Ухвала суду № 70597306, 23.11.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванова С.М.

суддів: Панченко О.М. Чередниченка В.Є.

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2017 року у справі № 804/4357/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулась суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі – відповідач), в якому просила:

- стягнути з відповідача - Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 (ін. №2878612200) суму страхового відшкодування в розмірі 66654 гривень;

- стягнути з відповідача - Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 (ін. №2878612200) суму інфляційних збитків від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в розмірі 127975,68 гривень;

- стягнути з відповідача - Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 (ін. №2878612200) суму 3% річних компенсацій за користування чужими грошовими коштами в розмірі 30794,09 гривень;

- стягнути з відповідача - Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 (ін. №2878612200) моральну шкоду в сумі 106000 грн. - компенсації за понесені моральні страждання.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання вчинити певні дії задоволено частково.

Стягнуто з відповідача – Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 (ін. №2878612200) суму страхового відшкодування в розмірі 66654 гривень.

Стягнуто з відповідача – Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 (ін. №2878612200) суму інфляційних збитків від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в розмірі 127975,68 гривень.

Стягнуто з відповідача - Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 (ін. №2878612200) моральну шкоду в сумі 66654 грн. - компенсації за понесені моральні страждання.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Державна фіскальна служба України звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати вищезазначену постанову як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що податковим органом було належним чином виконано свої зобов’язання з передачі матеріалів для можливості отримання страхового відшкодування за наявності відповідних підстав. При цьому відповідач не може відповідати за неналежне виконання ЗАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» умов договору.

Представник відповідача в судовому засіданні просив задовольнити вимоги апеляційної скарги на підставах, що в ній зазначені, та скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Позивач в судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, зазначаючи, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, з 01.04.2004 року ОСОБА_1 працювала в Покровській міжрайонній державній податковій інспекції та відповідно до діючого на той час законодавства України, як посадова особа органу державної податкової служби, підлягала обов'язковому державному особистому страхуванню.

01.08.2007 року ОСОБА_1 було звільнено з посади згідно з п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (а.с. 29).

Згідно довідки МСЕК від 06.11.2007р. № 006888 “Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого” позивачці було визначено ІІ групу інвалідності і встановлено 70 (сімдесят) відсотків по одноразовому страхуванню працівників податкової інспекції, що підтверджується відповідною довідкою (а.с.11).

Цей факт відображений у рішенні апеляційного суду Дніпропетровської області від 07.06.2017 року по справі №189/928/16-ц, яким встановлено, що страховий випадок стався саме у зв'язку із втратою 70 % професійної дієздатності у зв'язку з захворюванням, що сталося під час виконання службових обов'язків (а.с.25-26).

28.07.2008 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до ДФ “Страхова компанія “Брокбізнес” про виплату страхової суми, яка підписана керівником органу державної податкової служби, скріплена печаткою та направлена до страховика (а.с. 13).

Апеляційним судом Дніпропетровської області встановлено (зворотній бік а.с. 25), що ЗАТ “Страхова компанія “Брокбізнес” від 12.08.2009 року за вих. № УВ 46/09 було надіслано лист позивачу, в якому зазначено, що 20 червня 2008 року між ЗАТ “Страхова компанія “Брокбізнес” та Державною податковою інспекцією України укладено договір № 029-1 про закупівлю послуг з обов'язкового соціального страхування. Відповідно до укладеного договору страхування, на рахунок страхової компанії було перераховано страхові платежі, з яких здійснювалась виплата страхових сум застрахваним особам. Станом на 31.12.2008 року, страхові платежі, що були перераховані ЗАТ “Страхова компанія “Брокбізнес”, були повністю використані для виплат страхових сум застрахованим особам. У зв'язку з цим, “Страхова компанія “Брокбізнес”, немає змоги здійснити позивачу виплату страхової суми.

Крім того, у вищезазначеному листі зазначено, що відповідно до п. 4 Порядку, кошти, яких не вистачає на виплату страхових сум, доплачується Страхувальником (Державною податковою адміністрацією України) та зазначено, що ОСОБА_2 (позивач ОСОБА_1 по справі) може звернутись до Державної податкової адміністрації України для вирішення даного питання.

