Постанова № 70578642, 27.11.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

27 листопада 2017 року 09:52 №826/4422/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової А.В., при секретарі судових засідань Огнивому Д.П., за участю представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Карнет-дизайн»доГоловного управління Державної фіскальної служби у місті Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.01.2017 №0192615147, На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 27 листопада 2017 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Карнет-дизайн» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.01.2017 №0192615147.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві протиправно, на підставі хибних висновків акта перевірки від 28.12.2016 №232/26-15-14-07-02-10/37242715, прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.01.2017 №0192615147.

Відповідач проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акта перевірки від 28.12.2016 №232/26-15-14-07-02-10/37242715 та відповідно, податкового повідомлення-рішення від 19.01.2017 №0192615147.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Карнет-дизайн» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства, повноти нарахування та своєчасності сплати податків при взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Вітекс інвест плюс» за період з 01.01.2015 по 31.07.2016.

Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Карнет-дизайн» пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 83 390,00 грн.

За наслідками перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві складено акт від 28.12.2016 №232/26-15-14-07-02-10/37242715 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.01.2017 №0192615147, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 104 238,00 грн., у тому числі: 83 390,00 грн. - основний платіж, 20 848,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Карнет-дизайн» не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням, звернулось до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних / розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної / розрахунку коригування. У разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу перебіг зазначеного строку переривається на період зупинення їх реєстрації та відновлюється з дня припинення процедури зупинення їх реєстрації згідно з підпунктом 201.16.4 пункту 201.16 статті 201 цього Кодексу.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних / розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні / розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних / розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод. У разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу перебіг зазначеного строку переривається на період зупинення їх реєстрації та відновлюється з дня припинення процедури зупинення їх реєстрації згідно з підпунктом 201.16.4 пункту 201.16 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як вбачається з акта перевірки Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 28.12.2016 №232/26-15-14-07-02-10/37242715 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «Карнет-дизайн» та товариством з обмеженою відповідальністю «Вітекс інвест плюс».

З матеріалів справи вбачається, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Карнет-дизайн» (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Вітекс інвест плюс» (постачальник) укладено усну домовленість на продаж товарів, на виконання якої постачальником виписано рахунок на оплату від 26.01.2016 №36.

На підтвердження виконання умов усної домовленості, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії рахунку на оплату, видаткової накладної, податкової накладної, платіжного доручення.

Однак, позивачем не надано копій документів які підтверджували транспортування товару, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, тощо.

Так, з матеріалів справи вбачається, що предметом спірних правовідносин між товариством з обмеженою відповідальністю «Карнет-дизайн» та товариством з обмеженою відповідальністю «Вітекс інвест плюс» була поставка банеру с друком, прапору с тримачем, блокнотів, ручек кулькових та брошюр.

В свою чергу, аналогічна поставка була предметом договірних відносин між товариством з обмеженою відповідальністю «Карнет-дизайн» (виконавец) та товариством з обмеженою відповідальністю "Фрі Бренд" (замовник) відповідно до письмового договору від 20.01.2016 №20/01/16ID, згідно умов якого узгоджено види послуги з виготовлення та поставки рекламних матеріалів, погоджено розмір банерів, макети продукції, їх зміст, термін виготовлення.

Відповідно до умов договору від 20.01.2016 №20/01/16ID не передбачалось залучення товариством з обмеженою відповідальністю «Карнет-дизайн» як виконавцем посередників для виконання взятих на себе за названим договором робіт.

Крім того, згідно інформації із Єдиного державного реєєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (арк. справи 45-46), друкування іншої продукції, виробництво будевельних металевих контрукцій і частин конструкцій, відноситься саме до основної діяльності позивача, а штатний розклад товариства з обмеженою відповідальністю «Карнет-дизайн» (арк. справи 40) свідчить про наявність трудових ресурсів у позивача для виконання певного обсягу робіт.

Відтак, позивачем не доведено суду діловой мети, економічної доцільності для господарських взаємовідносин із товариством з обмеженою відповідальністю «Вітекс інвест плюс».

В свою чергу, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві на підставу спростування реальності господарських операцій, здійснених між товариством з обмеженою відповідальністю «Карнет-дизайн» та товариством з обмеженою відповідальністю «Вітекс інвест плюс» вказано на те, що 13.07.2016 Шевченківським районним судом міста Києва винесено вирок у справі №761/19593/16-к (кримінальне провадження №1-кп/761/921/2016) по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчинені кримінального правопорушення передбаченого частиною першою статті 205-1 Кримінального кодексу України, дата набрання законної сили - 15.08.2016.

Так, матеріали справи свідчать, що видаткова накладна, рахунок на оплату та податкова накладна виписані від імені ОСОБА_2.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до статті 129 Конституції України одним із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду. З конституційною нормою кореспондуються приписи статей 7, 14 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах є, зокрема, обов'язковість судових рішень, що набрали законної сили.

Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду України, що викладена в його постановах від 01.12.2015 по справі №826/15036/14, від 12.01.2016 №21-3706а15, від 26.01.2016 №21-4781а15.

Так, під час судового розгляду справи позивачем не наведено суду економічної доцільності укладених із товариством з обмеженою відповідальністю «Вітекс інвест плюс» договорів, доказів наявності у контрагента позивача трудових та виробничих можливостей на виконання того обсягу різноманітних послуг.

Відтак, надані позивачем первинні документи не відображають реального руху господарських операцій, на підставі яких ним сформовані дані свого податкового обліку.

Таким чином, суд погоджується з висновками контролюючого органу про заниження товариством з обмеженою відповідальністю «Карнет-дизайн» податку на додану вартість, та відповідно вважає їх обґрунтованими та правомірними.

Щодо доводів позивача про безпідставнісь проведення перевірки, за наслідками якої контролюючим органом встановлено відповідне порушення, суд наголошує на наступному.

Згідно тверджень позивача, наказ Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 13.12.2016 №7935 про проведення документальної позапланової перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Карнет-дизайн» не відповідає вимогам пункту 78.1.11 статті 78 Податкового кодексу України, а відтак така перевірка проведена без законних на те підстав, що узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 27.01.2015 №21-425а14.

Однак, суд відхиляє вказані твердження позивача з огляду на наступне.

Платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Так, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, позивачем було допущено перевірячих до проведення документальної позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Карнет-дизайн», наказ на проведення перевірки від 13.12.2016 №7935 позивачем не оскаржувався.

Відтак, процедурні порушення порядку призначення позапланової перевірки, які, на думку позивача мали місце, не можуть бути обставиною, яка звільняє платника податків від відповідальності за невиконання його податкового обов'язку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.12.2010 у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Foods and Goods L.T.D.» до Державної податкової інспекції у Калінінському районі міста Донецька, третя особа - Державна податкова адміністрація в Донецькій області про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 2-7, 69-71, 72, 160-163, 167, 254, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.