Рішення № 70560361, 24.11.2017, Вінницький міський суд Вінницької області

Cправа № 127/11474/17

Провадження № 2/127/3927/17

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

24 листопада 2017 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Прокопчук А.В.,

при секретарі Олійник І.Ю.,

за участю представника прокуратури ОСОБА_1,

представника позивача МОУ ОСОБА_2,

представника позивача КЕВ м. Вінниця ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4,

відповідача ОСОБА_5, він же законний представник

неповнолітніх,

представника відповідачів ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовом Заступника військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі ОСОБА_7 оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця до ОСОБА_5, ОСОБА_8, які діють в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_9, ОСОБА_10, та до ОСОБА_4, за участю Служби у справах дітей ОСОБА_11 міської ради, про виселення з житлового приміщення,-

В С Т А Н О В И В:

Заступник військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі ОСОБА_7 оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_8, які діють в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_9, ОСОБА_10, та до ОСОБА_4, за участю Служби у справах дітей ОСОБА_11 міської ради, про виселення з житлового приміщення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_5 проходив війському службу у військовій частині А0905 на посаді старшого повітряного радиста бортового вузла звязку військової частини. Однак, в листопаді 2010 року був звільнений з військової служби в запас за станом здоров'я. На час звільнення ОСОБА_5 з військової служби, вислуга років у Збройних Силах України становила 13 років. За час проходження служби останній в 2006 році отримав ордер на жиле приміщення надано службову однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, на сім'ю з трьох осіб: ОСОБА_5, дружина ОСОБА_8 та син ОСОБА_9 В подальшому, за вказаною адресою, в червні 2012 року було зареєстровано сина ОСОБА_5 ОСОБА_9 та в липні 2013 року батька ОСОБА_4

Позивач зазначає, що дана квартира перебуває на балансі КЕВ м. Вінниці. В 2014 році ОСОБА_5 було знято з квартирного обліку. Також, з січня 2017 року з спірної квартири вибули квартиронаймачі ОСОБА_5, його дружина ОСОБА_8, син ОСОБА_9, син ОСОБА_10 та на даний час не проживають в даній квартирі. Разом з тим, на даний час спірне житлове приміщення незаконно займає ОСОБА_4. Слід зазначити, що останній в 2000 році був забезпечений від ОСОБА_7 оборони України для постійного користування трикімнатною квартирою за адресою: АДРЕСА_2, на сім'ю в складі чотирьох осіб.

Незаконне утримання відповідачами службової квартири не дозволяє забезпечити житловою площею інших військовослужбовців ЗСУ, які проходять військову службу у військових частинах та установах ОСОБА_11 гарнізону та потребують поліпшення житлових умов, чим спричиняється шкода їх законним інтересам та правам. Військовою прокуратурою ОСОБА_11 гарнізону під час вивчення стану забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей службовим житлом за рахунок ОСОБА_7 оборони України виявлено порушення інтересів держави у зазначеній сфері. Враховуючи вищевикладене, заступник військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі ОСОБА_7 оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця відповідно до ст. 124 ЖК УРСР, звернувся до суду з даним позовом та просить:

-прийняти рішення про виселення громадянина ОСОБА_5 та членів його сімї, а саме: дружини ОСОБА_8, сина ОСОБА_9, сина ОСОБА_10 та батька квартиронаймача ОСОБА_4 з службового житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3;

-зобовязати громадянина ОСОБА_5, його дружину ОСОБА_8, сина ОСОБА_9, сина ОСОБА_10 та батька квартиронаймача ОСОБА_4 звільнити службове житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_3;

-судові витрати покласти на відповідача, які стягнути на користь військової прокуратури Центрального регіону України.

