Постанова № 70556376, 21.11.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2017 р. справа№ 911/1023/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Власова Ю.Л.

при секретарі Ковальчук Р.Ю.

за участю

представників: позивача-1 - Молчанова Н.К.

позивача-2 - Фокін Я.Ф.

відповідача - Мельник Р.В.

прокуратури - Галась О.М.

розглянувши апеляційну скаргу Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю

на рішення Господарського суду Київської області від 08.08.2017 р.

у справі № 911/1023/17 ( суддя - Подоляк Ю.В)

за позовом Першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної фіскальної служби України, Університету Державної фіскальної служби України

до Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю

про визнання недійсним договору оренди та повернення коштів

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року Перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної фіскальної служби України, Університету Державної фіскальної служби України (далі - позивач) звернувся з позовом до Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - відповідач) про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна № 1432112 від 13.02.2014 р., укладеного між Національним університетом державної податкової (фіскальної) служби України і відповідачем, та стягнення з відповідача на користь університету грошових коштів в сумі 1 497 149,90 грн.

В процесі розгляду справи місцевим судом прокурор подав заяву про уточнення та збільшення розміру позовних вимог від 24.04.2017, відповідно до якої просив суд:

- визнати недійсним договір оренди № 1432112 від 13.02.2014 р., укладений між Національним університетом державної податкової (фіскальної) служби України та відповідачем;

- визнати недійсним договір оренди № 1117194 від 07.03.2011 р., укладений між Національним університетом державної податкової (фіскальної) служби України та відповідачем;

- визнати недійсним договір оренди № 1217172 від 14.03.2012 р., укладений між Національним університетом державної податкової (фіскальної) служби України та відповідачем;

- визнати недійсним договір оренди № 130230 від 28.01.2013 р., укладений між Національним університетом державної податкової (фіскальної) служби України та відповідачем;

- стягнути з відповідача на користь Університету Державної фіскальної служби України грошові кошти в сумі 90 801 280,15 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.04.2017 у даній справі прийнято до розгляду заяву Першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури про уточнення та збільшення розміру позовних вимог від 24.04.2017 в частині уточнених вимог - про визнання недійсним договору оренди № 1432112 від 13.02.2014 р., укладеного між Національним університетом державної податкової (фіскальної) служби України і відповідачем, та відхилено заяву в частині заявлених додаткових вимог про визнання недійсними договорів оренди від 07.03.2011 р. № 1117194, від 14.03.2012 р. № 1217172, від 28.01.2013 р. № 130230, укладених між Національним університетом державної податкової (фіскальної) служби України та відповідачем. Заяву в частині вимог про стягнення з відповідача на користь університету грошових коштів в сумі 90 801 280,15 грн повернуто заявнику без розгляду.

В подальшому, прокурор звернувся до суду першої інстанції із заявою про зменшення розміру позовних вимог в частині заявленої до стягнення суми грошових коштів та просив стягнути з відповідача на користь Університету Державної фіскальної служби України грошові кошти в сумі 1 396 838,10 грн.

Згідно з останньою заявою від 08.08.2017 р. прокурор просив суд п. 2 прохальної частини позовної заяви вважати вірним у наступній редакції: стягнути з відповідача в дохід держави грошові кошти у сумі 1 396 838,10 грн, сплачені Університетом за договором оренди нерухомого майна від 13.02.2014 р. № 1432112.

Отже, з урахуванням вказаних вище заяв прокурора остаточні вимоги прокурора про:

- визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 13.02.2014 р. № 1432112, укладеного між Ірпінською фінансово-юридичною академією у формі товариства з обмеженою відповідальністю та Національним університетом державної податкової служби України;

- стягнення з відповідача в дохід держави грошові кошти у сумі 1 396 838,10 грн, сплачені Університетом за договором оренди нерухомого майна від 13.02.2014 р. № 1432112.

Рішенням Господарського суду Київської області від 08.08.2017 р. у справі № 911/1023/17 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Київської області від 08.08.2017 р., Ірпінська фінансово-юридична академія у формі товариства з обмеженою відповідальністю подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення про повну відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що правові підстави для визнання недійсним спірного договору оренди на підставі ст. 228 ЦК України відсутні, оскільки суперечність спірного договору інтересам держави і суспільства не доведена належними доказами.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2017 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 05.10.2017 р.

У судовому засіданні 05.10.2017 р. було оголошено перерву до 19.10.2017 р.

У судовому засіданні 19.10.2017 р. було оголошено перерву до 02.11.2017 р.

У судовому засіданні 02.11.2017 р. було оголошено перерву до 21.11.2017 р.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

13.02.2014 р. між Ірпінською фінансово-юридичною академією у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - орендодавець) та Національним університетом державної податкової служби України, правонаступником якого є Університет державної фіскальної служби України (далі - орендар), було укладено договір оренди нерухомого майна № 1432112 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору орендодавець зобов'язався передати орендарю в строкове платне користування приміщення майнового комплексу для проживання та обслуговування студентів і співробітників Національного університету державної податкової служби України, що знаходиться за адресою: смт Ворзель, Київської області по вул. Кірова, 3, площею 3273,20 кв.м. (далі - майно), а орендар зобов'язався прийняти це майно та після припинення цього договору повернути майно орендодавцю в належному стані.

Згідно з п. 1.2 договору майно, що надається в користування, належить орендодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 26.11.2007 р. № 4031.

Як передбачено п. 3.1 договору, орендар за користування орендованим майном сплачує орендну плату на умовах, визначених цим договором. Загальна сума договору складає 279 367,62 грн з урахування ПДВ. Розмір орендної плати з урахуванням індексації становить 93 122,54 грн за 1 місяць з урахуванням ПДВ.

Цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2017 р., та згідно з ч. 3 ст. 631 ЦК України, застосовується до правовідносин, що склалися між сторонами з 01.01.2014 (п. 5.1 в редакції додаткової угоди № 1 до договору).

Додатком до договору сторони погодили перелік об'єктів нерухомого майна, що передаються в оренду для проживання студентів і співробітників Національного університету ДПС України.

На виконання умов договору орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду нерухоме майно, що розташоване за адресою: смт Ворзель, Київської області по вул. Кірова, 3, площею 3273,20 кв.м., про що свідчить акт прийняття-передачі в оренду приміщень від 13.02.2014 р., який підписаний в двосторонньому порядку повноважними представниками орендодавця та орендаря, а також скріплений їх печатками.

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що укладений між Ірпінською фінансово-юридичною академією у формі товариства з обмеженою відповідальністю та Національним університетом державної податкової служби України договір оренди нерухомого майна від 13.02.2014 р. № 1432112 є таким, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Однак суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком місцевого суду, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як передбачено ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За змістом п. 2.9 вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Крім того, пунктом 2.5.2 вищевказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України передбачено, що необхідно з урахуванням приписів ст. 215 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч. 1 ст. 220, ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з постановою Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зі змісту позовних вимог прокурора вбачається, що останній просив суд визнати недійсним договір оренди нерухомого майна № 1432112 від 13.02.2014 р. з підстави недодержання вимог вказаного правочину інтересам держави і суспільства (ст. 228 ЦК України).

Згідно зі ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, є такі правочини, що спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Також відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 13.04.2016 р. № 6-1528цс15, від 06.07.2015 р. № 6-166цс15.

При вирішені позову про визнання недійсним оспорюваного правочину суд має встановити, зокрема, з яких підстав заявлені позовні вимоги та чи наявні правові підстави його недійсності.

Так, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що спірний правочин вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

В матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували, що в.о. ректора Сліпенко О.В. (орендодавець Ірпінська фінансово-юридична академія у формі товариства з обмеженою відповідальністю) чи в.о. ректора Тарангул Л.Л. (орендар Національний університет державної податкової служби України) при укладенні спірного договору оренди діяли з наміром порушити інтереси держави і суспільства та публічний порядок.

Навпаки встановлено, що укладення договору оренди нерухомого майна № 1432112 від 13.02.2014 р. було спрямовано на настання законних орендних правовідносин, а не на порушення публічного порядку, відсутні протиправні наслідки цієї угоди, а також не встановлено вини у формі умислу зазначених вище посадових осіб, які підписували вказаний договір.

Вбачається, що на момент укладання договору оренди нерухомого майна від 13.02.2014 р. № 1432112 були відсутні будь-які спори, що ставили під сумнів правомірність володіння Ірпінською фінансово-юридичною академією у формі товариства з обмеженою відповідальністю реабілітаційно-оздоровчим комплексом «Сосновий бір».

12.02.2009 р., на підставі матеріалів оперативно-розшукової діяльності ГУ БКОЗ СБ України, за фактом розтрати шляхом зловживання службовим становищем невстановленими службовими особами Національного університету державної податкової служби України та Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю, державного майна в особливо великих розмірах, за попередньою змовою групою осіб, було порушено кримінальну справу № 451 за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Приводом для порушення справи став акт ревізії Головного КРУ окремих питань фінансово-господарської діяльності Національного університету державної податкової служби України, а також висновок Київського НДІСЕ від 03.02.2009 р. № 11842, згідно з яким вартість оздоровчо-реабілітаційного комплексу «Сосновий бір» на час укладення угоди купівлі-продажу станом на 26.11.2007 р. становила 14 029 456,00 грн.

В ході розслідування даної кримінальної справи було встановлено, що 25.12.2007 р. відповідно до платіжних доручень № 1344 і № 1345 грошові кошти, отримані від продажу реабілітаційно-оздоровчого комплексу «Сосновий бір», у розмірі 3 142 235,00 грн у повному обсязі перераховано до бюджету м. Ірпеня, Київської області.

В подальшому слідством було встановлено, що грошові кошти, отримані від продажу вказаного реабілітаційно-оздоровчого комплексу, у повному обсязі надійшли до Державного бюджету України.

Таким чином, в 2009 році слідчі дійшли обґрунтованого висновку про те, що у діях службових осіб сторін спірної угоди відсутні ознаки складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України та постановою від 04.09.2009 р. закрито кримінальну справу, у зв'язку з відсутністю складу злочину на підставі п. 2 ст. 6 КПК України.

Також, Генеральною прокуратурою України листом від 08.09.2009 р. № 04/4/1-6235-09 було повідомлено ректора Національного університету державної податкової служби України Мельника П.В., що 04.09.2009 р. Головним слідчим управлінням Служби безпеки України кримінальну справу за фактом розтрати шляхом зловживання службовим становищем невстановленими особами Національного університету державної податкової служби України та Ірпінської фінансово-юридичної академїї у формі товариства з обмеженою відповідальністю державного майна в особливо великих розмірах за ч. 5 ст. 191 КК України було закрито за відсутністю складу злочину.

Зміст ст. 228 ЦК України передбачає наявність умислу у обох сторін чи однієї із сторін правочину, спрямований на незаконний результат, а також суперечність цього правочину публічно-правовим актам держави. При цьому колегія вважає, що такий умисел повинен встановлюватись під час розслідування кримінальної справи і розгляду її в суді (обвинувальний вирок суду). Визнанню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення до кримінальної відповідальності сторони такого правочину, яка його вчинила з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що вимога позивача про визнання недійсним договору оренди № 1432112 від 13.02.2014 р., укладеного між Національним університетом державної податкової (фіскальної) служби України і відповідачем, є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача в дохід держави 1 396 838,10 грн орендної плати, отриманої по договору оренди нерухомого майна від 13.02.2014 р. № 1432112 в порядку реституції, колегія зазначає наступне.

Вбачається, що реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Оскільки відсутні правові підстави, передбачені ст. 228 ЦК України, для визнання недійсним спірного договору, позовна вимога про стягнення з відповідача в дохід держави 1 396 838,10 грн орендної плати, отриманої по договору оренди нерухомого майна від 13.02.2014 р. № 1432112 в порядку реституції, також задоволенню не підлягає.

Посилання прокурора стосовно доведення обставин суперечності спірного договору оренди інтересам держави і суспільства у господарській справі № 911/1030/16 є необґрунтованими, оскільки предметом спору у вказаній вище справі було дослідження правомірності набуття права власності на реабілітаційно-оздоровчий комплекс «Сосновий бір» у 2007 році, а предметом цієї справи є визнання недійсним договору оренди зазначеного вище нерухомого майна № 1432112 від 13.02.2014 р. на підставі ст. 228 ЦК України, обставини укладення договору оренди в лютому 2014 року судом у справі № 911/1030/16 не досліджувались.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення були неправильно застосовані норми матеріального права, неповно з'ясовані обставини справи, а тому рішення суду першої інстанції від 08.08.2017 р. у справі № 911/1023/17 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до статті 49 ГПК України та, беручи до уваги фактичні обставини виникнення судового спору, витрати по сплаті судового збору за подання і розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на прокурора.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 08.08.2017 р. у справі № 911/1023/17 скасувати повністю та прийняти нове рішення.

3. У задоволенні позову відмовити повністю.

4. Стягнути з Прокуратури Києво-Святошинської місцевої прокуратури (08131, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Соборна,67, код ЄДРПОУ 02909996) на користь Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю (08201, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Тургенівська, 50, ідентифікаційний код 32240252) 24 807 (двадцять чотири тисячі вісімсот сім),83 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду Київської області видати наказ на виконання даної постанови суду.

6. Матеріали справи № 911/1023/17 повернути до Господарського суду Київської області.

7. Копію постанови надіслати сторонам та прокуратурі.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

Ю.Л. Власов