Постанова № 70585017, 22.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2017 року Справа № 914/4301/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Данилової М.В.,суддівАлєєвої І.В., Корсака В.А.за участю представників: позивачаМачеус В.В., Брильова Л.О. відповідачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлено належно)розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиФізичної особи - підприємця Мачеус В.В.на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 09.08.2017у справі№914/4301/13 Господарського суду Львівської областіза позовомФізичної особи - підприємця Мачеус В.В.доУправління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської радипропро зобов'язання до вчинення дій

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець Мачеус Василь Васильович звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, в якому просив:

- визнати за Фізичною особою - підприємцем Мачеус Василем Васильовичем права на зменшення розміру плати за користування нежитловими приміщеннями по вул. Л.Українки, 15 у м. Львові загальною площею 162,9 кв.м. за період з липня 2012 року по жовтень 2013 року включно, на суму 97 618,54 грн.;

- зобов'язати Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради зарахувати 97 618,54 грн. в рахунок платежів позивача за користування вказаним нежитловим приміщенням на вул. Л.Українки, 15 у м. Львові загальною площею 162,9 кв.м.

В ході розгляду справи було змінено позовні вимоги, в яких Фізична особа - підприємець Мачеус Василь Васильович просив суд зобов'язати відповідача здійснити перерахунок орендної плати за період з липня 2012 року по жовтень 2013 року включно, на суму 97 618,54 грн. шляхом зарахування зазначеної суми в рахунок платежів позивача за користування нежитловими приміщеннями на вул. Л.Українки,15 у м. Львові загальною площею 162,9 кв.м., згідно з договором оренди № Г-5972-8 від 31.01.2008.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.04.2017 (головуючий суддя Запотічняк О.Д., судді Березяк Н.Є., Крупник Р.В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.08.2017 (головуючий суддя Данко Л.С., судді Галушко Н.А., Орищин Г.В.) рішення Господарського суду Львівської області від 26.04.2017 залишено без змін.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Фізична особа - підприємець Мачеус В.В. звернулася до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.08.2017 та рішення Господарського суду Львівської області від 26.04.2017, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Скаржник вважає, що постанова апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції прийняті з порушенням вимог чинного законодавства України, при цьому судами не в повному обсязі з'ясовані обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно досліджені докази, а також невірно застосовано норми як матеріального так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору.

В своїй скарзі Фізична особа - підприємець Мачеус В.В. вказує і про грубе порушення його законних прав, адже справу було заслухано за його відсутності.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.10.2017 у даній справі визначено склад колегії суддів: головуючий суддя -Данилова М.В., судді Алєєва І.В., Корсак В.А.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 31.10.2017 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 22.11.2017.

22.11.2017 до Вищого господарського суду України від Фізичної особи - підприємця Мачеус В.В. надійшли додаткові пояснення, в яких останній зазначає, що Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради не є власником нежитлових приміщень переданих йому в оренду на підставі договору № Г-5972-8 від 31.01.2008, а тому не має жодного права розпоряджатися даним майном, в тому числі здавати в оренду та одержувати орендну плату. Стверджує і про те, що в матеріалах справи відсутні докази належності спірного нерухомого майна до комунальної власності територіальної громади м. Львів, а саме, відсутній акт приймання - передачі державою в установленому законом порядку нежитлових приміщень та будинку №15 за адресою: м. Львів, вул. Л. Українки, 15. У своїх поясненнях позивач зауважує і про те, що можливості прибути в судове засідання до суду апеляційної інстанції для надання пояснень та доказів не мав, адже є інвалідом ІІ групи та потребує тривалого стаціонарного і амбулаторного лікування. Вказані обставини, на думку Фізичної особи - підприємця Мачеус В.В., вказують на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, позивача та представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Зі змісту статті 1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи, Мачеус Василь Васильович є суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою підприємцем.

31.01.2008 між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (нове найменування - Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради) (орендодавець - за договором) та фізичною особою підприємцем Мачеус Василем Васильовичем (орендар - за договором) було укладено договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Г-5972-8, згідно з п. 1.1. якого, позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно - приміщення, загальною площею 162,9 кв.м., а саме: приміщення підвалу, загальною площею 4,6 кв.м., приміщення першого поверху 158,3 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Лесі Українки, 15.

За умовами вказаного договору (п. 3.3.) не передбачалось оформлення акту приймання-передачі об'єкта, оскільки вказані приміщення вже перебували у фактичному користуванні відповідача на підставі попереднього договору оренди.

Договір було укладено на термін до 30.01.2011 включно (п. 4.1 Договору).

Цільове призначення об'єкта оренди визначене в частині 2 даного договору, а саме: об'єкт оренди буде використовуватись орендарем для виставки образотворчої продукції, виробленої в Україні (111,9 кв.м.), як торгівельний об'єкт з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи (17,9 кв.м.), під буфет, який не здійснює продаж товарів підакцизної групи (33,1 кв.м.).

З постанови Львівського апеляційного господарського суду від 08.10.2012 по справі № 5015/2360/12 та постанови Вищого Господарського суду від 01.04.2015 по справі № 914/1780/13 вбачається, що договір оренди від 31.01.2008 № Г-5972-8, укладений між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (нове найменування - Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради) та фізичною особою підприємцем Мачеус Василем Васильовичем, є продовженим на той самий термін і на тих самих умовах.

В своїх позовних вимогах фізична особа підприємець Мачеус Василь Васильович стверджує про те, що не використовував орендовані приміщення за призначенням в період з липня 2012 року до жовтня 2013 року за який відповідачем було нараховано орендну плату у розмірі 97 618,54 грн. Зокрема, позивач зазначає, що на вул. Л.Українки, де знаходяться орендовані ним приміщення, в період з липня по грудень 2012 року на замовлення виконавчих органів Львівської міської ради проводився ремонт вулиці, який включав у себе заміну дорожнього покриття, інженерних мереж, тротуарної плитки, а відтак доступу відвідувачів (покупців) до орендованого позивачем об'єкту фактично не було. Також позивач зазначає, що враховуючи неможливість використання об'єкта оренди за призначенням у зазначений період позивачем були проведені в цих приміщеннях ремонтні роботи капітального характеру загальною вартістю 233 212,13 грн., в період з серпня 2012 року до липня 2013 року. Таким чином, використання нежитлових приміщеннях на вул. Л.Українки, 15 у м. Львові за призначенням до жовтня 2013 року фактично не було можливості.

В заяві про зміну позовних вимог, яка прийнята місцевим господарським судом до розгляду, фізична особа підприємець Мачеус Василь Васильович просить зобов'язати відповідача здійснити перерахунок орендної плати за період з липня 2012 року по жовтень 2013 року включно, на суму 97 618,54 грн. шляхом зарахування зазначеної суми в рахунок платежів позивача за користування нежитловими приміщеннями на вул. Л. Українки,15 у м. Львові загальною площею 162,9 кв.м., згідно з договором оренди № Г-5972-8 від 31.01.2008.

Таким чином, предметом даного позову є здійснення відповідачем зарахування орендної плати в сумі 97 618,54 грн. нарахованої за період з липня 2012 року по жовтень 2013 року в рахунок платежів позивача за користування нежитловими приміщеннями на вул. Л. Українки, 15 у м. Львові загальною площею 162,9 кв.м., згідно з договором оренди № Г-5972-8 від 31.01.2008.

В той же час, з наявних в матеріалах справи копій судових рішень № 914/4156/15 та № 914/3336/13, які набрали законної сили, вбачається, що господарським судом Львівської області розглядалась справа №914/4156/15 за позовом Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради до фізичної особи-підприємця Мачеус Василя Васильовича про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати, розірвання договору оренди та зобов'язання повернути об'єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень. Зокрема предметом спору у справі № 914/4156/15 було стягнення заборгованості в розмірі 259 015,13 грн., яка існувала станом на 30.09.2015, згідно довідки про заборгованість від 17.11.2015 № 2302-вих-2609.

З матеріалів даної справи вбачається, що місцевим судом, під час розгляду справи № 914/4301/13 було оглянуто матеріали справи № 914/4156/15 та встановлено, що згідно довідки від 17.11.2015 № 2302-вих-2609 заборгованість в сумі 259 015,13 грн. по договору № Г-5972-8 від 31.01.2008, виникла у фізичної особи-підприємця Мачеус Василя Васильовича за період з січня 2012 року по вересень 2015 року.

Згідно резолютивної частини рішення суду по справі № 914/4156/15 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Мачеус Василя Васильовича на користь Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради 259 015,13 грн. заборгованості по орендній платі та 6 321,23 грн. судового збору (п. 2 резолютивної частини судового рішення по справі № 914/4156/15).

На виконання даного рішення, господарським судом 07.02.2017 було видано відповідні накази.

Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на матеріали даної справи, орендна плата в сумі 97 618,54 грн., яка була нарахована фізичній особі-підприємцю Мачеус Василю Васильовичу за період з липня 2012 року по жовтень 2013 року була предметом розгляду по іншій судовій справі № 914/4156/15 та була стягнута з позивача на користь відповідача.

Таким чином, враховуючи, що договір оренди від 31.01.2008 № Г-5972-8 припинив свою дію, орендну плату за період з серпня 2012 року до липня 2013 року було стягнуто з фізичної особи-підприємця Мачеус Василя Васильовича на користь Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, підстав для проведення зарахування, як цього просив позивач у позовній заяві в редакції заяви про зміну позовних вимог від 15.01.2014 немає.

З огляду на викладені обставини, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Стосовно доводів фізичної особи-підприємця Мачеус Василя Васильовича, викладених у касаційній скарзі, колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідно до Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5 Конституції України), місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (частина перша статті 140 Конституції України).

Виходячи з цих конституційних положень у системному зв'язку з положеннями статті 6 Конституції України про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 26 березня 2002 року визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які не є органами державної влади, а є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов'язані передусім з життєдіяльністю громад і перелік яких визначено у Конституції і законах України (пункти 4, 5 мотивувальної частини Рішення від 26 березня 2002 року № 6-рп/2002 у справі про охорону трудових прав депутатів місцевих рад).

