Рішення № 70585911, 21.11.2017, Господарський суд м. Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енсайн ЛТД"

до Київської міської митниці ДФС, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві

про стягнення 400515,55 грн.,

Суддя Маринченко Я.В.

Представники сторін:

від позивача - Шипіцин О.В. (представник за довіреністю);

від відповідача 1 - Добров О.І. (представник за довіреністю);

від відповідача 2 - Мельниченко К.Г. (представник за довіреністю);

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНСАЙН ЛТД" звернулося до суду з позовом до Київської міської митниці ДФС та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення 400515,55 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі контракту від 11.01.2014 № 091-2014 та інвойсу від 11.01.2014 № ІЕ-021404 ввезено на митну територію України товар із оформленням відповідної митної декларації, за якою відповідач 1 відмовив здійснити випуск товарів та прийняв рішення про коригування їх митної вартості. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач оскаржив його до суду, за наслідками розгляду адміністративного позову якого вказане рішення було скасовано. Однак, внаслідок відмови відповідача 1 в оформленні товару, позивач розмістив товар на складі тимчасового зберігання, за зберігання якого йому була нарахована плата в розмірі 140646,33 грн. Крім того, через прострочення постачання даного товару за контрактом, контрагент нарахував позивачу пеню в розмірі 342720,00 грн. Відтак, позивач просив відшкодувати з Державного бюджету України зазначені суми, як спричинені йому збитки, завдані неправомірними діями відповідача 1.

На підставі викладеного позивач просив задовольнити позов.

У судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення та просив задовольнити позов.

Відповідач 1 проти задоволення позову заперечував, пославшись у відзиві зокрема на те, що положеннями чинного законодавство врегульовано можливість випустити товар у вільний обіг після прийняття митним органом рішення про коригування митної вартості товару з метою уникнення порушень за відповідними договорами поставки.

На підставі викладеного відповідач 1 просив у задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні представник відповідача 1 проти задоволення позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити.

Відповідач 2 у відзиві на позов послався на недоведеність позивачем факту завдання йому збитків внаслідок протиправних дій відповідача 1. До того ж, відповідач 2 зауважив, що не є належним відповідачем у справі, оскільки виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, покладено на центральний орган виконавчої влади, тобто на Державну казначейську службу України, в даному випадку.

На підставі викладеного відповідач 2 просив у задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні представник відповідача 2 проти задоволення позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити.

Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивачем на підставі контракту від 11.01.2014 № 091-2014 та інвойсу від 11.01.2014 № ІЕ-021404 ввезено на митну територію України товар за ВМД від 27.05.2014 № 100270001/2014/209432. Митна вартість товару відповідно до ст. 57 Митного кодексу України визначена позивачем за першим методом (ціною договору), згідно з п. 2.2 Контракту.

Відповідно до рішення про коригування митної вартості товарів від 06.06.2014 № 100270001/2014/300122/2 відповідачем 1 здійснено коригування митної вартості товару та визначено його вартість за шостим методом (резервним) у зв'язку з тим, що подані декларантом документи містять розбіжності, а саме: порушено п. 4.1.2 Контракту щодо передплати імпортованого товару.

Карткою від 16.06.2014 №100270001/2014/00390 відповідач 1 відмовив позивачу в митному оформленні (випуску) товарів за поданою митною декларацією.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач оскаржив його до суду. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.03.2015 у справі № 826/15008/14 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва та прийнято нову, якою позов задоволено в повному обсязі. Визнано протиправними дії Київської міжрегіональної митниці Міндоходів щодо прийняття рішення про коригування митної вартості товарів та щодо прийняття рішення про відмову в митному оформленні (випуску) товарів за митною декларацією від 27.05.2014 № 100270001/2014/209432; визнано протиправним та скасовано рішення Київської міжрегіональної митниці Міндоходів про коригування митної вартості товарів від 06.06.2014 № 100270001/2014/300122/2; визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 16.06.2014 № 100270001/2014/00390.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17.09.2015 вищезазначену постанову апеляційної інстанції залишив без змін.

Частиною 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином, на відміну від загальної норми ст. 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статей 1173, 1174 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

За таких обставин, необхідною підставою для притягнення державного органу до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

В обґрунтування даного позову позивач послався на те, що внаслідок протиправних дій відповідача 1 позивач поніс збитки, оскільки затримав постачання товару по договору, у зв'язку з чим його контрагент пред'явив вимогу про сплату штрафних санкцій на суму 502014,12 грн., з яких 200200,00 грн. позивач сплатив у добровільному порядку, а стягнення іншої частини санкцій було предметом судового розгляду в справі № 904/6916/16.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.09.2016 у справі № 904/6916/16 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ БУДІВЕЛЬНО-ЕКСПЕРТНИЙ ЦЕНТР" задоволено повністю, а саме: стягнуто з ТОВ «Енсайн ЛТД» пеню за прострочення поставки товару в розмірі 197355,20 грн. та 2960,35 грн. судового збору. Виконання даного рішення суд відстрочив до 13.03.2017.

Як вбачається із встановлених вказаним вище рішенням суду обставин, між ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ БУДІВЕЛЬНО-ЕКСПЕРТНИЙ ЦЕНТР", як покупцем, та ТОВ "ЕНСАЙН ЛТД", як постачальником, 25.12.2013 укладено Договір № 25/12-13 (із внесеними до нього змінами), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити покупцю до 30.08.2014 товар - одинарні та подвійні чорні футляри для ДВД-дисків, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату (п. 1.1., 5.3. Договору).

Відповідно до п. 1.4. Договору загальна ціна товару, що поставляється за цим Договором, орієнтовно становить 800000,00 грн.

Проте, у порушення умов Договору ТОВ "ЕНСАЙН ЛТД" прострочило постачання товару, здійснивши його поставку лише 23.09.2015, що підтверджується видатковою накладною від 23.09.2015 № РН-0000001 на суму 685440,00 грн. У зв'язку з цим, покупець нарахував ТОВ "ЕНСАЙН ЛТД" на підставі п. 7.2. Договору пеню, яку просив стягнути в розмірі 197355,20 грн.

Оскільки матеріалами справи доводився факт несвоєчасної поставки товару, ТОВ "ЕНСАЙН ЛТД" цю обставину визнало, господарський суд Дніпропетровської області дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з ТОВ "ЕНСАЙН ЛТД" неоплаченої частини пені в розмірі 197355,20 грн.

Із вказаного вище рішення суду вбачається, що підставою для задоволення зазначеного позову слугував сам факт прострочення поставки товару, однак судом не досліджувались та не встановлювались причини виникнення затримки в постачанні.

Таким чином, посилання позивача на те, що останній був вимушений сплатити штрафні санкції саме через протиправні дії відповідача 1, не є обґрунтованими та вказаним рішенням суду не підтверджуються.

З огляду на наведене, відсутній причинно-наслідковий зв'язок між стягнутою за цим рішенням суду пенею за затримку постачання товару та визнаними адміністративним судом протиправними діями відповідача 1, що є однією з необхідних умов для відшкодування збитків.

Також, позивач в обґрунтування причинно-наслідкового зв'язку та протиправної поведінки відповідача 1 послався на неможливість переміщення товару через митний кордон України внаслідок незакінченого митного оформлення товару, що спричинило необхідність його розміщення на складі тимчасового зберігання. Відтак, оскільки видача товару зі складу митного органу здійснюється лише після митного оформлення товарів, відповідач 1 оформив уніфіковану митну квитанцію за зберігання товару під митним контролем від 23.09.2015 серії КВН № 480047 на суму 140646,33 грн.

Однак, з аналізу положень ст. 55 Митного кодексу України слідує, що в разі прийняття органом доходів і зборів рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, у декларанта або уповноваженої ним особи наявне право на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються. Таке право може бути реалізовано, зокрема, і в разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті.

Частиною 9 ст. 55 МК України передбачено, що в разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів орган доходів і зборів розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому випадку надана фінансова гарантія відповідно повертається (вивільняється) або реалізується в порядку та у строки, визначені цим Кодексом.

Повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів урегульовано положеннями ст. 301 МК України, а також бюджетним та податковим законодавством.

Відтак, після прийняття відповідачем 1 рішень про коригування митної вартості товарів та про відмову в митному оформленні (випуску) товарів за поданою позивачем митною декларацією, з якими останній не погодився та оскаржив до суду, позивач мав право на випуск цього товару у вільний обіг, сплативши митні платежі згідно із заявленою митною вартістю товарів та надавши фінансову гарантію, яка в разі скасування рішення митного органу могла бути позивачу повернена.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства щодо стягнення збитків, відшкодуванню підлягають не будь-які витрати сторони, які складають реальну шкоду, а лише вимушені та необхідні витрати, тобто, які є дійсно необхідними та мінімальними в даній ситуації.

Таким чином, пославшись на необхідність розміщення товару на складі тимчасового зберігання через неправомірне прийняте відповідачем 1 рішення, що призвело до понесення позивачем витрат у розмірі 140646,33 грн. за зберігання товару, останній не довів, що такі витрати були необхідними та прямо залежали від протиправної поведінки відповідача 1, оскільки позивач міг не передавати товар на зберігання та мав законодавчо закріплену можливість на його реалізацію, що в той же час не позбавляло його права на оскарження рішення та дій відповідача 1. Отже, позивач не вчинив всіх можливих дій для запобігання понесення вказаних витрат.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази сплати позивачем 140646,33 грн. за зберігання товару під митним контролем.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем всіх елементів, необхідних для застосування ст. 1173 ЦК України та покладення відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, а саме причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача 1 та втратами позивача, у зв'язку з чим позовна вимога останнього про стягнення з Державного бюджету України 400515,55 грн. є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Інші пояснення та заперечення сторін, викладені в позові та відзивах, судом розглянуті, але до уваги та врахуванню при вирішенні спору не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

На підставі положень ст. 49 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 35, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано 27.11.2017

Суддя Я.В. Маринченко