Ухвала суду № 70556409, 22.11.2017, Господарський суд м. Києва

УХВАЛА

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Атем»

до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк

України»

про визнання пункту Договору недійсним

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Беседін В.І. за довіреністю № 010-00/687 від 20.02.2017;

Мосійчук Я.І. за довіреністю № 010-01/2344 від 11.04.2017.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Атем» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - відповідач) про визнання пункту Договору недійсним.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.11.2017 порушено провадження у справі № 910/19035/17, її розгляд призначено на 22.11.2017 року.

Представник позивача в судове засідання 22.11.2017 року не з'явився, проте через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 22.11.2017 року судом розглянуто клопотання позивача про відкладення розгляду справи та вирішено відмовити в його задоволенні, враховуючи наступне.

Так, відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Пунктом 1 частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України в якості такої обставини визначено нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Разом з тим, з положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що неявка будь-якого учасника у судове засідання не є безумовною підставою для відкладення такого розгляду справи та розгляд справи відкладається лише у разі неможливості вирішення справи.

В постанові Вищого господарського суду України від 07.07.2016 у справі № 910/21819/15 зазначено, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є підставою для скасування судового рішення прийнятого за відсутності представника сторони спору.

З огляду на вищевикладене, суд залишає без задоволення подане позивачем клопотання про відкладення розгляду справи.

Представниками відповідача в судовому засіданні 22.11.2017 подано заяву про застосування строків позовної давності та клопотання про припинення провадження у справі № 910/19035/17.

Заслухавши в судовому засіданні 22.11.2017 року пояснення представників відповідачів та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про припинення провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи наступне.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті першому статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».

Як вбачається з матеріалів справи, постановою господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у справі № 910/25520/13 Товариство з обмеженою відповідальністю «Атем» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Ковезу А.І.

Провадження у справах про банкрутство регулюється Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України) у випадках, коли його норми безпосередньо визначають правила даного провадження (статті 2, 4-1, 12 та 15) або мають універсальний характер для будь-якої стадії судового процесу , або процесуальної дії (статті, вміщені в розділах I, V, VI, VII, XII, XIII), з урахуванням встановлених Законом особливостей.

Відповідно до ст. 4-1 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

За приписами ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон) суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Вказані положення кореспондуються з ч. 7 ст. 12 та ч. 9 ст. 16 ГПК України.

Так, пунктом 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України визначено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

Згідно з ч. 9 ст. 16 ГПК України (виключна підсудність справ) передбачено, що справи у майнових спорах, передбачених п.7 ч. 1 ст. 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Системний аналіз положень Закону дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора (частина перша статті 20 Закону); за позовом розпорядника майна (частина дев'ята статті 22 Закону); за заявою комітету кредиторів (частина восьма статті 26 Закону); за заявою керуючого санацією (частина п'ята статті 28 Закону); за заявою ліквідатора (частина друга статті 41 Закону).

Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Атем» не підлягає розгляду в господарських судах в межах окремого позовного провадження та підлягає розгляду в межах справи про банкрутство № 910/25520/13.

Оскільки суд дійшов висновку про припинення провадження у справі, подана відповідачем заява про застосування строків позовної давності підлягає залишенню без розгляду.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 80, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,-

УХВАЛИВ:

1. Провадження у справі № 910/19035/17 припинити.

2. Ухвалу може бути оскаржено в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя М.Є. Літвінова