Під час розгляду справи по суті представником відповідачів ОСОБА_6 було подано суду заяву про застосування строків позовної давності. Заява мотивована тим, що ОСОБА_5 в листопаді 2010 року було звільнено з військової служби в запас за станом здоров'я. Таким чином, у позивача виникло право на подання даного позову. Однак, позов подано лише через сім років. Також, позивач в позовній заяві посилається на рішення житлової комісії військової частини А 0905 від 25.02.2014 р. про зняття ОСОБА_5 з квартирного обліку. Отже, якщо строк позовної давності рахувати від рішення, то позивачем також пропущено строк більш як на три місяці. З огляду на це, просив відмовити у задоволенні позову заступника військового прокурора Вінницького гарнізону про виселення з житлового приміщення, в звязку з спливом строків позовної давності.

Представник прокуратури ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Просив позов задовольнити в повному обсязі та виселети відповідачів без надання іншого житлового приміщення.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_7 оборони України ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Просив позов задовольнити та виселети відповідачів без надання іншого житлового приміщення.

Представник позивача квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця ОСОБА_3 в судовому засіданні також позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Просив позов задовольнити в повному обсязі та виселети відповідачів без надання іншого житлового приміщення.

Відповідач ОСОБА_5, який діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_9, ОСОБА_10, позов не визнав та підтримав пояснення свого представника. Просив відмовити в задоволенні даного позову.

В судове засідання відповідач ОСОБА_8 не з'явилася з невідомих причин, хоча про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

В судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_6 позов не визнав, надав письмові заперечення та пояснив, що на час звільнення ОСОБА_5 з військової служби вислуга років останнього становила 15 років. Згідно п.п. 14, 21 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями визначено, що при звільнені з військової служби військовослужбовець підлягає виселенню із службового житлового приміщення з усіма членами сім'ї, якщо інше не передбачено законодавством. Так, ст. 125 ЖК України передбачено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього кодексу, не може бути виселено осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менше як 10 років. Сама дана норма права підлягає застосуванню до спірних правовідносин, замість Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членів їх сімей житлових приміщень, оскільки має вищу юридичну силу. Крім того, разом з ОСОБА_5 у спірній квартирі проживають неповнолітні діти. Представник зазначив, що у зв'язку з відсутністю іншого житла, в спірній квартирі проживає квартиронаймач ОСОБА_5 разом з сім'єю та ОСОБА_4 Додатково пояснив, що ОСОБА_4 відчуджив квартиру, яка була надано військовою частиною, тому житлом не забезпечений. Щодо твердження позивача, що незаконне утримання ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_9 та ОСОБА_4 службової квартири не дозволяє забезпечити житловою площею інших військовослужбовців, то позивачем не зазначено, яким чином виселення з житла квартиронаймача ОСОБА_5, який має вислугу років 15 р. на службі у ЗСУ його малолітніх дітей та пожилого батька є виправданим без надання іншого житла в розумінні ст. 125 ЖК України. Просив відмовити у задоволенні позову заступника військового прокурора Вінницького гарнізону про виселення з житлового приміщення, а також стягнути з позивача витрати за оплату правової допомоги.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_4 позов не визнав та підтримав пояснення надані його представником ОСОБА_6 Просив відмовити в задоволенні даного позову.

Представник Служби у справах дітей ОСОБА_11 міської ради в судове засідання не з'явився, надавши суду заяву з проханням розглянути справу за її відсутності та врахувати при винесенні рішення висновок органу опіки та піклування по даній справі.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справіBellet v. FranceСуд зазначив, що"стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Правилами ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Згідно свідоцтва про шлюб серії 1-АМ № 115716 від 24.05.2012 року, виданого повторно відділом ДРАЦС ОСОБА_11 міського управління юстиції Вінницької області судом встановлено, що 22.08.2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_12 зареєстровано шлюб, про що зроблено актовий запис № 1536. Після одруження ОСОБА_12 прийняла прізвище чоловіка - ОСОБА_5 (а.с. 94).

Від шлюбу сторони мають двох синів: ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, про що свідчать свідоцтва про їх народження (а.с. 95, 96).

Судом встановлено, що ОСОБА_5 проходив військову службу у військовій частині А0905 на посаді старшого повітряного радиста бортового вузла звязку військової частини на наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 02.11.2010 № 191-ПМ, був звільнений з військової служби в запас за пунктом «б» частини шостої (за станом здоровя) відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу» (а.с. 21, 22).

Як вбачається з витягу з протоколу №80 засідання житлової комісії військової частини А1459, прапорщика ОСОБА_5 зі складом сімї три особи (дружина ОСОБА_8 та син ОСОБА_13) було зараховано на квартирний облік в загальну чергу з 05.09.2006р. (а.с. 26).

З матеріалів справи вбачається, що за час проходження служби у військовій частині А0905 ОСОБА_5 згідно ордеру на жиле приміщення № 0342 від 23.11.2006 було надано службову однокімнатну квартиру АДРЕСА_4. Ордер було видано на склад сімї з трьох осіб: ОСОБА_5, дружина ОСОБА_8 та син ОСОБА_9 Підставою видачі ордеру було рішення виконкому міської ради № 2637 від 09.11.2006 року (а.с. 8-9, 16, 101).

Так, зі змісту рішення виконавчого комітету ОСОБА_11 міської ради № 2637 від 09.11.2006 року вбачається, що на підставі клопотання квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці квартиру АДРЕСА_5 службовою для КЕВ м. Вінниці. Також даним рішенням було вирішено видати ордер на вказану квартиру прапорщику ОСОБА_5 на склад сімї з трьох осіб: він, його дружина ОСОБА_8 та син ОСОБА_5 (а.с. 103).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що квартира АДРЕСА_4, перебуває на балансі КЕВ м. Вінниця та має статус службової.

Як зазначалось раніше, представником відповідачів ОСОБА_6 було подано заяву про застосування строку позовної давності (а.с. 156-158).

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Також, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності повязане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з обєктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.

Частиною 1 ст. 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Предметом розгляду даної справи є виселення відповідачів з службового житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3, та зобов'язання їх звільнити дане службове приміщення.

Позивачі дізнали про порушення своїх прав, а саме, що відповідачі не звільнити спірну квартиру, дізналися 6 лютого 2017 року, отримавши на свій запит довідку МКП «ЖЕК №15», в якій вказано, що всі відповідачі проживають в спірній квартирі (а.с. 11). Отже, початок перебігу строку позовної давності слід рахувати з 6 лютого 2017року.

Суд не приймає твердження представника відповідачів, що перебіг строку позовної давності слід рахувати з моменту звільнення відповідача ОСОБА_5 з військової служби 02.11.2010 року, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачу на той час було відомо про порушення його прав. Крім того, законодавством не передбачено, що в день звільнення з військової служби особі негайно необхідно звільнити службове приміщення (саме в цей же день).

Також представник відповідача зазначає, що сторок позовної давності можна рахувати з 25.02.2014 року - ухвалення рішення житлової комісії військової частини А 0905 про зняття ОСОБА_5 з квартирного обліку. Однак, суд не погоджується з даною думкою, оскільки зняття з квартирного обліку не є підставою для виселення з службового житлового приміщення. Підставою зняття з квартирного обліку було не надання відповідних документів, а не звільнення з військової служби та зайняття спірної квартири.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що заява представника відповідачів ОСОБА_6 про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає.

Під час розгляду основних позовних вимог, суд виходив з наступного.

Згідно довідки МКП «ЖЕК №15» від 06.02.2017 року № 177/п, ОСОБА_5 є квартиронаймачем квартири АДРЕСА_6, яка складається з однієї кімнати загальною площею 36 кв.м., житловою площею 18,4 кв.м. ОСОБА_5 зареєстрований в даній квартирі з 20.02.2007 року. Також в даній спірній квартирі зареєстровані: ОСОБА_8 (дружина) з 20.02.2007 року; ОСОБА_9 (син) з 20.02.2007 року; ОСОБА_10 (син) з 27.06.2012 року та ОСОБА_4 (батько) з 26.07.2013 року (а.с. 11). Факт реєстрації відповідачів ОСОБА_8 та ОСОБА_5 за спірною адресою з 20.02.2007 року підтверджується відмітками, зробленими в їх паспортах (а.с. 120-122).

З особового рахунку № 310211, виданим МКП «ЖЕК №15» вбачається, що відповідач ОСОБА_4 постійно проживає в спірній квартирі, а інші відповідачі тимчасово вибули 01.01.2017 року (а.с. 12).

Відповідно до листа КЕВ м. Вінниця від 04.04.2017 року (а.с. 13, 16-17, 27-29а), ОСОБА_5 в списках військовослужбовців ОСОБА_11 гарнізону, які потребують поліпшення житлових умов не перебуває, оскільки в 2014 році був знятий з квартирного обліку, в звязку з тим, що він не пройшов щорічну перереєстрацію та не поновив довідки. Вислуга складає 15 календарних років. Представник КЕВ м. Вінниця неодноразово надавались попередження про вивільнення службової квартири. Однак ОСОБА_5 відмовлявся від підпису при отриманні попереджень.

З листа МКП «ЖЕК №15» від 18.09.2017 року № 819 вбачається, що станом на 12.01.2017 року в МКП «ЖЕК №15» звернувся ОСОБА_4, мешканець квартири АДРЕСА_7, з заявою для складання акту про не проживання сина ОСОБА_5, невістки ОСОБА_8, онука ОСОБА_9, онука ОСОБА_9 для зняття плати за комунальні послуги. Комісія в складі майстра та юриста 12.01.2017р. з виходом на місце за вищевказаною адресою склали акт про тимчасову відсутність даних осіб в зазначеній квартирі. (а.с. 179). На підтвердження даного факту міститься заява в матеріалах справи ОСОБА_4 (а.с. 180). Отже, даною заявою відповідач ОСОБА_4 підтверджує факт не проживання в спірній квартирі його сина разом з сімєю.

Так, з акту № 120117/0019, складеного 12.01.2017 року комісією в складі майстра МКП «ЖЕК №15» ОСОБА_14 та юриста МКП «ЖЕК №15» ОСОБА_15, вбачається, що під час виходу за адресою: АДРЕСА_3,було встановлено, що за даною адресою зареєстровані: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10. Проте, на момент обстеження за вищевказаною адресою були тимчасово відсутні наступні особи: ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_9 Свідчення про тимчасову відсутність даних осіб підтверджено сусідами ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 (а.с. 181). Аналогічний факт був підтверджений актом № 14092017, який було складено 14.09.2017 року та посвідчено МКП «ЖЕК №15» (а.с. 182). Зі змісту даного акту вбачається, що зі слів сусідів, вищевказані особи не проживають за вказаною адресою.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, дійсно навчається у НВЗ: «ОСОБА_19 ступенів-ліцей смт. Стрижавка» Вінницького району у 5-В класі. За даними поданими батьками учня (ОСОБА_5, батька, та ОСОБА_8, мати) для оформлення особової справи учня подано наступні дані про фактичне місце проживання дитини за адресою: Вінницька область, Вінницький район, смт. Стрижавка, 1-й провул. Алеї, 10-А (а.с. 183).

В судовому засіданні відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_4 пояснили, що ОСОБА_5 разом зі своєю дружиною та синами тимчасово проживають в ІНФОРМАЦІЯ_4, 1-й провул. Алеї, 10-А. Даний будинок належить на праві вільності матері відповідача ОСОБА_5 та дружині відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_20. Отже, відповідачами не заперечується факт не проживання в спірній квартирі.

Згідно ст. 123 ЖК УРСР, порядок користування службовими жилими приміщеннями встановлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. До користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених статтями 73 - 76, 79 - 83, 85, 90, частиною шостою статті 101, статтями 103 - 106 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 124 ЖК УРСР, робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Пунктом 14 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1081 визначено, що службове житлове приміщення надається військовослужбовцю на всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним (у тому числі на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від військовослужбовця в даному або іншому населеному пункті). Члени сім'ї військовослужбовця дають письмову згоду на проживання в службовому житловому приміщенні. Військовослужбовець та повнолітні члени його сім'ї беруть письмове зобов'язання щодо звільнення службового житлового приміщення в передбачених законодавством випадках.

При звільненні з військової служби військовослужбовець підлягає виселенню із службового житлового приміщення з усіма членами сім'ї, якщо інше не передбачено законодавством (п. 21 вищевказаного Порядку).

Судом встановлено, що в порушення вищевказаного Положення, зобовязання щодо вивільнення службової квартири №31 за адресою: м. Вінниця, вул. Київська, 31, військовослужбовцем ОСОБА_5, в житловій групі КЕВ м. Вінниці відсутнє (а.с. 25). Слід зазначити, що вищевказане зобовязання складається на підставі Положення про порядок надання службових приміщень і користування ними в Україні та реєструється в військовій частині.

Разом з тим, відповідно до п. 2.19 Інструкції про організацію і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом ОСОБА_7 оборони України № 577 від 06.10.2006р. (чинного на час звільнення відповідача ОСОБА_8М.), особа, яка звільнена з військової служби в запас або у відставку і має вислугу менше ніж 20 років, підлягає виселенню зі службового житлового приміщення з усіма членами сім'ї, які з нею проживають, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Виселення провадиться у судовому порядку за позовом командування військової частини та квартирно-експлуатаційного органу, на обліку у яких перебуває службове житлове приміщення.

Матеріалами справи встановлено, що вислуга відповідача ОСОБА_5 становить 15 років. Тобто відповідно до вищевказаної норми, він підлягає виселенню зі службового житлового приміщення з усіма членами сім'ї.

Статтями 6, 9 ЖК УРСР визначено, що жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.

Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ОСОБА_3 народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири (ч. 1 ст. 118 ЖК УРСР).

Ознайомившись з матеріалами справи, суд приходить до висновку, що починаючи з 01.01.2017 року по теперішній час відповідач ОСОБА_5 разом зі своєю дружиною та дітьми проживає в смт. Стрижавка, а не в спірній квартирі. Даний факт підтверджується, зокрема заявою його батька ОСОБА_4 про складання акту про не проживання їх в спірній квартирі (а.с. 180). Разом з тим, вони не бажають звільнити спірну квартиру, хоча там і не проживають.

Слід зазначити, що відповідачі незаконно утримують спірну службову квартиру, чим не дозволяють забезпечити житловою площею інших військовослужбовців Збройних Сил України, які проходять військову службу у військових частинах та установах Військового гарнізону і потребують поліпшення житлових умов.

Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету ОСОБА_11 міської ради від 30.10.2017 року, виселення дітей ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_6, зі службового житлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_8 є не доцільним (а.с. 173).

З огляду на вищевказаний висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету ОСОБА_11 міської ради, суд зазначає, що права дітей не порушуються, оскільки вони не проживають в спірній квартирі. Крім того, спірна квартира є службовою та у визначених випадках підлягає звільненню військовослужбовцем разом з членами його родини, зокрема неповнолітніми дітьми. Також батьки дітей не є власниками даної квартири, тому не мають права розпоряджатися нею на власний розсуд. Квартира перебуває на балансі КЕВ м. Вінниці.

Представник відповідачів в своїх письмових запереченнях посилається на ст. 125 ЖК УРСР, яка визначає, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема, осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років. Саме дана норма законодавства, на думку представника відповідачів ОСОБА_6, підлягає застосуванню до спірних правовідносин, в звязку з чим відповідачів не може бути виселено без надання іншого житла.

Однак, суд не погоджується з даною думкою представника, оскільки під час вирішення даного спору слід застосовувати спеціальне законодавство, яке регулює дані правовідносини. Так, до спеціального законодавства, зокрема, належить Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, Інструкціїя про організацію і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень та Положення про порядок надання службових житлових приміщень і користування ними в Українській РСР. Звертає увагу, що спеціальні норми для спірних правовідносин містить деякі відмінності від загальних правил, ураховуючи правила проходження військової служби, спеціальні умовизабезпечення житлом та специфіку військової служби, тому застосування загальних норм до даних правовідносин не є доцільним.

Щодо проживання відповідача ОСОБА_4 в спірній квартирі, то суд зазначає наступне.

Як вбачається з відповіді Військового комісара ОСОБА_11 обласного військового комісаріату полковника ОСОБА_11 від 24.03.2017 року, ОСОБА_4 проходив військову службу з 01.09.1962 по 26.02.1990р.р. та був знятий з обліку офіцерів запасу за віком у 2004 році (а.с. 18, 19, 20).

Суд звертає увагу, що полковник запасу ОСОБА_4 (батько ОСОБА_8М.) в 2000 році був забезпечений від ОСОБА_7 оборони України постійною трикімнатною квартирою №4 (житловою площею 39,48 кв.м.) за адресою: м. Вінниця, вул. Ширшова, буд. 16а. Рішення виконкому ОСОБА_11 міської ради № 1125 від 09.08.2000 року, видано ордер № 0096 від 15.08.2000 року на склад сімї чотири особи. Слід зазначити, що ОСОБА_4 не був забезпечений службовою однокімнатною квартирою №31 по вул. Київській, 31 в м. Вінниця, в складі сімї його сина прапорщика запасу ОСОБА_5 Дані факти підтверджуються відповідю на запит, наданою КЕВ м. Вінниця № 803 від 03.03.2017 року (а.с. 15).

Як вбачається з довідки КП «ВМБТІ» № 5523 від 23.08.2017 року, станом на 29.12.2012 року за ОСОБА_4 було зареєстровано 1/2 частку квартири по вул. Ширшова, 16а/4 в м. Вінниці (а.с. 104).

З договору купівлі-продажу квартири від 22.04.2013 року, укладеного між ОСОБА_4, ОСОБА_20 (продавці) та ОСОБА_21 вбачається, що продавці передали (продали) у власність останньому квартиру за № 4 в будинку № 16а по вул. Ширшова в м. Вінниці за 416076,00 грн. (а.с. 150-151). Зі змісту даного договору вбачається, що відчужувана квартира належала продавцям на праві спільної часткової власності згідно Свідоцтва про право власності на житло, виданого виконкомом ОСОБА_11 міської ради 26.12.2002 року на підставі рішення виконкому ОСОБА_11 міської ради № 2050 від 26.12.2002 року, та зареєстрована Комунальним підприємством «Вінницьке обласне обєднане бюро технічної інвентаризації» 22.01.2003 року за номером запису 1796/50268 в реєстровій книзі 567.

Відповідно до п. 2.21 Інструкції про організацію і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом ОСОБА_7 оборони України № 577 від 06.10.2006р. (чинного на час звільнення відповідача ОСОБА_8М.), особи, які самоправно зайняли службове житлове приміщення, виселяються за рішенням суду без надання їм іншого службового житлового приміщення.

Також, згідно п. 38 Положення про порядок надання службових житлових приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою ОСОБА_3 міністрів УРСР від 04.02.1988р. №37, особи, які самоправно зайняли службове жиле приміщення, виселяються без надання їм іншого жилого приміщення в адміністративному порядку з санкції прокурора.

Отже, матеріалами справи встановлено та не заперечується відповідачем ОСОБА_4 той факт, що він періодично самостійно проживає в спірній службовій квартирі. З огляду на це, суд вважає, що ОСОБА_4 наразі незаконно займає службове житло приміщення.

Слід зазначити, що ордер на квартиру АДРЕСА_4 видавався саме ОСОБА_5 та членів його сімї: дружини та сина ОСОБА_9. Тобто, ОСОБА_4 в ордері вказано не було, тому він не має право займати дане житло. Щодо твердження ОСОБА_4 та його представника про те, що спірна квартира є його єдиним житлом, то слід зазначити наступне.

Так, ОСОБА_4 був забезпечений від ОСОБА_7 оборони України трикімнатною квартирою в м. Вінниці, на яку він оформив право власності, а згодом продав. Отже, під час продажу даної квартири він усвідомлено погіршив свої житлові умови. Разом з тим, суд зазначає, що держава не зобовязана повторно надавати житло ОСОБА_4, в звязку з реалізацією ним попереднього. Крім того, його дружина володіє правом власності на будинок в смт. Стрижавка, отже він має, де проживати.

Суд критично ставиться до пояснень ОСОБА_4 відносно того, що він з дружиною розійшлися, проте шлюб не розірвали, оскільки в матеріалах справи відсутні письмові докази з приводу цього.

Частиною першою ст. 57 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч.ч. 1, 2 ст. 58 ЦПК України).

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Окрім того, в матеріалах справи відсутні правові підстави володіння будинком в смт. Стрижавка. В результаті цього, суд позбавлений можливості дослідити, хто саме є власником даного житла.

Слід зазначити, що з пояснень відповідачів, наданих в судовому засідання вбачається, що право на реєстрацію в спірній квартирі ОСОБА_4 було надано позивачем.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Тому, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача заступника військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі ОСОБА_7 оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця до ОСОБА_5, ОСОБА_8, які діють в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_9, ОСОБА_10, та до ОСОБА_4, за участю Служби у справах дітей ОСОБА_11 міської ради, про виселення з житлового приміщення, знайшли своє частково підтвердження, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо вимоги про зобовязання громадянина ОСОБА_5, його дружину ОСОБА_8, сина ОСОБА_9, сина ОСОБА_10 та батька квартиронаймача ОСОБА_4 звільнити службове житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_3, то вона задоволенню не підлягає, з наступних підстав. Так, вимога про виселення та вимога про звільнення службове житлове приміщення є ідентичними. Обидві вимоги призведуть до одного результату звільнення житла. Крім того, така форма захисту прав, як звільнення житлового приміщення Житловим кодексом не передбачена.

Згідно посвідчення серії А №316932 (а.с. 97), ОСОБА_5 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 2), в зв'язку з чим звільнений від сплати судового збору, на підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Частиною 2 ст. 88 ЦПК Українив зазначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позовні вимоги судом задоволено частково, а один з відповідачів звільнений від сплати судового збору (ОСОБА_8М.), то суд відповідно до ст. 88 ЦПК України з врахуванням аналогії права, з відповідачів ОСОБА_8 та ОСОБА_4 на користь військової прокуратури Центрального регіону України слід стягнути по 800,00 грн. з кожного витрати на оплату судового збору, що підтверджені документально (а.с. 1).

В зв'язку з задоволенням позову заступника військового прокурора Вінницького гарнізону понесені відповідачами витрати по оплаті правової допомоги слід залишити без відшкодування.

На підставі викладеного та керуючись ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 6, 9, 118, 123, 124, 125 ЖК УРСР, п.п. 14, 21 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, п.п. 2.19, 2.21 Інструкції про організацію і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, п. 38 Положення про порядок надання службових житлових приміщень і користування ними в Українській РСР, ч. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Заступника військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі ОСОБА_7 оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця до ОСОБА_5, ОСОБА_8, які діють в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_9, ОСОБА_10, та до ОСОБА_4, за участю Служби у справах дітей ОСОБА_11 міської ради, про виселення з житлового приміщення задовольнити частково.

Виселети ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 з службового житлового приміщення, а саме з квартири АДРЕСА_9, без надання іншого житлового приміщення.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_4 на користь військової прокуратури Центрального регіону України (вул. Болбочана Петра, 8, м. Київ, 01014, код ЄДРПОУ 38347014, р/р 35212055082966, МФО 820172 в ДКСУ м. Київ) по 600 (шістсот) грн. 00 коп. з кожного витрати на оплату судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Вінницької області через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, у відсутність яких воно ухвалене, - протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Суддя: