Ухвала суду № 70598990, 28.11.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" листопада 2017 р. м. Київ К/800/31487/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Загороднього А.Ф.,

Мойсюка М.І.,

та секретаря Малини Л.В., за участю позивача ОСОБА_2 та представника Державної міграційної служби України Шевченка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року у справі за позовом громадян Республіки Білорусь ОСОБА_2, ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України про зобов'язанні вчинити певні дії,

встановила:

У лютому 2016 року ОСОБА_2, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Державної міграційної служби України, в якому просили зобов'язати відповідача продовжити термін довідки про звернення за захистом в Україні, зобов'язати відповідача прийняти остаточне законне рішення по справі позивачів, зобов'язати відповідача не створювати перепон зверненню до Європейського суду з прав людини. Відповідно до заяви від 06 червня 2016 року про доповнення позовних вимог ОСОБА_2 просила суд скасувати протокол Державної міграційної служби України від 31 травня 2016 року про порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні.

В обґрунтування позовних вимог послалися на те, що: відповідачем неправомірно відмовлено їм в продовженні довідки про звернення за захистом в Україні, що в свою чергу призвело до порушення режиму перебування позивачів на території України на законних підставах; вважають, що відповідач допустив протиправну бездіяльність при вирішенні питання про прийняття рішення за заявою ОСОБА_2 від 10 червня 2009 року №93 про надання статусу біженця; вважають, що відсутність остаточного рішення щодо надання або відмови в наданні статусу біженця позбавляють їх права на звернення до Європейського суду з прав людини; вважає відсутніми підстави для складання протоколу від 31 травня 2016 року про порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, у зв'язку з чим просили позовні вимоги задовольнити.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_2, ОСОБА_4 подали касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким скасувати протокол Державної міграційної служби України від 31 травня 2016 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2, ОСОБА_4 є громадянами Республіки Білорусь.

10 червня 2009 року позивач звернулась до Управління міграційної служби у м. Києві з заявою про надання статусу біженці їй та її неповнолітньому синові (на час звернення із заявою).

За результатами розгляду особової справи позивачів Державною міграційною службою України складено висновок від 21 травня 2012 року про відмову у визнанні осіб біженцями або особами, які потребує додаткового захисту, а рішенням від 22 травня 2012 року №221-12 позивачам відмовлено у визнанні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.

Вказане рішення суб'єкта владних повноважень було оскаржено до Окружного адміністративного суду міста Києва. За результатами розгляду вказаного позову, постановою від 18 жовтня 2012 року у справі №2а-8979/12/2670 вимоги задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 221-12 від 22 травня 2012 року; зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 10 червня 2009 року №93. Зазначена постанова набрала законної сили.

На виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2012 року, відповідно до частини 10 статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» Державною міграційною службою України 25 грудня 2013 року прийнято рішення №55-13, яким зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_2 з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення Державної міграційної служби України від 22 травня 2012 року №221-12.

За результатами розгляду особової справи №09.250092-01 ОСОБА_2 та ОСОБА_4 Головним управлінням Державної міграційної служби України в м. Києві складено висновок від 14 липня 2014 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Державної міграційної служби України від 03 листопада 2014 року №555-14 ОСОБА_2 та її сину відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Вказане рішення було оскаржено ОСОБА_2 та постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2015 року у справі №826/19807/14 адміністративний позов задоволено частково: визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 03 листопада 2014 року №555-14 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Зазначена постанова залишена без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій та набрала законної сили.

З метою виконання вказаного судового рішення, рішенням Державної міграційної служби України від 17 квітня 2015 року №11-15 зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України у м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_2 з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування рішення від 03 листопада 2014 року №555-14.

В свою чергу, відповідно до рішення Державної міграційної служби України від 17 квітня 2015 року №11-15, частини 10 статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», Головним управлінням Державної міграційної служби України в м. Києві видано наказ від 22 травня 2015 року №322 про повторний розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадян Білорусії ОСОБА_2 та її сина ОСОБА_4

В ході розгляду заяви ОСОБА_2 від 10 червня 2009 року №93 та оскарження рішень Державної міграційної служби України, прийнятих за результатами її розгляду, відповідачем видавалися відповідні довідки про звернення за захистом в Україні, які продовжувалися у строки, передбачені Правилами.

15 січня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до управління у справах біженців Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві з метою продовження терміну дії довідки про звернення за захистом в Україні, який закінчився 06 січня 2016 року.

У продовженні терміну довідки про звернення за захистом в Україні відповідачем відмовлено, та повідомлено, що позивачем допущено порушення порядку перебування іноземцем або особою без громадянства на території України, що відповідно до статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення тягне за собою накладення штрафу у розмірі від тридцяти до п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Вважаючи такі дії та рішення відповідача протиправними, позивачі звернулися до суду із позовною заявою, в якій просили:

- зобов'язати відповідача продовжити термін довідки про звернення за захистом в Україні,

- зобов'язати відповідача прийняти остаточне законне рішення по справі позивачів,

- зобов'язати відповідача не створювати перепон зверненню до Європейського суду з прав людини,

- скасувати протокол Державної міграційної служби України від 31 травня 2016 року про порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні.

Захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення, які в даному випадку на час звернення до суду відсутні.

Відповідно до положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 165 Кодексу адміністративного судочинства України мотивувальна частина ухвали повинна містити мотиви з яких суд дійшов до висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.

Звертаючись до суду першої інстанції, з урахуванням змін та доповнень до позовної заяви, позивачі, крім іншого, просили суд скасувати протокол Державної міграційної служби України від 31 травня 2016 року про порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, проте такі вимоги, судами першої та апеляційної інстанцій не розглянуті, оцінка доказам у справі, наданим в частині заявлених вимог, не надавалась.

Вказані порушення норм матеріального та процесуального права не можуть бути усунені судом касаційної інстанції з урахуванням положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства щодо відсутності можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, що відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року у справі за позовом громадян Республіки Білорусь ОСОБА_2, ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України про зобов'язанні вчинити певні дії - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя Заїка М.М.

судді: Загородній А.Ф.

Мойсюк М.І.