Ухвала суду № 70589184, 09.11.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

09 листопада 2017 року м. Київ К/800/23973/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Мороза В.Ф.,

суддів: Черпіцької Л.Т.,

Шведа Е.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 13 травня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року у справі за позовом Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про зобов'язання вчинення певних дій,

в с т а н о в и л а:

Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про зобов'язання вчинення певних дій, в якому просило:

- зобов'язати ОСОБА_2 знести самочинну добудову до торгового павільйону на АДРЕСА_1, а саме: приміщення « 4» та приміщення « 12» (згідно технічного паспорту РМ БТІ від 02 жовтня 2002 року).

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 13 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року, позовні вимоги Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області було задоволено. Зобов'язано ОСОБА_2 знести самочинну добудову до торгового павільйону на АДРЕСА_1, а саме: приміщення «а» площею 3,5 м2 та приміщення «а1» площею 3,5 м2 (згідно технічного паспорта ТОВ «Рівненське БТІ» від 16 січня 2014 року).

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_2 звернулася з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши касаційну скаргу в межах її доводів, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі заяви ОСОБА_4 Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Рівненській області проведено перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил ОСОБА_2 під час будівництва добудови до торгових павільйонів на АДРЕСА_1. Під час перевірки виявлено здійснення самовільного будівництва добудови до торгових павільйонів на АДРЕСА_1, а саме: від приміщень « 4» та « 12» (згідно технічного паспорту РМ БТІ від 02 жовтня 2002 року) змонтовано стіни з металопрофілю, що є порушенням частини 1 статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність».

За результатами перевірки Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Рівненській області винесено припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 29 серпня 2013 року № 397, яким ОСОБА_2 зобов'язано до 17 лютого 2014 року привести у відповідність добудову до торгових павільйонів на АДРЕСА_1, з урахуванням вимог статтей 34, 38, 39, пункту 9 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Рівненській області проведено перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил ОСОБА_2 під час будівництва добудови до торгових павільйонів на АДРЕСА_1. В ході перевірки виявлено невиконання вимог припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 29 серпня 2013 року № 397.

За наслідками перевірки Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Рівненській області винесено припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 17 квітня 2014 року № 165, яким ОСОБА_2 зобов'язано до 10 жовтня 2014 року привести у відповідність добудову до торгових павільйонів на АДРЕСА_1, з урахуванням вимог статтей 34, 38, 39, пункту 9 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

На підставі повторної заяви ОСОБА_4 Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області проведено перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил ОСОБА_2 під час будівництва добудови до торгових павільйонів на АДРЕСА_1. В ході перевірки виявлено, що право на виконання будівельних робіт відповідно до статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не набуто, до попереднього стану, визначеного технічним паспортом РМ БТІ від 02 жовтня 2002 року, об'єкт не приведено, в експлуатацію не введено, а також не виконано вимоги припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 17 квітня 2014 року № 165, що є порушенням абзацу 3 пункту 14 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 2011 року № 553.

Оскільки, ОСОБА_2 жодних дій для реалізації шляхів приведення будівництва вказаної добудови, що були запропоновані інспекцією, в рамки визначені нормами чинного законодавства, не вчинено, вимоги приписів у встановлений у них строк не виконано, Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області звернулося до суду з позовом про зобов'язання ОСОБА_2 знести самочинну добудову до торгового павільйону на АДРЕСА_1.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

На думку колегії суддів, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законами України.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України, громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

У цій нормі процесуального права наведено вичерпний перелік випадків, за наявності яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами суб'єктів владних повноважень.

У пункті 5 частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що в інших випадках, встановлених законом, фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами у адміністративній справі за позовом суб'єктів владних повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб'єкта владних повноважень, в яких одночасно можуть бути відповідачами фізичні особи, в чітко визначених законами України випадках.

Так, згідно із частиною 1 статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.

Разом з цим, у положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в частині першій статті 376 Цивільного кодексу України, поняття самочинного будівництва визначається через сукупність його основних ознак, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визнаний самочинним, зокрема якщо такий об'єкт:1) збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) збудований без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина 7 статті 376 Цивільного кодексу України).

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

При цьому, на думку колегії суддів, за змістом статті 177 Цивільного кодексу України об'єкти самочинного будівництва належать до об'єктів цивільних прав.

З урахуванням норм частини першої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України, частини першої статті 15 Цивільного кодексу України правом звернення до суду за захистом наділені: особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів; органи і особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Аналіз зазначених вище правових норм свідчить про те, що спір за позовом ДАБІ про зобов'язання знесення самочинного будівництва підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права. А відтак, його розгляд не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 року у справі № 21-1959а16.

Відповідно до статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Позивачу слід роз'яснити про право звернення з позовом за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 228 адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного, зважаючи на помилковість позиції судів попередніх інстанцій щодо наявності у переданому на вирішення суду ознак публічно-правового спору, колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 13 травня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року скасувати.

Провадження у справі закрити.

Роз'яснити позивачу право на звернення до суду з даним позовом в порядку цивільного судочинства.

Рішення набирає законної сили через 5 днів після направлення його копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянуте Верховним Судом України.

Судді: В.Ф. Мороз

Л.Т. Черпіцька

Е.Ю. Швед