Постанова № 70596435, 21.11.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

21 листопада 2017 р. № 820/3877/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мельникова Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Дирявої К.І.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Харків-Прилад" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Харків-Прилад" звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.08.2017 року №0000211412 та №0000221412 Головного управління ДФС у Харківській області.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 10.08.2017 року №0000211412 та №0000221412, винесені Головним управлінням ДФС у Харківській області, на підставі висновків, викладених в акті перевірки від 12.07.2017 року №7259/20-40-14-12-11/31557302, є незаконними та безпідставними. На думку позивача, висновки контролюючого органу є необґрунтованими, зробленими без врахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення, оскільки у відповідача були відсутні підстави для проведення перевірки підприємства позивача.

Представник відповідача у наданих до суду письмових запереченнях проти заявленого позову заперечував та зазначив, що під час проведення перевірки контролюючим органом було направлено позивачу лист про надання первинних документів, однак підприємством у наданні первинних документів було відмовлено, у звязку з чим складено акти про відмову у наданні первинних документів. Отже, у звязку з відмовою підприємства у наданні первинних документів, посадовими особами контролюючого органу проведено перевірку підприємства з використанням наявних у контролюючого органу даних. Таким чином позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Представник позивача в судове засідання прибув, позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судове засідання прибув, проти заявленого позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Під час судового розгляду справи судом встановлено, що ТОВ НВФ Харків-Прилад засобами поштового звязку 27.03.2017 року вручено запит від 21.03.2017 року № 2510/10/20-40-14-13-18 про надання пояснень та їх документального підтвердження по господарським взаємовідносинам з контрагентами постачальниками ТОВ Атіс Торг (податковий номер 38633934) за вересень грудень 2014 року, ТОВ Фармафлекс (податковий номер 36987674) за грудень 2014 року, ТОВ Сеолан (податковий номер39072643) за вересень листопад 2014 року, ТОВ Віва-Торг (податковий номер 39457402) за квітень, липень 2015 року, ТОВ Актавія-М (податковий номер 39904920) за грудень 2015 року, ТОВ Грейтопт ТЗ (податковий номер 39984958) за січень 2016 року.

На запит від 21.03.2017 року №2510/10/20-40-14-13-18 контролюючим органом отримано відповідь листом від 03.04.2017 року №214, в якому відмовлено у наданні пояснень та їх документального підтвердження.

Як встановлено судом у звязку з відмовою підприємства позивача у наданні пояснень та їх документального підтвердження контролюючим органом було прийнято рішення про проведення позапланової виїзної перевірки, яке оформлено у вигляді наказу Головного управління ДФС у Харківській області від 21.06.2017 року №2712.

Представником позивача під час судового розгляду справи надано пояснення та зазначено, що запит від 21.03.2017 року №2510/10/20-40-14-13-18 контролюючим органом було складено з порушеннями, а отже підприємством позивача було правомірно відмовлено у наданні первинних документів. Отже, у відповідача були відсутні підстави для видання наказу Головного управління ДФС у Харківській області від 21.06.2017 року №2712 та проведення подальшої перевірки.

З наданих представником позивача під час судового розгляду справи пояснень та за даними програми "Діловодство спеціалізованого суду (ДСС)" судом встановлено, що ані наказ Головного управління ДФС у Харківській області від 21.06.2017 року №2712, ані протиправні, на думку позивача, дії контролюючого органу, Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Харків-Прилад" в судовому порядку не оскаржувалися.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу Головного управління ДФС у Харківській області від 21.06.2017 року №2712, направлень від 29.06.2017 року №4359, 4360, виданих Головним управлінням ДФС у Харківській області згідно з пунктом 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 82 Податкового кодексу України проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ НВФ Харків-Прилад з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо господарських взаємовідносин з ТОВ Атіс Торг (податковий номер 38633934) за вересень грудень 2014 року, ТОВ Фармафлекс (податковий номер 36987674) за грудень 2014 року, ТОВ Сеолан (податковий номер39072643) за вересень листопад 2014 року, ТОВ Віва-Торг (податковий номер 39457402) за квітень, липень 2015 року, ТОВ Актавія-М (податковий номер 39904920) за грудень 2015 року, ТОВ Грейтопт ТЗ (податковий номер 39984958) за січень 2016 року.

Результати перевірки оформлено у вигляді акту від 12.07.2017 року №7259/20-40-14-12-11/31557302.

Відповідно до висновків акту перевірки від 12.07.2017 року №7259/20-40-14-12-11/31557302 перевіркою встановлено порушення ТОВ НВФ Харків-Прилад:

- п. 198.1 п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого підприємством завищено податковий кредит на суму 773587 грн. у звязку з документально оформленими операціями з ТОВ Атіс Торг (податковий номер 38633934) за вересень грудень 2014 року, ТОВ Фармафлекс (податковий номер 36987674) за грудень 2014 року, ТОВ Сеолан (податковий номер39072643) за вересень листопад 2014 року, ТОВ Віва-Торг (податковий номер 39457402) за квітень, липень 2015 року, ТОВ Актавія-М (податковий номер 39904920) за грудень 2015 року, ТОВ Грейтопт ТЗ (податковий номер 39984958) за січень 2016 року, що призвело до завищення від'ємного значення з податку на додану вартість у розмірі 57656 грн. за липень 2015 року та до заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у розмірі 715931 грн в тому числі за вересень 2014 року 71368 грн., за жовтень 2014 року 196321 грн., за листопада 2014 року 15383 грн., за грудень 2014 року 135458 грн., за квітень 2015 року 113565 грн., за грудень 2015 року 121467 грн., за січень 2016 року 62369 грн.;

- п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України підприємством до закінчення перевірки або у терміни зазначені у абзаці другому пункту 44.7 цієї статті не надано посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності. Отже, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

На підставі висновків акту від 12.07.2017 року №7259/20-40-14-12-11/31557302 контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 10.08.2017 №0000221412, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 57656 грн.;

- від 10.08.2017 року №0000211412, яким збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість із вироблених в України товарів (робі, послуг) у загальному розмірі 894913,75 грн., в тому числі за податковим зобовязанням у сумі 715931 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 178982,75 грн.

З аналізу акту перевірки вбачається, що копію наказу було вручено директору підприємства 29.06.2017 року, представниками сторін під час судового розгляду справи вказаного не спростованого.

Також з акту перевірки вбачається, що під час проведення перевірки фахівцям управління аудиту Головного управління ДФС у Харківській області було відмовлено в наданні первинних документів, про що складено відповідні акти.

З матеріалів справи вбачається, що 30.06.2017 року при виході за податковою адресою підприємства ТОВ НВФ Харків-Прилад директор підприємства відмовилась від надання первинних документів, які підтверджують фінансово-господарську діяльність підприємства, про що складено акт від 30.06.2017 року №1400/20-40-14-12-11. Також в акті зафіксовано, що директору підприємства 29.06.2017 року вручено копію наказу Головного управління ДФС у Харківській області від 21.06.2017 року №2712, що також підтверджено і представником позивача.

Під час повторного виходу посадових осіб контролюючого органу 03.07.2017 року за податковою адресою підприємства ТОВ НВФ Харків-Прилад директор підприємства відмовилась від надання первинних документів, які підтверджують фінансово-господарську діяльність підприємства, про що складено акт від 03.07.2017 року №1416/20-40-14-12-11.

03.07.2017 року контролюючим органом складено та вручено директору підприємства позивача лист №8625/10/20-40-14-12-18 Про надання документів щодо переліку первинних документів, які підлягають розгляду в ході проведення перевірки.

Директор підприємства відмовила у наданні первинних документів за запитом від 03.07.2017 року №8625/10/20-40-14-12-18, про що складено акт 04.07.2017 року № 1443/20-40-14-12-11.

У відповідь на запит від 03.07.2017 року №8625/10/20-40-14-12-18 посадовими особами контролюючого органу отримано лист за вх. 10049/10 від 05.07.2017 року, в якому вказано про відмову у наданні документів за запитом.

05.07.2017 директор підприємства відмовила у наданні первинних документів за запитом від 03.07.2017 року №8625/10/20-40-14-12-18, про що складено акт 05.07.2017 року № 1462/20-40-14-12-11.

Під час судового розгляду справи представником позивача вказано, що, на думку позивача, у контролюючого органу були відсутні підстави для призначення перевірки підприємства, а, відтак, і запитувані документи правомірно не були підприємством надані для проведення такої протиправної перевірки.

Суд зазначає, що відповідно до положень п.п.20.1.4 п. 20.1 ст.20 ПК України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з п.75.1 ст.75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

За приписами п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

За приписами п.78.4. ст. 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Пунктом 78.5 ст. 78 ПК України передбачено, що допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

При цьому п. 78.7 ст. 78 ПК України передбачено, що перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної позапланової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу.

Статтею 83 ПК України визначено, що для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок, підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Згідно п. п. 85.2, 85.4 та 85.8 ст. 85 ПК України, при проведенні перевірки платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать до предмета перевірки або пов'язані з ним. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

При проведенні перевірок посадові особи органу державної податкової служби мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів (обов'язкових платежів), порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Посадова (службова) особа органу державної податкової служби, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

У пункті 85.6 ст. 85 ПК України зазначено про те, що у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

При цьому, відповідно до ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку податку на прибуток не встановлюють особливих вимог до первинних документів і облікових регістрів, що повинні використовуватися при обчисленні даного податку, тому відповідними документами податкового обліку вважаються бухгалтерські документи і регістри обліку, складені належним чином.

Як встановлено ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 44.3 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Відповідного до пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів посадовими особами контролюючого органу було складено акти «Про ненадання первинних документів для перевірки ТОВ НВФ «Харків-Прилад» від 30.06.2017 року №1400/20-40-14-12-11, від 03.07.2017 року №1416/20-40-14-12-11, від 04.07.2017 року № 1443/20-40-14-12-11, від 05.07.2017 року № 1462/20-40-14-12-11.

При цьому, у вище зазначених актах вказано, що директору підприємства позивача було вручено копію наказу від 21.06.2017 року №2712 та предявлено направлення на проведення перевірки.

В той же час, оскільки позивачем було отримано копію наказу та фактично допущено перевіряючих до проведення перевірки, проте не було надано жодного первинного документу, про що свідчать складені акти, то посилання представника позивача про порушення посадовими особами порядку проведення перевірки сприймаються судом критично, оскільки позивач мав можливість скористатися правом не допуску перевіряючи до перевірки у встановленому законодавством порядку.

При цьому, як вже вище зазначалось судом, позивач також не скористався правом оскарження в судовому порядку ані дій посадових осіб контролюючого органу, ані рішення відповідача у вигляді наказу про призначення перевірки підприємства.

Відтак, суд зазначає, що відповідно до приписів ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

За приписами абз.2 пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Таким чином, з аналізу вищевказаних норм законодавства слід дійти висновку, що норми податкового законодавства не обмежують період подання платником необхідних первинних документів лише часом проведення податкової перевірки, оскільки положення пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України лише визначають статус показників податкової звітності, які не підтверджені необхідними документами під час перевірки, однак не обмежують право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки. При цьому, право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Вищого адміністративного суду України, викладеними в ухвалі від 05.07.2017 року К/800/34136/16.

Суд зазначає, що зі змісту акту від 12.07.2017 року №7259/20-40-14-12-11/31557302 вбачається, що згідно проведеного аналізу Додатку 5 до декларації "Розшифровка податкових зобов'язань податкового кредиту в розрізі контрагентів", реєстру виданих та отриманих податкових накладних та "Системи співставленні податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" постачальниками підприємства позивача за період вересень-грудень 2014 року, квітень, липень, грудень 2015 року та січень 2016 року були ТОВ Атіс Торг (податковий номер 38633934), ТОВ Фармафлекс (податковий номер 36987674), ТОВ Сеолан (податковий номер39072643), ТОВ Віва-Торг (податковий номер 39457402), ТОВ Актавія-М (податковий номер 39904920), ТОВ Грейтопт ТЗ (податковий номер 39984958).

Під час судового розгляду справи представником відповідача було надано пояснення та зазначено, що оскільки підприємством позивача не було надано до перевірки первинні документи, то відповідачем проведено перевірку за наявними у розпорядженні контролюючого органу даними.

Представником позивача під час судового розгляду справи вказано, що висновки контролюючого органу, викладені у акті від 12.07.2017 року №7259/20-40-14-12-11/31557302 є протиправними, оскільки господарські відносини підприємства з вказаними в акті контрагентами підтверджуються первинними документами.

Відтак, представником позивача зазначено, що між ТОВ НВФ «Харків-Прилад» та його постачальниками ТОВ «Атіс-торг», ТОВ «Фармафлекс», ТОВ «Сеолан», ТОВ «Віва-торг», ТОВ «Актавія-М», ТОВ «Грейтопт ТЗ» було укладено низку договорів, за якими позивач (замовник) придбав у постачальників товари, які були використані позивачем у власній господарській діяльності.

При цьому суд зазначає, відповідно до ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом ч.ч. 4, 5 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд вживає передбачені законом заходи для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Згідно з п.4 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Таким чином, під час розгляду спору про правомірність формування платником податку податкового кредиту, суд повинен надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмету доказування, в їх сукупному зв'язку один з одним.

Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Вищого адміністративного суду України, викладеними в ухвалі від 04.10.2016 року № К/800/22505/16.

Таким чином, враховуючи також позицію Вищого адміністративного суду України, викладену також і в ухвалі від 23.11.2015 року № К/800/27142/15, стосовно наявності у платника права заперечувати щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження своїх заперечень як на усіх стадіях податкового контролю, так і під час судового процесу, суд приходить до висновку про необхідність надання правової оцінки усім доказам та обставинам, що стосуються предмету доказування.

Представником позивача до матеріалів справи долучено копії договору оренди №01-АП від 03.01.12 р., договору оренди №02-АП від 03.01.12 р. та договору оренди №04-АП від 01.08.12 р., відповідно до умов яких ТОВ НВФ «Харків-Прилад» для здійснення власної господарської діяльності винаймає офісні та складські приміщення.

Представником позивача надано пояснення та зазначено, що для перевезення придбаних у постачальників товарів підприємством використовуються орендовані легкові транспортні засоби, оскільки товари, які на постійній основі придбаваються та реалізуються позивачем, мають незначні вагові та габаритні властивості. На підтвердження вказаного представником позивача долучено до матеріалів справи копію договору оренди транспортного засобу від 18.09.2007 р. При цьому, представником позивача вказано, що для доставки товарів іногороднім покупцям ТОВ НВФ «Харків-Прилад» користується транспортно-експедиторськими послугами, що надаються ТОВ «Нова Пошта» згідно договорів №35617 від 04.06.13 р., №53564 від 18.06.14 р., №79144 від 03.07.15 р., №119065 від 13.07.16 р., копії яких долучено до матеріалів справи.

