Постанова № 70589978, 22.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2017 року Справа № 922/178/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),судді:Ємельянова А.С., Карабаня В.Я.,за участю представників:від позивача:Василенко А.О.,від відповідача:Волощука П.Ю.,розглянувши у відкритому судовому засіданні:касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"на рішення Господарського суду Харківської області від 20.03.2017 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.06.2017 рокуу справі№ 922/178/17 Господарського суду Харківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"доПублічного акціонерного товариства "Харківгаз"про стягнення 202364472,69 грн,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (надалі - ПАТ "Укртрансгаз", позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом, у якому з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог, просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" (надалі - ПАТ "Харківгаз", відповідач): 183377643,46 грн - заборгованості за надані у вересні - грудні 2016 року послуги з балансування обсягів природного газу; 9405744,95 грн - пені; 1658666,21 грн - 3% річних; 7922418,07 грн - інфляційних втрат.

Позов мотивовано тим, що відповідач, у порушення договору на транспортування природного газу № 1512000744 від 17.12.2015 року (надалі - договір) не сплатив вартість послуг з балансування природного газу, наданих у період з вересня по грудень 2016 року, а також прострочив оплату цих послуг, наданих у січні - лютому, квітні - грудні 2016 року.

Відповідач у відзиві на позов просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що 20.01.2016 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій" № 20 від 11.01.2005 року (надалі - Постанова КМУ № 20 від 11.01.2005 року) сторони уклали спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків на загальну суму 259102798,77 грн, якими сторони фактично погодили, що оплата наданих послуг за договором підлягає погашенню шляхом здійснення взаємозаліків на підставі спільних протокольних рішень, тобто вказана заборгованість у відповідача відсутня. Узгодивши у спільних протокольних рішеннях порядок проведення розрахунків, сторони змінили строки виконання боржником зобов'язань перед кредитором, а тому відсутні підстави для стягнення пені, інфляційних втрат і річних.

Позивач у запереченнях на відзив, посилаючись на безпідставність доводів відповідача, зазначив, що спільними протокольними рішеннями, встановлені у договорі порядок та строки оплати послуг, не були змінені, оскільки сторони будь-яких змін з цього приводу до договору не вносили. Сторони лише погодили порядок отримання коштів від відповідача, які останньому будуть перераховані з державного бюджету. Неналежне виконання відповідачем умов договору щодо сплати послуг за період січень-лютий, квітень-червень 2016 року підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2016 року у справі № 922/1688/16, якою з відповідача на користь позивача стягнуто цю заборгованість.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.03.2017 року у справі № 922/178/17 (суддя Байбак О.І.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.06.2017 року (колегія у складі головуючого судді Гребенюк Н.В., суддів: Білецької А.М., Медуниці О.Є.), провадження у справі в частині стягнення 176850583,49 грн заборгованості за період з вересня по грудень 2016 року припинено. В решті позову відмовлено.

Позивач у касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме: ч.ч. 1 ст. 509, ст.ст. 526, 530, 536, 549, 611, 612, 625, 629, 651 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), ст.ст. 193, 198, 230 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), Постанови КМУ № 20 від 11.01.2005 року, норм процесуального права, а саме: ст.ст. 32, 34, 42, 43 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), просив рішення Господарського суду Харківської області від 20.03.2017 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.06.2017 року скасувати в частині відмовлених позовних вимог, прийняти в цій частині нове рішення, яким ці вимоги задовольнити. В решті рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду позивач просив залишити без змін.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши згідно з ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що між ПАТ "Укртрансгаз", як оператором, та ПАТ "Харківгаз", як замовником, укладено договір транспортування природного газу № 1512000744 від 17.12.2015 року (а.с. 60-70 т. 1), відповідно до якого оператор зобов'язався надавати замовнику послуги транспортування природного газу на умовах, визначених у Кодексі газотранспортної системи, з урахуванням особливостей, визначених у цьому договорі (п. 2.2.), а замовник зобов'язався оплатити вартість отриманих послуг.

Однією з послуг, які зобов'язався надавати за договором оператор, є послуга балансування обсягів природного газу, які подаються до газотранспортної системи і відбираються з неї (балансування) (п. п. 2.1-2.3).

У п. 9.1 договору сторони передбачили обов'язок замовника сплатити за послуги балансування, також, у разі виникнення у нього негативного місячного небалансу, який не був ним врегульований відповідно до Кодексу в строк до дванадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем.

Відповідно до п. 9.4. договору оператор до чотирнадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, надає замовнику на його електронну адресу розрахунок вартості послуг балансування та рахунок-фактуру, замовник зобов'язаний здійснити оплату у строк, що не перевищує п'яти банківських днів.

Підставою для здійснення відповідачем розрахунків за надані послуги з балансування обсягів природного газу є акт наданих послуг з балансування обсягів природного газу, рахунок-фактура, розрахунок вартості послуг (п. 9.4).

Послуги балансування, відповідно до п. 11.4 договору, оформлюються одностороннім актом за підписом позивача на весь обсяг негативного місячного небалансу, неврегульованого відповідачем відповідно до Кодексу та розділу IX цього договору.

За порушення замовником строків оплати, передбачених цим договором, у п. 13.5 договору сторони передбачили обов'язок замовника сплачувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день такого прострочення.

У вересні - грудні 2016 року позивач виявив наявність у відповідача негативних місячних небалансів, а саме: у вересні - 1023,900 тис.куб.м, в жовтні - - 8942,435 тис.куб.м, в листопаді - 4918,892 тис.куб.м, в грудні - 9716,4 тис.куб.м, після чого надав послуги з балансування обсягів природного газу, про що склав відповідні односторонні акти від 30.09.2016 року № 09-16-1512000744-БАЛАНС на суму 6923611,80 грн, від 31.10.2016 року № 10-16-1512000744-БАЛАНС на суму 76180961,46 грн, від 30.11.2016 року № 11-16-1512000744-БАЛАНС на суму 38367357,60 грн, газу від 31.12.2016 року № 12-16-1512000744-БАЛАНС/1 на суму 10855501,76 грн, від 31.12.2016 року № 12-16-1512000744-БАЛАНС/2 на суму 51050210,84 грн, повідомив відповідача про надання йому таких послуг та пред'явив розрахунки їх вартості на загальну суму 183377643,46 грн.

Між позивачем (сторона 5), відповідачем (сторона 4), Головним управлінням Державної казначейської служби України в Харківській області (сторона 1), Департаментом фінансів Харківської обласної державної адміністрації (сторона 2), ТОВ "Харківгаз Збут" (сторона 3) підписані спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України, предметом яких була організація проведення сторонами взаєморозрахунку, відповідно до Постанови КМУ від 11.01.2005 року № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій". 20.01.2016 року спільні протоколі рішення були підписані на здійснення взаєморозрахунків на загальну суму 259102798,77 грн, а 23.02.2017 року - на загальну суму 57618468,60 грн.

Встановивши, що після порушення провадження у справі платіжними дорученнями № 8, 9, 10, 11, 12 від 23.01.2017 року на користь позивача відповідачем було перераховано на виконання спільних протокольних рішень 3002798,77 грн заборгованості за послуги балансування, а платіжними дорученнями № 6, 7, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19 від 28.02.2017 року - ще 256100000 грн, внаслідок чого заборгованість відповідача за період з вересня по грудень 2016 року зменшилась до 6527059,97 грн, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України, припинив позовне провадження у частині 176850583,49 грн основного боргу за послуги балансування, надані в вересні - грудні 2016 року.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні решти позовних вимог та посилаючись на те, що п. 2.6. Порядку від 11.01.2005 року № 20 передбачено, що розпорядники коштів за рахунок отриманих субвенцій із загального фонду Державного бюджету України здійснюють розрахунки за природний газ, теплопостачання та електроенергію шляхом перерахування коштів на рахунки постачальників та/або транспортувальників ресурсів (товарів, послуг), відкриті в органах Казначейства, в разі проведення розрахунків за електроенергію на поточні рахунки із спеціальним режимом використання енергопостачальників, відкриті в уповноваженому банку, суд першої інстанції, як і апеляційний господарський суд, дійшов висновку про наявність між сторонами домовленості щодо зміни порядку і строків проведення розрахунків і, що відповідний строк не настав. У зв'язку з такою зміною порядку та строків оплати наданих послуг за договором, суди також дійшли висновку, що не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення сум інфляційних втрат, пені і 3% річних.

Вищий господарський суд України висновки судів першої та апеляційної інстанцій вважає правильними та обґрунтованими, а доводи заявника касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій ч.ч. 1 ст. 509, ст.ст. 526, 530, 536, 549, 611, 612, 625, 629, 651 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), ст.ст. 193, 198, 230 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), Постанова КМУ № 20 від 11.01.2005 року безпідставними враховуючи наступне.

Сторони у справі не заперечують та не оскаржують факт надання та отримання послуг з балансування обсягів природного газу, який є негативним місячним небалансом відповідача, а також розмір вартості цих послуг за спірний період, який складає розмір основної заборгованості у цьому спорі. Позивач не погоджується з висновками судів стосовно того, що підписавши спірні протокольні рішення від 20.01.2017 року та 23.02.2017 року сторони здійснили зміну порядку та строків розрахунків за надані на підставі договору послуги, внаслідок чого строк оплати за ці послуги не настав, тобто відсутні підстави для стягнення залишку заборгованості за період вересень-грудень 2016 року, а також нарахування сум пені, 3% річних та інфляційних нарахувань за періоди січень - лютий, квітень - грудень 2016 року.

Механізм перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема на оплату електроенергії, визначено Порядком від 11.05.2005 року № 20.

Взаємовідносини між органами Державної казначейської служби України, департаментами фінансів обласних державних адміністрацій, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - відповідні департаменти фінансів), Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", ДП "Енергоринок" та іншими учасниками розрахунків за природний газ, теплопостачання та електроенергію, визначає Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затверджений наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України № 493/688 від 03.08.2015 року (надалі - Порядок № 493/688 від 03.08.2015 року).

Згідно з п.п. 2.1, 2.2, 2.3, 2.4 цього Порядку постачальники та/або транспортувальники ресурсів (товарів, послуг), які виявили бажання здійснити розрахунки відповідно до Порядку, складають щомісяця до 10 числа з розпорядниками коштів акти звіряння.

Зведені реєстри актів звіряння або договорів підписуються керівниками місцевих фінансових органів, постачальників та/або транспортувальників ресурсів (товарів, послуг) та надаються відповідним департаментам фінансів.

Відповідні департаменти фінансів узагальнюють отримані дані та подають їх щомісяця до 20 числа Державній казначейській службі України та відповідним головним управлінням Державної казначейської служби України в областях, місті Києві у формі узгоджених з постачальниками та/або транспортувальниками ресурсів (товарів, послуг) спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків разом з відповідними зведеними реєстрами актів звіряння або реєстрами договорів за підписами керівників відповідних департаментів фінансів, постачальників та/або транспортувальників ресурсів (товарів, послуг).

Спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків підписуються усіма учасниками розрахунків: відповідним департаментом фінансів, відповідним головним управлінням Казначейства, постачальниками та/або транспортувальниками ресурсів (товарів, послуг), Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", ДП "Енергоринок", ПАТ "Укртрансгаз", ПАТ "Укргазвидобування", виробниками електроенергії і вугледобувними підприємствами. Спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію, за електроенергію та природний газ або вугілля додатково погоджуються з Міністерством енергетики та вугільної промисловості України.

Зазначене спростовує, викладені у касаційній скарзі доводи позивача стосовно того, що суди не врахували відсутність підписаних додаткових угод про зміну порядку та строків оплати наданих послуг, оскільки суди абсолютно правильно вказали, що позивач, підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, у такий спосіб вияв своє бажання здійснити розрахунки відповідно до Порядку і тим самим погодився із зміною порядку та строків проведення розрахунків за надані ним послуги з балансування природного газу.

Вищий господарський суд України зазначає, що підписання спірних протокольних рішень в розумінні ст. 509 ЦК України не є підставою для припинення зобов'язання, а лише змінює порядок виконання договору в частині оплати наданих послуг, який в подальшому має відбуватись згідно з п. 2.9 Порядку № 493/688 від 03.08.2015 року.

В цих спільних протокольних рішеннях сторони визначили, що усі учасники розрахунків не пізніше наступного дня після зарахування коштів на їх рахунок перераховують кошти наступному учаснику розрахунків.

Посилання заявника касаційної скарги на те, що спільні протокольні рішення не набрали сили в частині заборгованості у розмірі 6527059,97 грн, оскільки відповідно до їх п. 5.3. вони є чинними лише у разі проведення відповідного фінансування, а відповідач доказів такого фінансування не надав, Вищий господарський суд України відхиляє, як і доводи про те, що посилання судів першої та апеляційної інстанцій на те, що "сума боргу, яку має відповідач перед позивачем становить 6527059,97 грн" і що "доказів невиконання відповідачем спільних протокольних рішень щодо сплати решти боргу матеріали справи не містять та позивачем суду не надані" суперечать один одному.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

З вказаного вбачається, що виконання сторонами умов спільних протокольних рішень буде можливим лише з моменту початку фінансування з державного бюджету і не залежить лише від волі боржника, тому наявність заборгованості за договором, в даному випадку свідчить про невиконання умов спільних протокольних рішень, що не обов'язково є виною відповідача. Відповідальність боржника, у випадку підписання таких спільних протокольних рішень, може настати у разі порушення останнім порядку перерахування вже виділених з державного бюджету коштів. Докази порушення відповідачем умов спільних протокольних рішень, як правильно зазначили суди, відповідно до ст. 33 ГПК України, має довести позивач.

Враховуючи встановлення судами обох попередніх інстанцій недоведеність позивачем того, що саме з вини відповідача не було вчасно погашено заборгованість у розмірі 6527059,97 грн, суди правильно дійшли висновку про відсутність підстав задоволення позову в цій частині.

Крім того, для застосування санкцій, зокрема пені, передбаченої п. 13.5 договору, та наслідків порушення грошового зобов'язання, встановлених ч. 2 ст. 625 ЦК України, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, визначених спільними протокольними рішеннями. Тому є правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що підписавши спільні протокольні рішення сторони змінили порядок та строки оплати наданих позивачем послуг.

З огляду на зазначене, висновки судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах норм матеріального і процесуального права, ці судові рішення слід залишити в силі, а касаційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 20.03.2017 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.06.2017 року у справі № 922/178/17 - без змін.

Головуючий суддяКондратова І.Д. СуддяЄмельянов А.С.СуддяКарабань В.Я.