Ухвала суду № 70597971, 29.11.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Костіва М.В.

суддів Кузьмича С.М., Улицького В.З.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.04.2017 у справі №807/62/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про зобов’язання вчинити певні дії,-

встановив:

У січні 2016 року позивач звернувся в суд з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про зобов’язання Державної архітектурно-будівельної інспекції України звернутися до Рахівського районного суду Закарпатської області із цивільним позовом щодо зобов’язання громадянки ОСОБА_2 провести перебудову самочинно збудованого нею на присадибній земельній ділянці по вулиці Грушевського, будинок 4 в селищі Великий Бичків Рахівського району Закарпатської області автомобільного гаража у відповідності до вимог ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», шляхом його перебудови (перенесення, переміщення) на відстань не менше 10 (десяти) метрів від найбільш виступної конструкції стіни житлової споруди – літньої кухні, як приналежності до головної речі - житлового будинку № 5, що розташований по вулиці Грушевського в селищі Великий Бичків Рахівського району, Закарпатської області, належних на праві приватної власності ОСОБА_1.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.04.2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Постанову суду першої інстанції оскаржила ОСОБА_1. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою позов задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що 18 листопада 2013 року державним нотаріусом ОСОБА_3 було видано позивачу ОСОБА_4 про право на спадщину за законом ВТО № 384355, згідно з яким позивач успадкувала від спадкодавця – ОСОБА_5 (свого покійного батька) спадкове майно, а саме: житловий будинок за № 5, розташований на вулиці Грушевського в селищі Великий Бичків Рахівського району Закарпатської області на праві приватної власності.

Того ж дня, 18 листопада 2013 року, державним реєстратором – державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори Закарпатської області - ОСОБА_3 було здійснено державну реєстрацію права власності на вищезазначений об’єкт нерухомого майно, номер запису про право власності - 3425263, що підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

18 листопада 2013 року державним нотаріусом ОСОБА_3 було видано позивачу ОСОБА_4 про право на спадщину за законом ВТО № 384354, згідно з яким позивач успадкувала від спадкодавця – ОСОБА_5 (свого покійного батька) спадкове майно, а саме: земельну ділянку, розміром 0,0712 га, розташовану за адресою: Закарпатська область, Рахівський район, смт. Великий Бичків, вул. Грушевського, 5, кадастровий номер: 2123655500:00:004:0070 на праві приватної власності.

Також, 18 листопада 2013 року державним реєстратором – державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори Закарпатської області - ОСОБА_3 було здійснено державну реєстрацію права власності на вищезазначений об’єкт нерухомого майно, номер запису про право власності - 3423494, що підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

26 листопада 2013 року позивач звернулася до Рахівського районного відділу Управління ДСНС України в Закарпатській області та 25 грудня 2013 року на її заяву було скеровано лист за № 418, відповідно до якого позивача повідомлено про наступне. Провідним інспектором Рахівського РВ УДСНС України у Закарпатській області молодшим лейтенантом служби цивільного захисту ОСОБА_6 було здійснено її розгляд з виїздом на місце. Під час розгляду вивчено інформацію, викладену у заяві позивача, та встановлено, що відстань між жилою надвірною кухнею ОСОБА_1 за адресою: смт. Великий Бичків, вул. Грушевського, 5 та автогаражем громадянки ОСОБА_2 становить 0,98 м. Однак згідно з т.7.5 п.7.50 Державних будівельних норм України «Містобудування, планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92**» (далі – ДБН України 360-92**) протипожежні розриви між житловими будинками та наземними автогаражами повинні складати не менше 10 метрів. У відповідності до ст.55 п.6 та п.5 Кодексу цивільного захисту України обов’язок із забезпечення пожежної безпеки в жилих приміщеннях державного, комунального, громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів покладається на квартиронаймачів і власників квартир, а в жилих приміщеннях приватного житлового фонду та інших спорудах, приватних житлових будинках садибного типу, дачних і садових будинках з господарськими спорудами та будівлями - на їх власників або наймачів, якщо це обумовлено договором найму. Обов’язок із забезпечення пожежної безпеки під час проектування та забудови населених пунктів, будівництва будівель і споруд покладається на органи архітектури, замовників, забудовників, проектні та будівельні організації. Також позивача проінформовано, що інспектори райвідділу не уповноваженні перевіряти приватне житло та притягати до адміністративної відповідальності його власників, та брати участь у погодженні земельних питань. Вищезгадані питання вирішуються місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, до компетенції яких вони відносяться, та судом.

25 вересня 2015 року позивач звернулася із заявою до Державної архітектурно-будівельної інспекції України в порядку статей 1, 5 Закону України «Про звернення громадян». Просить Державну архітектурно-будівельну інспекцію України в особі Державної архітектурно-будівельної інспекції Закарпатської області звернутися до суду першої інстанції – Рахівського районного суду Закарпатської області із позовною заявою до громадянки ОСОБА_2 щодо зобов’язання останньої провести перебудову самочинно збудованого нею на присадибній земельній ділянці автомобільного гаража у відповідності до ДБН 360-92**, шляхом його перебудови (перенесення) на відстань не менше 10 метрів від житлової споруди – літньої кухні, як приналежності до головної речі - житлового будинку № 5, що по вулиці Грушевського у селищі Великий Бичків Рахівського району Закарпатської області, належних на праві приватної власності ОСОБА_1, а також у відповідності до частини 2 статті 35 Цивільного процесуального кодексу України залучити ОСОБА_1 до участі у розгляді справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

13 жовтня 2015 року відповідачем скеровано на адресу позивача листа за № 40-702-19/9212, яким позивача повідомлено про право самостійно звернутися до суду за захистом свої прав, якщо вона вважає, що такі порушено.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач оскаржила їх до суду.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, керувався наступними мотивами, з якими погоджується суд апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Пунктом 3.25 ДБН України 360-92** передбачено, що протипожежні розриви між будинками або окремо розташованими господарськими будівлями відповідно до ступеня їх вогнестійкості, а також віддаленість ємкостей горючої рідини на присадибній ділянці (при опаленні будинків рідким паливом) слід приймати відповідно до протипожежних вимог (додаток 3.1).

Розташування і орієнтація житлових та громадських будинків повинні здійснюватись з урахуванням забезпечення нормативної тривалості інсоляції та норм освітленості відповідно до "Санитарных норм и правил обеспечения инсоляцией зданий и территорий жилой застройки" та СНІП II-4-79 "Естественное и искусственное освещение" як в будинках, що будуються, так і в сусідніх житлових і громадських будинках.

Для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м. При цьому, повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок.

Пунктом 3.24 ДБН України 360-92** встановлено, що у містах і селищах міського типу на присадибних ділянках при дотриманні санітарних протипожежних і будівельних норм можуть бути розміщені господарські будівлі та гаражі, вбудовані у житловий будинок, прибудовані до нього, або у вигляді окремої будівлі.

Господарські будівлі для утримання худоби, інших тварин і птиці допускаються в селищах міського типу, а також у міських районах садибного житлового будівництва, де згідно з нормативно-правовими актами органів місцевого самоврядування та державного нагляду дозволено їх утримання. Розташування цих будівель на присадибних ділянках слід виконувати відповідно до місцевих правил забудови для сільських населених пунктів.

Розміщення господарських будівель по лінії забудови житловими будинками не допускається.

Розміщення гаражів слід передбачати переважно вбудованими або прибудованими до житлових будинків по лінії забудови або вглибині ділянки.

Частиною 7 ст. 376 ЦК України передбачено, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов’язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов’язана відшкодувати витрати, пов’язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Відповідно до ч. 1 ста. 38 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» у разі виявлення факту самочинного будівництва об’єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об’єкта та компенсацію витрат, пов’язаних з таким знесенням.

П. 6 п.п. 13 «Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України», затвердженого постановою Кабіну Міністрів України від 09 липня 2014 року № 294, встановлено, що Держархбудінспекція для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема, проводити претензійно-позовну роботу, звертатися до суду з позовами щодо захисту своїх прав та законних інтересів.

З аналізу зазначених вище норм суд першої інстанції дійшов підставного висновку, що дане повноваження Державної архітектурно – будівельної інспекції України є правом суб’єкта владних повноважень та відноситься до дискреційних повноважень, в які суд не має права втручатися.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов переконання, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а отже, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.04.2017 року у справі №807/62/16 – без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.