Рішення № 70593853, 27.11.2017, Любомльський районний суд Волинської області

Справа № 163/2281/17

Провадження № 2/163/405/17

ЛЮБОМЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2017 року Любомльський районний суд Волинської області

у складі: головуючої - судді Гайдук А.Л.,

за участі секретаря – Голядинець О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Любомль цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства страхова компанія «Галицька» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, -

в с т а н о в и в :

Приватне акціонерне товариство страхова компанія «Галицька» (далі – ПрАТ СК «Галицька») звернулось в суд з зазначеним позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 сплачену потерпілій від дорожньо-транспортної пригоди стороні страхове відшкодування в сумі 96212,56 грн. в порядку регресу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між ПрАТ СК «Галицька» та ОСОБА_2 укладено договір № АЕ/7683688 від 25.04.2016 р. обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, яким забезпечено транспортний засіб марки «Volkswagen Golf», р.н.з. АС9522АЕ.

20.07.2016 року до ПрАТ СК «Галицька» надійшла заява від гр. ОСОБА_3 про виплату страхового відшкодування по вищезазначеному договору, оскільки за участю забезпеченого транспортного засобу під керуванням гр. ОСОБА_1 сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої забезпечений автомобіль здійснив зіткнення з автомобілем марки «Volkswagen Jetta», р.н.з. СВ4454АН, під керуванням гр. ОСОБА_4, який рухався в попутному напрямку, спричинивши даному транспортному засобу технічні пошкодження. Зокрема, згідно довідки № 97233153 від 11.08.2016 року ВДАІ з обслуговування Любомльського та Шацького районів УДАІ УМВС України, 19 липня 2016 року о 18:50 год. на автодорозі Т-03-02 «Піща-Шацьк-Любомль-Верба», 32 км., 600 м, ОСОБА_1, керуючи автомобілем марки «Volkswagen Golf», р.н.з. АС9522АЕ, порушив вимоги п.п. 10.1, 10.3 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «Volkswagen Jetta», р.н.з. СВ4454АН. Крім цього, ОСОБА_1 порушив п.2.9. «а» Правил дорожнього руху України про заборону керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння або перебування під впливом наркотичних чи токсичних речовин, визнавши дану обставину в судовому засіданні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення своєю вказівкою про вживання алкогольних напоїв перед керуванням автомобілем. Згідно постанови Любомльського районного суду Волинської області від 06.12.2016 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушень, передбачених ч.1 ст.130, ст.124 КУпАП.

Вказана дорожньо-транспортна пригода ПрАТ СК «Галицька» визнана страховим випадком та на виконання умов договору страхування потерпілій стороні – власнику автомобіля марки «Volkswagen Jetta», р.н.з. СВ4454АН, виплачено страхове відшкодування в сумі 96212,56 грн., розмір якого визначено на підставі звіту №704/16 про оцінку вартості матеріальної шкоди від 17.08.2016 року.

На підставі положень п.п. «а» п.38.1.1 ст.38 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ст.ст.1166, 1187, 1191 ЦК України, ПрАТ СК «Галицька» звернулась до суду з даним позовом, оскільки виплата страхового відшкодування мала місце з вини ОСОБА_1, тому вони й підлягають стягненню саме з останнього.

Сторони в судове засідання не з’явились.

Представник позивача надіслав на адресу суду заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи у його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 подав в канцелярію суду заяву про невизнання позовних вимог ПрАТ СК «Галицька» з підстав, наведених у письмових запереченнях, та просив розглядати справу у його відсутності.

У письмових запереченнях ОСОБА_1 вказав, що він 19 липня 2016 року о 18:50 год., керуючи транспортним засобом «Volkswagen Golf», р.н.з. АС9522АЕ, по автодорозі Т-03-02, Піща-Шацьк-Любомль-Верба, 32км., 600м., маючи право розраховувати на те, що й інші учасники дорожнього руху виконують Правила дорожнього руху, з дотримання вимог п.п. 10.1, 10.2 Правил дорожнього руху України, переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, розпочав маневр розвороту, виїхавши на праву смугу руху, де наблизившись до розділеної смуги побачив автомобіль, як в подальшому з’ясувалося автомобіль марки «Volkswagen Jetta», р.н.з. СВ4454АН, який в порушення вимог п.12.4 Правил дорожнього руху України рухався з високою швидкістю та знаходився на відстані близько 200 м., тому з метою уникнення зіткнення він здійснив маневр для повернення автомобіля на обочину, здавши назад, після чого, завершивши маневр, побачив, як з високою швидкістю по лівій обочині, по напрямку свого руху, рухається вищевказаний автомобіль «Volkswagen Jetta», р.н.з.СВ4454АН, водій якого, намагаючись уникнути небезпеки, самовпевнено змінив напрямок руху, а саме виїхав на зустрічну смугу руху і в подальшому, на ліве узбіччя, де почав гальмувати та, виїхавши на проїжджу смугу автодороги Т-03-02, не впорався з керуванням, внаслідок чого допустив перекидання транспортного засобу, чим грубо порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП. По вказаному факту, постановою Любомльського районного суду від 06.12.2016 року провадження щодо нього (ОСОБА_1І.) за ознаками ст.124, ч.1 ст.130 КУпАП закрито за збігом строку для накладення стягнення, тому вважає, що у відповідності до ч.1 ст.62 Конституції України його вини у вчиненні вказаних адміністративних правопорушень судовим рішенням не встановлено, а відтак, і не доведено наявності причинно-наслідкового зв’язку між його діями та пошкодженням автомобіля марки «Volkswagen Jetta», р.н.з. СВ4454АН. За викладених вище обставин, вважає, що пошкодження цього автомобіля допущено саме з вини водія ОСОБА_4, оскільки порушення останнім п.2.3. (б, д), п.10.1, п.12,3, п.13.1 ПДР України перебуває у прямому причинному зв’язку з дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками. Окрім цього, вважає, що позивач надав спірним правовідносинам невірне правове обґрунтування, оскільки в даному випадку виникли зобов’язальні відносини суброгації, а не регресу. З наведених підстав просив у задоволенні позову відмовити.

Враховуючи заяви сторін про розгляд справи у їх відсутності, судове засідання проведено без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч.2 ст.197 ЦПК України.

Дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, суд встановив наступні фактичні обставини.

25.04.2016 року між ПрАТ СК «Галицька» та ОСОБА_2 укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, на підставі якого був застрахований автомобіль марки «Volkswagen Golf», р.н.з. АС9522АЕ, та у зв'язку з цим був виданий відповідний страховий поліс № АЕ/7683688. Строк дії договору з 24.05.2016 року до 23.05.2017 року.

За умовами цього договору, страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом). Страхова сума (ліміт) відповідальності на одного потерпілого наступна: за шкоду, заподіяну життю і здоров’ю – 200000,00 грн.; за шкоду, заподіяну майну – 100000,00 грн. Розмір франшизи визначено у 2000,00 грн.

З матеріалів справи про адміністративне правопорушення №163/2437/16-п судом встановлено, що 19.07.2016 року старшим інспектором Любомльського ВП ГУНП України у Волинській області ОСОБА_5 складено протокол про адміністративне правопорушення серії АП1 №987779 про те, що ОСОБА_1 19 липня 2016 року о 18 годині 50 хвилин в селі Згорани Любомльського району, керуючи автомобілем «Фольксваген Гольф», р.н.з. АС9522АЕ, починаючи рух від правого узбіччя, не дав дороги автомобілю «Фольксваген Джетта», р.н.з. СВ4454АН, що рухався в попутному напрямку по своїй смузі руху, чим здійснив дорожньо-транспортну пригоду, при цьому керував автомобілем, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, що підтверджується тестуванням на алкоголь приладу Алкотест «Драгер» №0564.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ст.124, ч.1 ст.130 КУпАП.

Окрім цього, відомості по вказаному факту ДТП 20.07.2016 року також були зареєстровані у Єдиному реєстрі досудових розслідувань під №12016030150000372, за яким постановою слідчого СВ Любомльського ВП ГУНП від 30.08.2016 року кримінальне провадження закрито, у зв’язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, так як заподіяні потерпілому ОСОБА_4 у дорожньо-транспортній пригоді тілесні ушкодження за своїм ступенем відносяться до легких тілесних ушкоджень.

З виданої ВДАІ з обслуговування Любомльського та Шацького районів УДАІ УМВС України у Волинській області 11.08.2016 року за вих.№5078/60/01-1016 довідки про дорожньо-транспортну пригоду №97233153 за участю автомобілів марки «Volkswagen Golf», р.н.з. АС9522АЕ, та марки «Volkswagen Jetta», р.н.з. СВ4454АН, слідує, що вказане ДТП сталося внаслідок порушення ОСОБА_1 п. 10.1 ПДР України, яка визначає, що перед початком руху, або зміною напрямку водій повинен переконатися, що це буде безпечним для всіх учасників руху, та п.10.3 ПДР України, згідно якого, у разі перестроювання водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що pyхаються в попутному напрямку по тій смузі, на яку перешиковується водій.

Отже, за участю забезпеченого страховим полісом № АЕ/7683688 транспортного засобу марки «Volkswagen Golf», р.н.з. АС9522АЕ, сталася дорожньо-транспортна пригода.

06 грудня 2016 року Любомльським районним судом Волинської області розглянуто справу за протоколом про адміністративне правопорушення серії АП1 №987779 та винесено постанову про закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст.124, ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 за збігом строку для накладення стягнення.

Власником автомобіля «Фольксваген Джетта», р.н.з. СВ4454АН, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії СВС №020476, є ОСОБА_3.

У відповідності до ст.33 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», 20 липня 2016 року ОСОБА_3 повідомив ПрАТ СК «Галицька» про страховий випадок – дорожньо-транспортну пригоду та подав заяву про страхове відшкодування.

Відповідно до Звіту про оцінку автомобіля «Фольксваген Джетта», р.н.з. СВ4454АН, за №704/16 від 17.08.2016 року, вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складових даного автомобіля внаслідок пошкодження під час ДТП приймається рівним дійсним (ринковій) вартості автомобіля на момент дослідження без врахування аварійних пошкоджень і становить 210959,90 грн.

Розрахунком на виплату страхового відшкодування по страхуванню цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, пов'язану з пошкодженням транспортного засобу від 16.06.2017 року, затвердженим ПрАТ СК «Галицька», визначено до виплати страхове відшкодування ОСОБА_3 в розмірі 96212,56 гривень.

ПАТ СК «Галицька» склала страховий акт (аварійний сертифікат) №ГСК000002207-01М/2017 про те, що ДТП, яке сталося 19.07.2016 року в с.Згорани Любомльського району Волинської області за участю забезпеченого транспортного засобу «Фольксваген Гольф», р.н.з. АС9522АЕ, є страховим випадком, передбаченим ст.6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», та визначено суму матеріальної шкоди в розмірі 96212,56 грн.

Внаслідок настання страхового випадку, позивачем, тобто ПрАТ «СК «Галицька», було здійснено виплату страхового відшкодування власнику пошкодженого автомобіля «Фольксваген Джетта», р.н.з. СВ4454АН, - ОСОБА_3 шляхом перерахування на банківський рахунок останнього коштів в сумі 96212,56 гривень, що підтверджується платіжним дорученням від 16.06.2017 року №7833.

Спірні правовідносини регламентуються нормами Цивільного кодексу України, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 1 статті 1166 ЦК України визначено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, а частина 2 статті 1192 ЦК України передбачає, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ч.2 ст.1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно ч.1 ст.1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

У частині 1 статті 1191 ЦК України закріплено положення, відповідно до якого особа, яка відшкодувала шкоду, заподіяну іншою особою, має право зворотньої вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом.

У статті 6 Закону України від 01.07.2004 року №1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон України від 01.07.2004 року №1961-IV) визначено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Підпунктом 38.1.1 ст.38 Закону України від 01.07.2004 року №1961-IV передбачено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Виходячи з наведених норм, у спірних правовідносинах визначальним є встановлення вини відповідача у дорожньо-транспортній пригоді, внаслідок якої власнику іншого транспортного засобу – учаснику, позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування в сумі 96212,56 грн., а також перебування винного у стані алкогольного сп’яніння під час керування транспортним засобом.

За доводами відповідача, винуватцем ДТП є інша особа - водій автомобіля «Фольксваген Джетта», р.н.з. СВ4454АН, а сам же він жодним чином не причетний до пошкодження цього транспортного засобу.

Відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою (ч.1 ст.61 ЦПК України).

Як зазначалось вище, постановою Любомльського районного суду Волинської області від 06.12.2016 року провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст.124, ч.1 ст.130 КУпАП, відносно ОСОБА_1 закрито у зв'язку з закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності.

Вказана постанова суду в апеляційному порядку не оскаржувалась та 20.12.2016 року набрала законної сили.

Резолютивна частина цієї постанови дійсно не містить вказівки про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому адміністративних правопорушень, однак, як вбачається з її мотивувальної частини, у ній докладно викладені доводи невизнання винуватості ОСОБА_1 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, а також доводи його захисника, встановлено обставини правопорушення, надано оцінку зібраним у справі доказам та на їх підставі зроблено правовий висновок про те, що в діях останнього вбачаються ознаки правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та є наявними ознаки правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. В той же час, суд у своїй постанові навів обґрунтовані мотиви не взяття до уваги тверджень ОСОБА_1 та його захисника. Виходячи зі зворотного, суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення не вбачав підстав для закриття провадження у справі за відсутністю у діях ОСОБА_1 складів правопорушень, передбачених ст.124, ч.1 ст.130 КУпАП.

Суд звертає увагу на ту обставину, що мотиви заперечень відповідача на позовну заяву ПрАТ «СК «Галицька» є аналогічними тим, що він наводив під час розгляду відносно нього справи про адміністративне правопорушення та яким в судовому порядку уже надано правову оцінку при винесенні постанови у справі про адміністративне правопорушення.

За змістом ст.23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Відповідно до ч.ч.2, 4 ст.38 КУпАП, якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені у частині третій цієї статті. У разі закриття кримінального провадження, але за наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через місяць з дня прийняття рішення про закриття кримінального провадження.

Згідно п.7 ст.247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

Отже, системний аналіз наведених норм дає підстави вважати лише про неможливість накладення адміністративного стягнення за збігом строків, установлених ст.38 КУпАП, саме до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення.

Поміж цього, застосування судом положень ст.38 КУпАП тягне за собою закриття провадження у справі з нереабілітуючої підстави.

До такого висновку прийшов й суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення, про що свідчить вказівка «щодо накладення стягнення на ОСОБА_1І.».

На підтвердження своїх заперечень, зокрема, відсутності вини у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди чи наявність вини іншого учасника у ДТП, ОСОБА_1 суду не надано жодних належних чи допустимих доказів. В той же час, ні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо нього, ні під час розгляду даного спору, клопотання про призначення автотехнічної чи транспортно-трасологічної експертиз ОСОБА_1 не заявляв.

Також суд зважує на те, що у деліктних правовідносинах, у відповідності до ч.ч.1, 2 ст.1166 ЦПК України, діє презумпція вини, яка за відсутності доказів її спростування в процесі розгляду справи, є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Таким чином, виходячи зі змісту постанови Любомльського районного суду Волинської області від 06.12.2016 року, суд вважає встановленою винність відповідача ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.124, ч.1 ст.130 КУпАП, а відтак, і його винуватість у дорожньо-транспортній пригоді, в результаті якої було пошкоджено автомобіль «Фольксваген Джетта», р.н.з. СВ4454АН.

Отже, оскільки саме з вини відповідача ОСОБА_1, який під час керування транспортним засобом перебував в стані алкогольного сп’яніння, 19.07.2016 року сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої останнім, як її винуватцем, заподіяно матеріальну шкоду, яку позивач виплатив в межах страхового ліміту, що стверджується страховим актом №ГСК000002207-01М/2017 та платіжним дорученням від 16.06.2017 року №7833, тому з нього підлягає стягненню в користь ПрАТ СК «Галицька» в порядку регресу сума сплаченого страхового відшкодування в розмірі 96212,56 грн.

На думку відповідача у спірних правовідносинах виникли зобов’язальні відносини суброгації, а не регресу, у зв’язку із чим вважає невірним правове обґрунтування спору зі сторони позивача.

Однак така позиція ОСОБА_1 є помилковою, виходячи з наступного.

У статті 38 Закону України від 01.07.2004 року №1961-IV встановлено чіткий перелік випадків, за наявності яких страховик після виплати страхового відшкодування може звернутися з позовом в порядку регресу до страхувальника або водія, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст.979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст.980 ЦК України та ст.4 Закону України «Про страхування», предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Таким чином, ЦК України та Закон України «Про страхування» передбачає три види страхування, а саме: особисте, майнове та страхування відповідальності.

Згідно ст.993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (суброгація).

Виходячи із вищезазначеного, можливість застосування механізму суброгації обмежена рамками майнового страхування з урахуванням наведених приписів.

За своєю правовою природою регрес істотно відрізняється від суброгації. Основна відмінність полягає в тому, що при суброгації переходить існуюче право з усіма його забезпеченнями, а регрес породжує нове право. Суброгація - це перехід прав до третьої особи на основі закону. Регрес - це право, що виникає у особи внаслідок платежу. При суброгації до страховика переходить право, що вже виникло (з моменту заподіяння шкоди) у страхувальника. Право регресу - це право зворотної вимоги, що виникає у страховика (регредієнта) до винної особи (регресату) на тій основі, що страховик попередньо провів виконання за страховим зобов'язанням, виплативши страхове відшкодування страхувальникові, тобто право регресу виникає з моменту сплати за третю особу. Таким чином, регрес - це нове право, що виникає у особи внаслідок здійснення платежу. Право регресу - це право зворотної вимоги страховика до регресату, через те, що страховик виконав обов'язок за страховим зобов'язанням. Отже, у страхуванні відповідальності, навіть після виконання зобов'язання страховиком, суброгація не припустима, оскільки виникають правовідносини із відшкодування витрат у порядку регресу.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.27 постанови від 01.03.2013 року № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" вказав, що при вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика суди повинні розрізняти поняття "регрес" та "суброгація". Наприклад, у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов'язанні (заміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.

При цьому регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК), а також статтею 38 Закону N 1961-IV, а для суброгації відповідно до статті 993 ЦК і статті 27 Закону України "Про страхування" встановлено особливий правовий режим.

Оскільки при суброгації відбувається заміна особи в зобов'язанні, тому з урахуванням положення статті 515 ЦК суброгація застосовується лише до майнового страхування.

Враховуючи, що право позивача на пред’явлення позову виникло саме за договором відповідальності у відповідності до підпункту 38.1.1 ст.38 Закону України від 01.07.2004 року №1961-IV, тому підстав для застосування у спірних правовідносинах законодавства про суброгацію у суду немає.

Таким чином, встановлені фактичні обставини свідчать про обґрунтованість заявлених позовних вимог ПрАТ СК «Галицька», що є підставою для задоволення позову в повному обсязі.

З огляду на прийняте судом рішення по суті спору, в силу ч.1 ст.88 ЦПК України, з відповідача в користь позивача слід стягнути документально підтверджені судові витрати у виді судового збору в сумі 1600,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.10, 11, 15, 60, 61, 88, 197, 212-215 ЦПК України, ст.ст.1166, 1187, 1188, 1191 ЦК України, ст.ст.6, 38 Закону України від 01.07.2004 року №1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", суд, -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Приватного акціонерного товариства страхова компанія «Галицька» 96212 (дев’яносто шість тисяч двісті дванадцять) гривень 56 копійок сплаченого страхового відшкодування в порядку регресу.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Приватного акціонерного товариства страхова компанія «Галицька» 1600 (одну тисячу шістсот) гривень судового збору.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Любомльський районний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуюча : суддя А.Л. Гайдук