Рішення № 70586691, 22.11.2017, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 листопада 2017 рокуСправа № 921/612/17-г/14Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Руденка О.В.

Розглянув справу

за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Компанія ВІП-ОЙЛ" (АДРЕСА_1, 79031)

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Бумеранг" (вул. Бережанська, 47, м. Тернопіль, 46027)

про cтягнення заборгованості в сумі 6 367,38 грн.

представники сторін не з'явились.

Суть справи:

ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Компанія ВІП-ОЙЛ" звернулось до Господарського суду Тернопільської області із позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Бумеранг" про cтягнення заборгованості в сумі 27 356,85 грн.

Ухвалою від 30.10.2017р. суд визнав подані матеріали достатніми для прийняття позовної заяви і, як наслідок, порушив провадження по справі та розгляд останньої призначив на 22.11.2017р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання його контрагентом умов договору поставки №197, в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару, зважаючи на що у відповідача виникла заборгованість, сума якої, з урахуванням штрафних санкцій, заявлена до стягнення у судовому порядку.

Повноважний представник позивача у судове засідання не з'явився.

Відповідач у судові засідання не з'являвся, відзиву на позов, не подав, хоча про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, в порядку ст.ст.64, 87 ГПК України та п.3.9.1 постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції". Так, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за номером №4602507329785 (ухвала про порушення провадження по справі) вручене 01.11.2017 представнику за довіреністю.

За таких обставин, враховуючи що участь представників у судовому засіданні обов'язковою не визнавалась, даний спір вирішується згідно до ст.75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами.

За відсутності відповідного клопотання, в порядку ст.81-1 ГПК України, технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Із даною правовою нормою кореспондуються і положення статті 174 ГК України, за якою господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Як слідує із матеріалів справи, 01 липня 2016 року між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Компанія ВІП-ОЙЛ" (Постачальник) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Бумеранг" (Покупець) було укладено договір поставки №197, відповідно до п.1.1. якого Постачальник зобовязується передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити його на умовах, визначених цим договором.

Предметом договору є поставка олив моторних, охолоджуючих рідин, акумуляторів, автозапчастин та інших автотоварів за погодженою кількістю, асортиментом та ціною, згідно видаткових накладних Постачальника (п.1.2. Договору).

Згідно п.4.4. угоди право власності на товар, а також ризик його випадкової загибелі переходить від Постачальника до Покупця з моменту передачі йому товару.

Товар передається зі складу Постачальника у м. Пустомити (EXW-Пустомити, згідно з правилами "ІНКОТЕРМС-2010") або за погодженням сторін - на інших умовах (п.4.5. договору).

Відповідно до п.п. 6.1. та 6.2. правочину Покупець зобов'язаний оплатити Постачальнику за отриману конкретну партію товару протягом 7 календарних днів з дати оформлення видаткової накладної. За окремою домовленістю сторін умови оплати товару можуть бути змінені, що має бути оформлено письмово додатком до даного договору. Оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів Покупцем на банківський рахунок Постачальника.

Даний Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2016 року.

На виконання своїх договірних зобов'язань, господарським товариством поставлено товар Покупцю на загальну суму 4574,72 грн., що підтверджується: видатковою накладною №3254 від 20.07.2016.

Вищезазначений первинний документ бухгалтерського обігу підписаний представниками сторін без будь-яких зауважень та заперечень. Як наслідок, суд вважає належним чином підтвердженим факт поставки відповідачу товару на загальну суму 4574,72 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 ЦК України.

Взаємовідносини, що склалися між учасниками спору суд кваліфікує як правовідносини, що випливають із договору поставки, згідно якого та в силу ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Так, умовами укладеного правочину №197 від 01.07.2016 визначено, що оплата всієї отриманої за видатковою накладною партії товару здійснюється Покупцем протягом 7 календарних днів з дати оформлення такої накладної, тобто 27.07.2016 є кінцевою датою оплати.

При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За таких обставин, сума основної заборгованості перед позивачем станом на час звернення із позовом та вирішення даного спору становить 4574,72 грн., яка відповідачем не спростована, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно.

Разом з тим, відповідач не провів розрахунок за поставлений товар у погоджені договором строки оплати, а тому у позивача виникли підстави для нарахування штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Так, пунктом 7.1. правочину передбачено, у випадку порушення строків оплати товару, встановлених умовами цього договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно оплаченого товару за кожний день прострочення до моменту закінчення такого прострочення, а у випадку, коли прострочення триває - до моменту звернення Постачальника до суду.

Згідно поданого позивачем розрахунку, викладеного у позовній заяві, за неналежне виконання умов договору відповідачу за період з 18.10.2016 по 18.10.2017 за видатковою накладною №3254 нарахована пеня в сумі 1335,19 грн.

У п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що до пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Однак, інша умова договору погоджена сторонами у п. 7.1., а саме щодо "нарахування пені до моменту закінчення такого прострочення, а у випадку, коли прострочення триває - до моменту звернення Постачальника до суду". Вказане свідчить про встановлення сторонами іншого строку за який нараховується пеня, що повністю узгоджується з вимогами ч. 6 ст. 232 ГК України. Відповідний правовий висновок щодо застосування вказаної норми матеріального права, саме при погодженні контрагентами у договорі інших строків сплати пені, викладенийу постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі №3-53гс15 (910/6379/14).

Враховуючи те, що перебіг періоду, за який нараховується пеня, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін, суд вважає, що датою, з якої має здійснюватись таке нарахування, є 28.07.2016, а не 18.10.2016, як вказує позивач.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

При цьому, чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони у договорі визначили, що у випадку прострочення оплати поставленого товару понад 30 календарних днів Покупець, окрім пені, сплачує Постачальнику штраф у розмірі 10 % від вартості неоплаченого товару (п.7.3.).

На підставі зазначеного пункту договору позивачем заявлено до стягнення 457,47 грн. штрафу.

Перевіривши правильність здійснених господарським товариством нарахувань в межах періодів існування заборгованості та відповідність наданого розрахунку приписам ЦК України, зважаючи на те, що ціну позову в частині пені та штрафу може визначати виключно позивач, судом задовольняються вимоги про стягнення з відповідача 1335,19 грн. пені та 457,47 грн. штрафу в заявлених розмірах, як такі, що підтверджені матеріалами справи та законодавчими актами.

Як наслідок, суд задовольняє позовні вимоги позивача у повному обсязі.

Відповідно до ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати по справі відшкодовуються за рахунок відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 2, 4, 12, 20, 22, 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Бумеранг" (вул. Бережанська, 47, м. Тернопіль, 46027, ідент. код 31602501) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Компанія ВІП-ОЙЛ" (АДРЕСА_1, 79031, ід. код 37398817) 4574 (чотири тисячі п'ятсот сімдесят чотири) грн. 72 коп. основного боргу, 1335 (одну тисячу триста тридцять п'ять) грн. 19 коп. пені, 457 (чотириста п'ятдесят сім) грн. 47 коп. штрафу та 1600 (одну тисячу шістсот) грн. в рахунок повернення судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено 28.11.2017 р.

СуддяО.В. Руденко