Рішення № 70556688, 22.11.2017, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" листопада 2017 р.Справа № 924/882/17Господарський суд Хмельницької області у складі: суддя Вибодовський О.Д., розглянувши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український папір", м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОБУЛЕТУРІ-УКРАЇНА", с. Розсоша, Хмельницького району, Хмельницької області

про стягнення 5453,70 грн.

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю від 07.06.2017р.

Від відповідача: не з'явився

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст. 85 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Український папір", м.Київ звернулось з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "КОБУЛЕТУРІ-УКРАЇНА", с. Розсоша Хмельницький район про стягнення заборгованості в сумі 6 453,70грн., що утворилася через неналежне виконання укладеного між сторонами договору поставки №190338 від 07.10.2016р., з них 4822,99грн. сума основного боргу, 797,57грн. пеня, 381,42грн. інфляційне збільшення боргу, 107,64грн. - 3%річних, 344,08грн. збільшення суми боргу із підвищенням ціни товару у зв'язку з затримкою оплати з урахуванням збільшення офіційного курсу Євро.

Ухвалою суду від 27.09.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №924/882/17. Сторони про час і місце проведення судового засідання повідомленні належним чином. Копії ухвал про порушення провадження у справі сторонам направленні рекомендованими листами, підтвердженням чого є реєстр відправленої рекомендованої кореспонденції, а також поштові повідомлення про вручення відповідачу за 10.10.2017р. та 25.10.2017р.

Згідно п. 3.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

Згідно витягу з ЄДРЮФОП, місцезнаходженням відповідача є Хмельницька область, Хмельницький район, с.Розсоша, Автодорога Стрий-Тернопіль-Кіровоград-Знам`янка (км 38+500+39+800), підприємницька діяльність не припинена.

Розгляд справи відкладався через неявку в засідання суду представника та подане ним клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, в зв'язку із перебуванням в апеляційному судді Вінницької області.

16.11.2017 року позивачем зменшено розмір позовних вимог, у зв'язку з тим, що відповідач після звернення позивача з позовом до суду (17.10.2017р.) частково визнав позов та зменшив суму заборгованості за договором, оплативши 1000, 00 гривень. Станом на 22.11.2017р. заборгованість відповідача перед позивачем становить 5453,70 грн.

В судовому засіданні 22.11.2017р. представник позивача позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимог ухвали суду не виконав, письмового відзиву на позов не подав.

Відповідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом в даному випадку приймається до уваги, що неявка в судове засідання господарського суду представника відповідача, який повідомлений про розгляд справи в суді, не перешкоджає розгляду справи по суті та не тягне за собою відкладення справи на іншу дату. Тому, для уникнення зловживання процесуальними правами, враховуючи те, що судом вжито всіх необхідних заходів щодо належного повідомлення відповідача про слухання справи в суді, суд вважає за доцільне розглянути дану справу по суті, на підставі до ст.75 ГПК України, за наявними документами.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

07.10.2016р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Кобулетурі-Україна", м.Київ та товариством з обмеженою відповідальністю "Український папір", с. Розсоша Хмельницький район укладено договір поставки за №190338, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в рахунках-фактурах, а покупець в свою чергу, прийняти цей товар та провести його оплату на умовах та в порядку, визначених даним Договором (п. 1.1 договору).

Згідно з п. 9.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами, і діє до 31.12.2017р.

Договір підписаний представниками сторін, скріплений відтисками їх печаток.

Постачальник здійснює поставку товару покупцю згідно письмових замовлень покупця (у вигляді листів, факсимільних повідомлень тощо), складених на підставі прайс-листів постачальника, на протязі трьох календарних днів з моменту отримання замовлення покупця. Перехід права власності на товар від постачальника до покупця та перехід ризиків випадкового пошкодження товару відбувається в момент поставки. Поставкою товару вважається передача його уповноваженому представнику покупця та оформлення видаткової накладної, яка повинна містити всі обов'язкові реквізити первинного документа (п.3.1, п.3.5 договору).

Пунктом 5.1 договору передбачено, що товар вважається прийнятим покупцем від постачальника за кількістю і якістю після підписання уповноваженими представниками сторін відповідної накладної.

На виконання умов договору 03.02.2017р. та 07.02.2017р. позивачем поставлено обумовлений договором №190338 товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними №Хм-00154 від 03.02.2017р. на суму 3 145,34грн. (з ПДВ), №Хм-00173 від 07.02.2017р. на суму 3 177,60грн. (з ПДВ), товарно-транспортними накладними на перевезення вантажу №Хм-00154 від 03.02.2017р., №Хм-00173 від 07.02.2017р., підписаними представниками сторін, скріплені відтисками їх печаток, та виставленими відповідачу рахунок-фактурами №Хм-00314 від 03.02.2017р. на суму 3 145,34грн. (з ПДВ) та №Хм-00330 від 07.02.2017р. на суму 3 177,60грн. (з ПДВ).

Згідно із п.4.1-п.4.3 договору розрахунки за товар, поставка якого передбачена даним договором, приводяться у вигляді готівкових платежів у національній валюті України на поточний рахунок постачальника. Покупець, на підставі рахунка-фактури, складеного постачальником, проводить оплату поставленого товару у розмірі 100 % протягом трьох календарних днів з моменту поставки. Оплата товару, поставка якого передбачена даним договором, може проводитись шляхом попередньої оплати.

Відповідачем здійснено часткову оплату поставленого товару за договором №190338 на суму 1499,95грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень №1743 від 16.06.2017р. на суму 500,00грн., №1787 від 06.07.2017р. на суму 500грн. та №1393 від 03.08.2017р. на суму 500грн. Станом на момент звернення до суду з позовом за відповідачем рахується заборгованість за отриманий товар в сумі 4822,99грн.

20.06.2017р. позивачем надіслано відповідачу претензію №4-20062017, у якій позивач просив сплатити 5 822,99грн.грн. заборгованості, однак, як вбачається із матеріалів справи дана претензія залишилась задоволеною не в повному обсязі.

Пунктом 4.4. договору сторони узгодили, що у разі затримки покупцем оплати товару, згідно п.4.2. даного договору, постачальник має право провести перерахування ціни несплаченого товару з урахуванням збільшення офіційного курсу Євро, встановленого НБУ, на дату такого перерахування.

В процесі розгляду справи відповідачем проведено часткову проплату суми основного боргу в розмірі 1000, 00 гривень.

Пунктом 6.2 договору, сторони обумовили, що за несвоєчасну оплату поставленого товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення оплати, від несплаченої суми, за кожен день прострочення. Постачальник залишає за собою право не здійснювати наступні поставки товару до моменту повної оплати заборгованості покупцем та не несе відповідальності згідно пункту 6.3 даного договору.

Враховуючи, що відповідач не в повному обсязі оплатив вартість отриманого товару, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 797,57грн. пені, 381,42грн. інфляційного збільшення боргу, 107,64грн. - 3% річних та 344,08грн. збільшення суми боргу із підвищенням ціни товару у зв'язку з затримкою оплати з урахуванням збільшення офіційного курсу Євро.

Дослідивши зібрані у справі докази та давши їм правову оцінку в сукупності, судом прийнято до уваги наступне.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 11 ЦК України та ст. 174 ГК України визначено, що господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З матеріалів справи вбачається, що 07.10.2016р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Кобулетурі-Україна" та товариством з обмеженою відповідальністю "Український папір" укладено договір поставки за №190338, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в рахунках-фактурах, а покупець в свою чергу, прийняти цей товар та провести його оплату на умовах та в порядку, визначених даним Договором (п. 1.1 договору).

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 265 ГК України, відповідно до якої за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 ГК України).

Статтею 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання та одностороння зміна умов договору не допускається.

Як слідує з матеріалів справи, на виконання умов договору 03.02.2017р. та 07.02.2017р. позивачем поставлявся обумовлений договором №190338 товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними №Хм-00154 від 03.02.2017р. на суму 3 145,34грн. (з ПДВ), №Хм-00173 від 07.02.2017р. на суму 3 177,60грн. (з ПДВ), товарно-транспортними накладними на перевезення вантажу №Хм-00154 від 03.02.2017р., №Хм-00173 від 07.02.2017р., підписаними представниками сторін, скріплені відтисками їх печаток та виставленими відповідачу рахунок-фактурами №Хм-00314 від 03.02.2017р. на суму 3 145,34грн. (з ПДВ) та №Хм-00330 від 07.02.2017р. на суму 3 177,60грн. (з ПДВ).

Як вбачається з акту звірки взаємних розрахунків підписаного 21.09.2017р. сторонами за період 01.01.2017р. - 21.09.2017р., між сторонами існують взаємовідносини тривалий час і зарахування отриманих від відповідача коштів позивачем проводилося по мірі їх виникнення і надходження коштів.

Відповідачем здійснено часткову оплату поставленого товару за договором №190338 на суму 1 499,95грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень №1743 від 16.06.2017р. на суму 499,95грн., №1787 від 06.07.2017р. на суму 500грн. та №1393 від 03.08.2017р. на суму 500грн.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов'язання.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи, що відповідач своїх зобов'язань щодо оплати одержаного товару належним чином не виконав, у відповідача утворилася заборгованість в розмірі 3822,99 грн., що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи. Тому, вимоги позивача про стягнення боргу в розмірі 3822,99 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За положеннями ч.1 ст.199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України

У відповідності до приписів ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з п.п.1, 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Сторони у пункті 6.2 договору, узгодили, що за несвоєчасну оплату поставленого товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення оплати, від несплаченої суми, за кожен день прострочення. Постачальник залишає за собою право не здійснювати наступні поставки товару до моменту повної оплати заборгованості покупцем та не несе відповідальності згідно пункту 6.3 даного договору.

Позивачем на підставі цього нараховано до стягнення з відповідача 797,57грн. пені.

Судом при здійсненні перерахунку заявлених до стягнення сум приймається до уваги, що у разі, якщо розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.13. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року). При цьому, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування пені та інфляційних нарахувань (п. 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).

Враховуючи вищевикладене, суд провів перерахунок заявленої суми пені та прийшов до висновку, що задоволенню підлягає пеня в сумі 793,17грн., виключивши з періоду за який нараховується пеня, день фактичної сплати суми заборгованості.

Крім цього, позивачем у відповідності до ст.625 ЦК України нараховано до стягнення з відповідача 381,42грн. інфляційного збільшення боргу та 107,64грн. - 3% річних та 344,08грн. збільшення суми боргу із підвищенням ціни товару у зв'язку з затримкою оплати з урахуванням збільшення офіційного курсу Євро.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань передбачено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вбачається із розрахунку позивача, останнім нараховано 3% річних в розмірі 107,64грн. - 3% річних: 49,40 грн. за період з 07.02.2017р. по 21.09.2017р. за видатковою накладною №Хм-00154 від 03.02.2017р. та 58,24грн. за період з 11.02.2017р. по 21.09.2017р. за видатковою накладною №Хм-00173 від 07.02.2017р.

Суд, провівши перерахунок заявленої суми 3% річних, прийшов до висновку, що задоволенню підлягає сума в розмірі 107,11грн., виключивши з періоду за який нараховуються річні, день фактичної сплати суми заборгованості.

Крім цього, позивачем заявлено до стягнення 381,42грн. інфляційного збільшення боргу та 344,08грн. збільшення суми боргу із підвищенням ціни товару у зв'язку з затримкою оплати з урахуванням збільшення офіційного курсу Євро.

Згідно пункту 4.4. договору сторони узгодили, що у разі затримки покупцем оплати товару, згідно п.4.2. даного договору, постачальник має право провести перерахування ціни несплаченого товару з урахуванням збільшення офіційного курсу Євро, встановленого НБУ, на дату такого перерахування.

Пунктом 3 ст. 3, ст. 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суд вважає, що сторонами у належній формі досягнуто згоди щодо можливості проведення перерахування ціни несплаченого товару з урахуванням збільшення офіційного курсу Євро, встановленого НБУ, на дату такого перерахування. При цьому, чинне законодавство не містить прямого застереження про недійсність відповідної домовленості, а в судовому порядку даний правочин недійсним не визнавався.

За приписами статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно з частинами першою, другою статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зазначена норма кореспондується з положеннями частини другої статті 198 ГК України.

Таким чином, вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу, оскільки офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Аналогічна позиція про правомірність стягнення курсової різниці згідно укладених між сторонами договорів викладена у постановах Вищого господарського суду України від 19.10.2010р. №4/37-10, від 25.08.2010р. №19/301, від 31.10.2012р. №18/113-53/81, від 06.11.2011р. №5015/1478/12 .

Згідно зі ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Відповідно до п. 3.1 постанови Пленуму ВГС України № 14 від 17.12.2013р. інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті гривні, то норми ст.625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у гривні.

Згідно п.10 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013р. №01-06/767/2013 „Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань зазначено, що вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу, оскільки офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Крім цього, положення ч.2 ст.625 ЦК України щодо інфляційних нарахувань можуть бути застосовані лише щодо прострочених грошових зобовязань, визначених у гривні і не можуть бути застосовані до вартості неоплаченого товару у гривні з урахуванням зміни курсу гривні в залежності від її ринкової вартості на день проведення розрахунків (аналогічна позиція викладена в постанові Рівненського апеляційного господарського суду України від 25.06.2014р. у справі №924/490/14).

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення із відповідача 344,08грн. збільшення суми боргу із підвищенням ціни товару у зв'язку з затримкою оплати з урахуванням збільшення офіційного курсу Євро, підтвердженні належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо стягнення із відповідача 381,42грн. інфляційного збільшення боргу, то позовні вимоги в цій частині суд вважає безпідставними, та такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення 3822,99грн. суми основного боргу, 793,17грн. пені, 107,11грн. - 3%річних та 344,08грн. збільшення суми боргу із підвищенням ціни товару у зв'язку з затримкою оплати з урахуванням збільшення офіційного курсу Євро підлягають задоволенню.

В решті позову слід відмовити.

Згідно ст.49 ГПК України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача обов'язок по відшкодуванню позивачеві сплоченого судового збору за подання позову пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 1, 12, 32, 33, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Український папір", м.Київ про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Кобулетурі-Україна", с. Розсоша Хмельницький район заборгованості в сумі 5453,70 грн., з них 3822,99грн. сума основного боргу, 797,57грн. пеня, 381,42грн. інфляційне збільшення боргу, 107,64грн. - 3%річних, 344,08грн. збільшення суми боргу із підвищенням ціни товару у зв'язку з затримкою оплати з урахуванням збільшення офіційного курсу Євро, задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Кобулетурі-Україна" (Хмельницька область, Хмельницький район, с. Розсоша, Автодорога Стрий-Тернопіль-Кіровоград-Знам`янка (км 38+500+39+800), код ЄДРПОУ 39741984) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Український папір", (м.Київ, вул. Куренівська, 2-Б, код ЄДРПОУ 25394112) - 3822,99грн. (три тисячі вісімсот двадцять дві грн. 99коп.) сума основного боргу, 793,17грн. (сімсот дев'яносто три грн. 17коп.) пені, 107,11грн. - (сто сім грн. 11коп.) 3%річних, 344,08грн. (триста сорок чотири грн. 08коп.) збільшення суми боргу із підвищенням ціни товару у зв'язку з затримкою оплати з урахуванням збільшення офіційного курсу Євро та 1477,66 грн. (одна тисяча чотириста сімдесят сім грн. 66 коп.) витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

У решті позову відмовити.

Повне рішення складено 23.11.2017р.

СуддяО.Д. Вибодовський

Віддрук. 2 прим. (рек. з повід):

1 - до справи,

2 - - відповідачу (Хмельницький район, с.Розсоша, автодорога Стрий-Тернопіль-Кіровоград-Знам"янка).