Рішення № 70590206, 27.11.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі :

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Сидоренко Наталії Миколаївни на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 лютого 2015 року

У справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність, виселення та усунення перешкод у здійсненні права власності, -

В С Т А Н О В И Л А:

Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06 лютого 2015 року у задоволенні позову відмовлено. /т. 1 а.с. 202-206/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ПАТ «Дельта Банк» Сидоренко Н.М. подала апеляційну скаргу на рішення суду посилаючись на його незаконність та необґрунтованість. Вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи, зокрема те, що ЗУ "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не забороняє виносити рішення про звернення стягнення на майно, що перебуває в іпотеці, закон носить тимчасовий характер, дозволяє боржнику виконувати рішення самостійно і лише фактично обмежує у примусовому виконанні такого рішення. Також вказувала на те, що обраний спосіб захисту повністю узгоджується з ЗУ "Про іпотеку", на підтвердження переходу прав вимоги за кредитним договором було надано копію виписки з договору купівлі-продажу права вимоги від 0812.2011 р. та акт прийому-передачі документації, а ціна такого договору містить комерційну таємницю і не стосується позовних вимог. З урахуванням викладеного в апеляційній скарзі просила рішення суду скасувати та постановити нове про задоволення позовних вимог.

Сторони в судове засідання не з'явились, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення скасуванню з ухваленням нового рішення на підставі наступного.

Судом встановлено, що згідно укладеного Договору споживчого кредиту № 112442070002 від 31.10.2007 року між АКІБ "УкрСиббанк", який є правонаступником ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_6, останній надано кредит у розмірі 100 000,00 доларів США на споживчі цілі до 31.10.2028 року або достроково зі сплатою процентів за користування кредитом /а.с.7-12/. З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за Договором споживчого кредиту від 31.10.2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_6, укладено Договір іпотеки № 686707, /а.с.14-16/, згідно якого ОСОБА_6 передала АКІБ "УкрСиббанк" в іпотеку однокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1.

Згідно Виписки із Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08.12.2011 року / а.с.33-34/ ПАТ "УкрСиббанк" продав, а ПАТ "ДельтаБанк" купив права та вимоги за кредитними договорами / а.с.32/, в тому числі ОСОБА_6

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вірно керувався вимогами ЗУ "Про іпотеку", та розділом 5 Договору іпотеки від 04.04.2008 року, яким передбачений порядок позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, обґрунтовано визначившись, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права.

Так, судом першої інстанції вірно визначено, що порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульований ст. 39 ЗУ "Про іпотеку", якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст.38 цього Закону.

Виходячи з положень ст. ст. 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", ст. ст. 328, 335, 376, 392 ЦК України, слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку").

Звернення стягнення на предмет іпотеки із застосуванням позасудового врегулювання здійснюється відповідно до розділу 5 договору іпотеки та Закону України "Про іпотеку".

У розділі 5 вказаного договору сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, одним із способів здійснення звернення стягнення на предмет іпотеки є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку" (п. 5.2.1).

Отже, за змістом умов іпотечного договору задоволення вимог шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є одним із способів позасудового врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки і здійснюється на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а за рішенням суду звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається за правилами ст. 39 вказаного Закону.

З таким висновком суду першої інстанції колегія погоджується.

Проте, разом з цим, судом першої інстанції також відмовлено у зв'язку з вимогами ЗУ «По мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з яким предмет іпотеки не може бути примусово відчужений.

З таким висновком суду в цій частині погодитись не можна з наступних підстав.

7 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 263 ЦК України «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання.

Таким, чином, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 ст. 2 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень, на період чинності цього Закону. Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Такий правовий висновок був зроблений Верховним Судом України у справах 6- 46цс15, 6-57цс15.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З огляду на дані обставини у контексті положень Закону України «Про іпотеку» та правових позицій Верховного Суду України щодо застосування цього Закону, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову саме з підстав невідповідності обраного позивачем способу захисту ЗУ "Про іпотеку".

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» СидоренкоНаталії Миколаївни на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 лютого 2015 року - задовольнити частково.

Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 лютого 2015 року -скасувати, постановивши нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Судді: