Постанова № 70596986, 29.11.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 листопада 2017 року № 826/3916/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Власенкової О.О., суддів: Головань О.В. та Добрянської Я.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (далі- позивач)

до Управління Державної міграційної служби України в Київській області

(далі - Управління ДМС України в Київській області),

Державної міграційної служби України ( далі ДМС України)

про визнання протиправним та скасування рішення від 15.02.2016 №9-16 та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Київській області, Державної міграційної служби України, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила:

"- Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 15.02.2016 № 9-16 про відхилення скарги на рішення Управління Державної міграційної служби України в Київській області про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати Державну міграційну службу України в Київській області прийняти рішення про визнання громадянки Вірменії ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог чинного законодавства".

Як убачається з матеріалів справи, фактично, позивач оскаржує рішення ДМС України від 15.02.2016 № 9-16 про відхилення скарги на рішення Управління Державної міграційної служби України в Київській області та про зобов'язання саме ДМС України прийняти рішення про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачами під час прийняття оскаржуваного рішення не враховано всіх обставин, за наявності яких позивач звернулась із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач не погоджується з тим, що їй відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з очевидною необґрунтованістю заяви, а саме через відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та недоведеності загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування щодо неї смертної кари, або виконання вироку про і смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.

Відповідачі проти задоволення позову заперечували, вказавши про правомірність оскаржуваного рішення, прийнятого у межах та на підставі наявних повноважень, з урахуванням того, що позивачем не доведено, що перебування в країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка м.Мінгечаур Азербайджанської РСР, за національністю вірменка, сповідує християнську православну віру, володіє вірменською, азербайджанською, російською та українською мовами, має середню освіту. Стверджує, що через вбивство її батька на фоні релігійного віросповідання була вимушена з постійного місця проживання у Вірменії тікати разом зі своєю сім'єю.

Залишивши Вірменію у 1992 році по паспорту громадянки СРСР разом із чоловіком ОСОБА_3, заявниця виїхала до Російської Федерації, де нелегально проживала до 2005 року.

В 2005 році шукаючи захисту разом зі своїм цивільним чоловіком ОСОБА_4 та чотирма дітьми таємно, нелегально перетнули державний кордон України.

З 2005 року ОСОБА_1 разом зі своєю сім'єю проживає на території України нелегально та 22.09.2015 звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Управління ДМС України в Київській області.

Наказом Управління ДМС України в Київській області від 20.10.2015 № 161 відмовлено ОСОБА_1 щодо визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з огляду на необгрунтованість її заяви та відсутність умов, передбачених пунктом 1 та пунктом 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Про зазначену відмову позивача проінформовано повідомленням від 20.10.15 № 51.

04.11.2015 ОСОБА_1 звернулась до ДМС України із заявою про перегляд рішення, прийнятого Управлінням ДМС України в Київській області.

За результатами розгляду скарги позивача ДМС України дійшла висновку від 11.02.2016 про відсутність підстав для задоволення та рішенням від 15.02.2016 № 9-16 відхилила її скаргу на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке й оскаржується позивачем до суду.

Вирішуючи цей спір, суд виходить із такого.

Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").

Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У силу статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:

- яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

- яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;

- яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;

- стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;

- яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина перша статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (частина четверта статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").

У силу частини шостої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи (частина восьма статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").

Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду (частина друга статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").

Як вбачається зі змісту наказу Управління ДМС в Київській області, прийнятого від 20.10.2015 №161, підставою для відмови в прийнятті заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту слугували положення частин четвертої, шостої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а саме: очевидна необґрунтованість заяви, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не обґрунтовано її побоювання стати жертвою переслідування конкретними фактами ні в заяві, ні в ході проведення співбесіди. Інформація, надана позивачем до Управління ДМС України в Київській області, є суперечливою. Так, зокрема, в заяві до Управління ДМС України в Київській області вона повідомила, що через вбивство її батька на фоні релігійного віросповідання змушена була тікати з Вірменії разом із сім'єю. Залишивши Вірменію у 1992 році по паспорту громадянки СРСР разом із чоловіком ОСОБА_3, вона виїхала до Російської Федерації, де нелегально проживала до 2005 року. В 2005 році, шукаючи захисту разом зі цивільним чоловіком ОСОБА_4 та чотирма дітьми, нелегально перетнула державний кордон України, де й проживає на даний час.

Водночас в протоколі співбесіди від 19.10.2015 працівникам Управління ДМС в Київській області ОСОБА_1 повідомила вже інший маршрут свого пересування, зазначила, що в 1992 році разом з чоловіком ОСОБА_3 та дитиною приїхала до України. Після двох років проживання в місті Переяслав-Хмельницький повернулася до Вірменії, оскільки її чоловіку не підходив клімат в Україні. В 1994 році із Вірменії вона виїхала до Російської Федерації, де проживала до 2005 року.

Окрім того, в протоколах співбесід від 13.10.2015 та 19.10.2015 позивач вказує, що її батько повертався додому і став свідком крадіжки, яка відбувалась у сусідській будівлі, вступив в перепалку із злочинцями, які його вбили. Тоді як у позовній заяві вона вказує, що батька було вбито на фоні релігійного віросповідання, після чого вона разом зі своєю сім'єю була змушена тікати.

Разом з тим згідно з протоколом від 19.10.2015 під час співбесіди ОСОБА_1 повідомила, що за період проживання на території Вірменії ані до, ані після вбивства батька вона особисто не отримувала жодних погроз та не зазнавала переслідування за конвенційними ознаками з боку будь-якого суб'єкта. Зазначила, що на території Вірменії до неї не застосовувалось будь-якого роду насильство за ознаками раси, релігії, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи та політичних переконань.

За наведених обставин суд погоджується з доводами відповідачів про відсутність у ОСОБА_1 об'єктивного елементу обґрунтованості побоювань щодо існування загрози її життю, безпеці чи свободі на батьківщині.

Відтак, оскаржуване рішення ДМС України від 15.02.2016 № 9-16 є правомірним і підстави для його скасування у суду відсутні.

З огляду на вищевикладене у суду також відсутні підстави для зобов'язання ДМС України прийняти рішення про визнання громадянки Вірменії ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для задоволення останніх.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.О. Власенкова

судді Я.І. Добрянська

О.В. Головань