Окрема думка судді № 70569557, 22.11.2017, Апеляційний суд Рівненської області

О К Р Е М А Д У М К А

22 листопада 2017 року м. Рівне

судді судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області

Григоренка Миколи Петровича у цивільній справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 27 липня 2017 року по даній цивільній справі підлягало частковому скасуванню в апеляційному порядку, лише в частині вирішення судом першої інстанції вимог про стягнення пені, комісії та штрафів, з ухваленням у справі з даного приводу нового рішення.

Відповідно до остаточних позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», уточнених заявою від 20 березня 2017 року, останнє просило стягнути на його користь проценти за користування неповернутими кредитними коштами, виданими відповідно до умов кредитного договору від 27.09.2007 року №ROG0GA0000000016, за період з 14 серпня 2010 року по 17 березня 2017 року, в розмірі 14 163,56 доларів США, 2054 доларів США заборгованість за простроченою комісією, 39422,54 доларів США пені за несвоєчасне виконання зобов'язання по кредитному договору та штрафи: 9,27 доларів США (фіксована частина) та 2782,01 доларів США (процентна складова).

Суд першої інстанції вірно стягнув із відповідача на користь позивача проценти за користування кредитними коштами, які були нараховані в межах трирічного строку позовної давності перед зверненням ПАТ КБ «ПриватБанк» до суду із своїм позовом та проценти, які були нараховані Банком після звернення до суду із своїм позовом і з приводу стягнення яких останній подав заяву про збільшення своїх позовних вимог під час розгляду цивільної справи, а тому оскаржуване рішення в цій частині підлягало залишенню без змін.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга статті 1054 ЦК України).

Відповідно до частин першої, четвертої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

За частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У справі, яка переглядається, кредитним договором передбачено сплату процентів, розрахунок яких здійснюється до дати погашення кредиту згідно з графіком та умовами договору.

Відповідно до частин першої, третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За статтею 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору, можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитодавця права на отримання процентів і штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

До цього ж зводяться висновки, які містяться у постановах Верховного Суду України від 7.09.2016 року № справи 6-1412цс16, від 21.09.2016 року № справи 6-1252 цс16, від 06.09.2017 року № справи 6-182\5106\цс13.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

За змістом ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

Такі правові висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постановах від 24 червня 2015 року, справа № 6-738цс15 та у постанові від 23 листопада 2016 року № 308/16549\13.

Виходячи із того, що відповідно до положень статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики щомісячно, тому право на стягнення процентів у позивача виникало щомісячно, у зв'язку із чим суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що строк позовної давності щодо стягнення процентів має обчислюватись по кожному місяцю окремо.

Твердження сторони позивача про те, що мало місце переривання строку позовної давності щодо стягнення процентів, на увагу не заслуговують, оскільки будь-які докази, які б свідчили про те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» пред'являло окремі вимоги щодо стягнення процентів за період з моменту ухвалення попереднього судового рішення щодо стягнення заборгованості за кредитним договором і до 2015 року, в матеріалах справи відсутні.

Із наданого позивачем остаточного розрахунку вбачається, що пеня за прострочення відповідачем виконання зобов'язання була обрахована за певний період і в іноземній валюті.

Крім того, із змісту заяви про зменшення позовних вимог від 20 березня 2017 року (а.с. 155) вбачається, що позивач наполягав на стягненні пені саме в іноземній валюті.

Проте, позовні вимоги у такому вигляді взагалі не підлягають задоволенню.

По-перше, відповідно до положень частини 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, а тому позивач мав надати розрахунок пені за кожен день прострочення, а не за ті чи інші періоди.

По друге, за кожен день прострочення пеня мала бути обрахована від загальної суми грошового зобов'язання, попередньо конвертованого у національну валюту України, оскільки нарахування пені в іноземній валюті чинним законодавством України не передбачено.

Статтею 533 ЦК України визначено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року № 3-29гс15, зазначено, що відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною 1 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина 3 статті 533 ЦК України).

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України, а оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення комісії задоволенню не підлягають через те, що сплата комісії була передбачена лише під час дії кредитного договору, а оскільки позивач змінив строк виконання основного зобов'язання, звернувшись до суду із позовом про дострокове повернення всіє суми кредиту, тому умови договору з даного приводу припинили свою дію з моменту ухвалення судового рішення.

Чинне законодавство не передбачає можливості стягнення комісії після закінчення строку дії договору, на відміну від стягнення процентів, які підлягають нарахуванню та стягненню до моменту повернення всієї суми позики.

Так само, не підлягають задоволенню і вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо стягнення штрафів.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2ст. 549 ЦК України).Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання(ч.3ст.549 ЦК України).

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами при розгляді даної категорії справ.

Крім того, позивач наполягає на стягненні штрафів, які також обраховані в іноземній валюті, що є окремою підставою для відмови в задоволенні цих позовних вимог із підстав, про які вже було зазначено вище і які стосуються пені, обрахованої в іноземній валюті.

Суддя М.П. Григоренко