільки досягла пенсійного віку і має достатній страховий стаж, що обумовлює її право на призначення пенсії за віком. Згідно записів у трудовій книжці її трудовий стаж складає 32 роки, 10 місяців 24 дні, у даний час вона не працює. Ні до виїзду, ні станом на сьогоднішній день, пенсія їй не призначалась, відповідно, пенсійних виплат вона не отримує.

23.12.2016 року її представник по довіреності звернулася до відповідача з заявою про призначення ОСОБА_2 пенсії за віком. Однак рішенням № 7 від 03.01.2017р. відповідач відмовив їй в призначенні пенсії за віком в зв’язку з відсутністю документів, що підтверджують факт проживання (реєстрації місця проживання) в м. Кременчуці. Таке рішення відповідача позивач вважає неправомірним, таким що не відповідає Конституції України, чинному законодавству України. Проживаючі у Ізраїлі, вона, як громадянка України має конституційні права на одержання пенсії за віком, як і інші громадяни України, обмеження права на соціальний захист за ознакою місця проживання не в Україні не допускається, відповідач відмовляючи в призначенні пенсії обмежує її права. Крім того, враховуючи, що її сумарний страховий страж є майже 33 роки, вона має право на пенсію за віком більшу за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.

В судове засідання позивач та представник позивачки не з*явилися. Прохали слухати справу без їх участі.

В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позову, посилаючись на обставини, викладені в письмових запереченнях проти позову, а саме згідно законодавства України відповідач здійснює облік, призначає та здійснює їх перерахунок виключно по територіальності особам, які проживають або зареєстровані у ІНФОРМАЦІЯ_2, Кременчуцькому та Козельщинському районах. При звернені за призначенням пенсії за віком, представником позивачки було надано копія паспорту для виїзду за кордон, з відміткою про постійне місце проживання в державі Ізраїль. При цьому не було надано жодного документу, який би вказував на місце проживання або реєстрації позивача в межах адміністративно-територіальної одиниці на якій відповідач має обов’язок виконувати свої функції, не надано оригіналу трудової книжки, ні нотаріально посвідченої копії трудової книжки, а тому управління позбавлене можливості встановити той факт, що позивач не працює та не має правових підстав призначити ОСОБА_2 пенсію за віком. Враховуючи вищевикладене прохають в задоволенні позову відмовити.

Суд, розглянувши адміністративну справу в межах заявлених позовних вимог, вислухавши представника відповідача, оцінивши докази, які містяться в адміністративній справі, вважає, що позов підлягає задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є громадянкою України, підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон, виданий органом 1613 від 14.08.1997 року. Крім того ОСОБА_2 отримано новий паспорт PU122459 від 18.01.2017 року замість АС 817818 від 14.08.1997 року.

Відповідно до особливої відмітки зробленої в паспорті громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_2 постійно проживає в державі Ізраїль та прийнята на консульський облік в консульському відділ посольства України в державі Ізраїль.

Згідно позовної заяви до виїзду до держави Ізраїлю позивачка постійно проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, що не заперечувалось представниками сторін.

Ні до виїзду, ні станом на сьогоднішній день, ОСОБА_2 пенсія не призначалась, відповідно, пенсійних виплат позивач не отримує.

23 грудня 2016 року представник позивачки, діючи на підставі нотаріальної довіреності, звернувся до Кременчуцького об*єднаного Управління Пенсійного фонду України Полтавської області із заявою про призначення позивачці пенсії за віком, при цьому було надано усі необхідні документи, частина з яких а саме, оригінал її особистої нотаріально посвідченої та апостильованої заяви про призначення пенсії, працівником УПФ не були прийняті.

Рішенням від 03.01.2017 року № 7 Кременчуцьке об’єднане Управління ПФУ Полтавської області повідомило про відсутність законних підстав для прийняття заяви на призначення пенсії за віком позивачу, оскільки з наданих заявником документів встановлено, що позивач постійно проживає в Ізраїлі та на території України не має реєстрації місця проживання та відмовило ОСОБА_2 в призначенні пенсії за віком згідно з заявою її представника від 27.04.2016 року в зв’язку з порушеннями норм п.1.1 та п.2.1 Порядку №22-1 в частині підтвердження факту проживання (реєстрації) в м. Кременчуці.

У статті 24 Конституції Українизазначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У статті 46 Конституції України зазначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообовязковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

У статті 25 Конституції України зазначено, що громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Громадянин України не може бути вигнаний за межі території України або виданий іншій державі. Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Відповідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Статтею 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Таким чином, кожен громадянин України має право на вільний вибір свого місця проживання, в тому числі й за кордоном зі збереженням всіх конституційних прав, та Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за кордоном, в тому числі й право на соціальний захист, що включає право на забезпечення громадянина у старості.

Відповідно ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Враховуючи те, що рішення Європейського Суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику Європейського Суду з прав людини.

Так, в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, зазначено, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, і якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україні. Тому, Європейський Суд з прав людини дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації з пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пунктах 52-54 зазначеного рішення Європейського Суду з прав людини зазначено, що органи влади не надали ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном. Дійсно, ані рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в Суді не навів жодних таких обґрунтувань. У цьому контексті Суд зазначає, що Уряд не посилався на міркування щодо міжнародного співробітництва з метою обґрунтування поводження з пенсіонерами, які проживають в Україні, в інший спосіб, ніж з тими, які проживають за кордоном. Наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободу поєднанні зі статтею 1 Першого Протоколу.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

В своєму рішенні від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, речення другого статті 51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

В пункті 3.3 рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року вказано, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення України з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи з правової соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобовязана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Отже, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави, у тому числі, для призначення і виплати пенсії позивачу у розмірі, передбаченому Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов,язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Відповіднодо ст. 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

З копії закордонного паспорту громадянки України позивачки також вбачається, що вона народилася 15 листопада 1948 року, тобто станом на момент звернення до Кременчуцького об’єднаного УПФУ Полтавської області досягла пенсійного віку.

З копії трудової книжки позивача вбачається, що вона має страховий стаж більше 15 років, що відповідає ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно ч. 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов,язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно ч. 5 ст. 45 зазначеного Закону документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Постановою Правління Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади, 25.11.2005 року за № 22-1 затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов,язкове державне пенсійне страхування», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846 (далі Порядок № 22-1).

Зазначеним Порядком передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника (п.1.1 Порядку№22-1).

У п. 4.3 Порядку № 22-1 зазначено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

У пункті 2.9 Порядку № 22-1 зазначено, що особа, яка зверталася за пенсією, повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.

Пунктом 2.22 Порядку № 22-1 передбачено, що за документ, який засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.

Згідно п. 2.23 Порядку № 22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

Посилання відповідача, які містяться в рішенні від 03.01.2017 року, в тій частині, що не всі документи, наданні представником, засвідченні в установленому законом порядку, не заслуговують на увагу з огляду на те, що представник позивачки зазначив, що подані до УПФУ довіреність та паспорт ОСОБА_2, її підпис – нотаріально посвідчені та підтвердженні печаткою апостиль, що в силу Гаазької Конвенції, до якої Україна приєдналась 23.12.2003 року підтверджує їх справжність та не вимагає жодних додаткових підтверджень.

В своєму рішенні та письмових запереченнях до позову відповідач посилається на те, що представником позивачки надано копію паспорту для виїзду закордон, з відміткою про постійне місце проживання в державі Ізраїль, при цьому не надано жодного документа, який засвідчує факт проживання заявниці на території м.Кременчук.

Однак, як вже зазначалося вище судом, право позивача як громадянина України на призначення пенсії за віком не може пов’язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні та відсутністю на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення.

Так, у Порядку № 22-1 відсутні вимоги щодо виду паспорту, який необхідно пред’являти заявнику, коли він звертається з заявою про призначення пенсії, чи то може бути внутрішній паспорт громадянина України чи паспорт громадянина України для виїзду за кордон. В паспорті, який було пред’явлено позивачем, зазначено дату її народження 15.11.1948 року, також в паспорті міститься відмітка, що позивач перебуває на консульському обліку в державі Ізраїлі, що на думку суду повністю відповідає вимогам, зазначеним у Порядку № 22-1 щодо підтвердження віку позивача та його місця проживання.

Отже, виходячи із правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні.

Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України, зокрема в ухвалі від 16.04.2015 у справі № К/800/7943/15.

Таким чином, суд вважає, що дії відповідача щодо відмови позивачці в призначенні позивачу пенсії за віком з підстав її проживання в Ізраїлі та відсутності на території України реєстрації місця проживання є неправомірними і порушують конституційне право позивача на пенсійне забезпечення.

З приводу позовних вимог щодо призначення пенсії за віком у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, то суд приходить до наступних висновків.

Як було зазначено вище, відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Згідно зі ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

За наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено частиною першою цієї статті, пенсія за віком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.

Таким чином, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за віком та зобов'язати відповідача призначити пенсію за віком з 23.12.2016 р. у розмірі передбаченому чинним законодавством.

Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Оскільки представник позивачки звернулася до відповідача з відповідною заявою про призначення пенсії 23.12.2016 року, рішення Кременчуцького об’єднаного управління Пенсійного фонду України, щодо вказаної заяви було прийнято 03.01.2017 року, представник позивачки отримав його в травні 2017 року, після направлення заяви від 24.04.2017 року з проханням надіслати рішення, то суд вважає, що позивач звернувся до суду за захистом порушених прав в межах строку передбаченого законодавством.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кременчуцького об’єднаного Управління Пенсійного фонду України Полтавської області на користь позивачки сплачений нею судовий збір у розмірі 640, 00 грн..

Керуючись ст.ст. 9, 10, 11, 71, 86, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суд,-

постановив:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Кременчуцького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про зобов’язання призначити виплату пенсії за віком – задовольнити.

Визнати протиправними дії Кременчуцького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо відмови ОСОБА_2 в призначенні пенсії за віком.

Зобов’язати Кременчуцьке об’єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області призначити ОСОБА_2 пенсію за віком з 23.12.2016 року у розмірі передбаченому чинним законодавством.

Стягнути на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 640,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Кременчуцького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області.

Постанова суду може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої ст. 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя О.В. Маханьков