Рішення № 70586750, 23.11.2017, Господарський суд Тернопільської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 листопада 2017 рокуСправа №921/632/17-г/17

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Андрусик Н.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ГУД", м.Біла Церква Київської області

до відповідача: приватного агропромислового підприємства "Провесінь", с.Вістря Монастириського району Тернопільської області

про cтягнення 11007,66грн,

за участю представників:

позивача: не з'явився

відповідача: не з'явився.

За представників сторін технічна фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО ГУД", м.Біла Церква Київської області, звернувся 02.11.2017 (згідно відтиску календарного штемпеля відділення поштового зв'язку на поштовому конверті) до Господарського суду Тернопільської області з позовом до приватного агропромислового підприємства "Провесінь", с.Вістря Монастириського району Тернопільської області, про стягнення 8773,80грн боргу за поставлений товар згідно договору поставки №50 від 30.06.2015, 878,34грн інфляційних нарахувань, 236,18грн 3% річних та 1119,34грн пені.

Ухвалою суду від 09.11.2017 порушено провадження у справі, в порядку підготовки справи до розгляду (ст.65 ГПК України) витребувано у сторін додаткові документи; судове засідання призначено на 23.11.2017.

Представники сторін в судове засідання не з'явилися, незважаючи на те, що про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст.64 ГПК України (повідомлення про вручення поштового відправлення сторонам 13.11.2017 знаходиться в матеріалах справи). Причин неявки суду не повідомили, жодних клопотань в порядку господарського процесуального законодавства України не заявили.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що брати участь в судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст.22 ГПК України, застосовуючи принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, що закріплені в п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.43 та ст.33 ГПК України та беручи до уваги забезпечення сторонам рівних та належних умов для надання доказів, необхідних для розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні, за правилами ст.75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докумети господарський суд встановив наступне.

30 червня 2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО ГУД" як Продавцем, та приватним агропромисловим підприємством "Провесінь" як Покупцем, укладено договір поставки №50 (далі - договір), відповідно до умов якого Продавець зобовязався поставити самостійно за свій рахунок на склад Продавця та передати за видатковими накладними у його власність товар (засоби захисту та гігієни тварин) за кількістю, ціною та в асортименті, що зазначені в специфікаціях на кожну партію товару, а Покупець, в свою чергу, прийняти та оплатити товар в безготівковому порядку на потязі 30 календарних днів з дати відвантаження товару (датою поставки товару вважається дата доставки товару Покупцю до пункту призначення згідно умов поставки, що підтверджується підписом Покупця в видаткових накладних) за виставленими Продавцем, протягом 3 днів від дати підписання специфікації на партію товару, рахунками-фактурами (п.п.1.1, 1.2, 2.1, 4.1, 5.1, 5.3, 6.1, 7.1 договору).

Прийняття товару по кількості та якості здійснюється Покупцем після прибуття товару на склад Покупця/вантажоодержувача згідно даних, вказаних в супроводжуючих документах на товар (п.7.3 договору).

У Розділі 9 договору сторонами передбачено відповідальність за невиконання чи неналежне виконання умов договору. Зокрема, за умовами п.9.2 договору Покупець за порушення термінів розрахунків за товар сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день затримки від суми заборгованості.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2015, але в будь-якому випадку до здійснення повного розрахунку між сторонами. У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір протягом місяця після його закінчення, даний договір вважається пролонгованим на один рік (п.п.8.1, 8.2 договору).

Як стверджує позивач і це підтверджується долученими до справи рахунками на оплату №204 від 18.10.2016, №223 від 14.12.2016, видатковими накладними №213 від 31.10.2016, №232 від 21.12.2016 товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО ГУД", на виконання взятих на себе договірних зобов'язань, поставлено, а приватним агропромисловим підприємством "Провесінь" отримано товар, загальною вартістю 9137грн (згідно видаткової накладної №213 на суму 5888,50грн та згідно видаткової накладної №232 3248,50грн). Факт отримання товару Покупцем підтверджується підписом відповідальної особи, котрий засвідчено печаткою юридично особи.

Втім, в порушення договірних зобовязань, ПАП "Провесінь" неналежним чином виконало свої зобовязання, сплативши частково (в сумі 363,20грн - 27.12.2016) вартість отриманого у власність товару.

Доказів, які б підтверджували оплату вартості поставленого товару в повній мірі, матеріали справи не містять і такі сторонами не надано.

Зважаючи на порушення майнових прав позивача на суму боргу (8773,80грн) позивач звернувся з позовом про примусове стягнення даної суми боргу з ПАП "Провесінь" при цьому нарахувавши на суму заборгованості інфляційні втрати, 3% річних та пеню, спираючись на умови договору поставки, норми ст.ст.525, 526, 625, 629 ЦК України, за якими договір є обовязковим до виконання сторонами.

Оцінивши подані докази в сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову. При цьому, суд виходив з таких міркувань.

У відповідності до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобовязання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За своєю правовою природою між сторонами виникли правовідносини з купівлі-продажу, що регулюються нормами статті 655 ЦК України, згідно якої за договором купівлі-продажу, продавець зобовязується передати товар у власність другій стороні, а покупець прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а згідно ч. 2 цієї статті передбачено, що покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).

В силу приписів ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджуються доводи позивача про виконання товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО ГУД" своїх договірних зобовязань щодо поставки товару на загальну суму 9137грн.

Однак, відповідачем не здійснено оплати отриманого ним товару, а лише 27.12.2016 частково сплачено кошти в сумі 363,20грн, тим самим допущено неналежне виконання грошового зобовязання за договором поставки товару, внаслідок чого за ним числиться борг в сумі 8773,80грн. Наведені обставини відповідачем не заперечуються та не спростовуються наявними доказами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Пунктом 5.3 договору поставки передбачено, що розрахунок за поставлений товар Покупець повинен здійснити протягом 30 календарних днів від дати поставки товару, тобто, від дати підписання видаткової накладної на кожну партію товару (п.7.1 договору).

Матеріалами справи підтверджено, що поставка товару здійснювалася 31.10.2016 та 21.12.2016, тому з урахуванням умов договору (п.5.3, 7.1) відповідач повинен був здійснити кінцевий розрахунок за товар, поставлений згідно видаткової накладної №213 від 31.10.2016 (на суму 5888,50грн) по 30.11.2016, а згідно видаткової накладної №232 від 21.12.2016 (на суму 3248,50грн) до 20.01.2017.

Втім, як зазначалося вище, на виконання взятих договірних зобовязань відповідачем 27.12.2016 проведено частково оплату товару на суму 363,50грн, решта боргу в загальній сумі 8773,80грн є не оплаченою, незважаючи на закінчення кінцевих строків проведення розрахунків за товар.

Згідно ст.ст.11, 16, 509 ЦК України та ст.ст.1, 2 ГПК України кредитору належить право у судовому порядку вимагати від боржника виконання його обовязку.

Доказів, що підтверджують виконання відповідачем зобовязання щодо оплати поставленого та отриманого ним товару в повній мірі та відновлення тим самим порушених майнових прав кредитора на момент розгляду спору судом, у матеріалах немає, а тому суд визнає доводи позивача про порушення його майнових прав на суму 8773,80грн боргу правомірними, документально підтвердженими первинними документами та не спростованими відповідачем в установленому законом порядку.

Відтак, згідно ст.15 ЦК України, порушене право товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ГУД" підлягає судовому захисту шляхом примусового стягнення з відповідача 8773,80грн основного боргу.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Правовий аналіз статей 524, 533-535, 625 ЦК України свідчить, що грошовим є зобовязання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобовязання зі сплати коштів.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із змісту умов договору поставки такий набув чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного взаєморозрахунку між сторонами.

Пунктом 9.1 договору поставки сторони встановили, що за невиконання або неналежне виконання умов даного договору сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.

Оцінюючи правомірність заявлених позивачем вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд враховує, що правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договору поставки, є грошовим зобовязанням, відтак, на них поширюється дія ч.2 ст.625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобовязання (постанова Верховного Суду України від14.11.2011 у справі №6-40цс11).

Так. позивачем заявлено до стягнення 878,34грн інфляційних нарахувань, з яких: 615,51грн, нарахованих за період з 31.10.2016 по 27.12.2016 на прострочену суму 5888,50грн та з 28.12.2016 по 09.10.2017 на прострочену суму 5525,30грн (5888,50грн-363,20грн, сплачених 27.12.2016) за неналежне виконання грошового зобовязання по видатковій накладній №213 та 262,83грн, нарахованих з 21.12.2016 по 09.10.2017 на суму поставки товару 3248,50грн по видатковій накладній №232 від 21.12.2016.

Здійснивши власний арифметичний помісячний розрахунок суми інфляційних нарахувань, суд вважає, що в заявлений період сума інфляційних втрат склала 1017,39грн, однак, враховуючи, що згідно положень ч.1 ст.83 ГПК України суд не вправі виходити за межі позовних вимог, відтак, задовольняє вимоги позивача в заявленій сумі, а саме 878,34грн (розрахунок суду знаходиться в матеріалах справи).

Оцінивши розрахунок 3% річних, котрі позивачем нараховано в загальній сумі 236,18грн, з яких: 78,23грн - за невиконання грошового зобовязання в сумі 3248,50грн (видаткова накладна №232 від 21.12.2016) за період з 21.12.2016 по 09.10.2017; 28,07грн - за невиконання грошового зобовязання в сумі 5888,50грн за період з 31.10.2016 по 27.12.2016 та 129,88грн за невиконання грошового зобовязання в сумі 5525,30грн за період з 28.12.2016 по 09.10.2017 (видаткова накладна №213 від 31.10.2016), суд вважає, що при його здійсненні позивачем допущено арифметичну помилку, а саме невірно обрано період прострочки (замість з 31.10.2016 слід розрахунок річних здійснювати з першого дня, коли мала бути проведена оплата, тобто з 01.12.2016), у зв'язку з цим, суд провівши власний арифметичний розрахунок визнає правомірними вимоги щодо нарахованих 3% річних в сумі 205,75грн, з яких 135,80грн 3% річних за прострочення виконання грошового зобовязання по видатковій накладній №213 від 31.10.2016 та 69,95грн по видатковій накладній №232 від 21.12.2016.

Вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 30,43грн до задоволення не підлягають, оскільки невірно розраховані.

Додатково суд зазначає, що поставка товару була здійснена 31.10.2016 на суму 5888,50грн, з яких 363,20грн було сплачено 27.12.2016, та 21.12.2016 - на суму 3248,50грн. Умовами договору встановлено, що оплата товару здійснюється протягом 30 календарних днів від дати поставки.

Відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого повязана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін, визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч.2 ст.252 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання, з якою повязано його початок.

Якщо для вчинення дії встановлено строк, то вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку (ч.1 ст.255 ЦК України).

Таким чином, виходячи з дат поставок товару, вбачається, що останнім днем виконання грошового зобов'язання по видатковій накладній №213 від 31.10.2016 на суму 5888,50грн є 30.11.2016 (прострочка, починаючи з 01.12.2016), а по видатковій накладній №232 від 21.12.2016 - 20.01.2017 (прострочка, починаючи з 21.01.2017).

Відтак, день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення, зокрема, 3% річних. Відповідна правова позиція викладена Судовою палатою у господарських справах Верховного суду України у постанові від 15.01.2015 у справі №3-204гс14.

Разом з тим, і день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних (аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 15.02.2017 у справі №904/2556/16).

Наведеного позивачем не враховано при здійсненні розрахунку суми 3% річних, а саме розрахунок позивачем здійснений починаючи з дня поставки товару, включено дату часткової оплати суми боргу (27.12.2016) в період нарахувань, а також збільшено на місяць період нарахування 3% річних за прострочення виконання як зобов'язання із сплати 3248,50грн, так і зобовязань зі сплати 5888,50грн, що призвело до невірного визначення суми 3% річних та, відповідно їх збільшення.

Разом з тим, позивач відповідно до умов договору і положень чинного законодавства має право на застосування штрафних санкцій до відповідача у звязку з порушенням останнім строку виконання господарського зобовязання.

Належне виконання грошових зобовязань покупцем, забезпечено сторонами у п.9.2 договору пенею у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка розраховується на суму заборгованості за кожен день затримки.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Положеннями частини шостої статті 232 ГК передбачено особливість порядку застосування господарських штрафних санкцій, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, в межах якої можна звернутися з вимогою про стягнення пені, а період часу, за який можна нараховувати пеню і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінено за згодою сторін (п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Як зазначалося вище, статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців..

Оскільки, як вбачається з наданого позивачем розрахунку, пеню товариством нараховано в сумі 1119,34грн за період 09.04.2017 по 09.10.2017 (184 дні), тобто за 6 місяців, починаючи з дати оформлення позовної заяви, а не з моменту прострочення платежу (в даному випадку 01.12.2016 та 21.01.2017 відповідно), то суд доходить висновку, що дані вимоги не підлягають до задоволення у звязку з невірним визначенням періоду нарахування пені, всупереч вимогам ст. 232 Господарського кодексу України.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 03.07.2017 року у справі №915/960/16.

Статтею 43 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, а в силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів, які б свідчили про погашення заборгованості перед позивачем приватне агропромислове підприємство "Провесінь" суду не представив, а тому суд визнає, що на час розгляду справи в суді борг не сплачений і грошові вимоги на суму 9857,89грн, з яких: 8773,80грн основного боргу, 878,34грн інфляційних нарахувань та 205,75грн - 3% річних підлягають до задоволення, як обґрунтовано заявлені та підтверджені документально.

Судові витрати, в силу ст.49 ГПК України, покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на наведене, керуючись ст.ст.6, 11, 15, 16, 509, 525-526, 530, 549, 551, 655, 692 ЦК України, ст.ст.173, 174, 193, 230, 232 ГК України, ст.ст. 1, 2, 42-47, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 811, 82-85, 116, 117 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного агропромислового підприємства "Провесінь" (с.Вістря Монастириського району Тернопільської області, ідентифікаційний код 30003765) 8773(вісім тисяч сімсот сімдесят три)грн 80коп. основного боргу, 878(вісімсот сімдесят вісім)грн 34коп. інфляційних нарахувань, 205(двісті пять)грн 75коп. - 3% річних та 1432,88 (одну тисячу чотириста тридцять дві)грн 88коп. в повернення сплаченого судового збору на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ГУД" (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 39550896).

3. В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Повне рішення складено 28.11.2017.

СуддяН.О. Андрусик