Рішення № 70555540, 22.11.2017, Господарський суд Луганської області

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

22 листопада 2017 року Справа № 913/279/17

Провадження №18/913/279/17

За позовом Публічного акціонерного товариства “Укрнафта”, м. Київ

до Публічного акціонерного товариства “Стахановський завод феросплавів”, м. Кадіївка Луганської області

про стягнення 420 000 000 грн 00 коп.

Розглядається в частині заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача нарахованих 33 558 000 грн 02 коп. - процентів за користування грошовими коштами, 319 442 299 грн 13 коп. - інфляційних втрат.

Суддя Драгнєвіч О.В.

Секретар судового засідання Медуниця Р.І.

У засіданні брали участь:

від позивача: ОСОБА_1, юрисконсульт відділення реалізації нафтопродуктів, представник за довіреністю №10-96/д від 10.01.2017;

від відповідача: представник не прибув.

С У Т Ь С П О Р У:

Публічне акціонерне товариство “Укрнафта” звернулось до Господарського суду Луганської області з позовом до Публічного акціонерного товариства “Стахановський завод феросплавів” з вимогами про стягнення з відповідача попередньої оплати в сумі 420 000 000 грн 00 коп., перерахованої відповідачу за поставку продукції (феросилікомарганець), на виконання дев’яти контрактів на постачання феросплавів від 24.03.2014: № 01/200, №01/201, № 01/202; від 25.03.2014: № 01/203, № 01/204, № 01/205, № 01/206, № 01/207, № 01/208.

В подальшому позивач звернувся із заявою (вих. від 18.04.2017 № 10/918) про збільшення розміру позовних вимог, а саме, у заяві позивач просив суд стягнути з відповідача: 420 000 000 грн 00 коп. внесеної попередньої оплати, 33 558 000 грн 02 коп. процентів за користування грошовими коштами, 319 442 299 грн 13 коп. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 11.05.2017 (з урахуванням ухвали від 23.05.2017 про виправлення описки) заяву ПАТ "Укрнафта" (вих. від 18.04.2017 № 10/918) про збільшення розміру позовних вимог залишено без розгляду з посиланням на те, що у даній заяві позивач не збільшив кількісні показники за тією самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві, а фактично заявив нові позовні вимоги.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 23.05.2017 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства “Стахановський завод феросплавів” на користь Публічного акціонерного товариства “Укрнафта” передоплату в сумі 420 000 000 грн 00 коп.; судовий збір в сумі 240000 грн 00 коп.

Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" оскаржило в апеляційному порядку ухвалу Господарського суду Луганської області від 11.05.2017 у справі в частині залишення без розгляду заяви Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (вих. від 18.04.2017 №10/918) про збільшення розміру позовних вимог.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.06.2017 у даній справі оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.10.2017 скасовано ухвалу Господарського суду Луганської області від 11.05.2017 в частині залишення без розгляду заяви Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (вих. від 18.04.2017 № 10/918) про збільшення розміру позовних вимог та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.06.2017 зі справи № 913/279/17. Справу в частині розгляду заяви Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (вих. від 18.04.2017 № 10/918) про збільшення розміру позовних вимог у справі № 913/279/17 передано на новий розгляд до Господарського суду Луганської області.

Скасовуючи постанову Донецького апеляційного господарського суду та ухвалу Господарського суду Луганської області, Вищий господарський суд України погодився з позицією судів попередніх інстанцій про те, що у поданій заяві позивач не збільшував кількісні показники за тією самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Звернув увагу, що збільшення розміру позовних вимог не може бути пов’язано з пред’явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві. За своєю суттю заява позивача не є збільшенням заявлених позовних вимог. Водночас Вищий господарський суд України вказав на те, що судами попередніх інстанцій достеменно не з’ясовано, чи є дана заява по своїй суті іншим позовом або зміною предмета чи підстав позову.

При новому розгляді справи Вищим господарським судом України зазначено про необхідність врахування викладеного, з’ясування обставин, що мають значення у цій справі, надання їм належної правової оцінки і вирішення порушеного питання згідно із законом.

У відповідності до ч.1 ст.111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться в постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 23.10.2017 порушено провадження у справі за новим розглядом в частині розгляду заяви Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (вих. від 18.04.2017 № 10/918) про збільшення розміру позовних вимог у справі № 913/279/17, розгляд справи призначено на 09.11.2017.

В судовому засіданні представник позивача надав пояснення з приводу поданої заяви (вих. від 18.04.2017 № 10/918) про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача окрім первісно заявлених в позові до стягнення 420 000 000 грн 00 коп. - внесених в якості попередньої оплати, також 33 558 000 грн 02 коп. - процентів за користування грошовими коштами, 319 442 299 грн 13 коп. - інфляційних втрат, нарахованих у зв’язку із неналежним виконанням відповідачем, як постачальником, зобов’язань за укладеними між сторонами контрактами в частині поставки продукції, допущення прострочення та не повернення попередньої оплати.

Представник пояснив, що позивачем було помилково названо подану заяву заявою про збільшення розміру позовних вимог, просить вважати її заявою про зміну предмету позову та прийняти її до розгляду на підставі ст.22 Господарського процесуального кодексу України.

Хоча вимоги позивача, викладені у заяві, щодо стягнення процентів за користування грошовими коштами та інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу 420 000 000 грн 00 коп. як вказує позивач, не були раніше заявлені із поданням позову, однак пов’язані спільними підставами (невиконання відповідачем зобов’язань за контрактами, не здійснення поставки продукції позивачу та не здійснення повернення грошових коштів, отриманих в якості попередньої оплати; адже проценти та інфляційні нараховуються позивачем з урахуванням цих же підстав), суд, виходячи з їх змісту, змісту раніше поданого позову та обставин справи, розцінив подану заяву як зміну предмету позову.

Оскільки заява (вих. від 18.04.2017 № 10/918) про зміну предмету позову, яка названа позивачем заявою про збільшення розміру позовних вимог, подана останнім до початку розгляду судом справи по суті, з дотриманням вимог ГПК України, встановлених для подання таких заяв, суд прийняв її до розгляду у відповідності до ст.22 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що в рішенні Господарського суду Луганської області від 23.05.2017 не вирішені вимоги заявлені позивачем про стягнення 33 558 000 грн 02 коп. процентів за користування грошовими коштами, 319 442 299 грн 13 коп. інфляційних втрат, враховуючи вказівки Вищого господарського суду України викладені в постанові від 10.10.2017, суд на підставі ст.88 Господарського процесуального кодексу України розглядає дані вимоги в судовому засіданні.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 09.11.2017, у зв’язку з неявкою представника відповідача, відкладено розгляд справи на 22.11.2017.

В судове засідання 22.11.2017 прибув лише представник позивача.

Відповідач повноважного представника в засідання не направив. Був повідомлений про час та місце проведення судового засідання належним чином, про що свідчать матеріали справи.

Представник позивача через канцелярію суду надав письмові пояснення від 22.11.2017, в яких обґрунтував правову природу нарахованих відсотків за користування коштами з посиланням на норми ст.693 та 625 Цивільного кодексу України. З огляду на те, що контрактом не було визначено розміру процентів за користування грошовими коштами, отриманими в якості попередньої оплати, розмір таких процентів позивач визначив на підставі ст. 625 ЦК України.

У відповідності до даних, розміщених в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача є: 94000, м.Кадіївка, Луганська область.

Господарським судом встановлено, що за інформацією Українського державного підприємства поштового зв’язку “Укрпошта”, наведений у листі від 16.03.2015 №511-30-100 та розміщеній на офіційному веб-сайті (http://www.ukrposhta.com/www/upost.nsf/(documents)/05B89C5B88C05079C2257D7E002C3293), пересилання пошти, зокрема, до/з м. Кадіївки Луганської області тимчасово не здійснюється.

Враховуючи те, що відповідач знаходиться на території проведення антитерористичної операції (АТО), відповідно до приписів пп.4 п.6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.09.2014 № 01-06/1290/14 "Про Закон України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції", з метою належного повідомлення сторони про час і місце судових засідань судом розміщувалися на сторінці господарського суду Луганської області (у розділі "Новини та події суду") офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет (www.court.gov.ua/sudy/) відповідні оголошення про часта місце судових засідань, про що свідчить роздруковані сторінки з мережі Інтернет (а.с.226, 234).

Крім того, процесуальні документи направлялися судом на електронну адресу відповідача info@sfz.com, що міститься в матеріалах справи (а.с.226, 235).

Отже, судом вжито відповідні заходи щодо належного повідомлення учасника судового процесу, який знаходиться на непідконтрольній державній владі території.

Однак, відповідач не скористався своїм правом, передбаченим ст.22 Господарського процесуального кодексу України, не забезпечив участі повноважного представника у судовому засіданні.

У судовому засіданні 22.11.2017 оголошено вступну та резолютивну частини додаткового рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

24.03.2014 між Публічним акціонерним товариства “Укрнафта” та Публічним акціонерним товариством “Стахановський завод феросплавів” укладено три контракти на постачання феросплавів: № 01/200, № 01/201, № 01/202. В подальшому 25.03.2014 між сторонами по справі було укладено ще шість контрактів на постачання феросплавів: № 01/203, № 01/204, № 01/205, № 01/206, № 01/207, № 01/208. Згідно умовам вказаних контрактів, відповідач – постачальник, зобов’язується поставити, а позивач – покупець прийняти та оплатити продукцію виробництва відповідача. Номенклатура, хімічний склад, упаковка товару обумовлюються в Специфікаціях, що є невід’ємною частиною контрактів. Ціна, кількість, загальна вартість відвантаженого товару оформлюється окремими додатковими угодами до кожного контракту (пункти 1.1., 1.2. контрактів).

На підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача попередньої оплати в сумі 420 000 000 грн., перерахованої відповідачу за поставку продукції (феросилікомарганець) на виконання дев’яти контрактів на постачання феросплавів: від 24.03.2014 № 01/200, № 01/201, № 01/202, від 25.03.2014, № 01/203, № 01/204, № 01/205, № 01/206, № 01/207, № 01/208.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 23.05.2017 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства “Стахановський завод феросплавів” на користь Публічного акціонерного товариства “Укрнафта” передоплату в сумі 420 000 000 грн 00 коп.; судовий збір в сумі 240000 грн 00 коп.

Під час розгляду спору, позивач в заяві (вих. від 18.04.2017 № 10/918) про збільшення розміру позовних вимог, просив також суд стягнути з відповідача: 33 558 000 грн 02 коп. процентів за користування грошовими коштами, 319 442 299 грн 13 коп. інфляційних втрат.

Як вже зазначалося, заявлені позовні вимоги не були вирішені в рішенні суду, а тому, враховуючи вказівки Вищого господарського суду України викладені в постанові від 10.10.2017, на підставі ст.88 Господарського процесуального кодексу України, є наразі предметом розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача нараховані за період з 01.01.2015 (з першого дня коли товар мав бути поставлений) по 18.04.2017 (дата звернення до суду із відповідною заявою) інфляційні втрати в сумі 319 442 299 грн 13 коп. , а також проценти за користування чужими коштами в розмірі 3% річних в сумі 33 558 000 грн 02 коп., посилаючись на ч.3 ст.693, ст.536, ст.625 Цивільного кодексу України.

Інфляційні та проценти за користування чужими коштами в розмірі 3% річних нараховуються позивачем на суму сплаченої відповідачу попередньої оплати.

Надаючи юридичну оцінку вказаним вимогам, суд зазначає наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачена відповідальність за порушення саме грошового зобов’язання. За цією нормою Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Так, частиною першою статті 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Оскільки попередню оплату поставки продукції здійснено, а продукцію не поставлено, відповідно до частини другої статті 693 ЦК України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.

Водночас застосування частини другої статті 625 ЦК України щодо стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та трьох процентів річних є помилковим, оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за укладеними між сторонами контрактами на постачання феросплавів, не є грошовим зобов’язанням у розумінні статті 625 ЦК України.

Як вже зазначалося, ст.625 Цивільного кодексу України передбачено можливість стягнення інфляційних втрат, 3% річних, за прострочення саме грошового зобов’язання. Разом із тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за контрактами не є наслідком порушення ним грошового зобов’язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов’язань, а з інших підстав – повернення сплаченої попередньої оплати (авансу) за непоставлений товар. За своєю суттю обов’язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове обов’язання у розумінні с.625 Цивільного кодексу України.

Грошовим є зобов’язання, що передбачає передачу грошей як предмета договору або їх сплату як ціни договору.

Суд зауважує, що частиною 3 ст. 693 ЦК України законодавець передбачив спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов’язань з боку продавця, відповідно до якої на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 ЦК від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов’язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Положеннями ст.536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як вбачається зі змісту укладених контрактів, сторонами не було передбачено нарахування на суму попередньої оплати процентів від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві як спосіб захисту прав покупця.

Крім того, розмір процентів за користування чужими коштами, які могли б нараховуватися згідно ч.3 ст. 693, ст. 536 ЦК України за відповідних умов, в контрактах також сторонами встановлений не був.

Наразі позивач помилково ототожнює юридичну природу процентів, що нараховуються за користування чужими коштами згідно ч.3 ст. 693, ст. 536 ЦК України, із юридичною природою 3 % річних, які підлягають нарахуванню за допущення прострочення грошового зобов’язання згідно ст.625 ЦК України.

Як вбачається з наданих письмових пояснень та наведеного розрахунку, позивач заявляючи вимогу про стягнення процентів за користування чужими коштами, розмір яких не визначений умовами укладених контрактів, фактично у розрахунку застосовує 3% річних за ст.625 ЦК України. Зазначене є неправомірним, адже вказаною статтею передбачено можливість стягнення 3 % річних лише за прострочення грошового зобов’язання.

Відповідні правові висновки викладені, зокрема у постановах Верховного Суду України від 15.10.2013 у справі №3-30гс13, від 16.09.2014 у справі №3-90гс14, від 18.10.2017 у справі №3-133гс17.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача нарахованих 33 558 000 грн 02 коп. - процентів за користування грошовими коштами, 319 442 299 грн 13 коп. - інфляційних втрат, розрахованих на підставі ст.625 ЦК України, в задоволенні яких слід відмовити.

Згідно положень ст.88 Господарського процесуального кодексу України суд має право за заявою сторони, прокурора, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо зокрема, з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 84, 85, 88 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства “Укрнафта” про стягнення з Публічного акціонерного товариства “Стахановський завод феросплавів” 33 558 000 грн 02 коп. - процентів за користування грошовими коштами, 319 442 299 грн 13 коп. - інфляційних втрат, відмовити.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 27.11.2017.

Суддя О.В. Драгнєвіч