Представником позивача надано до суду первинні документи та вказано, що між ТОВ НВФ «Харків-Прилад» та ТОВ «Атіс-торг» укладено договір купівлі-продажу №73 від 01.09.2014 р., відповідно до умов якого продавець зобовязується передати у власність товарно-матеріальні цінності: контрольно-вимірювальні прилади, виробничі меблі, пірометри, паяльне обладнання, тепловізійне устаткування, а покупець зобовязується прийняти та своєчасно оплатити ці товарно-матеріальні цінності на умовах даного договору. Відповідно до пункту 2.1 договору купівлі-продажу №73 від 01.09.2014 р. продавець зобовязується надати покупцю усю необхідну документацію на товар, своєчасно обговорювати з покупцем асортимент товару та строк його поставки, доставити товар до складу покупця. Пунктами 3.1. та 3.3. договору купівлі-продажу №73 від 01.09.2014 р. передбачено, що доставка товару здійснюється за рахунок продавця, відвантаження товару здійснюється за довіреністю на право отримання матеріальних цінностей, оформлене належним чином та завіреної покупцем. Пунктом 4.2 договору купівлі-продажу №73 від 01.09.2014 р. передбачено, що загальна вартість договору складає 1654989,20 грн, тому числі ПДВ 275831,53 грн. (т.1 а.с. 64-65).

На виконання умов договору №73 від 01.09.2014 р. ТОВ «Атіс-торг» поставило ТОВ НВФ «Харків-Прилад» за видатковими накладними №1860 від 18 грудня 2014 р., №104 від 10 листопада 2014 р., №772 від 30 жовтня 2014 р., № 215 від 17 жовтня 2014 р., № 684 від 28 жовтня 2014 р., № 328 від 30 вересня 2014 р. товар вартістю 1297807 грн., у тому числі ПДВ 216301,20 грн.

При цьому, суд зазначає, що матеріали справи не містять будь-яких первинних документів на підтвердження здійснення між сторонами узгодження стосовно строків поставки та асортименту поставленого товару, а також довіреностей на отримання товару за договором купівлі-продажу, як це передбачено договором.

Представником позивача на підтвердження сплати вартості товару надано копії платіжних доручень (т.1 а.с.73-83), журнал ордер і відомість по рахунку 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками (т.1 а.с.66).

Представником позивача вказано, що на підставі проведеної позивачем сплати за товар за договором купівлі-продажу №73 від 01.09.2014 року ТОВ «Атіс-торг» надало позивачу податкові накладні: №328 від 30.09.2014, №215 від 17.10.2014, №285 від 28.10.2014; №305 від 30.10.2014; №104 від 10.11.2014; №186 від 18.12.2014.

При цьому суд зазначає, що позивачем до суду не надано належним чином оформлених копій податкових накладних, а відтак, суд позбавлений можливості надання вказаним первинних документам оцінки.

З наданих представником позивача пояснень вбачається, що товар отриманий за видатковими накладними від ТОВ «Атіс-торг» було оприбутковано на складі підприємства, на підтвердження чого до суду надано журнал ордер і відомість по рахунку 631 та звіт про партії товару.

Придбаний у ТОВ «Атіс-торг» товар ТОВ НВФ «Харків-Прилад було реалізовано на користь ПАТ «МК «Азовсталь», ПАТ «Мотор Січ», ПрАТ «Полтавський ГЗК», ТОВ «ПЛАРІУМ ЮКРЄЙН», ПАО «Одеський припортовий завод», ОО НПП Технохолод, ТОВ Центр технічної підтримки «МЕМ», ТОВ «Стек Груп», ТОВ «Еластомер завод», ПАТ «Український графіт», ПАТ «Рівнеазот», Черкаське хімволокно ОП Черкаської ТЕС та частково товар залишено на складі.

Представником позивача надано до суду первинні документи та вказано, що між ТОВ НВФ «Харків-Прилад» та ТОВ «Фармафлекс» укладено договір купівлі-продажу №54 від 04.12.2014 р., відповідно до умов якого продавець зобовязується передати у власність товарно-матеріальні цінності: контрольно-вимірювальні прилади, виробничі меблі, пірометри, паяльне обладнання, тепловізійне устаткування, а покупець зобовязується прийняти та своєчасно оплатити ці товарно-матеріальні цінності на умовах даного договору. Відповідно до пункту 2.1 договору купівлі-продажу №54 від 04.12.2014 р. продавець зобовязується надати покупцю усю необхідну документацію на товар, своєчасно обговорювати з покупцем асортимент товару та строк його поставки, доставити товар до складу покупця. Пунктами 3.1. та 3.3. договору купівлі-продажу №54 від 04.12.2014 р. передбачено, що доставка товару здійснюється за рахунок продавця, відвантаження товару здійснюється за довіреністю на право отримання матеріальних цінностей, оформлене належним чином та завіреної покупцем. Пунктом 4.2 договору купівлі-продажу №54 від 04.12.2014 р. передбачено, що загальна вартість договору складає 697164,00 грн, тому числі ПДВ 116194,00 грн. (т.1 а.с. 84-85).

На виконання умов договору №54 від 04.12.2014 р. ТОВ «Фармафлекс» поставило ТОВ НВФ «Харків-Прилад» за видатковою накладною №33 від 31 грудня 2014 р. та товарно-транспортною накладною №00259 від 31 грудня 2014 р. товар вартістю 697164,00 грн., у тому числі ПДВ 116194,00 грн.

При цьому, суд зазначає, що матеріали справи не містять будь-яких первинних документів на підтвердження здійснення між сторонами узгодження стосовно строків поставки та асортименту поставленого товару, а також довіреностей на отримання товару за договором купівлі-продажу, як це передбачено умовами договору. Також суд вважає за необхідне вказати, що за умовами договору №54 від 04.12.2014 р. доставка товару здійснюється за рахунок продавця, однак наявна в матеріалах справи копія товарно-транспортної накладної №00259 від 31 грудня 2014 р. свідчить, що автомобільним перевізником є контрагент позивача, однак замовником ТОВ НВФ «Харків-Прилад».

Представником позивача на підтвердження сплати вартості товару надано копії платіжних доручень (т.1 а.с.90-95), журнал ордер і відомість по рахунку 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками (т.1 зв.бік а.с.86).

Представником позивача вказано, що на підставі проведеної позивачем сплати за товар за договором купівлі-продажу №54 від 04.12.2014 р. ТОВ «Фармафлекс» надало позивачу податкову накладну: №118 від 31.12.2014 р.

При цьому, суд зазначає, що позивачем до суду не надано належним чином оформлених копій податкових накладних, а відтак, суд позбавлений можливості надання вказаним первинних документам оцінки.

З наданих представником позивача пояснень вбачається, що товар отриманий за видатковою накладною від ТОВ «Фармафлекс» було оприбутковано на складі підприємства 31.12.2014 року, на підтвердження чого до суду надано журнал ордер і відомість по рахунку 631 та звіт про партії товару.

Придбаний у ТОВ «Фармафлекс» товар ТОВ НВФ «Харків-Прилад було реалізовано на користь ВАТ Запоріжсталь.

Представником позивача надано до суду первинні документи та вказано, що між ТОВ НВФ «Харків-Прилад» та ТОВ «Сеолан» укладено договір №18/1 від 04.08.2014 р., відповідно до умов якого постачальник зобовязується систематично поставляти та передавати у власність покупця визначений товар для використання його у господарській діяльності, а покупець зобовязується приймати цей товар та сплачувати його вартість на умовах даного договору. Пунктом 2.1 договору передбачено, що загальна вартість договору складає 851020,18 грн., в тому числі ПДВ 141836,70 грн. Відповідно до п. 2.4 договору доставка товару постачальником здійснюється на склад покупця (т.1 а.с. 96-97).

На виконання умов договору №18/1 від 04.08.2014 р. ТОВ «Сеолан» поставило ТОВ НВФ «Харків-Прилад» за видатковими накладними №2427 від 24.11.2014 р., №2513 від 25.11.2014 р., №2909 від 29.10.2014 р., № 2911 від 29.09.2014 р. та товарно-транспортною накладною №60 від 29.09.2014 р. товар загальною вартістю 560408,00 грн., у тому числі ПДВ 86034,45 грн.

Суд зазначає, що частково наявні в матеріалах справи копії видаткових накладних не містять в собі відомостей щодо осіб, якими відвантажено та отримано товар, а також не містять відтисків печаток підприємства покупця.

При цьому, суд також зазначає, що матеріали справи не містять будь-яких первинних документів на підтвердження здійснення між сторонами узгодження стосовно строків поставки та асортименту поставленого товару, а також довіреностей на отримання товару за договором купівлі-продажу, як передбачено умовами договору.

Представником позивача в адміністративному позові вказано, що ТОВ НВФ «Харків-Прилад» за договором №27 від 25.09.2014 поставлено ТОВ «Сеолан» товар на суму 240939,00 грн. та угодою від 01.10.2014 року позивач та ТОВ «Сеолан» здійснили залік взаємних однорідних вимог на суму 240939,00 грн. При цьому, залишок боргу за договором №18/1 від 04.08.2014 р. позивачем сплачено шляхом перерахування на рахунок постачальника грошових коштів.

Однак суд зазначає, що позивачем не надано до суду вказаних первинних документів, відтак суд позбавлений можливості надання їм оцінки. Крім того, представником позивача до суду надано копії платіжних доручень (т.1 а.с. 105-111), відповідно до яких ТОВ НВФ «Харків-Прилад» внесено на рахунок ТОВ «Сеолан» оплату за прилади, згідно договору №18/1 від 04.08.2014 року в загальному розмірі 518266,78 грн.

Представником позивача вказано, що на підставі проведеної позивачем сплати за товар за договором №18/1 від 04.08.2014 року ТОВ «Сеолан» надало позивачу податкові накладні: №2911 від 29.09.2014, № 2909 від 29.10.2014, №2513 від 25.11.2014.

При цьому, суд зазначає, що позивачем до суду не надано належним чином оформлених копій податкових накладних, а відтак, суд позбавлений можливості надання вказаним первинних документам оцінки.

З наданих представником позивача пояснень вбачається, що товар отриманий за видатковими накладними від ТОВ «Сеолан» було оприбутковано на складі підприємства 29.09.2014 року, на підтвердження чого до суду надано журнал ордер і відомість по рахунку 631 та звіт про партії товару.

