Постанова № 70599730, 30.11.2017, Диканський районний суд Полтавської області

Справа № 529/1008/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2017 року Диканський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого - судді Новака Д. І.,

при секретарі Бурлизі Н. Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Диканька адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Полтавської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними дій ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо припинення виплати їй пенсії та зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказує, що вона, як внутрішньо переміщена особа, з 01 липня 2014 року перебуває на обліку та отримує пенсію за віком в Управлінні Пенсійного фонду України в Диканському районі, а з 01 квітня 2016 року - у ОСОБА_2 об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Полтавської області. Однак, з 01 лютого 2017 року до 01 липня 2017 року відповідачем було припинено виплату належної їй пенсії за віком. Виплату пенсії було відновлено з 01 липня 2017 року, однак заборгованість, що виникла за лютий - червень 2017 року до цього часу відповідачем їй не виплачено.

Відповідно до отриманого нею листа відповідача від 02 жовтня 2017 року за № 49/Н-02 виплату пенсії з 01 лютого 2017 року до 01 липня 2017 року було припинено їй на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при Диканській районній державній адміністрації Полтавської області /далі - Комісія з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам/ № 27 від 13 грудня 2016 року, а відновлення виплати пенсії з 01 липня 2017 року здійснювалося на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 27 від 06 липня 2017 року.

Вказуючи на те, що відповідач, в порушення вимог ст. 19 Конституції України та ч. 1 ст. 49 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з 01 лютого 2017 року по 01 липня 2017 року припинив їй виплату пенсії без прийняття відповідного рішення та за відсутності законних підстав для цього, позивачка просить визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати їй пенсії з 01.02.2017 року по 01.07.2017 року та зобов'язати відповідача виплатити пенсію за вказаний період часу.

У судовому засіданні представник позивачки позовні вимоги підтримав та просив задоволити їх в повному обсязі з обставин, викладених у позові та у судовому засіданні. При цьому представник позивачки вказав, що своїми діями у вигляді припинення виплати позивачці пенсії у період часу з 01 лютого 2017 року по 01 липня 2017 року, відповідач грубо порушив охоронювані Конституцією України та Законами України її права, тим самим позбавивши її єдиного джерела для існування. Вказав, що виплату пенсії у вказаний період позивачці було припинено безпідставно, адже скасування довідки внутрішньо переміщеної особи не є законодавчо встановленою підставою припинення виплати пенсії та лише на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 27 від 13 грудня 2016 року, хоча відповідно до вимог ч. 1 ст. 49 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії припиняється лише за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду. Ні відповідачем, ні судом рішення про припинення виплати позиваці пенсії не приймалося. Вказуючи на ці обставини та порушення відповідачем вимог Конституції України, ЗУ "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування", ст. 14 Конвенції про захист прав і основоположних свобод та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, представник позивачки просив суд визнати дії відповідача щодо припинення позивачці виплати пенсії з 01.02.2017 року по 01.07.2017 року протиправними та зобов'язати відповідача виплатити їй пенсію за вказаний період часу.

Представник відповідача ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову. При цьому пояснив, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" та на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 27 від 13.12.2016 року виплату пенсії позивачці було припинено з 01 лютого 2017 року по 01 липня 2017 року у зв'язку із скасуванням довідки внутрішньо переміщеної особи. Вказав, що зазначене рішення Комісії позивачка не оскаржувала, а тому воно було чинним на момент припинення виплати пенсії. Вказав, що на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 27 від 06.07.2017 року позивачці було відновлено виплату пенсії з 01 липня 2017 року. Представник відповідача зазначив, що Решетилівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області діяло у межах наданих повноважень та відповідно до положень "Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування". Вказав, що відповідачем відповідно до вимог діючого законодавства було прийнято розпорядження про припинення виплати пенсії позивачці від 20.12.2016 року за № ПС 122420, що спростовує твердження позивачки та її представника про те, що виплата пенсії була припинена відповідачем без прийняття відповідного рішення.

Вказуючи на те, що позивачці, як внутрішньо переміщеній особі, виплата пенсії призначається та припиняється відповідно до діючого законодавства саме на підставі рішень Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, представник відповідача вважав вимоги позивачки безпідставними та такими, що суперечать чинному законодавству. Представник відповідача також зазначив, що позивачка звернулася з позовом до суду з порушенням встановленого ч. 1 ст. 99 КАС України шестимісячного строку звернення до суду та просив і у зв'язку із цим залишити позов без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивачки, доводи представника відповідача, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи позивачка, як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, з 01 липня 2014 року перебувала на обліку та отримувала пенсію за віком в Управлінні Пенсійного фонду України в Диканському районі, а з 01 квітня 2016 року в ОСОБА_2 об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Полтавської області.

Судом було встановлено, що з 01 лютого 2017 року по 01 липня 2017 року позивачці були припинені виплати пенсії на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 27 від 13 грудня 2016 року відповідно до п.п. 4 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування/ у зв'язку із скасуванням довідки внутрішньо переміщеної особи.

У ст. 49 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У ч. 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. N 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Із вищевказаної норми закону вбачається, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених статтею 49 ЗУ"Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", перелік яких є вичерпним.

Як вбачається із наданої представником відповідача в судовому засіданні копії розпорядження ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 20.12.2016 2017 року № ПС 122420, відповідачем згідно вимог законодавства було прийнято рішення про припинення позивачці виплати пенсії, що спростовує твердження позивачки та її представника про те, що виплата пенсії була припинена відповідачем без прийняття відповідного рішення.

