Постанова № 70556519, 28.11.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" листопада 2017 р. Справа № 917/1668/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача – ОСОБА_1, за довіреністю від 28.09.2017 року №213;

відповідача – ОСОБА_2, за довіреністю від 10.01.2017 року №2;

ОСОБА_3, за довіреністю від 10.01.2017 року №1;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду у режимі відеоконференції апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_4, м. Київ (вх. №3466П1/18)

на ухвалу господарського суду Полтавської області від 12.10.2017р.

у справі №917/1668/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_4, м. Київ

до відповідача ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "Зоря", Полтавська область, м. Кобеляки

про звернення стягнення на предмет іпотеки

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 12.10.2017р. у справі №917/1668/17 (суддя Іванко Л.А.) позовні матеріали повернуто позивачу.

Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_4, м. Київ з ухвалою суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Полтавської області від 12.10.2017р. у справі №917/1668/17 та передати справу на розгляд до господарського суду Полтавської області.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги, зазначає про те, що оскаржувана ухвала місцевого господарського суду прийнята з порушенням норм чинного законодавства України, з неповним з’ясуванням обставин справи, а тому підлягає скасуванню.

На думку апелянта, звернення стягнення на предмет іпотеки має на меті задоволення вимог позивача за основним зобов’язанням, відносно якого вже набрало законної сили рішення господарського суду Полтавської області від 22.07.2010 року у справі №19/94, а тому, даний позов не створює нових майнових зобов’язань, та є спором немайнового характеру.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2017р. у справі №917/1668/17 суддею – доповідачем визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 14.11.2017р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.) поновлено апелянту строк на подання апеляційної скарги, прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 28.11.2017р.

23.11.2017 року ПАТ "Родовід Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_4 звернулось до суду апеляційної інстанції з клопотанням про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, в якому просить справу №917/1668/17 призначити до розгляду у судовому засіданні в режимі відеоконференції, доручити проведення відеоконференції Подільському районному суду міста Києва (вх.№12079), яке долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 року задоволено клопотання Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_4 про його участь у судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду з розгляду справи №917/1668/17 в режимі відеоконференці, яке відбудеться 28.11.2017 року; доручено Подільському районному суду міста Києва забезпечити проведення відеоконференції у справі №917/1668/17.

27.11.2017 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін (вх.№12142), який долучений до матеріалів справи.

У судовому засіданні 28.11.2017 року представник позивача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив скасувати ухвалу господарського суду Полтавської області від 12.10.2017р. у справі №917/1668/17 та передати справу на розгляд до господарського суду Полтавської області.

Представники відповідача у судовому засіданні 28.11.2017 року заперечували проти задоволення апеляційної скарги, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просили оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України, було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала місцевого господарського суду від 12.10.2017р. у справі №917/1668/17 підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, у жовтні 2017 року до господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_4 до ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "Зоря" про звернення стягнення на предмет іпотеки з підстав існування непогашеної заборгованості відповідача, що утворилась в останнього за укладеним між сторонами кредитним договором від 28.03.2008 року №79.1/17-КЛВ-08.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 22.07.2010 року у справі №19/94, за позовом Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до відповідача ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "Зоря" стягнуто з ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "Зоря" на користь Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" 9440494грн. 35 коп. боргу за кредитом, 50000грн. 00 коп. заборгованості зі сплати комісії, 194грн. 01 коп. пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами, 364071грн. 58 коп. пені несвоєчасне погашення боргу за кредитом.

Вказане рішення місцевого господарського суду набрало законної сили і станом на час звернення позивача з даним позовом до господарського суду Полтавської області, не виконано, у зв’язку з чим позивач звернувся з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 12.10.2017р. у справі №917/1668/17 позовні матеріали повернуто позивачу на підставі п. 4 ч. 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України.

Оскаржувана ухвала місцевого господарського суду мотивована тим, що позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки є майновими вимогами, а отже судовий збір повинен бути сплачений виходячи із вартості заставного майна, натомість позивачем сплачений судовий збір як за немайнову вимогу, що є підставою повернення позовної заяви без розгляду.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.

Предметом позову у цій справі є позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", статтею 55 ГПК передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошей і про витребування майна. Відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за приписом підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону.

Що ж до позовних заяв немайнового характеру, то до них відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Подання до господарського суду таких заяв оплачується судовим збором згідно з підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону.

Згідно статті 572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Отже, виходячи з предмету заявленого позову, позивач не отримує відповідного матеріального блага, а встановлює та набуває в подальшому право вимоги, що узгоджується із приписами ст. 572 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України "Про іпотеку".

Також, колегія суддів зазначає, що в позовній заяві позивачем не було заявлено майнових вимог, а саме про стягнення коштів, перерахування коштів, витребування майна, визнання права власності тощо.

За таких обставин, позивачем при зверненні до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки було сплачено судовий збір у розмірі встановленому ст. 4 Закону України "Про судовий збір".

Аналогічної правової позиції дійшов Вищий господарський суд України у постанові від 09.03.2017 року у справі №910/20631/16.

Окрім того, приписами п.6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» встановлено, що вимога заставодержателя про звернення стягнення на предмет застави оплачується судовим збором як вимога немайнового характеру, якщо така вимога пред'явлена після вирішення вимоги про виконання основного зобов'язання (стягнення заборгованості тощо). Вимога заставодержателя про звернення стягнення на предмет застави, пред'явлена до звернення до суду з вимогою про виконання основного зобов'язання, оплачується судовими збором як вимога майнового характеру.

Як вже було зазначено вище, рішенням господарського суду Полтавської області від 22.07.2010 року у справі №19/94, яке набрало законної сили та не є виконаним, стягнуто з ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "Зоря" на користь Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" 9440494грн. 35 коп. боргу за кредитом, 50000грн. 00 коп. заборгованості зі сплати комісії, 194грн. 01 коп. пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами, 364071грн. 58 коп. пені несвоєчасне погашення боргу за кредитом.

Таким чином, враховуючи, що звернення стягнення на предмет іпотеки має на меті задоволення вимог позивача за основним зобов’язанням, відносно якого вже набрало законної сили рішення господарського суду Полтавської області від 22.07.2010 року у справі №19/94, позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не створює нових майнових зобов’язань, що виходять за межі існуючого основного зобов’язання.

За таких обставин, вимога іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки має оплачуватися судовим збором як вимога немайнового характеру, оскільки така вимога пред’явлена позивачем після вирішення вимоги про виконання основного зобов’язання (стягнення заборгованості за кредитним договором).

Крім того, колегія суддів враховує рекомендації Комітету міністрів Ради Європи від 14.05.1981 року № (81)7 щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя та сталої практики Європейського суду з прав людини про те, що вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя, а попереджає подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Креуз проти ОСОБА_2» від 19.06.2001 року, сплата судового збору не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати його таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та повинна мати законну мету.

Отже, висновок місцевого господарського суду про повернення позовної заяви без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України не відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Питання справедливості розгляду не обов’язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Таким чином, апеляційна скарга уповноваженої особи Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_4, м. Київ підлягає до задоволення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала господарського суду Полтавської області від 12.10.2017р. у справі №917/1668/17 підлягає скасуванню, з передачею справи на розгляд до господарського суду Полтавської області.

Керуючись ст.ст. 99, 101, ч. 2 ст. 103, ч. 4 ст. 104, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_4, м. Київ задовольнити.

Ухвалу господарського суду Полтавської області від 12.10.2017р. у справі №917/1668/17 скасувати.

Справу передати на розгляд до господарського суду Полтавської області.

Повний текст постанови складено 28.11.2017 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Слободін М.М.