Рішення № 70594887, 27.11.2017, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/6307/17

2/357/2653/17

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2017 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Ярмола О. Я. ,

при секретарі - Ліщинська О. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду №5 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи тим, що 14.07.2006року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено споживчий кредитний договір, згідно якого позивач отримав кредит в сумі 34950 дол. США на термін до 14.07.2021 року. Зазначений договір було укладено на основі стандартної форми, запропонованої банком. В забезпечення кредиту, цього ж дня, було укладено договір іпотеки, за яким позивач передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Однак, в подальшому при дослідженні розрахунку відсотків, позивач встановив розбіжності, а графік погашення боргу не містив загальної вартості кредиту, абсолютного значення подорожчання кредиту, реальної відсоткової ставки та іншу, передбачену законом інформацію, що є суттєвим порушенням прав позивача, як споживача, а тому ОСОБА_1, посилаючись на ст.. 11,18 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст. 56 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» ст.ст.203,215ЦК України, просив суд, визнати недійсним кредитний договір від 14.07.2006 року та договір іпотеки від 14.07.2006 року.

Представник позивача підтримав позов.

Представник відповідача позов не визнав, подав письмово викладені заперечення та просив застосувати положення про строки позовної давності.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення.

В судовому засіданні встановлено, що 14.07.2006 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № КІСWGК00830072, згідно якого банк надав позивачу кредит в сумі 34950 доларів США на термін до 14.07.2021 року, а позивач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом в строки і в порядку, встановлених договором (а.с.9-12).

Встановленим є те, що 14.07.2006 року між сторонами було, також, укладено Договір іпотеки в рахунок забезпечення виконання зазначеного кредитного договору (а.с.13-17).

Згідно п.1.1 Договору банк надає позичальнику кредитні кошти на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні ресурси в сумі 30 000 доларів США на придбання нерухомості та 4950 доларів США на сплату страхових внесків з оплатою по процентній ставці 12 % річних.

Встановленим є те, що позивач виконував умови вказаного кредитного договору, але допустив порушення умов, внаслідок чого виникла заборгованість та банк звертався до суду з позовом щодо дострокового стягнення з позичальника суми кредиту. Мали місце судові рішення про стягнення з позивача боргу на користь банку та 13.07.2016 року в зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 15.10.2015 року про стягнення з ОСОБА_1 боргу за кредитним договором було скасовано і позивачу ПАТ КБ «ПриватБанк» було відмовлено в задоволенні позовних вимог. Наведене стверджується зібраними матеріалами справи.

Встановленим є те, що в рамках розгляду цивільної справи №357/16407/15-ц було судом призначено судово-економічну експертизу і за даними експертного розрахунку, експерт зазначив, що реальна процентна ставка за кредитним договором становить 18,36 % та що абсолютне значення подорожчання кредиту за договором № КІСWGК00830072 від 14.07.2006 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» становить 40 470,32 грн., сума всіх виплат за кредитним договором становить 81 48,32 грн. (а.с.19-25).

При вирішенні даної справи суд виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона /боржник/ зобов'язана вчинити на користь другої сторони /кредитора/ певну дію /передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо/ або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач послався на ст.. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», зазначивши, що відповідач включив в договір несправедливі умови. Крім цього, позивач зазначає, що при укладенні оскаржуваного кредитного договору, кредитором, всупереч вимог чинного законодавства України не було надано жодних інформаційних листів, не було надано жодних роз'яснень щодо умов кредитування, нарахування процентів за користування кредитом, не було роз'яснено іншої інформації щодо кредиту, його переваг та недоліків тощо, надання якої вимагається від банка відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного Банку України 10 травня 2007 року № 168, банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту.

Одночасно, слід зазначити, що станом на дату укладання спірного кредитного договору, не було ще встановлено Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Згідно ч.1,2,3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про:

1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника);

2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);

3) встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;

4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору;

5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором;

6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається;

7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника);

8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом;

9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру;

10) установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;

11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;

12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору;

13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору;

14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору;

15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей;

16) встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх;

17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.

Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. п. 7, 8 Постанови № 9 від 6.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Представник ПАТ КБ «Приватбанк» позов не визнав та просив застосувати строк позовної давності, оскільки договір № КІСWGК00830072 був укладений 14.07.2006 року, а позивач звернувся до суду з даним позовом лише в червні 2017 року.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК України).

Позов не підлягає до задоволення, оскільки позивачем ОСОБА_1 не надано жодних доказів, що оспорювані договори не відповідають вимогам ст. 203,215 ЦК України, ЗУ «Про захист прав споживачів» і порушують його права та інтереси, тоді як за ст.ст.10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. А тому суд відмовляє в задоволенні позову за його необґрунтованості.

Договір № КІСWGК00830072 від 14.07.2006 року містить суму кредиту, розмір відсоткової ставки, розмір щомісячного платежу та строк повернення грошових коштів, згідно умов договору сторони погодили та визначили усі істотні умови, додержано письмова форма, а підписанням договору без будь-яких застережень чи незгоди з його умовами сторони підтвердили відповідність волевиявлення їхній внутрішній волі, позивач погодився на отримання у кредит коштів на умовах, що визначені договором. Крім того, у разі незгоди з умовами кредитного договору позивач не був позбавлений можливості скористатися своїм правом, визначеним ч.6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого, споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Також, є безпідставним посилання позивача на порушення відповідачем «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» за якими банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, оскільки постанова№168 про затвердження даних Правил була прийнята Правлінням НБУ 10.05.2007 року, тобто через рік після укладення між сторонами кредитного договору № КІСWGК00830072 від 14.07.2006р .

Слід також, звернути увагу, що позивачем після укладення договору відбувалося тривале виконання цього договору, мали місце судові справи з приводу неналежного виконання сторонами умов договору. Тобто, позивач фактично підтверджував своє волевиявлення на укладення договору, та до 2015 року жодних заперечень щодо незрозумілості його змісту не надавав.

Керуючись ст.ст. 203,215, 509, 526,626,627 ЦК України, ст.ст.10, 60, 79, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.