При цьому суд зауважує, що відповідно до п. 16 Перехідних положень ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.

Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що призначення, виплата, припинення пенсійних виплат, у тому числі і внутрішньо переміщеним особам, має здійснюватися виключно на підставі норм Законів щодо пенсійного забезпечення нарівні з іншими громадянами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Положеннями ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею ст. 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року та Першого протоколу до неї від 20.03.1952 року користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я". Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

У пункті 33.3 цього рішення Європейський суд з прав людини зазначив: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13.06.2007 року "Про незалежність судової влади" встановлено, що відповідно до ст. ст. 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Як вбачається з матеріалів справи позивачці було припинено виплату пенсії з 01 лютого 2017 року по 01.07.2017 року у зв'язку із скасуванням довідки внутрішньо переміщеної особи відповідно до підпункту 4 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 08.06.2016 року № 365, які є підзаконними нормативно-правовими актами, які не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Враховуючи те, що вищевказаними підзаконними нормативно-правовими актами встановлено випадки припинення соціальних виплат, які суперечать нормам ст. 49 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якого виплата пенсії може припинятися виключно з підстав, встановлених законом, суд, керуючись ч. 4 ст. 9 КАС України застосовує до спірних правовідносин ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який має вищу юридичну силу та не бере до уваги посилання відповідача на вимоги вказаних вище підзаконних нормативно-правових актів як підставу для призупинення виплати пенсії.

Проаналізувавши положення вищевказаного законодавства, розпорядження відповідача про припинення виплати пенсії позивачці з 01.02.2017 року по 01.07.2017 року, суд дійшов висновку, що відповідач, припинивши у цей період часу виплату позивачці її пенсії діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки припинення виплати пенсії особі у зв'язку із скасування довідки внутрішньо переміщеної особи не відноситься до законодавчо визначених підстав припинення виплати пенсії згідно ч. 1 ст. 49 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та суперечить приписам Конституції України, якою кожному громадянину гарантується право соціального захисту, у тому числі пенсійного забезпечення, а тому вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачці з 01 лютого 2017 року по 01 липня 2017 року.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 46 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Враховуючи те, що з 01 липня 2017 року позивачці було відновлено виплату пенсії, однак внаслідок неправомірного призупинення відповідачем виплати пенсії позивачці за лютий-червень 2017 року виникла заборгованість по пенсії, керуючись ч. 2 ст. 46 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача виплатити позивачці виниклу заборгованість по пенсії з 01 лютого 2017 року по 30 червня 2017 року включно, таким чином задоволивши позовні вимоги в повному обсязі.

Враховуючи те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України постанови суду про присудження виплати пенсій виконуються негайно, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання постанови суду в частині зо- бов"язання ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області провести виплату на користь ОСОБА_1 одномісячного розміру пенсії.

Суд вважає безпідставним твердження представника відповідача про те, що позивачка звернулася з позовом з пропуском строку звернення до суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 46 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж три роки до дня звернення за отриманням пенсії.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 46 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

З огляду на позицію Конституційного Суду України в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення ч. 1 ст. 99 КАС України в системному зв'язку з положенням ч. 2 ст. 46 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", можна дійти висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

Судом було встановлено, що позивачці було призупинено виплату пенсії з 01 лютого 2017 року до 01 липня 2017 року.

З позовом про визнання неправомірними дій відповідача щодо припинення виплати пенсії у цей період часу позивачка звернулася до суду 07 листопада 2017 року.

Від останнього місяця невиплати пенсії позивачці, тобто від кінця червня 2017 року до часу подачі позову до суду минуло лише близько п'яти місяців, що свідчить про те, що передбачений ст. 99 КАС України шестимісячний строк звернення до суду позивачкою не було порушено.

Крім цього, суд зауважує, що позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», норми якого надають їй право звернутись до суду із вимогою про виплату пенсії за минулий час, але не більше ніж три роки до дня звернення за отриманням пенсії у разі не отримання її своєчасно з власної вини і без обмеження будь-яким строком звернення до суду у разі неотримання пенсії з вини органу, що призначає та виплачує пенсію.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачкою строк звернення до суду не пропущено, а тому письмове клопотання відповідача про залишення позову без задоволення у зв'язку із пропуском позивачкою строку звернення до суду є безпідставним.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань підлягає стягненню на користь позивачки ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір по справі у розмірі 1280 грн. 00 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 19 ч. 2, 22, 24, 46, 64 Конституції України, ст. ст. 46, 49, п. 16 Перехідних положень ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ст. 7 ч.ч. 1, 2 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року та Першого протоколу до неї від 20.03.1952 року, рішеннями Європейського Суду з прав людини "Пічкур проти України" та "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13.06.2007 року "Про незалежність судової влади", ст. ст. 6, 7, 9 ч. 4, 18, 71, 94 ч. 1, 3, 99, 104-106, 158-163, 167, 256 ч. 1 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задоволити.

Визнати протиправними дії ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2017 року по 01 липня 2017 року.

Зобов'язати Решетилівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області виплатити пенсію ОСОБА_1 з 01 лютого 2017 року по 30 червня 2017 року включно.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині зобов"язання ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області провести виплату на користь ОСОБА_1 одномісячного розміру пенсії.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1280 /одна тисяча двісті вісімдесят/ грн. 00 коп.

Постанова може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Диканський районний суд Полтавської області, шляхом подання апеляційної скарги в 10-ти денний строк з дня її проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення постанови - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий: