Постанова № 70556299, 21.11.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2017 р. Справа№ 910/8153/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тищенко О.В.

Тарасенко К.В.

секретар судового засідання Каніковський А.О.

за участю представників:

від позивача: Новік В.М. (представник за довіреністю)

від відповідача: Іващенко С.І. (представник за довіреністю)

від третьої особи: не з'явився

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

на рішення господарського суду міста Києва

від 14.09.2017

у справі № 910/8153/17 (суддя Маринченко Я.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ"

третя особа Публічне акціонерне товариство "Національний депозитарій України"

про стягнення 886 479 483,70 грн

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ" про стягнення заборгованості за облігаціями в розмірі 886479483,70 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25.04.2013 між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕСУ" укладено Договір купівлі-продажу цінних паперів №2807-ДД/2013, на підставі якого АТ "Ощадбанк" придбало облігації ТОВ "ЕСУ" у кількості 2000000 шт. загальною номінальною вартістю 2000000000 грн. Станом на момент звернення позивача з даним позовом у власності АТ "Ощадбанк" перебувало 839110 шт. іменних відсоткових звичайних (незабезпечених) облігацій. Позивач стверджує, що у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за проспектом емісії в частині здійснення погашення облігацій та виплати позивачу відсоткового доходу по облігаціям, заборгованість відповідача перед позивачем становить 839110000 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 35817352,88 грн. пені за прострочення виконання зобов'язання із номінальної вартості облігацій, 7551990 грн. - інфляційних втрат та 4000140,82 грн. - 3 % річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.09.2017 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ" на користь Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" 839100000 (вісімсот тридцять дев'ять мільйонiв сто десять тисяч) грн. основного боргу, 4000140 (чотири мільйона сто сорок) грн. 82 коп. 3% річних, 7551990 (сім мільйонiв п'ятсот п'ятдесят одна тисяча дев'ятсот дев'яносто) грн. інфляційних втрат та 230303 (двісті тридцять тисяч триста три) грн. 03 коп. витрат зі сплати судового збору. Відстрочено виконання рішення у справі №910/8153/17 на один рік з дня набрання рішенням суду законної сили. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 14.09.2017 у справі №910/8153/17 в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення пені в розмірі 35817352,88 грн. та відстрочки виконання рішення суду строком на 1 рік, та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ" на користь Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" 35817352,88 грн. пені за несплату номінальної вартості облігацій. Відмовити в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ" про відстрочку виконання рішення суду повністю.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм процесуального та матеріального права. В апеляційній скарзі скаржником зокрема зазначено, що викладені в клопотанні відповідача про відстрочення виконання рішення суду обставини не є винятковими, вказані фактори відносяться до загальних підприємницьких ризиків, які суб'єкти підприємницької діяльності повинні враховувати та передбачати можливість кризових явищ в економіці при плануванні своєї підприємницької діяльності. Скаржник вважає, що судом першої інстанції, при вирішенні клопотання про відстрочку виконання рішення, не враховано, що через наявність інфляційних процесів в економіці держави, кошти, які стягнуто за рішенням суду, після закінчення терміну відстрочки (1 рік) значно знеціняться, що призведе до погіршення фінансового стану позивача, оскільки вчасне неповернення такої значної суми негативно вплине на фінансовий результат банку та матиме додаткове фінансове навантаження на банк у виконанні ним своїх зобов'язань перед вкладниками. Також на думку скаржника законними та обґрунтованими є вимоги позивача щодо стягнення пені з відповідача за неналежне виконання останнім своїх зобов'язань, яка може бути стягнута у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення, як це передбачено приписами ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч.6 ст.231 ГК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2017 (у складі: головуючого судді: Іоннікова І.А., суддів Тищенко О.В., Тарасенко К.В.) прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до провадження; розгляд апеляційної скарги призначено на 31.10.2017.

26.10.2017 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. При цьому відповідач зазначає про безпідставність вимоги позивача про стягнення пені за порушення строків викупу (погашення) облігацій, посилаючись на те, що ані проспектом емісії облігацій, ані законодавством не передбачено стягнення пені за порушення відповідного зобов'язання. Крім того відповідач вважає безпідставними заперечення позивача проти відстрочення виконання рішення суду, оскільки надання відстрочки у виконанні рішення суду сприяє не тільки забезпеченню захисту майнових інтересів позивача щодо реального отримання грошових коштів в майбутньому, а й збереженню стабільної роботи найбільшого оператора телекомунікацій.

