Ухвала суду № 70598462, 29.11.2017, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 686/6169/17

Головуючий у 1-й інстанції: Логінова С.М.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

29 листопада 2017 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Сапальової Т.В. Боровицького О. А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради на постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

у березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся в суд з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради (УПСЗ Хмельницької міської ради) про визнання незаконним призупинення наданих позивачу пільг та поновити призупення наданих позивачу пільг з 01 липня 2015 року.

27 липня 2017 року Хмельницький міськрайонний суд прийняв постанову про часткове задоволення адміністративного позову.

Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач в судове засідання не з’явився. Проте, 28 листопада 2017 року через канцелярію Вінницького апеляційного адміністративного суду за вхідними №2545/17, №2546/17 подав клопотання з проханням розглянути апеляційну скаргу без його участі, оскільки прибути в судове засідання він не має можливості за станом здоров’я, а також подав копії документів на виконання ухвали суду від 16 листопада 2017 року.

Відповідач в судове засідання не з’явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено те, що з 28 червня 2002 року ОСОБА_2 перебуває на обліку в ГУПФ України у Хмельницькій області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і відповідно до ст. 22 Закону України «Про міліцію» позивачу, як пенсіонеру МВС України було надано право на 50% знижку по оплаті жилої площі, палива та комунальних послуг.

Проте, починаючи з 01 липня 2015 року УПСЗН Хмельницької міської ради позивачу призупинено право на вищевказану 50% знижку з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України №389 від 04 червня 2015 року.

Позивач звернувся із письмовою заявою до управління праці та соціального захисту населення з вимогою поновити йому пільги щодо сплати комунальних послуг.

Проте, листом №06-1016/01-23 від 04 квітня 2016 року відповідач відмовив ОСОБА_2 у поновленні 50% знижки на оплату житлово-комунальних послуг, посилаючись на п. 3 Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №389 від 04 червня 2015 року, а також на те, що з 07 листопада 2015 року втратив чинність Закон України «Про міліцію», відповідно до якого надавалась вищезазначена пільга.

Дані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції за результатами встановлених обставин дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, правовий і соціальний захист працівників міліції та їх пенсійне забезпечення врегульовано Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ (Закон №565), згідно частин 1 та 2 статті 22 якого передбачено, що держава гарантує працівникам міліції соціальний захист. Працівники міліції користуються пільгами при розподілі житла, встановленні квартирних телефонів, влаштуванні дітей у дошкільні заклади, вирішенні інших питань соціально-побутового забезпечення у порядку, передбаченому законодавством України.

Чинною на час призначення позивачу спірної пільги редакцією Закону №565 було передбачено, що працівникам міліції та членам їх сімей надається 50-процентна знижка по оплаті жилої площі, комунальних послуг, а також палива. За працівниками міліції, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою років, зберігається право на пільги за цим Законом (ч. 4, 6 ст. 22 Закону №565).

Проте, п. 12 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VII у ст. 22 Закону України «Про міліцію» ч. 6 та ч. 7 викладено у такій редакції: "За працівниками міліції, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою років, зберігається право на пільги згідно з цим Законом. Пільги, передбачені частинами четвертою, п'ятою цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України".

Пунктом 1 розділу І Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII (Закон №76) у Законі України «Про міліцію» частину 7 статті 22 викладено у такій редакції: "Установити, що пільги, передбачені частинами четвертою, п'ятою та шостою цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України".

Так, у зв’язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII Кабінетом Міністрів України 04 червня 2015 року прийнято постанову №389, якою затверджено Порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї (набрав чинності з 01.07.2015 року) (Порядок №389).

Вказаним Порядком визначено механізм реалізації права на отримання пільг з оплати послуг за користування житлом (квартирна плата, плата за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), комунальних послуг (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів), паливом, скрапленим газом, телефоном, а також послуг із встановлення квартирних телефонів (далі - пільги) залежно від середньомісячного сукупного доходу сім'ї осіб, які мають право на пільги згідно із законодавчими актами.

Таким чином, у період з часу призначення ОСОБА_2 пільги та до 01.07.2015 року чинним законодавством встановлювалось право певного кола осіб відповідно до Закону України «Про міліцію» на отримання 50% знижки по оплаті жилої площі, комунальних послуг, а також палива. Механізм реалізації вказаного права підзаконними нормативно-правовими актами не встановлювався.

Проте, із набранням чинності Закону №76 внесено зміни до Закону України «Про міліцію», за змістом яких право на отримання працівниками міліції та членами їх сімей, а також працівниками міліції, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою років, 50-відсоткової знижки плати за користування житлом та комунальними послугами, за паливо збережено, за змістом і колом осіб не звужено. Між тим, законодавцем встановлено умову, за наявності якої вказана пільга призначається, а саме: якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу. Кабінетом Міністрів України на виконання зазначеної норми Закону затверджено механізм реалізації права на отримання зазначеного виду пільг, яким врегульовано в тому числі види доходів, які враховуються до складу сукупного доходу сім'ї пільговика.

Таким чином, із однопредметних законодавчих норм рівної ієрархії при вирішенні спору застосуванню підлягає законодавча норма, що не визнана неконституційною та прийнята пізніше, тому в даному випадку мають застосовуватись норми Закону України «Про міліцію» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII.

Так, згідно з п. 3 Порядку №389, пільги, зазначені у пункті 1 цього Порядку, надаються за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам за умови, що середньомісячний сукупний дохід сім'ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

Відповідно до п.п. 169.4.1 п. 169.4 ст. 169 Податкового кодексу України податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та винагороди), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 01 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень.

Так, Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб: з 01 січня 2015 року - 1218 гривень (стаття 7 Закону).

Таким чином, із урахуванням вказаних вище норм, з 01 липня 2015 року податкова соціальна пільга (у спірних правовідносинах - 50-відсоткова знижка плати за користування житлом та комунальними послугами, за паливо) застосовується виключно за умови, якщо середньомісячний сукупний дохід сім'ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує суму 1710 гривень.

Згідно із ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 2 ст. 69 КАС України докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Частиною 5 ст. 71 КАС України визначено, що суд для правильного встановлення фактичних обставин справи, наділений повноваженнями як за клопотанням особи, яка бере участь у справі, так і з власної ініціативи збирати докази.

Так, ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року зобов’язано ОСОБА_2 надати суду довідки про склад сім'ї та про доходи членів сім'ї за попередні шість місяців до зняття пільги.

На виконання вказаної ухвали позивачем надано наступні документи:

- довідка житлово-експлуатаційної контори з житлово-комунального господарства №375 від 11 серпня 2016 року про те, що ОСОБА_2 проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, і його сім’я складається з 5-ти чоловік: ОСОБА_3 – син; ОСОБА_4 - дружина; ОСОБА_5 – син; ОСОБА_6 – син;

- довідку форми ОК-5, з якої встановлено, що ОСОБА_4 у 2015 році доходів не отримала;

- податкову декларацію платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за півріччя 2015 року, з якої встановлено, що загальна суму доходу ОСОБА_2 становить 9821,38 грн.

Також, позивачем зазначено, що розмір його щомісячної пенсії становить 1900,00 грн., а також те, що фактично він проживає з дружиною та сином ОСОБА_6

Таким чином, загальний дохід сім`ї позивача за 6 місяців становить 21221,38 грн., а показник середньомісячного сукупного доходу сім'ї ОСОБА_2 з розрахунку на одну особу за 6 місяців становить 1178,96 грн., що є нижчим за 1710 гривень.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що згідно із ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Із цим конституційним правом громадян кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення.

Згідно із ст. 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом, на що вказав Конституційний Суд України у Рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.

Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що показник середньомісячного сукупного доходу сім'ї позивача, необхідний для визначення права на отримання спірної податкової соціальної пільги, є значно нижчим за 1710 гривень, а тому колегія суддів дійшла погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції обґрунтовані, постанова суду ухвалена з додержанням норм матеріального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову–без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог у спосіб та межах, визначених законом.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради залишити без задоволення, а постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 липня 2017 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.