Так, 24.09.2010 року на адресу ОСОБА_1 надійшов лист ДПА у Дніпропетровській області за вих.№26153/10/01-221, у якому повідомлено про необхідність з'явитися для написання заяви про надання реквізитів для перерахування страхових сум.

Відповідну заяву було подано позивачем 05.11.2010 року на ім’я Голови правління ПАТ “Страхова компанія “Брокбізнес” ОСОБА_3

Однак, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 так і не було виплачено страхову суму, а в листі ДПА у Дніпропетровській області “про передачу справ” від 03.02.2011 року за вих. №3296/10/01-221 повідомлялось, що договір між страховою компанією та ДПА України припинив свою дію та втратив чинність. Крім того, також повідомлялось, що після укладення нового договору зі страховою компанією-переможцем конкурсних торгів, справи за якими не було здійснено виплати страхових платежів, будуть передані до страхової компанії (а.с. 17).

22.02.2017 року Покровським районним судом Дніпропетровської області було прийнято рішення по цивільній справі №189/928/16-ц за позовом ОСОБА_2 до Закритого акціонерного товариства Страхова компанія “Брокбізнес” про стягнення страхового відшкодування та моральної шкоди.

У задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 07.06.2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилено, а рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 22.02.2017 року - залишено без змін.

Вказаними судовими рішеннями було встановлено, що 20 червня 2008 року між ЗАТ “Страхова компанія “Брокбізнес” та Державною податковою інспекцією України укладено договір на закупівлю послуг з обов'язкового соціального страхування № 029-1, за яким страховик виплачує страхові суми, зокрема у разі втрати застрахованим працездатності в результаті захворювання, що сталося під час виконання службових обов'язків - у розмірі, що залежить від ступеня втрати працездатності в результаті захворювання, який визначається у відсотковому відношенні до суми п'ятирічної заробітної плати за останньою посадою, яку він займав до встановлення втрати працездатності, але не може бути меншим шестимісячної заробітної плати за зазначеною посадою.

Відповідно до п.7.1 вказаного договору “Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладання”, цей договір набуває чинності з 20 червня 2005 року і діє по 31 грудня 2008 року.

Так, 22 червня 2008 року між ЗАТ “Страхова компанія “Брокбізнес” та ДПА України укладено додаткову угоду про зміну Договору обов'язкового соціального страхування № 029-1, якою страховик та страхувальник внесли зміни в 7.1 договору на закупівлю послуг з обов'язкового соціального страхування № 029-1, виклавши його у наступній редакції “сторони можуть встановити, що відносини між ними, які виникли до його укладання” зобов'язання страховика по виплаті страхового відшкодування згідно Договору на закупівлю послуг з обов'язкового соціального страхування № 029-1 від 20 червня 2008 року розповсюджується на проміжок з 20 червня 2005 року по 31 грудня 2008 року або до повного виконання страховиком вимог п.3.2.5 договору. Договір набуває чинності з моменту надходження першої частини страхового платежу на рахунок страховика.

Так, 04 червня 2009 року між ЗАТ “Страхова компанія “Брокбізнес” та Державною податковою інспекцією України укладено договір на закупівлю послуг з обов'язкового соціального страхування № 029-2, за яким зобов'язання страховика з виплати страхового відшкодування розповсюджується на страхові випадки, що сталися в період з 20 червня 2005 року до 31 грудня 2009 року.

12 серпня 2009 року між ЗАТ “Страхова компанія “Брокбізнес” та Державною податковою інспекцією України укладено договір на закупівлю послуг з обов'язкового соціального страхування № 029-000004, за яким зобов'язання страховика з виплати страхового відшкодування розповсюджується на страхові випадки, що сталися в період з 20 червня 2005 року до 31 грудня 2010 року.

Також, апеляційним судом Дніпропетровської області встановлено, що висновком МСЕК від 06.11.2007 року ОСОБА_2 встановлено 70 % втрати професійної дієздатності у зв'язку з захворюванням, що сталося під час виконання службових обов'язків.

28.07.2008 року ОСОБА_2 звернулася до ЗАТ “Страхова компанія “Брокбізнес” із заявою про виплату страхової суми.

Листом-повідомленням від 17 березня 2010 року ПАТ “Страхова компанія “Брокбізнес” повідомила ДПА України про те, що станом на 16 березня 2010 року страховик повністю виконав свої зобов'язання за укладеною додатковою угодою № 2 до договору та відповідно до п.3.2.5 страховик зобов'язаний припинити прийом документів на виплату страхових сум у разі використання сплачених страхових платежів, визначених п. 4.1 вказаного договору, про що й повідомили страхувальника.

Аналогічні листи були направлені 13 квітня 2010 року та 31 грудня 2010 року, в яких було повідомлено, що страховик припинив прийом документів на виплату страхових сум у зв'язку з повним використанням сплачених страхових платежів та виконанням зобов'язань перед страхувальником за вказаними договорами про закупівлю послуг з обов'язкового соціального страхування у повному обсязі; при цьому страховик повернув справи, у тому числі справу ОСОБА_2, за якими не було здійснено виплат страхових сум у зв'язку з недостатністю отриманих страхових платежів.

Стягнення з відповідача сум страхового відшкодування, інфляційних збитків, 3% річних компенсацій за користування чужими грошовими коштами, моральної шкоди і було предметом судового розгляду.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що страхові кошти позивачу не були виплачені саме через бездіяльність відповідача, суми інфляційних збитків та моральної шкоди також є підтвердженими та підлягають стягненню з відповідача.

Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції було прийнято оскаржуване рішення без врахування наступного.

Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно - правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно ч. 2 ст. 4 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно - правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав: фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У пункті 7 частини першої статті 3 КАС зазначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини першої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Пунктом першим частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Частиною першою ст. 18 Закону України «Про державну податкову службу України» регламентовано, що посадові особи органів державної податкової служби підлягають обов'язковому державному особистому страхуванню за рахунок коштів державного бюджету на випадок загибелі або смерті на суму десятирічної заробітної плати за їх останньою посадою, а в разі поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися у зв'язку з виконанням службових обов'язків, - у розмірі від шестимісячної до п'ятирічної заробітної плати за їх останньою посадою (залежно від ступеня втрати працездатності).

Страховим випадком є подія, передбачувана договором страхування або законодавством, яка відбулась і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

У відповідності до ст. 13 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» страховий ризик - обставини, внаслідок яких може статися страховий випадок. Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг.

Порядок та умови страхування посадових осіб органів державної податкової служби встановлюються Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.1994 року № 349 затверджено Порядок та умови обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби.

Відповідно до п. п. 1, 6, 7 Порядку, обов'язкове державне особисте посадових осіб органів державної податкової служби здійснюється за рахунок коштів державного бюджету; з вимогою про виплату страхової суми застрахований або його спадкоємці можуть звернутися до страховика протягом трьох років з дня настання страхової події; виплата страхових сум провадиться у семиденний термін з дня одержання страховиком всіх необхідних документів від застрахованого або його спадкоємців, у разі відмови у виплаті страхової суми страховик у семиденний термін письмово повідомляє про це застрахованого або його спадкоємців у відповідний орган державної податкової служби із зазначенням причини відмови.

Разом з тим згідно п. 5 Порядку Страховик виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності в результаті поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися під час виконання службових обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено вимоги щодо стягнення страхового відшкодування за відповідними договорами та пов’язаних із ним виплат у відповідності до ст.ст. 23, 536, 625 ЦК України.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що даний спір не є публічно-правовим, а тому підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (ч. 2 ст. 157 КАС України).

За приписами ч. 1 ст. 203 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі, роз'яснюючи, що розгляд останньої має здійснюватись в порядку цивільного судочинства.

Керуючись п.1 ч.1 ст.157, п.4 ч.1 ст. 198, ч.1 ст. 203, ст. 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України - задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2017 року у справі № 804/4357/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання вчинити певні дії - скасувати.

Провадження у справі № 804/4357/17 закрити.

Роз’яснити позивачеві, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий: С.М. Іванов

Суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко