Постанова № 70556355, 23.11.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2017 р. Справа№ 910/8976/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання - Куценко К.Л.,

за участю представників сторін :

від позивача: Антал В.І. - представник за довіреністю № 1167 від 11.11.2016;

від відповідача: Михайлець О.В. - представник за довіреністю № 1025/0/4-17 від 16.03.2017;

розглянувши апеляційну скаргу Державного агентства резерву України

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2017

у справі № 910/8976/17 (суддя - Отрош І.М.)

за позовом Державного підприємства "Дунаєвський комбінат хлібопродуктів"

до Державного агентства резерву України

про стягнення 6 555 982,73 грн,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Дунаєвський комбінат хлібопродуктів» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України (надалі - відповідач) про стягнення 6 555 982 грн 73 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами договору № юр-2зб/351-2009 відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву від 08.01.2009 не відшкодував позивачу витрати зі зберігання матеріальних цінностей державного резерву за 2016 рік, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 6 555 982 грн 73 коп.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 (дата підписання повного тексту - 25.07.2017) позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного агентства резерву України на користь Державного підприємства «Дунаєвський комбінат хлібопродуктів» грошові кошти у розмірі 6 555 982,73 грн та судовий збір у розмірі 98 339,74 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне агентство резерву України звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить повністю скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 та прийняти нове, яким з відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2017 апеляційну скаргу у даній справі було прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., суддів: Сухового В.Г., Гончарова С.А. та призначено до розгляду на 20.09.2017.

У зв'язку з перебуванням 20.09.2017 судді Сухового В.Г., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) на конференції та відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 19.09.2017 для розгляду апеляційної скарги у даній справі було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді - Майданевич А.Г., Гончаров С.А., вказана судова колегія ухвалою від 20.09.2017 прийняла апеляційну скаргу у даній справі до свого провадження, розглянула її по суті та ухвалила постанову у даній справі.

Розгляд справи неодноразово відкладався, оголошувалась перерва, зокрема, в судовому засіданні 19.10.2017 в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву - до 23.11.2017.

В судовому засіданні 23.11.2017 представник відповідача апеляційну скаргу у даній справі підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового про відмову в позові повністю.

Представник позивача в судовому засіданні 23.11.2017 проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, оглянувши оригінали документів, пов'язаних з предметом спору, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 08.01.2009 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву (комітет) та Державним підприємством «Дунаєвський комбінат хлібопродуктів» (зберігач) укладено договір № юр-2зб/351-2009 відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву, предметом якого є зберігання матеріальних цінностей державного резерву у зерносховищах зберігача.

Відповідно до п. 1.2 договору № юр-2зб/351-2009 від 08.01.2009 комітет передає, а зберігач - приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р-16. Передбачені цим договором форми актів затверджуються комітетом.

Згідно з п. 2.7 договору № юр-2зб/351-2009 від 08.01.2009 зберігач зобов'язаний щороку подавати комітету до 15 січня року, наступним за звітним, звіт по формі № 1 станом на 1 січня; до 15 липня року, наступним за звітним - подавати комітету інформацію про результати перевірки якості та умов зберігання цінностей, а також про відповідність цінностей цілям, для яких вони призначені, за формою, встановленою комітетом, станом на 1 липня.

Відповідно до п. 3.1 договору № юр-2зб/351-2009 від 08.01.2009 комітет зобов'язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.

Згідно з п. 4.2 договору № юр-2зб/351-2009 від 08.01.2009 відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між комітетом та зберігачем. У разі, коли комітет визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року.

Згідно з п. 7.3 договору № юр-2зб/351-2009 від 08.01.2009 цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що на у період з 01.01.2016 по 18.01.2016 на відповідальному зберіганні у позивача перебували матеріальні цінності державного резерву (зерно) кількістю 40041,469 тонн, а саме: пшениця 2 класу - 5087,018 тонн; пшениця 3 класу - 33569,608 тонн; пшениця 4 класу - 20,598 тонн; пшениця 5 класу - 961,781 тонн; пшениця 6 класу - 18,436 тонн; ячмінь пив. 2 класу - 266,877 тонн; ячмінь прод. 1 класу - 47,311 тонн; ячмінь прод. 2 класу - 24 тонни; овес 1 класу - 26,949 тонн; овес 3 класу - 12,868 тонн; зерносуміш - 6,023 тонни, що підтверджується відповідними приймальними актами за формою Р-16 (про прийняття зерна на відповідальне зберігання позивачу), відображено у розрахунку заборгованості, долученому позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 14.07.2017, та в актах про відшкодування витрат на зберігання зерна Державного резерву України за спірний період (з січня по грудень 2016 року), які підписані уповноваженим представником позивача та скріплені печаткою позивача (копії долучено позивачем до позовної заяви).

Вказана обставина також підтверджується наступним.

Так, судом апеляційної інстанції було встановлено, що між позивачем та відповідачем наявні судові спори. Так, в Господарському суді міста Києва розглядалась справа № 910/16733/16 за позовом Державного підприємства "Дунаєвецький комбінат хлібопродуктів" до Державного агентства резерву України про стягнення грошових коштів за цим же договором, але за інші періоди.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.11.2016 у справі № 910/16733/16 (залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 04.04.2017) стягнуто з Державного агентства резерву України на користь Державного підприємства «Дунаєвецький комбінат хлібопродуктів» 3 003 110 грн 20 коп заборгованості та 45 046 грн 65 коп судового збору.

Разом з цим, при розгляді вказаної справи, судом було встановлено наступне.

08.01.2009 Державне підприємство "Дунаєвецький комбінат хлібопродуктів" (зберігач) та Державний комітет України з державного матеріального резерву, правонаступником якого є Державне агентство резерву України (комітет), уклали договір № юр-2зб/351-2009 відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву. За умовами договору його предметом є зберігання матеріальних цінностей державного резерву, яке здійснюється у зерносховищах зберігача.

Відповідно до копії актів відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву України, які долучені позивачем до матеріалів справи, за період з 01.01.2015 по 01.01.2016 позивачем було надано відповідачу послуг із зберігання зерна на загальну суму 7220569,80 грн: № 1 на суму 602806,26 грн; № 2 на суму 602806,26 грн; № 3 на суму 602806,26 грн; № 4 на суму 602806,26 грн; № 5 на суму 602806,26 грн; № 6 на суму 602806,26 грн; № 7 на суму 600622,04 грн; № 8 на суму 600622,04 грн; № 9 на суму 600622,04 грн; № 10 на суму 600622,04 грн; № 11 на суму 600622,04 грн; № 12 на суму 600622,04 грн.

Відповідачем оплату наданих послуг здійснено лише частково, на загальну суму 4217459,60 грн, що підтверджується такими платіжними дорученнями: від 30.03.2015 № 305 на суму 602 806,26 грн; від 30.07.2015 № 394 на суму 602806,26 грн; від 04.09.2015 № 1083 на суму 602806,26 грн; від 04.09.2015 № 1084 на суму 602806,26 грн; від 16.09.2015 № 1120 на суму 602806,26 грн; від 05.10.2015 № 1216 на суму 600622,04 грн та банківськими виписками, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).

Відповідно до ч. 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, обставини, встановлені в рішенні Господарського суду міста Києва від 08.11.2016 у справі № 910/16733/16 на підставі ст. 35 ГПК України мають преюдиційне значення, а тому повторного доведення не потребують.

Таким чином, при розгляді іншої справи № 910/16733/16 було встановлено, що за грудень 2015 рік позивачем було виставлено акт № 12 на відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву України на суму 600 622,04 грн. З урахуванням тієї обставини, що з 01.05.2011 розмір витрат з відповідального зберігання зерна державного резерву, що підлягає відшкодуванню державним підприємствам, які належать до сфери управління Держкомрезерву в розмірі 15 грн (з урахуванням ПДВ) за зберігання однієї тонни в місяць. (Вказана обставини також була встановлена при розгляді справи № 910/16733/16).

Таким чином, судом апеляційної інстанції було встановлено, що на 01.01.2016 на зберіганні у позивача знаходились матеріальні цінності обсягом 40 041,469 тонн (600 622,04 грн/15 грн). Вказана обставина є преюдиційною в розумінні ч. 3 ст. 35 ГПК України.

Також з наявних в матеріалах справи доказів, а саме з розпорядження (наряду) № 0.64/4 від 20.01.2016, виданого Державним агентством резерву України було відпущено пшеницю 2 класу у кількості 3 814,152 тонн. Вказана обставина не заперечувалась сторонами та не була спростована ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду рішення суду.

Тоді як, в подальшому у період з 20.01.2016 по 31.01.2016 на відповідальному зберіганні у позивача перебували матеріальні цінності державного резерву (зерно) кількістю 36 227,317 тонн, а саме: пшениця 2 класу - 1272,87 тонн; пшениця 3 класу - 33569,608 тонн; пшениця 4 класу - 20,598 тонн; пшениця 5 класу - 961,781 тонн; пшениця 6 класу - 18,436 тонн; ячмінь пив. 2 класу - 266,877 тонн; ячмінь прод. 1 класу - 47,311 тонн; ячмінь прод 2 класу - 24 тонни; овес 1 класу - 26,949 тонн; овес 3 класу - 12,868 тонн; зерносуміш - 6,023 тонни, що підтверджується відповідними приймальними актами за формою Р-16 (а.с. 78-123) (про прийняття зерна на відповідальне зберігання позивачу).

Разом з цим, ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду рішення суду, відповідач не спростував належними доказами в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України факту перебування на відповідальному зберіганні у позивача матеріальних цінностей державного резерву (зерна) у наведених позивачем у обсягах (кількості, тонн) та періодів зберігання.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ст. 947 Цивільного кодексу України витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державний матеріальний резерв» державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України «Про державний матеріальний резерв» мобілізаційним резервом є запаси сировинних, матеріально-технічних і продовольчих ресурсів для забезпечення стратегічних потреб держави.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державний матеріальний резерв» відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв» відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 4.1 договору № юр-2зб/351-2009 від 08.01.2009 вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам, організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532, відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Судом встановлено, що наказом Державного агентства резерву України від 01.06.2011 № 79 «Про встановлення розміру відшкодування витрат за зберігання 1 тонни зерна державного резерву» встановлено з 01.06.2011 розмір витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням зерна державного резерву, що підлягає відшкодуванню державним підприємствам, які належать до сфери управління Держрезерву України, у розмірі 15,00 грн. (з урахуванням ПДВ) за зберігання однієї тонни зерна на місяць (копія вказаного наказу долучена позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 14.07.2017).

Таким чином, судом першої інстанції правомірно встановлено, що враховуючи загальну кількість зерна, що перебувала на зберіганні у позивача у період з січня по грудень 2016 року (за період з 01.01.2016 по 18.01.2016 - 40041,469 тонн, з 20.01.2016 по 31.12.2016 - 36227,317 тонн) та беручи до уваги встановлений наказом Державного агентства резерву України від 01.06.2011 № 79 розмір витрат, що підлягають відшкодуванню за зберігання зерна - 15,00 грн. за 1 тонну зерна на місяць, позивачем були правомірно здійснені щомісячні розрахунки вартості відшкодування за зберігання матеріальних цінностей (зерна) за договором № юр-2зб/351-2009 від 08.01.2009, та складено відповідні акти про відшкодування витрат на зберігання зерна Державного резерву України за період з січня 2016 року по грудень 2016 року.

Відповідно до яких, позивачем було складено (підписано директором позивача та скріплено печаткою Державного підприємства «Дунаєвський комбінат хлібопродуктів») наступні акти по відшкодуванню витрат за зберігання зерна: № 1 за період з 01.01.2016 по 31.01.2016 на суму 578475 грн 37 коп, № 2 за період з 01.02.2016 по 29.02.2016 на суму 543409 грн 76 коп; № 3 за період з 01.03.2016 по 31.03.2016 на суму 543409 грн 76 коп; № 4 за період з 01.04.2016 по 30.04.2016 на суму 543409 грн 76 коп; № 5 за період з 01.05.2016 по 31.05.2016 на суму 543409 грн 76 коп; № 6 за період з 01.06.2016 по 30.06.2016 на суму 543409 грн 76 коп; № 7 за період з 01.07.2016 по 31.07.2016 на суму 543409 грн 76 коп; № 8 за період з 01.08.2016 по 31.08.2016 на суму 543409 грн 76 коп; № 9 за період з 01.09.2016 по 30.09.2016 на суму 543409 грн 76 коп; № 10 за період з 01.10.2016 по 31.10.2016 на суму 543409 грн 76 коп; № 11 за період з 01.11.2016 по 30.11.2016 на суму 543409 грн 76 коп; № 12 за період з 01.12.2016 по 31.12.2016 на суму 543409 грн 76 коп, що разом становить 6 555 982 грн 73 коп (копії вказаних актів містяться в матеріалах справи).

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що відсутність підпису та печатки відповідача на вказаних актах - не може бути підставою для відмови в позові, оскільки матеріалами справи підтверджується перебування станом на зберіганні у відповідача за період з 01.01.2016 по 18.01.2016 - 40041,469 тонн матеріальних цінностей, а з 20.01.2016 по 31.12.2016 - 36227,317 тонн.

