Постанова № 70579625, 27.11.2017, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 819/1938/17

Тернопільський окружний адміністративний суд, в складі головуючого судді Осташа А. В. за участі секретаря судового засідання Гавіловської Х.М., позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Тернопільській області про скасування постанови про накладення штрафу,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа – підприємець ОСОБА_1 (далі – позивач, ФОП ОСОБА_1М.) звернулась до суду із адміністративним позовом до Управління Держпраці у Тернопільській області (далі – відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими особами Управління Держпраці у Тернопільській області від 10.10.2017 №ТЕ151/19-01-57/424.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорювана постанова винесена з порушенням чинного законодавства та в супереч існуючому порядку притягнення до відповідальності за порушення трудового законодавства. Зокрема, позивач зауважує, що механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч.2 ст. 265 КЗпП України визначений в постанові Кабінету міністрів України від 17 липня 2013 р. N 509 "Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення". Позивач вважає, що в порушення п. 7 Порядку № 509, розгляд акту перевірки був здійснений без її присутності. Крім того, всупереч положенням пункту 6 Порядку № 509, вона жодним чином не була письмово повідомлена не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду справи про такий розгляд. Позивач не знала і не могла дізнатися про розгляд справи про накладення на неї фінансових санкцій, а відтак, не могла надати пояснення чи спростування, щодо її невинуватості у вчиненні вказаних правопорушень, передбачених трудовим законодавством. А відтак накладення санкцій фінансового характеру на позивача є необґрунтованим, має неправомірний характер з точки зору процедури притягнення до відповідальності, порушує норми Порядку № 509. А тому вважає, що оскаржувана постанова є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, зокрема пояснила, що виплачувала заробітну плату працівникам один раз на місяць на підставі їхньої заяви та при звільненні працівників виплатила всі суми, що належали їм від підприємця, зокрема не використаних відпусток на день звільнення у них не було. Також звернула увагу на те, що її вже притягнуто до юридичної відповідальності за порушення вимог ч.1, ч.2 ст.115 КЗпП України та ч.1 ст.24 Закону України «Про оплату праці», ч.1 ст.83 КЗпП України та ч.1 ст.116 КЗпП України на підставі постанови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17.10.2017 справа №607/12208/17. За таких обставин вважає, що постановою Управління Держпраці у Тернопільській області про накладення штрафу вдруге притягнуто її за те саме правопорушення, тому просила суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечила проти позову з підстав викладених у письмових запереченнях, зокрема, зазначила, що оскаржувана постанова прийнята на підставі акту перевірки, яким встановлено ряд порушень законодавства про працю, за які передбачена відповідальність у вигляді штрафу. Таким чином, оскаржувана постанова прийнята відповідно до чинного законодавства. Просила відмовити в задоволенні позову повністю.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення, з наступних міркувань.

Суд встановив, що фахівцями Головного Управління Держпраці у Тернопільській області на підставі Наказу від 18.09.2017 №496 та направлення на перевірку від 18.09.2017 №4.1/057/317 було здійснено позапланову перевірку на предмет додержання вимог законодавства про працю та загальнообов’язкове соціальне страхування фізичної особи – підприємця ОСОБА_1.

За результатами перевірки було складено Акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 19-01-57/424, в якому зафіксовані порушення фізичною особою – підприємцем ОСОБА_1 вимог законодавства, а саме:

- ч. 1 та ч. 2 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» (за період з квітня по серпень 2017 року заробітна плата виплачувалась підприємцем один раз на місяць з порушенням строків виплати (в період з 07 по 09 число кожного місяця. Так, заробітна плата за квітень 2017 року виплачена в період з 07.05.2017 по 09.05.2017 єдиним платежем, а за травень 2017 року – в період з 07.06.2017 по 09.06.2017 єдиним платежем, а за червень 2017 року – в період з 07.07.2017 по 09.07.2017 єдиним платежем, а за липень 2017 року – в період з 07.08.2017 по 09.08.2017 єдиним платежем і за серпень 2017 року – в період з 07.09.2017 по 09.09.2017 єдиним платежем, згідно відомостей нарахування та видачі заробітної плати);

- ч.1 ст. 83 КЗпП України (при звільненні працівників ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, підприємцем не нараховано і не виплачено грошової компенсації за всі невикористанні ними дні щорічної відпустки, згідно відомостей нарахування та видачі заробітної плати за травень, липень, серпень);

- ч. 1 ст. 116 КЗпП України (при розірванні трудового договору зі швачкою ОСОБА_3 30.05.2017 (останній робочий день) належні їх при звільненні суми, в тому числі грошова компенсація за всі невикористанні нею дні щорічної відпустки, не виплачено в день звільнення, аналогічне порушення мало місце при звільненні продавця-консультанта ОСОБА_4 та столяра ОСОБА_5П, згідно табелів обліку використання робочого часу за травень, липень, серпень 2017 року) (аркуш справи 7-16).

На підставі висновків вказаного акту перевірки Головним Управлінням Держпраці у Тернопільській області винесено постанову про накладання штрафу уповноваженими посадовими особами № ТЕ151/19-01-57/424 від 10.10.2017, якою накладено штраф на фізичну особу – підприємця ОСОБА_1 у розмірі 9600,00 грн (аркуш справи 18).

Не погоджуючись із постановою про накладення штрафу, позивач звернулась із даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V (далі - Закон №877-V).

Так, за приписами статті 1 Закону № 877-V державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

У відповідності до частини 1 статті 259 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (надалі - Положення №96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі – загальнообов’язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

В силу положень підпункту 6 пункту 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Відповідно до пункту 7 Положення № 96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Управління Держпраці у Тернопільській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, а відтак має повноваження здійснювати державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю.

Щодо порядку та підстав проведення перевірки суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок №295).

Зазначений Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування).

Відповідно до пункту 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Підпунктом 6 пункту 5 Порядку №295 встановлено, що інспекційні відвідування проводяться за інформацією, зокрема, Держстату та її територіальних органів про наявність заборгованості з виплати заробітної плати.

Як встановлено судом, інспекційне відвідування позивача проведено головними державними інспекторами Пастух Г.М. та Гриньківською І.В. на підставі наказу Управління Держпраці у Тернопільській області від 18.09.2017 №496 та направлення на перевірку від 18.09.2017 №4.1/057/317, у зв’язку із надходженням листа Управління Держпраці у Хмельницькій області від 28.08.2017 №4830/17, заяви ОСОБА_6 від 23.08.2017.

Згідно з пункту 2 Порядку №509 штрафи накладаються начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (пункт 3 Порядку №509). Справа розглядається у п’ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд (пункт 4 Порядку №509).

Відповідно до пункту 6 Порядку № 509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Як випливає із матеріалів справи, відповідачем належним чином (рекомендованим листом від 29.09.2017 №3183/01-05-12.2/17) повідомлено позивача про час і місце розгляду справи, призначене на 10.00 год. 10.10.2017.

Відповідно до пункту 7 Порядку № 509 справа розглядається за участю представника суб’єкта господарювання або роботодавця, щодо якою її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

Відповідно, ФОП ОСОБА_1 належним чином була поінформовано про час і місце розгляду справи про накладення штрафу, проте вона не з'явилась на розгляд справи та від неї не надійшло обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду. Тому рішення за результатами розгляду справи було прийнято без її участі.

Відповідно до пункту 8 Порядку №509 за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

За результатами розгляду справи про накладення штрафу на позивача винесено постанови про накладення штрафу.

За результатами проведеної перевірки встановлено, що позивачем порушено вимоги частини 1 статті 115 КЗпП України та статті 24 Закону України "Про оплату праці" в частині строків та періодичності виплати заробітної плати.

Частиною 1 статті 115 Кодексу законів про працю України визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Також частиною 1 статті 24 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Так, перевіркою встановлено та підтверджено в ході розгляду справи, що заробітна плата підприємцем виплачувалась раз на місяць в період з 07 по 09 число кожного місяця. А саме, заробітна плата за квітень 2017 року виплачена в період з 07.05.2017 по 09.05.2017 єдиним платежем, а за травень 2017 року – в період з 07.06.2017 по 09.06.2017 єдиним платежем, а за червень 2017 року – в період з 07.07.2017 по 09.07.2017 єдиним платежем, а за липень 2017 року – в період з 07.08.2017 по 09.08.2017 єдиним платежем і за серпень 2017 року – в період з 07.09.2017 по 09.09.2017 єдиним платежем, що підтверджується відомостями нарахування та видачі заробітної плати.

Позивач пояснила, що виплату заробітної плати єдиним платежем один раз на місяць проводила працівникам через те, що вони писали заяви про здійснення таким чином їм виплати заробітної плати. Проте, суд критично оцінює дані пояснення, оскільки такий порядок виплати нічим не врегульований і є порушенням норм чинного законодавства.

З приводу порушення позивачем вимог ст. 83 КЗпП України, зокрема щодо невиплати трьом працівникам грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки, то суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Згідно частин 1 та 10 статті 6 цього Закону щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Положення цієї статті щодо тривалості щорічної основної відпустки не поширюються на працівників, тривалість відпустки яким установлюється іншими актами законодавства, проте тривалість їх відпустки не може бути меншою, за передбачену частинами першою, сьомою і восьмою цієї статті.

За приписами частини 1 статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Суд встановив, що при звільненні працівників ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, підприємцем не нараховано і не виплачено грошової компенсації за всі невикористанні ними дні щорічної відпустки, згідно відомостей нарахування та видачі заробітної плати за травень, липень, серпень, що підтверджується відомостями нарахування та видачі заробітної плати.

Суд не приймає до уваги пояснення надані позивачем з приводу того, що на день звільнення трьох працівників у них не було не використаних відпусток, оскільки таке твердження нічим не обґрунтоване та не підтверджене.

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Суд встановив, що при розірванні трудового договору зі швачкою ОСОБА_3 30.05.2017 (останній робочий день) належні їх при звільненні суми, в тому числі грошова компенсація за всі невикористанні нею дні щорічної відпустки, не виплачено в день звільнення, аналогічне порушення мало місце при звільненні продавця-консультанта ОСОБА_4 та столяра ОСОБА_5, що підтверджується табелями обліку використання робочого часу за травень, липень, серпень 2017 року.

Факт порушення ФОП ОСОБА_1 вимог частини 1 статті 115 КЗпП України та статті 24 Закону України "Про оплату праці" та ч.1. ст.83 КЗпП України, ч.1 ст.116 КЗпП України підтверджується долученими до матеріалів справи відомостями нарахування та видачі заробітної плати, а квітень – серпень 2017 року та табелями обліку використання робочого часу за травень, липень і серпень 2017 року, а також постановою Тернопільського міськрайонного суду від 17.10.2017 справа №607/12208/17 про визнання ОСОБА_1 її винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.41 КУПАП і накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави в розмірі 510,00 грн., яка набрала законної сили.

У відповідності до абзацу 3 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплати їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

Згідно із положеннями статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» установлено у 2017 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 3200 гривень.

З огляду на викладене, штраф за порушення складає 9600 грн (3200 х 3).

Пунктом 29 Порядку № 295 визначено, що заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Крім того, суд зауважує, що на відміну від інших порушень норм трудового законодавства, порушення строків виплати заробітної плати апріорі не можуть бути усунені. В даному випадку суб’єкт господарювання може лише забезпечити дотримання строків виплати заробітної плати в подальшому.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем при винесенні спірної постанови враховано усі обставини, які відповідно до норм чинного законодавства мали значення для її прийняття, натомість доводи позивача про необґрунтованість постанови не знайшли підтвердження в ході розгляду справи.

Отже, підстави для визнання протиправною та скасування постанови Управління Держпраці у Тернопільській області від 10.10.2017 № ТЕ151/19-01-57/424 про накладення штрафу відсутні.

Крім того, суд не приймає до уваги твердження позивача з приводу того, що постановою Управління Держпраці у Тернопільській області про накладення штрафу вдруге притягнуто її за те саме правопорушення, оскільки Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області винесено постанову, якою притягнуто її до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.41 Кодексу законів про адміністративні правопорушення за порушення нею вимог ч.1, ч.2 ст.115 КЗпП України та ч.1 ст.24 Закону України «Про оплату праці», ч.1 ст.83 КЗпП України та ч.1 ст.116 КЗпП України, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

Згідно зі статтею 41 Кодексу про адміністративні правопорушення порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата їх не в повному обсязі, терміну надання посадовими особами підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та фізичними особами - підприємцями працівникам, у тому числі колишнім, на їхню вимогу документів стосовно їх трудової діяльності на даному підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця, необхідних для призначення пенсії (про стаж, заробітну плату тощо), визначеного Законом України "Про звернення громадян", або надання зазначених документів, що містять недостовірні дані, порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення, а також інші порушення вимог законодавства про працю - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб’єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Аналізуючи дані норми, суд зазначає, що до адміністративної відповідальності посадових осіб підприємств, а також фізичних осіб-підприємців, якщо вони є роботодавцями, може бути притягнуто на підставі ст.41 КпАП. Адміністративна відповідальність накладається на підставі рішення суду на посадових осіб підприємства. Підставою для рішення суду є направлений в суд протокол постанови про накладання адміністративного штрафу, який виписує інспектор з органу Держпраці під час перевірки роботодавців.

Натомість до підприємств або фізичних осіб-підприємців, якщо вони є роботодавцями, застосовується відповідальність згідно зі ст. 265 КЗпП у вигляді фінансової санкції (штрафу).

Отже, враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що відповідальність за ч.2 ст.265 КЗпП України та ч.2 ст.41 КУпАП не можна розглядати як один вид відповідальності, оскільки диспозиції вказаних статей в частині суб’єкта відповідальності не співпадають, оскільки по КпАП адміністративна відповідальність покладається на посадових осіб підприємства, фізичних осіб-підприємців, якщо вони є роботодавцями, а по КЗпП України до самого підприємства або фізичної – особи підприємця, як роботодавця. Відтак, до даної ситуації не може застосовуватися норма ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути притягнутий двічі до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Суд зазначає, що під час розгляду даної справи представником позивача не було надано до суду будь-яких доказів на спростування висновків відповідача, викладених в акті перевірки, на підставі яких було винесено оскаржувану постанову.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи наведене суд вважає, що в даному випадку відповідач надав до суду достатні докази для підтвердження правомірності свого рішення, у зв'язку із чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про скасування постанови № ТЕ151/19-01-57/424 від 10.10.2017, винесену першим заступником начальника Управління Держпраці у Тернопільській області ОСОБА_7, про накладення штрафу на фізичну особу – підприємця ОСОБА_1 в сумі 9600,00 грн., задоволенню не підлягають.

Судових витрат відповідно до ст.94 КАС України немає.

Керуючись ст.ст. 94, 158-167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 10.10.2017 р.№ТЕ 151/19-01-57/424, - відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд в порядку і строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

В повному обсязі постанова складена та підписана 29.11.2017.

Головуючий суддя Осташ А.В.

копія вірна

Суддя Осташ А.В.