Придбаний у ТОВ «Сеолан» товар ТОВ НВФ «Харків-Прилад було реалізовано на користь ПАТ «Мотор Січ», НТУ «ХПІ», ТОВ «Отіс Тарда», ТОВ «Завод Елестомер» та частково товар залишено на складі.

Представником позивача надано до суду первинні документи та вказано, що між ТОВ НВФ «Харків-Прилад» та ТОВ «Віва-Торг» укладено договір №65 від 02.04.2015 р., відповідно до умов якого продавець зобовязується передати у власність товарно-матеріальні цінності: контрольно-вимірювальні прилади, виробничі меблі, пірометри, паяльне обладнання, тепловізійне устаткування, а покупець зобовязується прийняти та своєчасно оплатити ці товарно-матеріальні цінності на умовах даного договору. Відповідно до пункту 2.1 договору №65 від 02.04.2015 р. продавець зобовязується надати покупцю усю необхідну документацію на товар, своєчасно обумовлювати з покупцем асортимент товару та строк його поставки. Пунктами 3.1. та 3.3. договору №65 від 02.04.2015 р. передбачено, що доставка товару здійснюється за рахунок постачальника і до складу покупця; відвантаження товару здійснюється за довіреністю на право отримання матеріальних цінностей, оформлене належним чином та завіреної покупцем. Пунктом 4.2 договору №65 від 02.04.2015 р. передбачено, що загальна вартість договору складає 498000,00 грн, тому числі ПДВ 83000,00 грн. (т.1 а.с. 112-113).

На виконання умов договору №65 від 02.04.2015 р. ТОВ «Віва-Торг» поставило ТОВ НВФ «Харків-Прилад» за видатковими накладними №18 від 16.04.2015 р., № 22 від 22.07.2015 р., №322 від 23.07.2015 р., №34 від 22.04.2015 р. та товарно-транспортними накладними №18 від 16.04.2015, №322 від 23.07.2015р., №277 від 22.07.2015 р., №34 від 22.04.2015 товар загальною вартістю 1027325,51 грн., у тому числі ПДВ 171220,92 грн.

При цьому, суд зазначає, що матеріали справи не містять будь-яких первинних документів на підтвердження здійснення між сторонами узгодження стосовно строків поставки та асортименту поставленого товару, а також довіреностей на отримання товару за договором, як це передбачено умовами договору. Також суд вважає за необхідне вказати, що за умовами договору №65 від 02.04.2015 р. доставка товару здійснюється за рахунок продавця, однак наявні в матеріалах справи копії товарно-транспортних накладних свідчить, що автомобільним перевізником є контрагент позивача, однак замовником ТОВ НВФ «Харків-Прилад».

Представником позивача на підтвердження сплати вартості товару надано копії платіжних доручень (т.1 а.с.127-133), журнал ордер і відомість по рахунку 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками (т.1 а.с.114).

Представником позивача вказано, що на підставі проведеної позивачем сплати за товар за договором №65 від 02.04.2015 р. ТОВ «Віва-Торг» надало позивачу податкові накладні: №18 від 16.04.2015, №34 від 22.04.2015, №277 від 22.07.2015, №322 від 23.07.2015.

При цьому, суд зазначає, що позивачем до суду не надано належним чином оформлених копій податкових накладних, а відтак, суд позбавлений можливості надання вказаним первинних документам оцінки.

З наданих представником позивача пояснень вбачається, що товар отриманий за видатковими накладними від ТОВ «Віва-Торг» було оприбутковано на складі підприємства 16.04.2015 року, на підтвердження чого до суду надано журнал ордер і відомість по рахунку 631 та звіт про партії товару.

Придбаний у ТОВ «Віва-Торг» товар ТОВ НВФ «Харків-Прилад» було реалізовано на користь ТОВ "Стек Груп", ПАТ «Мотор Січ», ТОВ «ВІАЗ», ВАТ «Запоріжсталь» та частково використано на виробництво , на підтвердження чого долучено до матеріалів справи копії акту списання №ХП-0000003 від 23.07.2015року та акту здачі готової продукції на склад №ГП-4 від 23.07.2015 року.

Представником позивача надано до суду первинні документи та вказано, що між ТОВ НВФ «Харків-Прилад» та ТОВ «Актавія-М» укладено договір купівлі-продажу №83 від 03.12.2015 р., відповідно до умов якого продавець зобовязується передати у власність товарно-матеріальні цінності: контрольно-вимірювальні прилади, різноманітні матеріали, пірометри, паяльне обладнання, тепловізійне устаткування, датчики, а покупець зобовязується прийняти та своєчасно оплатити ці товарно-матеріальні цінності на умовах даного договору. Відповідно до пункту 2.1 договору купівлі-продажу №83 від 03.12.2015 р. продавець зобовязується надати покупцю усю необхідну документацію на товар, своєчасно обумовлювати з покупцем асортимент товару та строк його поставки. Пунктами 3.1. та 3.3. договору купівлі-продажу №83 від 03.12.2015 р. передбачено, що доставка товару здійснюється за рахунок постачальника і до складу покупця; відвантаження товару здійснюється за довіреністю на право отримання матеріальних цінностей, оформлене належним чином та завіреної покупцем. Пунктом 4.2 договору купівлі-продажу №83 від 03.12.2015 р. передбачено, що загальна вартість договору складає 728803,20 грн, тому числі ПДВ 121467,20 грн. (т.1 а.с. 134).

На виконання умов договору купівлі-продажу №83 від 03.12.2015 р. ТОВ «Актавія-М» поставило ТОВ НВФ «Харків-Прилад» за видатковими накладними №б/н від 07.12.2015 р., №б/н від 21.12.2015 р. товар загальною вартістю 728803,20 грн., у тому числі ПДВ 121467,20 грн.

При цьому, суд зазначає, що матеріали справи не містять будь-яких первинних документів на підтвердження здійснення між сторонами узгодження стосовно строків поставки та асортименту поставленого товару, а також довіреностей на отримання товару за договором, як передбачено умовами договору.

Представником позивача на підтвердження сплати вартості товару надано копії платіжних доручень (т.1 а.с.138-142), журнал ордер і відомість по рахунку 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками (т.1 а.с.135).

Представником позивача вказано, що на підставі проведеної позивачем сплати за товар за договором купівлі-продажу №83 від 03.12.2015 р. ТОВ «Актавія-М» надало позивачу податкові накладні: №13 від 07.12.2015, №33 від 21.12.2015.

При цьому, суд зазначає, що позивачем до суду не надано належним чином оформлених копій податкових накладних, а, відтак, суд позбавлений можливості надання вказаним первинних документам оцінки.

З наданих представником позивача пояснень вбачається, що товар отриманий за видатковими накладними від ТОВ «Актавія-М» було оприбутковано на складі підприємства 07.12.2015 року та 21.12.2015 року, на підтвердження чого до суду надано журнал ордер і відомість по рахунку 631 та звіт про партії товару.

Придбаний у ТОВ «Актавія-М» товар ТОВ НВФ «Харків-Прилад було реалізовано на користь ПАТ «Мотор Січ», Харківського національного університету ім. Каразіна.

Представником позивача надано до суду первинні документи та вказано, що між ТОВ НВФ «Харків-Прилад» та ТОВ «Грейтопт ТЗ» укладено договір купівлі-продажу №4 від 05.01.2016 р., відповідно до умов якого продавець зобовязується передати у власність товарно-матеріальні цінності: контрольно-вимірювальні прилади, виробничі меблі, пірометри, паяльне обладнання, тепловізійне устаткування, а покупець зобовязується прийняти та своєчасно оплатити ці товарно-матеріальні цінності на умовах даного договору. Відповідно до пункту 2.1 договору №4 від 05.01.2016 р. продавець зобовязується надати покупцю усю необхідну документацію на товар, своєчасно обумовлювати з покупцем асортимент товару та строк його поставки, доставити товар до складу покупця. Пунктами 3.1. та 3.3. договору №4 від 05.01.2016 р. передбачено, що доставка товару здійснюється за рахунок постачальника і до складу покупця; відвантаження товару здійснюється за довіреністю на право отримання матеріальних цінностей, оформлене належним чином та завіреної покупцем. Пунктом 4.2 договору №4 від 05.01.2016 р. передбачено, що загальна вартість договору складає 600000,00 грн, тому числі ПДВ 100000,00 грн. (т.1 а.с. 143).

На виконання умов договору купівлі-продажу №4 від 05.01.2016 р. ТОВ «Грейтопт ТЗ» поставило ТОВ НВФ «Харків-Прилад» за видатковими накладними №5 від 11.01.2016 р. товар загальною вартістю 374216,40 грн., у тому числі ПДВ 62369,40 грн.

При цьому, суд зазначає, що матеріали справи не містять будь-яких первинних документів на підтвердження здійснення між сторонами узгодження стосовно строків поставки та асортименту поставленого товару, а також довіреностей на отримання товару за договором, як передбачено умовами договору.

Представником позивача на підтвердження сплати вартості товару надано копії платіжних доручень (т.1 а.с.147-149), журнал ордер і відомість по рахунку 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками (т.1 а.с.145).

Представником позивача вказано, що на підставі проведеної позивачем сплати за товар за договором купівлі-продажу №4 від 05.01.2016 р. ТОВ «Грейтопт ТЗ» надало позивачу податкову накладну: №5 від 11.01.2016.

При цьому, суд зазначає, що позивачем до суду не надано належним чином оформлених копій податкових накладних, а відтак, суд позбавлений можливості надання вказаним первинних документам оцінки.

З наданих представником позивача пояснень вбачається, що товар отриманий за видатковою накладною від ТОВ «Грейтопт ТЗ» було оприбутковано на складі підприємства 05.01.2016 року, на підтвердження чого до суду надано журнал ордер і відомість по рахунку 631 та звіт про партії товару.

Придбаний у ТОВ «Грейтопт ТЗ» товар ТОВ НВФ «Харків-Прилад було реалізовано на користь ПАТ «Мотор Січ».

Суд зазначає, що відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка має містити визначені цією статтею обов'язкові реквізити.

Згідно пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця.

Пунктами 201.7, 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, суд зазначає, що існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Разом з тим, суд вважає за необхідне вказати, що надані позивачем документи містять суперечливі відомості та не дають змоги достеменно встановити реальність господарської операції, а отже слідує висновок, що сторонами не було досягнуто домовленості з контрагентом щодо істотних умов договору.

З матеріалів справи вбачається, що в ході укладання зазначених господарських договорів сторонами не було погоджено предмет. Отже, на момент укладення договорів, сторони не мали на меті фактичну поставку товарів.

При цьому матеріали справи не містять будь-яких додаткових угод до даних договорів, а також доказів наявності будь-яких домовленостей з контрагентом про кількість, якість, строки поставки.

Крім того, не надано первинної документації, яка мала б бути складена у випадку виконання умов договору. Зокрема, замовлення на поставку товарів, сертифікати якості, тощо.

Отже, сторони не досягли погодженої волі щодо всіх істотних умов договору, що викликає сумнів у реальності його виконання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п. 1.2 ст. 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Відповідно до пункту 2.1 зазначеного Положення, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення; господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням вище викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактично здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатись первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх оформлених реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

При цьому відсутність доказів реального вчинення господарських операцій виключає правомірність визначення платником податкового кредиту за такими операціями, незважаючи на наявність у нього податкових накладних, що за формою відповідають вимогам чинного законодавства.

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частинами першою-третьою статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Господарська операція може бути підтверджена лише тими документами, які свідчать про реальність виконання договору, зміст і обсяг наданих операцій та їх вартість. Визначальною підставою для віднесення сум по господарській операції до складу витрат та формування податкового кредиту є достовірне встановлення обставин щодо реальності господарської операції, наявності правових та фактичних підстав для витрат з придбання товарів, робіт, послуг.

З матеріалів справи також вбачається, що позивачем, як під час проведеної перевірки, так і під час судового розгляду справи, не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності укладення вищезазначених господарських договорів.

Отже, суд приходить до висновку, що наявність у позивача податкових накладних не може бути визнана судом достатньою підставою для формування податкового кредиту, оскільки факт реальності господарських операцій не знайшов свого підтвердження належними і допустимими доказами.

Щодо посилань контролюючого органу в акті перевірки від 12.07.2017 року №7259/20-40-14-12-11/31557302 на обставини отримання під час проведення перевірки від Західної ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області податкову інформацію по підприємству ТОВ Атіс Торг (податковий номер 38633934) від 08.12.2014 року №6431/7/20-33-22-05-07 щодо неможливості проведення зустрічної звірки ТОВ Атіс Торг за вересень-жовтень 2014 року та від 07.05.2015 №2685/20-33-22-05-07 за звітні періоди декларування ПДВ листопад, грудень 2014 року; від Західної ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області отримано податкову інформацію по підприємству ТОВ "Фармафлекс" від 07.05.2015 року №2687/20-33-22-04-07 за звітні періоди декларування ПДВ листопад-грудень 2014 року, січень 2015 року; від Харківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області отримано податкову інформацію по підприємству ТОВ "Сеолан" від 20.02.2015 №537/7/20-23-22-01-05 за звітні періоди декларування ПДВ з моменту реєстрації підприємства 29.01.2014 по 20.02.2015 року; від Західної ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області податкову інформацію по підприємству ТОВ "Віва-торг" від 08.06.2015 №3535/7/20-33-22-03-12 за звітні періоди декларування ПДВ березень-квітень 2015 року та від 12.04.2016 №1242/7/20-33-14-02 за звітні періоди декларування ПДВ травень-липень 2015 року. Крім того, Головним управлінням ДФС у Харківській області використано наявну податкову інформацію по підприємству ТОВ "Актавія-М" від 18.02.2016 року №63/20-40-22-09-12/39904920 за звітний період декларування ПДВ грудень 2015 року; податкову інформацію по підприємству ТОВ "Грейтопт ТЗ" від 03.03.2016 року №110/20-40-14-08-12/39984058 за звітний період декларування ПДВ січень 2016 року, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів. Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Юридична відповідальність кожного платника податків, відповідно до ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.

Така ж позиція узгоджується із позицією Верховного суду України викладену в постановах №10/21 від 02.03.2010 року, №09/05 від 13.01.2009 року, №08/28 від 12.02.2008 року.

Таким чином, з урахуванням встановлених під час судового розгляду справи обставин не підтвердження господарських відносин, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 10.08.2017 року №0000211412 та №0000221412 є обґрунтованими та законними.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач довів суду належними та допустимими в спірних правовідносинах доказами з посиланням на відповідні положення законодавства необґрунтованість позовних вимог позивача.

Доводи позивача, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги не знайшли свого підтвердження впродовж розгляду справи та спростовуються наведеними в рішенні суду обставинами, адже, відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Харків-Прилад" є такими, що не підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 159-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Харків-Прилад" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 28 листопада 2017 року.

Суддя Мельников Р.В.