Ухвала суду № 70595567, 09.11.2017, Апеляційний суд Київської області

УХВАЛА

Іменем України

09 листопада 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого – Коцюрби О.П.,

Суддів - Сержанюка А.С., Олійника В.І.,

При секретарі – Тимошевській С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 04 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Копмлекс Агромарс» про визнання недійсними наказів.

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, вивчивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Копмлекс Агромарс» про визнання недійсними наказів.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 04 вересня 2017 року позовну заяву ОСОБА_2 визнано неподаною та повернуто позивачу.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ОСОБА_2 оскаржив її в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просив, скасувати ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 04 вересня 2017 року, та відкрити провадження у справі. Зазначив, що ухвала Вишгородського районного суду Київської області від 04 вересня 2017 року є незаконною.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 04 вересня 2017 року, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, Вишгородський районний суд Київської області визнав позовну заяву ОСОБА_2 не поданою та поверну її позивачу виходячи з того, що ОСОБА_2 у вказаній позовній заяві об’єднано сорок самостійних вимог немайнового характеру, оскільки предметом оскарження у справі є самостійні, окремі накази про відшкодування шкоди, які видавались в різні дні, на різні суми та стосувалися окремих випадків недостачі товару, позивачем висунуто вимоги, які не передбачені ч. 1 ст. 80 ЦПК України та за своєю суттю є вимогами немайнового характеру, тому суд позбавлений можливості відкрити провадження у справі та виконати вимоги ст. 127 ЦПК України, внаслідок неналежного усунення ОСОБА_2 недоліків позовної заяви так як ним, судовий збір, в порядку передбаченому Законом не сплачено, який позивач повинен був сплатити у розмірі 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб та відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», тобто за кожен такий наказ окремо.

Судом встановлено, що ОСОБА_2, при подачі до суду першої інстанції позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 640 грн., відповідно до п/п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання позову майнового характеру фізичною особою (один відсоток від ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом, станом на 01 січня відповідного року. Один відсоток ціни позову становить суму 389,16 грн., а враховуючи мінімальну межу сплати, позивачем сплачено 640 грн.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж строку незалежним і безстороннім судом.

Дане положення кореспондується зі ст. 55 Конституції України в якій закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб та право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Реалізується право особи на захист у суді шляхом подачі позовної заяви до суду, яка підлягає оплаті судовим збором.

У ст. ст. 1, 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір – це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат та справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі встановленої Законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заяв або скарга подається до суду у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

В основу постанови від 31 травня 2017 року у справі № 3-164гс17 Верховний суд України поклав положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Рекомендації R (81) 7 Комітету міністрів державам-членам стосовно шляхів полегшення доступу до правосуддя від 14 травня 1981 року та практику Європейського суду з прав людини, які встановлюють, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

Позиція Європейського суду з прав людини стосовно сплати судового збору аналогічна: судовий збір не повинен обмежувати право заявників на доступ до правосуддя та має бути розумним. Разом з тим, на думку Європейського суду з прав людини судовий збір є таким собі обмежувальним заходом, який попереджає подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перевантаження судів

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя N R(81), прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом з тим, ураховуючи положення п. 1 ст. 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі), Європейський суд з прав людини констатує, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

У рішеннях у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Порядок звернення до суду за судовим захистом урегульований ЦПК України. Подання позовної заяви має відбуватись з дотриманням певних умов. Зокрема, ч. 5 ст. 119 ЦПК України передбачено, що до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору.

Наслідком недотримання зазначеної умови є залишення позовної заяви без руху, а у разі, якщо цей недолік не буде усунуто у строк, установлений судом, - визнання заяви неподаною та її повернення позивачеві (ст. 121 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов’язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому, що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.

Враховуючи наведене, при застосуванні у судовій практиці згаданого Закону та норм ЦПК України, що стосується сплати судового збору, суди повинні дотримуватись прецедентної практики Європейського суду з прав людини та враховувати таке.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно задовольнити частково, а ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 04 вересня 2017 року скасувати та передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 307, 312, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 04 вересня 2017 року скасувати і передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: