Ухвала суду № 70597840, 30.11.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

Справа: № 825/1540/17 Головуючий у 1-й інстанції: Соломко І. І. Суддя-доповідач: Беспалов О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

30 листопада 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Беспалова О. О.

суддів: Губської О. А., Парінова А. Б.

за участю секретаря: Присяжної Д. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Північного офісу Держаудитслужби про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Північного офісу Держаудитслужби про стягнення коштів стягнення коштів в розмірі 45150, 15 грн. у порядку ст. 117 КЗпП України.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 р. позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутністю представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, наказом Державної фінансової інспекції в Чернігівській області від 12.09.2016 р. № 91-о «Про надання відпустки з наступним звільненням ОСОБА_2» з 27.09.2016 р. позивача було звільнено із займаної посади відповідно до пункту 6 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 р. № 889-VIII.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2017 р. у справі № 825/224/17 визнано неправомірними дії Державної фінансової інспекції в Чернігівській області щодо невиплати ОСОБА_2 допомоги в розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати.

Стягнуто з Державної фінансової інспекції у Чернігівській області на користь ОСОБА_2 допомогу в розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати, що складає 25912 (двадцять п'ять тисяч дев'ятсот дванадцять) грн. 26 коп.

Визнано неправомірними дії Державної фінансової інспекції в Чернігівській області щодо непроведення повного розрахунку в день звільнення з ОСОБА_2 в частині невиплати допомоги в розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати та стягнуто з Державної фінансової інспекції у Чернігівській області на користь ОСОБА_2 53787 (п'ятдесят три тисячі сімсот вісімдесят сім) грн. 57 коп. за несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.05.2017 р. змінено спосіб та порядок виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року по справі № 825/224/17 шляхом зміни боржника з Державної фінансової інспекції у Чернігівській області на Північний офіс Держаудитслужби (ЄДРПОУ 40479560).

Вважаючи, що має місце затримка розрахунку при звільненні в період з 13.04.2017 р. по 30.09.2017 р. позивач звернувся з даним позовом до адміністративного суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як свідчать матеріали справи, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2017 р. на користь позивача разом з вирішенням спору про розміри належних сум було стягнуто 53787, 57 грн. за затримку розрахунку при звільненні в період з 28.09.2016 р. по 12.04.2017 р.

04.05.2017 р. позивачу було видано судом першої інстанції виконавчі листи, які були подані ним до Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області та повернуті листом від 10.05.2017 р. № 12-19/287/2208 без виконання у зв'язку з відсутністю рахунків боржника.

Таким чином, відносини позивача з відповідачем станом на час розгляду даної справи перебували в межах виконавчого провадження, що є завершальною стадією судового розгляду.

В розумінні ст. 117 КЗпП України стягнення коштів за час затримки при розрахунку є відшкодуванням працівнику певних втрат та, одночасно, санкцією для роботодавця за недотримання вимог трудового законодавства.

Вказана стаття, між тим, визначає два стани затримки розрахунку: безспірний та такий, що має спір щодо розмірів сум.

Відтак, на думку колегії суддів, за умови якщо роботодавець не мав сформованої правової позиції в частині належності працівникові сум та сприймав вимогу працівника як законну, але не вбачав необхідності у додержанні трудових гарантій такого працівника, такий роботодавець повинен мати більшу відповідальність в порівнянні з тим, що мав обґрунтовану (хоч і суб'єктивну) думку щодо неправомірності заявлення працівником грошових вимог.

В такому ж напрямку Європейський суд з прав людини у справі «Меньшакова проти України» (заява № 377/02) у своєму рішенні від 08.04.2010 р. звернув увагу на структуру ч. 2 ст. 117 КЗпП України, зазначивши, що вказана норма не містить застереження, що стягнення середнього заробітку повинно відбуватися саме по день фактичного розрахунку (на відміну від ч. 1 ст. 117 КЗпП України).

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що обов'язок роботодавця сплатити відшкодування працівнику виникає з моменту набрання законної сили судовим рішенням, яким вирішено спір про розміри належних звільненому працівникові сум.

Однак, з цього моменту відносини працівника і роботодавця спочатку не виникають, а переходять у стадію судового контролю, механізм реалізації якого передбачений ст. 267 КАС України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю.

Згідно статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Північного офісу Держаудитслужби про стягнення коштів залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.