Ухвала суду № 70587493, 28.11.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

УХВАЛА

"28" листопада 2017 р. Справа №910/24040/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Сітайло Л.Г.

Пашкіної С.А.

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва»

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2017

у справі № 910/24040/16 (суддя Марченко О.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»

до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва»

про стягнення 41 130,63 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення страхового відшкодування в сумі 41 130,63 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.03.2017, повний текст якого складений 13.03.2017, у справі № 910/24040/16, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 22.03.2017, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням, 21.11.2017 Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2017 по справі № 910/24040/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 93 ГПК України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Відповідно до вказаних правових норм, апеляційну скаргу на рішення суду від 06.03.2017, повний текст якого складений 13.03.2017, заявник мав подати в строк по 23.03.2017 включно, проте з цією апеляційною скаргою заявник звернувся лише 21.11.2017, про що свідчить відмітка канцелярії суду першої інстанції на апеляційній скарзі.

Частиною 2 статті 93 ГПК України визначено, що апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Заявником в апеляційній скарзі заявлено про поновлення строків на апеляційне оскарження.

Загальний порядок відновлення пропущених процесуальних строків врегульований статтею 53 ГПК України, відповідно до якої за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

У ч. 8 п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» від 17.05.2011 № 7 зазначено, що клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги з огляду на приписи статті 53 ГПК повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах). При цьому своєчасне (у межах встановленого строку) подання первісної апеляційної скарги і невідкладне (одразу після одержання відповідної ухвали) усунення скаржником недоліків, які стали причиною повернення останньої, враховуються апеляційним господарським судом у вирішенні питання про відновлення строку подання апеляційної скарги разом з іншими обставинами, на які посилається скаржник у зазначеному клопотанні.

Відповідно до чинного законодавства, поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Отже, клопотання (заява) про відновлення процесуального строку повинне містити пояснення щодо причин пропуску такого строку і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними.

У відповідності до ст. 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як на причину пропуску строку на апеляційне оскарження заявник посилається на те, що копію позовної заяви з додатками до неї, жодної ухвали Господарського суду міста Києва у цій справі, а також копії рішення на адресу відповідача не надходило, а про оспорюване рішення він дізнався лише 06.11.2017 з загальнодоступних інтернет-даних автоматизованої системи виконавчих проваджень сайту Міністерства юстиції України у зв'язку з моніторингом заявником відповідного реєстру на предмет стану виконання рішень судів за позовами заявника.

Щодо вказаних обставин слід зазначити таке.

Як слідує з матеріалів справи:

- заявника до участі у справі залучено ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2017, якою, серед іншого, замінено первісного відповідача - Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Печерськжитло» на належного - заявника (01021, м. Київ, провулок Івана Мар'яненка, буд. 7), розгляд справи відкладено на 06.03.2017 о 15 год. 00 хв., позивача зобов'язано направити заявнику копію позовної заяви з доданими до неї документами, докази чого надати суду. Вказану ухвалу заявнику було направлено 17.02.2017, а отримано останнім 20.02.2017, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з штрихкодовим ідентифікатором 0103041705349 (а.с. 98);

- рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2017, повний текст якого складений 13.03.2017, у справі № 910/24040/16 заявнику було направлено 15.03.2017, а отримано останнім 15.03.2017, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з штрихкодовим ідентифікатором 0103041707910 (а.с. 121);

- ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.03.2017 у справі № 910/24040/16, якою виправлено описки в рішенні заявнику було направлено 27.03.2017, а отримано останнім 27.03.2017, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з штрихкодовим ідентифікатором 0103041708780 (а.с. 129).

Всі вказані документи направлялись судом на адресу заявника: 01021, м. Київ, провулок Івана Мар'яненка, буд. 7, яка зазначена ним у поданій суду апеляційній скарзі та яка, згідно з відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch), є місцезнаходженням заявника.

Отже, наявними в матеріалах справи документальними доказами спростовуються посилання заявника на те, що про оспорюване рішення він дізнався лише 06.11.2017.

Слід зазначити і про те, що, як слідує з відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, спірне рішення було оприлюднено 15.03.2017, а отже, саме з цієї дати заявник мав можливість бути обізнаним про вказане судове рішення.

Доказів вживання заходів з метою дізнатися про хід судового провадження у справі № 910/24040/16 заявником суду не надано.

Жодних доказів неможливості подати апеляційну скаргу а період з 15.03.2017 (дата отирмання рішення суду заявником) по 21.11.2017 (дата звернення з цією апеляційною скаргою) заявником суду не надано.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на положення ст. 22 ГПК України щодо обов'язку сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Цей обов'язок сторони закріплено й у Європейській конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка не тільки надає особі право на справедливий суд, але і забороняє зловживання наданими їй правами.

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.

За змістом положень ст. 91 ГПК України, сторона наділена правом оскарження судового рішення, що є однією з необхідних умов реалізації встановленого законом права на судовий захист.

Однак наявність права на оскарження не є безумовною підставою для здійснення судового захисту шляхом прийняття апеляційної скарги, поданої з порушенням встановленого процесуальним законом порядку.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд), як джерело права.

При цьому, відповідно до прецедентної практики Суду одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (певності), який полягає у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі таке рішення не може бути піддано сумніву (див. Рішення у справі Brumaresku v Romania [GC], N 28342/95, п. 61, ЄСПЛ 1999-VII) та принцип res judicata, тобто принцип остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-Х).

Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. пункти 22 - 23 Рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, пункти 37-38 Рішення у справі «Мушта проти України» від 18.11.2010).

У п. 41 Рішення від 03.04.2008 року «Пономарьов проти України» Суд вказав, що: «правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata».

Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» не наведено переконливих обставин та не надано на їх підтвердження відповідних доказів, існування яких перешкоджало б йому своєчасно подати апеляційну скаргу.

З огляду на викладене, клопотання про відновлення строку на апеляційне оскарження задоволенню не підлягає в зв'язку з недоведеністю поважності причин пропуску строку для подання апеляційної скарги.

Згідно з ч. 4 ст. 97 ГПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено.

Враховуючи, що заявником пропущений десятиденний строк, протягом якого можливе подання апеляційної скарги, та не доведено поважність причини такого пропуску, апеляційна скарга Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2017 у справі № 910/24040/16 підлягає поверненню без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 53 п. 4 ч. 1 ст. 97, ст.ст. 86, 99 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити в задоволенні клопотання Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» про відновлення строків на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2017 у справі № 910/24040/16.

2. Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» на рішення Господарського суду міста Києва 06.03.2017 у справі № 910/24040/16 повернути без розгляду.

3. Матеріали справи № 910/24040/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Л.Г. Сітайло

С.А. Пашкіна