Ухвала суду № 70581318, 28.11.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/17707/16 Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В. Суддя-доповідач: Літвіна Н. М.

У Х В А Л А

Іменем України

28 листопада 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Літвіної Н.М.

суддів Ганечко О.М. Коротких А.Ю.

при секретарі Архіповій Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 26 квітня 2016 року № 4562-1305.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач - фізична особа - підприємень ОСОБА_2, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивач є власником нежилого приміщення - спеціальне приміщення (літ. Р) загальною площею 334,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_1. Даний факт підтверджується наявним в матеріалах справи договором купівлі-продажу нежилого приміщення від 29 січня 2003 року зареєстрованим в реєстрі за № 925.

Позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та провадить господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності про що свідчить свідоцтво платника єдиного податку від 09 березня 2000 року серії НОМЕР_1, в якому зазначено: місце провадження господарської діяльності - АДРЕСА_1; вид або види господарської діяльності - здавання в оренду власного нерухомого майна (код КВЕД 70.20.0).

26 квітня 2016 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 4562-1305, яким, відповідно до п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, п. 286.5 ст. 286 ПК України, позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб в розмірі 146 294,81 грн.

Вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним і обґрунтованим.

Колегія суддів погоджується з даним висновком виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним.

За п.п. 14.1.72 і 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до п.п. 269.1.1 і 269.1.2 п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Ст. 270 ПК України визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Згідно із п. 286.1 ст. 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до п. 287.1 ст. 287 цього Кодексу власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.6 ст.287 ПК України).

У частинах першій та другій ст. 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За ст. ст. 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення ст. 377 Цивільного кодексу України. За ст. 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, таких як набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Відповідно до п. 291.3 ст. 291 ПК України юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV ПК та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

За п. 291.2 ст. 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п. 297.1 ст. 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У п. 269.2 ст. 269 ПК України також передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

За п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у п. 297.1 ч. 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.

Із встановлених обставин справи випливає, що фізична особа-підприємець ОСОБА_2 є власником нежилого приміщення - спеціальне приміщення (літ. Р) загальною площею 334,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_1.

З 01 січня 2012 року позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування.

Таким чином, оскільки позивач є власником нежилого приміщення - спеціальне приміщення (літ. Р) загальною площею 334,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та незважаючи на те, що він не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними їй на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у п. 5.2 ст. 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Будівлю на спірній земельній ділянці, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, позивач використовує для провадження власної господарської діяльності.

В якості доказів використання земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності позивачем надано:

- товарно-транспортну накладну від 29 серпня 2016 року серії 12 ААД № 017727, яка свідчить про те, що позивачу за адресою: АДРЕСА_1, відвантажувався товар - дошка необрізана дубова 30 мм;

- рахунки-фактури: від 08 серпня 2016 року № СФ-000628 за послуги контрольно-пропускного пункту та прибирання території за серпень 2016 року; від 08 вересня 2016 року № СФ-000717 за послуги контрольно-пропускного пункту та прибирання території за вересень 2016 року; від 10 жовтня 2016 року № СФ-000830 за послуги контрольно-пропускного пункту та прибирання території за жовтень 2016 року;

- акти здачі-приймання робіт: від 08 серпня 2016 року № ОУ-0000496, відповідно до якого підтверджено виконання робіт згідно з рахунку № СФ-000628; від 08 вересня 2016 року № ОУ-0000593, відповідно до якого підтверджено виконання робіт згідно з рахунку № СФ-000717; від 10 жовтня 2016 року № ОУ-0000656, відповідно до якого підтверджено виконання робіт згідно з рахунку № СФ-000830.

Між тим, на переконання колегії суддів, вищевказані документи підтверджують факт здійснення позивачем фінансово-господарської діяльності. Однак, не містять посилань на використання позивачем спірної земельної ділянки для її ведення.

Відповідно, позивач не підтвердив використання землі, на якій знаходиться будівля для господарської діяльності.

Разом з тим, у свідоцтві платника єдиного податку серії А № 130303 вказано види господарської діяльності позивача: здавання оренду власного нерухомого майна, оптова торгівля лісоматеріалами, оптова торгівля непродовольчими споживчими товарами, лісопильне та стругальне виробництво. Видів економічної діяльності, які передбачають використання землі, немає.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що згідно п. 291.2 ст. 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п. 297.1 ст. 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Відтак, на думку колегії суддів, п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України розповсюджується на підприємця, що обрав спрощену систему оподаткування, лише у тому випадку, якщо такий підприємець отримує оподатковуваний дохід від використання земельної ділянки.

У справі, що розглядається, позивач від використання земельної ділянки дохід не отримує.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення податкового органу від 26 квітня 2016 року № 4562-1305 було прийнято правомірно.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто, при здійснення підприємницької діяльності позивачем без використання земельної ділянки в межах господарської діяльності не звільняє його від обов'язку сплати земельного податку.

Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду України, які міститься в постанові від 24 листопада 2015 року по справі №826/14703/13-а (№ рішення в ЄДРСР 54688775).

Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п. 1 і 2 ч. 1. ст. 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

З огляду на зазначені вище обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстави вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права чи процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, встановлені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Літвіна Н.М.

Судді Ганечко О.М.

Коротких А.Ю.

Повний текст ухвали виготовлено 29 листопада 2017 року.

Головуючий суддя Літвіна Н. М.

Судді: Ганечко О.М.

Коротких А. Ю.