Ухвала суду № 70581234, 28.11.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

Справа: № 750/6242/17 Головуючий у 1-й інстанції: Рахманкулова І.П. Суддя-доповідач: Літвіна Н. М.

У Х В А Л А

Іменем України

28 листопада 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Літвіної Н.М.

суддів Ганечко О.М.

Коротких А.Ю.

при секретарі Архіповій Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про списання коштів, стягнення неправомірно знятих коштів, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Чернігівській області, про: визнання дій відповідача щодо формування та надіслання вимоги до ПАТ «Державний ощадний банк України» про списання коштів на суму 13049 грн. з рахунку Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України неправомірними; скасування вимоги про списання коштів з рахунків Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України; стягнення з Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області на рахунок позивача 13049 грн. неправомірно знятих коштів; зобов'язання Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області дотримуватись вимог ст.ст. 6, 28 Закону України «Про виконавче провадження» при направленні документів про списання коштів з рахунків Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України.

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач - Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України, звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

У відповідності до вимог ст. 195 КАС України апеляційний суд переглядає судове рішення в межах вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було сформовано та надіслано до ПАТ «Ощадбанк» платіжну вимогу № 53976894/6 від 15 червня 2017 року про списання з рахунків пенсійного органу коштів у сумі 13049 грн.

На підставі вказаної вимоги, 22 червня 2017 року відповідачем було списано з рахунку Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України № 25607300037163, відкритому в Чернігівській філії ПАТ «Державний ощадний банк України» грошові кошти в сумі 13049 грн. в рахунок погашення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження за виконавчими провадженнями № 53976894, № 53867352 та № 53961489.

Так, у рамках виконавчого провадження № 53867352 списано кошти у сумі 12 800 грн., як виконавчий збір та 83 грн. - витрати на проведення виконавчих дій; у рамках ВП № 53976894 - кошти у сумі 83 грн. витрати на проведення виконавчих дій; у рамках ВП № 53961489 - кошти у сумі 83 грн. витрати на проведення виконавчих дій.

Не погоджуючись з такими діями, позивач звернувся з позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем у межах та у спосіб визначених законом повноважень здійснено дії по списанню з рахунків боржника виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (в редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною 5 вказаної норми передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст. 27 цього Закону.

Згідно ч. 1 ст. 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (ч. 3 ст. 27 цього Закону).

Отже, з наведених правових норм слідує, що державний виконавець у разі надходження до нього виконавчого документа, який відповідає вимогам закону, виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, з обов'язковим зазначенням у ній про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірах установлених ст. 27 Закону №1404-VIII.

Як свідчать обставини справи, постанови про відкриття виконавчих проваджень, стягнення з боржника виконавчого збору та про стягнення витрат на проведення виконавчих дій у рамках виконавчих проваджень № 53976894, № 53867352 та № 53961489 є чинними.

Доводи позивача стосовно того, що вказані документи не направлялись на його адресу у зв'язку з чим він не знав про їх існування та не мав можливості їх оскаржити спростовуються матеріалами справи.

Зокрема, як вбачається із заперечень на адміністративний позов, наданих відповідачем, та не спростовано позивачем, постанова про відкриття виконавчого провадження та стягнення виконавчого збору оскаржувалась боржником в судовому порядку. Однак, постановою Деснянського районного суду м. Чернігова по справі № 750/4726/17 від 26 червня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

За змістом ст. 42 Закону №1404-VIII, кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Згідно п. 2 розділу 6 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерством юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; надалі Інструкція) витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 ч. 1 ст. 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 ч. 1 ст. 39 Закону.

У разі якщо при закінченні виконавчого провадження або поверненні виконавчого документа витрати виконавчого провадження не були стягнуті, постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом.

Отже, зі змісту наведених правових норм вбачається, що передумовою стягнення витрат виконавчого провадження є винесення державним виконавцем відповідної постанови.

Так, державним виконавцем у рамках виконавчого провадження № 53867352 винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у сумі 12 800 грн., та 83 грн. - витрат на проведення виконавчих дій; у рамках ВП № 53976894 - постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у сумі 83 грн.; у рамках ВП № 53961489 - постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у сумі 83 грн.

Відповідно до п. 7 розділу 9 Інструкції при виконанні рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, у разі якщо боржник самостійно не сплачує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження, основну винагороду приватного виконавця та накладені на нього штрафи, у передбачених Законом випадках, виконавець примусово стягує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження, основну винагороду приватного виконавця та накладені на боржника штрафи одночасно із виконанням такого рішення.

Як свідчать обставини справи та не заперечується апелянтом, позивачем не сплачені у добровільному порядку виконавчий збір та витрати на проведення виконавчих дій у рамках вказаних виконавчих проваджень. Доказів скасування постанов державного виконавця матеріали справи не містять, а тому дії державного виконавця щодо списання з рахунків пенсійного органу у примусовому порядку коштів відповідають вимогам законодавства.

Частиною 1 ст. 2 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

За змістом ч. 2 ст. 6 Закону №1404-VIIІ, рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Таким чином, примусове виконання рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ органами казначейства, можливо лише за умови, що вказані органи здійснюють казначейське обслуговування коштів боржника, при цьому кошти, на які звертається стягнення, є бюджетними.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, рахунки Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України № 25607300037163 та № 25603304037163, з яких відповідачем списано кошти, обслуговується в Чернігівській філії АТ «Державний ощадний банк України». На цих рахунках зберігаються кошти, які не включаються до складу Державного бюджету України, а тому органи казначейства України не уповноважені виконувати рішення про списання коштів з цих рахунків, у зв'язку з чим на спірні правовідносини не поширюється дія ст. 6 Закону № 1404-VIIІ.

З огляду на зазначені вище обставини справи, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції постановлено законне і обґрунтоване рішення по справі про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України, ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України - залишити без задоволення, а постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 жовтня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, встановлені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Літвіна Н.М.

Судді Ганечко О.М.

Коротких А.Ю.

Повний текст ухвали виготовлено 29 листопада 2017 року.

Головуючий суддя Літвіна Н. М.

Судді: Ганечко О.М.

Коротких А. Ю.