При цьому інших доказів в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 99, 101 ГПК України відвантаження позивачем матеріальних цінностей, аніж згідно розпорядження (наряд) № 0.64/4 від 20.01.2016 в обсязі 3814,152 тонн матеріали справи не містять та відповідачем на надано. А тому доводи апелянта (за відсутності належних та допустимих доказів) про переміщення та відвантаженням позивачем матеріальних цінностей не приймаються судом апеляційної інстанції як необґрунтовані.

Так, перевіривши здійснені позивачем розрахунки вартості відшкодування витрат за зберігання зерна за період з січня 2016 року по грудень 2016 року на загальну суму 6555982 грн. 73 коп, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про їх обґрунтованість та арифметичну правильність (з огляду на кількість зерна, що перебувала на зберіганні у позивача у вказаний період, та встановлений наказом Державного агентства резерву України від 01.06.2011 № 79 «Про встановлення розміру відшкодування витрат за зберігання 1 тонни зерна державного резерву» розмір витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням зерна державного резерву, - 15,00 грн. (з урахуванням ПДВ) за зберігання однієї тонни на місяць), з огляду на що суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву щодо необґрунтованості наданого позивачем розрахунку позовних вимог.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що як умовами договору № юр-2зб/351-2009 від 08.01.2009, так і нормами Закону України «Про державний матеріальний резерв» не встановлено строку виконання відповідачем обов'язку з відшкодування витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву.

А тому до застосування у даному випадку підлягає положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, відповідно до якого, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, з матеріалів справи, вбачається, що позивач 23.03.2017 направив відповідачу претензію вих. № 275 від 20.03.2017 про негайну сплату заборгованості за договором № юр-2зб/351-2009 від 08.01.2009 у загальному розмірі 7571584 грн. 08 коп. (в тому числі про сплату заборгованості за період з січня 2016 року по грудень 2016 року на суму 6555982 грн. 73 коп.) (а.с. 37).

У відповідь на вказану претензію позивача листом (вх. № 1274/0/4-17 від 31.03.2017) відповідач повідомив позивача про те, що на виконання рішення суду 17.03.2017 було здійснено оплату за зберігання зерна за 2015 рік у сумі 3003110 грн. 20 коп. та на даний час фінансування обмежене, у зв'язку з чим відповідач не має можливості провести повний розрахунок по відшкодуванню витрат за зберігання зерна.

За таких обставин, враховуючи положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду та станом на дату розгляду справи у суді, строк виконання відповідачем обов'язку з відшкодування позивачу витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву за договором № юр-2зб/351-2009 від 08.01.2009 на загальну суму 6555982 грн. 73 коп. (за період з січня 2016 року по грудень 2016 року) є таким, що настав.

Доказів сплати позивачу грошових коштів у розмірі 6555982 грн. 73 коп. станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано. До того ж, в матеріалах справи відсутні докази наявності будь-яких заперечень (зауважень) зі сторони відповідача щодо розрахунків суми відшкодування витрат позивача на зберігання матеріальних цінностей державного резерву у спірний період.

Суд зазначає, що згідно з частиною першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 даного Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 617 ЦК України та ст. 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

При цьому, суд першої інстанції правомірно зазначив, що норми чинного законодавства не містять винятків про зміну чи невілювання відповідальності при фінансуванні зобов'язання за рахунок бюджетних коштів.

Так, згідно з приписами ч. 2 ст. 218 ГК України, ч. 2 ст. 617 ЦК України та з огляду на практику Європейського суду з прав людини, зокрема в рішенні у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005, відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Викладене узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 15.05.2012 у справі № 11/446.

Щодо доводів апелянта про порушення позивачем умов договору № юр-2зб/351-2009 від 08.01.2009, а саме невиконання наказу Держрезерву від 05.01.2017 № 1, розпорядження (наряду) від 05.01.2017 № 0.64/2 про переміщення на ДП «Чортківський КХП» 12000 тонн зерна державного резерву та оформлення операції з переміщення у встановленому порядку, суд зазначає, що вказані обставини можуть бути підставою для відповідальності позивача у порядку, передбаченому Законом України «Про державний матеріальний резерв» (нарахування штрафних санкцій), однак вони не звільняють відповідача від обов'язку відшкодувати позивачу витрати, понесені у зв'язку з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, та вказані обставини не входять до предмету доказування у даній справі.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач не позбавлений права звернутись з позовом про стягнення штрафних санкції за невиконання умов договору (якщо таке наявне) у загальному порядку з окремим позовом.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 у справі № 910/8976/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 у справі № 910/8976/17 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/8976/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у встановленому чинним законодавством порядку.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді А.Г. Майданевич

С.А. Гончаров