31.10.2017 через канцелярію суду від третьої особи надійшли письмові пояснення по суті спору, в яких зазначено про порядок проведення операцій у системі депозитарного обліку, пов'язаних з погашенням випуску цінних паперів та виплатою доходів за цінними паперами; при цьому зазначено, що участь Центрального депозитарію при погашенні випуску цінних паперів відповідача обмежується виключно складанням реєстру власників облігацій на відповідну дату та наданням депозитарним установам розпорядження на списання прав на облігації з рахунків власників за відповідним розпорядженням на погашення випуску цінних паперів від відповідача.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 31.10.2017, відповідно до ст. 77 ГПК України, оголошено перерву на 21.11.2017.

03.11.2017 через канцелярію суду від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких останній посилається на судову практику щодо питання відстрочки виконання рішення суду.

16.11.2017 через канцелярію суду від третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника Публічного акціонерного товариства "Національний депозитарій України".

В судове засідання апеляційної інстанції 21.11.2017 представник третьої особи не з'явився.

Оскільки явка представників сторін, третьої особи у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін, третьої особи про місце, дату та час судового розгляду, з урахуванням заяви третьої особи про розгляд справи за відсутності її представника, апеляційний суд визнав можливим розглядати справу за відсутності представника третьої особи.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представники позивача, відповідача надали пояснення по суті спору.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

29.03.2013 Загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ" (емітент) прийнято рішення про закрите (приватне) розміщення облігації Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ".

Відповідно до Проспекту емісії облігацій Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ", зареєстрованого 12.04.2013 Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, здійснено випуск іменних, відсоткових простих (незабезпечених) облігацій серії С у бездокументарній формі у кількості 4610644 штук номінальною вартістю 1000 грн., на загальну суму 4610644000 грн. (п.3.2 Проспекту емісій).

25.04.2013 між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України", як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕСУ", як продавцем, укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №2807-ДД/2013 (надалі - договір), відповідно до умов якого позивач придбав у відповідача 2000000 штук іменних відсоткових звичайних (незабезпечених) облігацій серії С, загальною номінальною вартістю 2000000000 грн.

Відповідно до виписки про стан рахунку в цінних паперах станом на 27.07.2017 позивач є власником відсоткових, бездокументарних, іменних облігацій Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ", серії С, код цінних паперів UA4000163901, в кількості 839110 штук.

Пунктом 3.4. Проспекту емісії облігацій, з урахуванням змін до нього, визначені права, що надаються власникам облігацій: право отримувати номінальну вартість облігацій при настанні строку їх погашення; отримувати відсотковий дохід у вигляді нарахованих відсотків на номінальну вартість облігації в кінці кожного відсоткового періоду.

Порядок погашення облігацій встановлений пунктом 3.9 Проспекту емісії облігацій (зі змінами).

Так, відповідно до вказаного пункту Проспекту емісії, погашення облігацій буде здійснюватись в національній валюті України самостійно емітентом на підставі зведеного облікового реєстру, складеного ПАТ "Національний депозитарій України" на кінець операційного дня, що передує даті початку погашення облігацій та наданого емітенту на дату початку погашення облігацій. Дата початку погашення облігацій 17 березня 2017 року. Дата закінчення погашення облігацій 19 березня 2017 року.

При погашенні облігацій емітент виплачує номінальну вартість облігацій та одночасно виплачує відсотковий дохід за останній відсотковий період.

Для пред'явлення облігацій до погашення власники облігацій повинні перевести належні їм облігації з особистих рахунків у цінних паперах на рахунок емітента в депозитарії ПАТ "Національний депозитарій України" до 12 години (за Київським часом) дати початку погашення облігацій. Після цього емітент протягом 2 (двох) банківських днів перераховує грошові кошти на поточні рахунки власників облігацій.

Як вбачається з виписки про операції з цінними паперами від 17.05.2017, на виконання пункту 3.9 Проспекту емісії, позивач до 12:00 за київським часом 17.03.2017 пред'явив до погашення облігації серії С ТОВ "ЕСУ" в кількості 839110 штук номінальною вартістю 1000 грн. кожна, загальною номінальною вартістю 839110000 грн. шляхом їх переказу на рахунок ТОВ "ЕСУ" №100024-UA в ПАТ "Національний депозитарій України".

Крім того, позивач 17.03.2017 звернувся до відповідача з листом-вимогою №15/2-309/5629/2017-00 щодо здійснення погашення облігацій та сплати відсоткового доходу по облігаціям.

В свою чергу, відповідач листом №41 від 23.03.2017 повідомив позивача про неможливість виконання своїх зобов'язань у встановлені п.3.9 Проспекту емісії строки та в подальшому не здійснив погашення номінальної вартості облігацій.

Відповідно до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Положеннями ст.194 Цивільного кодексу України визначено, що цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

До особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять у сукупності усі права, які ним посвідчуються (ч. 1 ст. 197 Цивільного кодексу України).

Статтею 7 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" встановлено, що облігація - цінний папір, що посвідчує внесення його першим власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений проспектом емісії (для державних облігацій України - умовами їх розміщення) строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено проспектом емісії (для державних облігацій України - умовами їх розміщення).

Відповідно до п.15 ч.1 ст.1 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" проспект емісії цінних паперів - документ, що містить інформацію про розміщення цінних паперів та інші відомості, передбачені цим та іншими законами, що визначають особливості розміщення певних видів цінних паперів.

Положеннями частини 1 статті 8 Закону України "Про депозитарну систему України" передбачено, що підтвердженням прав на цінні папери та прав за цінними паперами, що існують в бездокументарній формі, а також обмежень прав на цінні папери у певний момент часу є обліковий запис на рахунку в цінних паперах депонента в депозитарній установі. Документальним підтвердженням наявності на певний момент часу прав на цінні папери та прав за цінними паперами депонента (у разі зарахування цінних паперів на депозит нотаріуса - відповідного кредитора) є виписка з рахунка в цінних паперах депонента, яка видається депозитарною установою на вимогу депонента або в інших випадках, установлених законодавством та договором про обслуговування рахунка в цінних паперах.

Пунктом 2 Розділу І Положення про порядок здійснення емісії облігацій підприємств, облігацій міжнародних фінансових організацій та їх обігу, затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №2998 від 27.12.2013 визначено, що власники облігацій - фізичні та юридичні особи, резиденти і нерезиденти, які набули права власності на облігації відповідно до законодавства; емітент облігацій - юридична особа - резидент, яка від свого імені розміщує облігації і бере на себе зобов'язання, що випливають з умов емісії цих облігацій, перед їх власниками / міжнародна фінансова організація, яка отримала дозвіл центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, на здійснення емісії облігацій, яка від свого імені розміщує облігації та бере на себе зобов'язання, що випливають з умов емісії цих облігацій, перед їх власниками.

У відповідності з підпунктом 2 пункту 5 Положення про порядок здійснення емісії облігацій підприємств, облігацій міжнародних фінансових організацій та їх обігу, затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №2998 від 27.12.2013, емітент відсоткових облігацій повинен виплачувати відсотковий дохід за облігаціями в розмірі та в строк, що встановлені рішенням про розміщення таких облігацій та проспектом їх емісії.

В частині 10 статті 30 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" вказано, що за невиконання умов проспекту емісії цінних паперів, зареєстрованого у встановленому порядку, емітент таких цінних паперів несе відповідальність, передбачену законом.

Як встановлено вище, позивач є власником відсоткових, бездокументарних, іменних облігацій Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ", серії С, код цінних паперів UA4000163901, в кількості 839110 штук, що підтверджується виписками про стан рахунку в цінних паперах позивача, копії яких наявні в матеріалах справи. Крім того, зазначений факт не заперечується відповідачем.

Згідно зі ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Отже, зважаючи на наведені обставини, судом встановлено, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань не здійснив погашення облігацій, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем становить 839110000 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості по сплаті номінальної вартості облігацій, а відтак позовні вимог в частині стягнення з відповідача 839110000 грн. заборгованості підлягають задоволенню.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 4000140,82 грн. за період з 20.03.2017 по 17.05.2017 та інфляційні втрати в розмірі 7551990 грн. за квітень 2017 р.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).

Нормами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання по погашенню облігацій, то вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є законними та обґрунтованими, та підлягають задоволенню за розрахунками позивача, які перевірені судом.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 35817352,88 грн., нарахованої за період з 20.03.2017 по 17.05.2017, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Частина 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст.230 ГК України).

Згідно з положеннями ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частин 1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

З огляду на викладене, враховуючи те, що сторонами не було визначено у договорі про встановлення штрафних санкцій у вигляді пені за порушення виконання зобов'язання щодо невчасності погашення облігацій, не міститься даного застереження й в Проспекті емісії облігацій, не передбачено й чинним законодавством України відповідальності за порушення виконання відповідного зобов'язання, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 35817352,88 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Посилання скаржника на положення ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", як на підставу нарахування пені за відсутності відповідного письмового правочину, є безпідставними, оскільки дана стаття встановлює лише граничний розмір пені.

Щодо поданої відповідачем заяви про відстрочення виконання рішення суду до 01 серпня 2022 року та часткового її задоволення судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо (п.7.1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України").

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення тощо (п.7.2. вищевказаної постанови).

В обґрунтування поданої заяви відповідач зазначив, що порушенням строків виплати відсоткового доходу позивачу з середини 2015 року відбулося через неможливість Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ" в умовах спаду економіки та інфляційних процесів, що відбуваються у ній, виконати економічні прогнози щодо свого розвитку. За твердженням відповідача, негайне виконання рішення суду є критичним для відповідача та може призвести до непоправних наслідків, а саме: банкрутство ТОВ "ЕСУ", як мажоритарного акціонера ПАТ "Укртелеком", призведе до порушення стабільності роботи останнього, який в свою чергу надає стратегічно важливі послуги для безпеки держави та соціально значущі для усіх верст населення. З огляду на зазначене, відповідач вважає, що існують об'єктивні обставини, які ускладнюють негайне виконання рішення суду. Також відповідач просив суд врахувати, що надання відстрочки у виконанні рішення суду буде сприяти не тільки забезпеченню захисту майнових інтересів позивача щодо реального отримання грошових коштів, а й збереженню найбільшого оператора телекомунікації та десятків тисяч робочих місць.

Розглянувши заяву про відстрочення виконання рішення, судом було враховано фінансовий стан боржника на час прийняття рішення, зазначено про те, що тяжкий фінансовий стан у значній мірі перешкоджає повному фактичному виконанню рішення господарського суду міста Києва у даній справі, що підтверджується наданими відповідачем балансами (звітами про фінансовий стан) на 31.12.2016 та 31.03.2017, звітами про фінансові результати (звітами про сукупний дохід) за 2016 рік та за 1 квартал 2017 року, консолідованими балансами (звітами про фінансовий стан) від 01.01.2017, 01.01.2015. При цьому суд зауважив, що передбачена процесуальним законом можливість відстрочення виконання судового рішення жодним чином не звільняє сторону боржника від виконання взятих на себе зобов'язань та виконання вимог стягувача, проте, надає сторонам можливість врегулювати фінансові питання зі зменшенням ризику негативних наслідків для обох сторін, а саме: для боржника - загроза неможливості подальшого виконання своїх зобов'язань та припинення своєї господарської діяльності, а для стягувача - загроза можливості неотримання протягом тривалого часу присудженої до стягнення суми коштів внаслідок переходу боржника у стан неплатоспроможності.

Суд також дійшов висновку, що невиконання протягом тривалого часу рішення суду (до 2022 року) порушить матеріальні інтереси також і позивача, що може призвести до негативних наслідків для нього, в зв'язку з чим господарським судом частково задоволено заяву відповідача, відстрочено виконання рішення у даній справі строком на 1 рік з дня набрання рішенням суду законної сили.

В апеляційній скарзі скаржник вказує, що викладені в клопотанні відповідача про відстрочення виконання рішення суду обставини не є винятковими, вказані фактори відносяться до загальних підприємницьких ризиків, які суб'єкти підприємницької діяльності повинні враховувати та передбачати можливість кризових явищ в економіці при плануванні своєї підприємницької діяльності. Скаржник вважає, що судом першої інстанції, при вирішенні клопотання про відстрочку виконання рішення, не враховано, що через наявність інфляційних процесів в економіці держави, кошти, які стягнуто за рішенням суду, після закінчення терміну відстрочки (1 рік) значно знеціняться, що призведе до погіршення фінансового стану позивача, оскільки вчасне неповернення такої значної суми негативно вплине на фінансовий результат банку та матиме додаткове фінансове навантаження на банк у виконанні ним своїх зобов'язань перед вкладниками.

Колегія суддів звертає увагу, що питання відносно надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін; господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Надаючи правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, врахувавши доводи відповідача та заперечення позивача, а також можливі негативні наслідки для відповідача при виконанні рішення у встановлений строк та позивача при затримці виконання рішення, матеріальні інтереси сторін, фінансовий стан відповідача, ступінь вини відповідача у виникненні спору, колегія судів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відстрочку виконання рішення у даній справі строком на 1 рік з дня набрання рішенням суду законної сили.

Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Вищевикладені обставини справи спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, та на які він посилається як на підставу скасування рішення суду, а тому відхиляються судом.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду не вбачається.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 14.09.2017 у справі №910/8153/17 - без змін.

Матеріали справи №910/8153/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді О.В. Тищенко

К.В. Тарасенко