Рішення № 70590391, 27.11.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі :

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Сидоренко Наталії Миколаївни на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 квітня 2015 року

У справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 квітня 2015 року у задоволенні позову відмовлено. /а.с. 132-134/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ПАТ «Дельта Банк» Сидоренко Н.М. подала апеляційну скаргу на рішення суду посилаючись на його незаконність та необґрунтованість. Вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи, зокрема те, що ЗУ "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не забороняє виносити рішення про звернення стягнення на майно, що перебуває в іпотеці, закон носить тимчасовий характер, дозволяє боржнику виконувати рішення самостійно і лише фактично обмежує у примусовому виконанні такого рішення. Також вказувала на те, що обраний спосіб захисту повністю узгоджується з ЗУ "Про іпотеку", у боржника наявна заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 372 849, 14 грн., що дозволяє звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1. З урахуванням викладеного в апеляційній скарзі просила рішення суду скасувати та постановити нове про задоволення позовних вимог.

Сторони в судове засідання не з'явились, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення скасуванню з ухваленням нового рішення на підставі наступного.

Судом встановлено, що 24.12.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», назву якого змінено на ПАТ «УкрСиббанк» правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», що підтверджується копією виписки з договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитом від 08.12.2011 р. та витягом з акту приймання-передачі прав /а.с. 37, 38-39/ і ОСОБА_6 був укладений кредитний договір № 11275956001 на суму 86000,00 доларів США зі строком повернення кредиту до 25.12.2028 р. і сплатою 12,90 % річних за перші 30 днів користування кредитними коштами /а.с. 7-18/ для придбання нерухомого майна: однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1.

В забезпечення вказаного кредитного договору 24.12.2007 р. між тими ж сторонами був укладений іпотечний договір, згідно якого ОСОБА_6 передав АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», в іпотеку квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 /а.с. 22-25/.

Як вбачається з довідки ПАТ «Дельта Банк» від 16.04.2014 року, відповідач умови кредитного договору не виконував, у зв'язку із чим станом на 16.04.2014 р. виникла заборгованість в загальній сумі 110082,71 доларів США, що еквівалентно 1372849,14 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом в сумі 81159,70 доларів США, що еквівалентно 1005208,41 грн., заборгованості за відсотками в сумі 29683,01 доларів США, що еквівалентно 367640,73 грн. /а.с. 21/.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ЗУ «По мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з яким предмет іпотеки не може бути примусово відчужений.

Встановивши, що відповідач отримав споживчий кредит в кредитній установі - резидента України в іноземній валюті, предмет іпотеки є постійним місцем реєстрації та проживання відповідача, предмет іпотеки має загальну площу 36,70 кв.м. і житлову площу 18,90 кв.м., іншого нерухомого майна у власності не має, суд першої інстанції прийшов до висновку, що на відносини розповсюджується мораторій згідно ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014р., а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до пункту 4.1.1 договору іпотеки, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та відповідачем, іпотекодержатель має право в разі порушення іпотекодавцем зобов'язань звернути стягнення на предмет іпотеки.

7 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 263 ЦК України «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання.

Таким, чином, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 ст. 2 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень, на період чинності цього Закону. Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Такий правовий висновок був зроблений Верховним Судом України у справах 6- 46цс15, 6-57цс15.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, на підставі наступного.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

На підставі ч.3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку".

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване ст. 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст.38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачено ЦК України лише у ст.ст. 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема, із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, при вирішенні даної категорії справ судам слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1219цс16, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1685цс16 та від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1243цс 16, аналізуючи положення ст. ст. 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", ст. ст. 328, 335, 376, 392 ЦК України, слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотеко держателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку").

Пунктом 4.1. Договору іпотеки передбачено, що іпотекодержатель має право звернення стягнення та предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором, або будь-якого зобов'язання, що забезпечується іпотекою за цим договором, у разі виникнення загрози знищення, пошкодження чи втрати предмета іпотеки та в інших випадках відповідно до законодавства.

У відповідності з п. 4.2 зазначеного договору звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, позасудового врегулювання відповідно до умов цього договору та Закону України "Про іпотеку".

Звернення стягнення на предмет іпотеки із застосуванням позасудового врегулювання здійснюється відповідно до розділу 5 договору іпотеки та Закону України "Про іпотеку".

У розділі 5 вказаного договору сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, одним із способів здійснення звернення стягнення на предмет іпотеки є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку" (п. 5.2.1).

Отже, за змістом умов іпотечного договору задоволення вимог шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є одним із способів позасудового врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки і здійснюється на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а за рішенням суду звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається за правилами ст. 39 вказаного Закону.

З огляду на дані обставини у контексті положень Закону України «Про іпотеку» та правових позицій Верховного Суду України щодо застосування цього Закону, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову саме з зазначених підстав.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» СидоренкоНаталії Миколаївни на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 квітня 2015 року - задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 квітня 2015 року -скасувати, постановивши нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Судді: