Рішення № 70587238, 29.11.2017, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

"29" листопада 2017 р.

Справа № 642/3396/16-ц

2/642/394/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2017 року Ленінський районний суд м. Харкова у складі

головуючого судді Проценко Л.Г.

за участю секретаря Канаєвій К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради, 3-і особи ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності за набувальною давністю,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач 06 червня 2016 р. звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на 72/200 частини домоволодіння №56 по вул. Кривоконівській у м.Харкові. При цьому посилався на те, що він 06.10.2007р. отримав спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6, яка померла 28.12.2005р. у вигляді 5/200 частин домоволодіння, що знаходиться за зазначеною адресою. На цей час домоволодіння зареєстровано: 100/200 частини за ОСОБА_7, 23/200 частин –за ОСОБА_8, 5/200 - за ОСОБА_1, а 72/200 частин не зареєстровано. З 1995р. ОСОБА_6, а в подальшому він, відкрито користувалися 72/200 частиною, доглядали та утримували її. Протягом всього часу безперервного володіння на майно не претендують інші особи, що підтверджується фактом безперешкодного користування будинком 13 років, 12 з яких позивач сплачує комунальні послуги по утриманню зазначеної частини. Посилався на те, що за набувальною давністю може бути набуте право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику відмовлено.

В подальшому позов уточнено, залучено в якості 3-ї особи співласників будинків ОСОБА_5, замість ОСОБА_8 та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 замість ОСОБА_7

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_9 підтримав позовні вимоги в повному обсязі та пояснив, що домоволодінням з 1940 років володіла родичка позивача ОСОБА_10, яка в 1942 р. померла. В подальшому родичі позивача володіли домоволодінням на протязі 60 років. З загальної частини домоволодіння було виділено ? частину, яку ОСОБА_11 поміняв на квартиру, а інша ? частина залишилась за ОСОБА_3 та ОСОБА_7, які володіють будинком літ. «В-1». Також було розділено і подвір’я і спорів щодо цього не було. ? частина домоволодіння складає будинок літ. «А-1», «А1-1», «К», «Г-1», «Х», «H» та «і», а житловий будинок літ. «Г-1» по вул.Кривоконівській, 56, що складає 23/200 частин рішенням Ленінського районного суду м.Харкова визнано за ОСОБА_8 В 2008р. рішенням суду визнано дійсним правочин між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 щодо купівлі-продажу 23/200 частин домоволодіння, що є будинком літ. «Г-1», яким зараз володіє 3-я особа ОСОБА_5 ОСОБА_12 був онуком ОСОБА_10, та прадідом позивача. ОСОБА_13 була донькою ОСОБА_12 – та отримала свідоцтво про спадщину у 1996р. 36/200 часток домоволодіння не зареєстровано, після переразподілу часток на ним мали право, але не оформили (з довідки БТІ від 01.10.2009р.: ОСОБА_14 – 6/200, ОСОБА_15 - 2/200, ОСОБА_16 - 8/200, ОСОБА_17 - 6/200, ОСОБА_18 - 6/200, ОСОБА_19 - 8/200). Після смерті ОСОБА_10 з 1953р. також неоформленими залишилися 119/280 частин за (ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_12 Після перерозподілу часток за рішенням суду від 14.04.2008р. неоформлена спадщина становить 36/200 частини , тобто по 6/200 частин за кожним, крім ОСОБА_12 А загальна сума неоформлених часток складає 72/200 частин домоволодіння. Частки родичів не були оформлені, що складали літ. «А-1», «К», «Х», «H» та «і», якими ОСОБА_12 користувався один, але за ним було зареєстровано лише 5/200 частин, які він в подальшому заповідав ОСОБА_13, яка в свою чергу заповіла позивачу. Таким чином позивач з 2007р. відкрито володіє неоформленими 72/200 частинами домоволодіння, а до цього з 1995р. на протязі 9 років їми користувалася ОСОБА_13, а до неї ОСОБА_12 Не оформлення часток не є підставою для відмови в набутті ОСОБА_1, права власності за набувальною давністю, який відкрито володіє приміщеннями більше 10 років. Органами місцевого самоврядування не оформлено зазначену частку як відумерлу. Порядок користування приміщеннями домоволодіння по вул.Кривоконівській, 56 не визначався. Сарай літ «Х», пристрій «А-2» та «в-1» є самовільними забудовами, якими користується позивач. Відповідно довідки ТОВ ЮК «Калина» від 14.08.2017р. зміна загальної площі в буд.літ А-1 55,8 кв.м. та літ «В-1» - 67,8 кв.м. згідно Інструкції «Про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна» не належить до самочинного будівництва, сарай літ «Х» також не належить до самочинного будівництва. Позивач користується будинком літ. «А-1» - 55,8 кв.м., сараями: «К» - 10 кв.м., «Х» - 6,6 кв.м., та «і» - 4,2 кв.м., вбиральнею «H» - 1 кв.м. Схеми будинку з визначенням які приміщення належать позивачу, а які ні- немає, оскільки позивач користувався всім домоволодінням. На території домоволодіння є три житлові будинки. 36/200 частин домоволодіння. що складають будинок літ. «А-1» не зареєстровано і не оформлено, але ними користувалась ОСОБА_10, 72/200 частин стосуються домоволодіння. В 2009р. надано довідку БТІ, де зазначено, що прадід позивача ОСОБА_12 був власником 5/200 частин та знав, що інші частини після смерті ОСОБА_10 не оформлені, також про це знали і ОСОБА_13 і позивач.

Представник позивача ОСОБА_26 позов підтримала та пояснила, що позивач, який отримав спадщину, по вул.Кривоконівській, 56 не зареєстрований. На даний час позивачу виповнилося 26 років, і він три роки працює за кордоном.

Представники відповідача ОСОБА_2 міської ради ОСОБА_27, ОСОБА_28 проти задоволення позову заперечували. В своїх письмових запереченнях ОСОБА_27 посилався на те, що позивачем зазначено, що домоволодіння по вул.Кривоконівська,56 зареєстровано 100/200 частини за ОСОБА_7, 23/200 частин – за ОСОБА_8 та 5/200 за ОСОБА_1, а 72/100 частин не зареєстровано. Згідно ст.ст.335, 344 ЦК України право власності за набувальною давністю може бути набуте на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Встановлення власника має юридичне значенняі підлягає доведенню в суді. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.08.2016р. право власності на домоволодіння по вул.Кривоконівський,56 зареєстровано 1/2 частина за ОСОБА_7, 23/200 частин – за ОСОБА_29, 5/200 - за ОСОБА_1, а 72/200 частин не зареєстровано. При вирішенні спорів, пов’язаних з набуттям права власності за набувальною давністю суди повинні враховувати зокрема, те, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Позивач не міг не знати, що майно належить не йому. Оскільки право власності на спірне майно не зареєстровано, це спростовує доводи позивача щодо добросовістного володіння, що унеможливлює задоволення позову. Позивач ставить під сумнів права інших спадкоємців у разі їх існування і позивачем неправильно обрано спосіб захисту порушеного права та не додержано вимог щодо оформлення права власності в порядку спадкування. У позивача відсутні дозвільні документи про на право виконання будівельних робіт, крім того позивачеві не належить земельна ділянка на якій проведено самочинне будівництво.

3-і особи ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в судове засідання не з’явилися, просили розглядати справу у їх відсутність, при цьому проти задоволення позовних вимог не заперечували.

3-я особа ОСОБА_5 проти задоволення позову заперечував, зазначив, що позивачу належить лише 5/200 частин домоволодіння.

Представники 3-ї особи ОСОБА_5, ОСОБА_30 та ОСОБА_31 проти задоволення позову заперечували. ОСОБА_30 зазначила, що 72/200 частин домоволодіння в порядку набувальної давністі, в т.ч. будинок літ «А-1» не може бути визнано за позивачем, оскільки після смерті зазначених осіб, долі не були перерозподілені, а 36/200 частин ніким не прийнято і не має відомостей, хто міг прийняти. Також немає доказів родинних зв’язків позивача на які він посилається. Земельна ділянка нікому не виділялася, порядок її коритування не визначався, але на ділянці встановлено огорожу. Довідка та технічний паспорт домоволодіння виконаний ТОВ ЮК «Калина» не може бути визнаний належним документом, оскільки в характеристиці будинку не заповнені графи будівельної та інвентаризаційної вартості споруд. Крім того, позивач якому при отриманні спадщини було 16 років не був зареєстрований за вказаною адресою, яким чином міг користуватися та володіти майном невідомо. Також позивач більше трьох років знаходиться за кордоном, майном не користується.

Заслухавши показання та доводи учасників процесу, дослідивши матеріали зазначеної цивільної справи та цивільної справи № 2/2024/288/12, суд не находить підстав для задоволення позову виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.3, ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

За ч.2,3 ст.10, ч.1,2 ст.11 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Відповідно до ст.ст.57-59 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За ст.ст.131,179 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин. Сторони до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті, зобов'язані повідомити суд про всі відомі їм рішення судів, що стосуються предмету спору, а також про всі відомі їм незавершені судові провадження, що стосуються предмету спору. Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Відповідно до ч.1 ст.319, ч.1,2 ст.321, ст.328 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За ч.1 ст.335, ст.344 ЦК України безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

За змістом ст.344 ЦК України визначаються ознаки володіння, які є необхідними для набуттяч права власності на річ за набувальною давністю, а саме: володіння мусить бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним та володіння повинно бути безперервним протягом зазначених строків, перебіг строку набувальної давності на нерухоме майно починається з моменту виникнення володіння.

Відповідно до ч.1 ст.356, ч.1-3 ст.358, ст.364 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

П.8 Прикінцевих і перехідних положень цього Кодексу правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Пленум Верховного Суду України в своїх роз’ясненнях, які містяться в п.п.6,8,12 постанови №7 від 04.10.1991р. (з відповідними змінами) «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» зазначив, що при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що, виходячи зі змісту ст.115 ЦК, це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. Якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності. Порядок користування жилим будинком може бути встановлено також і між учасниками спільної сумісної власності. При неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутності такої угоди - судом по дійсній вартості будинку на час розгляду справи. Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза. В окремих випадках суд може, враховуючи конкретні обставини справи, і при відсутності згоди власника, що виділяється, зобов'язати решту учасників спільної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обов'язковим наведенням відповідних мотивів. Зокрема, це може мати місце, якщо частка у спільній власності на будинок є незначною й не може бути виділена в натурі чи за особливими обставинами сумісне користування ним неможливе, а власник в будинку не проживає і забезпечений іншою жилою площею. Різні господарські будівлі (літні кухні, сараї тощо) є підсобними будівлями і складають з будинком одне ціле. Тому при відчуженні жилого будинку вони переходять до нового власника разом з будинком, якщо при укладенні договору про відчуження не було обумовлено їх знесення або перенос попереднім власником. При розгляді спорів між учасниками спільної часткової власності на жилий будинок про зміну часток суди повинні враховувати, що такі вимоги можуть бути задоволені, якщо учасник спільної власності збільшить в ньому за свій рахунок корисну площу будинку (жилих і підсобних його приміщень) шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної з дозволу виконкому місцевої ОСОБА_23 і за згодою решти учасників спільної власності.Спорудження господарських будівель (сараїв, гаражів тощо) не є підставою для збільшення встановленого раніше розміру частки в праві власності на будинок. Згідно зі ст.119 ЦК ( 1540-06 ) вимоги про зміну розміру часток можуть бути пред'явлені як учасниками спільної власності, частка яких збільшилась, так і тими з них, частка яких зменшилась внаслідок проведеної іншими співвласниками прибудови, надбудови чи перебудови, а також у зв'язку зі зносом частини будинку, що входила до їх частки.

Відповідно до роз'яснень, викладениху п.п. 9,11,13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 7 лютого 2014 року "Про судову практику в справах про захист прав власності та інших речових прав" при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина 3 ст. 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина 2 ст. 344 ЦК України).

Судом встановлені наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16.08.1996р. виданого 2-ю ХДНК р.1-4735 спадкоємицею зазначеного в заповіті майна ОСОБА_12, померлого 27.09.1995р. є ОСОБА_13. Спадкове майно складається з 5/200 частин домоволодіння, що знаходиться в м.Харкові вул.Кривоконівський,56. Зазначена частина домоволодіння зареєстрована за ОСОБА_13 в ХМБТІ 28.08.1996 р. в р.№4119. (т.1 а.с.19)

ОСОБА_13, що мешкала в АДРЕСА_1 склала заповіт який посвідчено 01.10.1998р. приватним нотаріусом ХМНО в р.№4049 на випадок своєї смерті і все своє майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося і все те, що буде належати на момент її смерті і на що вона буде мати право, в т.ч. 5/200 частин домоволодіння, що знаходиться в м.Харкові вул.Кривоконівська,56 заповідала ОСОБА_1.(а.с.15)

ОСОБА_13 померла 28.12.2005р. у віці 56 років, про що зроблено відповідний запис за №3857. (т.1 а.с.16)

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06.10.2007р. виданого 2-ю ХДНК спадкоємцем вказаного в заповіті майна ОСОБА_13, яка померла 28.12.2005р. є ОСОБА_1. Спадкове майно складається з 5/200 частин домоволодіння, що знаходиться в м.Харкові по вул.Кривоконівська, 56. На земельній ділянці площею 1159 кв.м. розташовано житловий будинок літ. «А-1», дерево, обкладене цеглою, житловою площею 35,1 кв.м.; житловий будинок літ. «В-1», цегла, житловою площею 43,5 кв.м.; житловий будинок літ. «Г-1», дерево, обкладене цеглою, житловою площею 11,6 кв.м. та надвірні будівлі : льохи літ. «Е», «Т»,сараї літ «К», «И», «У», гараж літ. «Ф», літня кухня літ. «Ц», вбиральні літ. «О», «Ш», огорожа №1-5,зливна яма 6. Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП ХМБТІ від 26.11.2007р. зазначена 5/200 частина домоволодіння зареєстрована за ОСОБА_1 (т.1 а.с. 16, 17)

Як вбачається з копії договору дарування від 07.01.2017р., посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_32 в р.№65ОСОБА_7 подарувала, а ОСОБА_3, та ОСОБА_4 прийняли в дар ? частку житлових будинків з належною часткою надвірних будівель що знаходяться за адресою м.Харків, вул.Кривоконівська,56 у рівних по ? частці кожний.

Згідно довідки КП «ХМБТІ» від 01.10.2009р.: домоволодіння за адресою по вул.Кривоконівська, 56 зареєстровано за ОСОБА_1 - 5/200 частин на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 2-ю ХДНК 06.10.2007р. за №3-913; ОСОБА_7 – ? частина на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 5-ю ХДНК 15.10.1996р. №2-3970, ОСОБА_5- 23/200 частин на підставі рішення Ленінського районного суду від 14.04.2008р. справа №2-1434/08. 36/200 частин не зареєстровані за нищезазначеними особами після перерозподілу ідеальних часток на підставі рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 27.08.1990р. справа №2-1212: ОСОБА_14 – 6/200, ОСОБА_15 - 2/200, ОСОБА_16 - 8/200, ОСОБА_17 - 6/200, ОСОБА_18 - 6/200, ОСОБА_19 - 8/200. Після смерті ОСОБА_10 з 1953р. також неоформленими залишилися 119/280 частин за (ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_12 Після перерозподілу часток на підставі вищезазначеного рішенням суду неоформлена спадщина становить 36/200 частини , тобто по 6/200 частин за кожним, крім ОСОБА_12, який свою спадщину оформив. (т.2 а.с.301)

Відповідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно№17606011 від 04.02.2008р. (т.2 а.с.275) власниками домоволодіння №56 по вул.Кривоконівська м.Харкова зареєстровані ОСОБА_7 – ? частина, ОСОБА_1-5/200 частин, ОСОБА_8 - 23/200 частин. Зареєстрована земельна ділянка 1159 кв.м. на підставі рішення виконкому Ленінської районної ради від 03.05.1959р. №147. Домоволодіння складається з наступних будівель та споруд: 1) житловий будинок літ. «А-1», дерево, обкладене цеглою, загальною площею 55,8 кв.м., житловою площею 35,1 кв.м.; 2) житловий будинок літ. «В-1», цегла, загальною площею 67,8 кв.м., житловою площею 43,5 кв.м.; 3) житловий будинок літ. «Г-1», дерево, обкладене цеглою, загальною площею 27,1 кв.м., житловою площею 11,6 кв.м. 4) льох літ. «Е» - цегла; 5) сара літ «К» - дерево, 6) гараж літ. «Ф»- цегла; 7) льох літ. «Т» - дерево; 8) сарай «И» - дерево; 9) сарай «Х» - цегла; 10) літня кухня літ. «Ц» - цегла; 11) сарай «У» - цегла; 12) вбиральня літ. «О» - цегла; 13) огорожа №1-5 змішана; 14) зливна яма «6» - цегла; 15) вбиральня літ.«Ш» - дерево.

Загальна площа:150,7 кв.м., житлова площа 90,2 кв.м. Самовільно побудовано прибудови літ. «а -2», та літ «в1», сарай літ. «Х». 72/200 частин не зареєстровано після перерозподілу часток. (т.2 а.с.275)

Згідно довідки КП «ХМБТІ» №2080135 від 21.01.2008р. домоволодіння №56 по вул.Кривоконівська м.Харкова має самовільно побудовані споруди: сарай літ. «Х» та прибудови «а-2», «в1». (т.2 а.с.274)

Таким чином, спірне домоволодіння з надвірними будівлями не є чужим майном для ОСОБА_1, оскільки він є співвласником 5/200 частин домоволодіння і йому відомо хто є співвласниками домоволодіння.

Порядок користування конкретними житловими приміщеннями між співвласниками здійснюється за їх згодою, із вимогою про виділ частки із майна, що є в спільній частковій власності ніхто з співвласників не звертався, як із вимогою про поділ цього майна.

Та обставина, що після перерозподілу ідеальних часток на підставі рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 27.08.1990р. справа №2-1212 частина співвласників не перереєструвала свою власність, не є підставою для позбавлення їх права власності на належне їм майно.

Виходячи з системного аналізу законодавства визнання права власності на чуже майно на підставі набувальної давності можливо коли особа заволоділа майном добросовісно, тобто на законних підставах. При цьому вона не знала і не могла знати про те, що вона володіє чужою річчю, інакше кажучи, не знала про обставини, у звязку з якими виникло володіння чужою річчю і які не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна .

Таким чином, ст.334 ЦК України вимагає від позивача надання суду доказів щодо: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння майном.

Зазначених обставин позивач не довів, чим не виконав ст.10 ЦПК України.

Посилання представників позивача на те, що відповідно до довідки ТОВ ЮК «Калина» від 14.08.2017р. сарай літ. «Х» та прибудови «а-2», «в1» не належать до самочинного будівництва, суд до уваги не приймає, оскільки вони згідно ст.ст.58,59,131 ЦПК України суперечать витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно №17606011 від 04.02.2008р. та довідці КП «ХМБТІ» №2080135 від 21.01.2008р., які сторонами не оспорювалися і які видані уповноваженими органами.

Крім того, матеріали справи не містять даних про повноваження ТОВ ЮК «Калина», щодо визнання споруд самочинним будівництвом та видачі з цього приводу довідки, яка до речі не містить даних про вартість споруд та збільшення площі будинків, і позивачем та його представниками не доведено, що вказана довідка подана несвоєчасно, з порушенням ч.1 ст.131 ЦПК України, з поважних причин.

Фактичні данні, які містяться у цьому наданому представником доказу не стосуються предмета доказування, оскільки вимог щодо збільшення розміру сумісного майна позивач не заявляв.

А тому, з огляду на положення ст.376 ЦК України право власності за набувальною давністю на об’єкт самочинного будівництва не може бути визнано судом, оскільки цією нормою передбачено особливий порядок набуття права власності на нерухоме майно, що збудоване на земельній ділянці не відведеній для даної мети, без належного дозволу і належно затвердженого проекту.

Виходячи з наведеного, суд не вбачає підстав для застосування ст. 344 ЦК України і у задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212- 215,294, 296 ЦПК України, ст.ст.319, 321, 328, 344, 356, 358, 364, 376 ЦК України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради, 3-і особи ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності за набувальною давністю - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Л.Г. Проценко