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України.

Отже територіальні громади міст, районів у містах, сіл, селищ, в т.ч. територіальна громада м. Львова, в розумінні Конституції України, не підпадають під поняття "юридична особа" в розумінні Цивільного кодексу України (статті 80-112 Цивільного кодексу України), оскільки не є ні підприємством, ні організацією, ні установою, ні громадською організацією, тощо, а є жителями (мешканцями) міст, сіл, районів, селищ, в т.ч. м. Львова, та не можуть реєструватися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, в т.ч. по Львівській області.

Повноваження територіальної громади міста Львова здійснюється через органи місцевого самоврядування - Львівську міську раду, її виконавчі органи та органи створені ними шляхом делегування повноважень, які відповідно до приписів чинного законодавства, є юридичними особами та відповідно реєструються в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого самоврядування, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

В Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144).

На основі цього положення Конституції України, в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" (№ 280/97-ВР - з наступними змінами і доповненнями) визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина 1 статті 59 Закону України, тобто приймають нормативні та ненормативні акти.

До нормативних актів належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішенні від 27.12.2001 № 20-рп/2001.

Закріплені у статті 144 Конституції України і статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" норми про акти органів місцевого самоврядування, крім юридичної форми реалізації завдань і функцій, визначають порядок прийняття і перевірки рішень органів місцевого самоврядування.

В Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України та законами України до їх відання.

Аналіз наведених положень Конституції і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавцем закріплюється право самостійно вирішувати питання місцевого самоврядування шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб'єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування (Рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 № 4-зр. та Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 по справі № 7-рп/2009).

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Частиною 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Згідно зі статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. В силу приписів статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Реалізація таких основоположних норм стосовно здійснення права власності закріплена і в статті 761 Цивільного кодексу України. Так, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладання договору найму. Передача майна у найм є проявом повноваження з розпорядження ним, а тому необхідною передумовою укладення договору найму є наявність у наймодавця права розпорядження таким майном.

Відповідно до частини 2 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Статтею 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що до відання виконавчих органів міських рад відносяться власні (самоврядні) повноваження в сфері вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків споруд, що належать до комунальної власності.

Прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення є виключною компетенцією міської ради (пунктом 31 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Із змісту статті 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вбачається, що до повноважень виконавчих органів міських рад віднесено управління, в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

До виконавчих органів міської ради входять утворені нею виконавчий комітет, відділи, управління та інші виконавчі органи (стаття 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 43, частини 4 - 5 статті 60 "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" орендодавцями є органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Як вбачається з матеріалів даної справи, згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданий Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", номер: 14216800, дата видачі: 12.04.2007, реєстраційний номер: 6382867, тип об'єкта: будинок, адреса об'єкта: Львівська обл., м. Львів, вул. Л.Українки, буд. 15, номер запису: 5768 в книзі: 6, власники: Територіальна громада м. Львова в особі Львівської міської ради, підстава виникнення: 14.04.1987 рішення Шевченківського райвиконкому м. Львова № 192, форма власності: комунальна, частка: 1/1, дата прийняття рішення про реєстрацію права власності: 12.04.2007 (том І, а. с. 160) є власністю територіальної громади міста Львова, в особі органу місцевого самоврядування - Львівської міської ради.

Рішення Шевченківського райвиконкому м. Львова № 192 від 14.04.1987, на підставі якого виникло право власності на спірний об'єкт - не скасоване, не відмінене, не визнано незаконним та/або недійсним.

Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, перейменоване в Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, є виконавчим органом Львівської міської ради, утворено відповідно до статті 54 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", на момент укладення спірного договору діяло на підставі Положення про управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконкому від 07.12.2007 за № 1100, рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 03.11.2006 № 1240 "Про правонаступництво новоутворених виконавчих органів", та наділено, серед іншого, повноваженнями щодо укладення договорів оренди, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Львова, контролювати їх виконання, тощо.

Відповідно до наведеного, при передачі в оренду спірного приміщення Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради не було порушено норм чинного законодавства.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів зауважує, що суди попередніх інстанції надавши оцінку правовідносинам, які виникли між сторонами, всебічно, повно і об'єктивно розглянувши в судовому засіданні всі обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Частиною 1 статті 9 Конституції України визначено, що частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України. Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Стаття 6 Конвенції детально описує процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі при розгляді цивільного позову в національному суді, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

З огляду на викладене, колегія суддів зауважує на тому, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Приписами статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Колегія суддів касаційної інстанції вирішуючи даний спір опиралась не тільки на суперечливі і взаємовиключні юридичні обґрунтування сторін, а перш за все на базовий правовий принцип - принцип правової визначеності.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Мачеус В.В. залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.08.2017 у справі №914/4301/13 Господарського суду Львівської області залишити без змін.

Головуючий суддя М.Данилова

Судді І.Алєєва

В.Корсак