Рішення № 70555413, 14.11.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2017Справа №910/14716/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діскавері-бурове обладнання (Україна)" м. Києва

до 1. Публічного акціонерного товариства "Златобанк" м. Києва, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" м. Києва

третя особа Національний банк України

про визнання договору недійсним,

Суддя Паламар П.І.

Представники:

від позивача: Кучерявий Д.В.,

від відповідачів: 1. Побережний О.П., 2. Білічак Х.В.,

від третьої особи: Петроченко С.О.

СУТЬ СПОРУ :

у серпні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Діскавері-бурове обладнання (Україна)" звернулося в суд з указаним позовом.

Позивач зазначав, що між ним та Публічним акціонерним товариством "Златобанк" (далі - відповідач 1.) був укладений кредитний договір № 196/12-KL від 28 серпня 2012 р., додаткові угоди до цього договору, відповідно до умов якого банк надав йому кредит у вигляді кредитної лінії із максимальним лімітом 2500000 доларів США, строком до 2 лютого 2015 р.

Виконання зобов'язання за спірним договором було забезпечене іпотекою Товариства з обмеженою відповідальністю "Діскавері - Завод бурового обладнання" на підставі договору іпотеки від 28 серпня 2012 р. та його заставою на підставі договору застави корпоративних прав від 30 серпня 2012 р., укладених з відповідачем 1.

Згодом на підставі договору відступлення права вимоги від 4 лютого 2015 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 236, відповідач 1. відступив набуті на підставі вищевказаних договорів права Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" (далі - відповідач 2.).

Відповідно до умов п. 3.1.2 кредитного договору банк має право відступати свої права за договором будь-яким третім особам на свій розсуд без будь-якого погодження з позичальником за умови його повідомлення за 45 календарних днів.

Вказував, що договір відступлення права вимоги укладено без дотримання вимог чинного законодавства, за відсутності його згоди, повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні, порушення процедури звернення стягнення на майнові права за кредитним договором, оскільки відповідач 2. не зареєстрував в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на майнові права за кредитним договором, а також із відсутністю у останнього генеральної ліцензії на прийняття зобов'язань банку за кредитним договором.

За таких обставин позивач на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України просив задовольнити позов та визнати цей договір недійсним. Понесені у справі судові витрати просив покласти на відповідача.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги.

Відповідач 1. у відзиві на позовну заяву, його представник у судовому засіданні підтримав заявлений позивачем позов. Також вказував, що на підставі постанови Правління Національного банку України № 105 від 13 лютого 2015 р. Публічне акціонерне товариство "Златобанк" було віднесено до категорії неплатоспроможних. За результатами перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, було встановлено, що договір відступлення права вимоги від 4 лютого 2015 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. та зареєстрований в реєстрі за № 236, суперечить вимогам ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", внаслідок чого він є нікчемним.

Відповідач 2. у відзиві на позовну заяву, його представник у судовому засіданні проти позову заперечив, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У процесі розгляду до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучено Національний банк України (далі-третя особа).

Третя особа у письмових поясненнях на позовну заяву, її представник у судовому засіданні підтримала заявлений позивачем позов до відповідачів, з підстав, аналогічних викладеним відповідачем 1.

Заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи, розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що між позивачем (позичальник) та відповідачем 1. (кредитодавець) був укладений кредитний договір № 196/12-KL від 28 серпня 2012 р., додаткові угоди до цього договору, відповідно до умов яких банк надав йому кредит у вигляді кредитної лінії із максимальним лімітом 2500000 доларів США строком до 2 лютого 2015 р.

Виконання зобов'язання за спірним договором було забезпечене іпотекою Товариства з обмеженою відповідальністю "Діскавері - Завод бурового обладнання" на підставі договору іпотеки від 28 серпня 2012 р. та заставою позивача на підставі договору застави корпоративних прав від 30 серпня 2012 р., укладених з відповідачем 1.

4 лютого 2015 р. на підставі укладеного між відповідачами договору відступлення права вимоги, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 236, відповідач 1. відступив набуті на підставі вищевказаних договорів права вимоги за основним та забезпечувальними договорами відповідачу 2.

Відповідно до умов п. 1.1 указаного договору відступлення майнових прав здійснене з метою часткового виконання зобов'язань за договором банківського вкладу № 82/1/1 (строком до 30 днів) від 26 грудня 2014 р. щодо повернення депозиту в сумі 59371916грн., в порядку та на умовах, визначених цим договором та договором застави майнових прав № 82/1/1-S від 26 грудня 2014 р.

Згідно п. 1.11 договору відступлення в день його укладення сума, що має бути повернута банком ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс" відповідно до договору банківського вкладу № 82/1/1 (строком до 30 днів) від 26 грудня 2014 р., зменшується на 40522415,26 грн. та складає 19376528,16 грн.

Вказані обставини підтверджуються поясненнями представників сторін, третьої особи, наявними у матеріалах справи копіями указаних договорів.

Також встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Златобанк" до категорії неплатоспроможних" № 105 від 13 лютого 2015 р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Златобанк" № 30 від 14 лютого 2015 р., згідно з яким з 14 лютого 2015 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Пункт 8 Розділу X Прикінцевих та перехідних положень цього Закону встановлює, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином у спорах, пов'язаних з виконанням неплатоспроможним банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, оскільки цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Відповідно до вимог п.п. 3, 4 ч. 2 ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право: продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій; повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Як передбачено ч. 1 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та абз. 3 п. 1.18 глави першої розділу III "Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку", затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 2 від 5 липня 2012 р. (далі - рішення № 2), уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку.

Згідно з ч. 2. ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Таким чином статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноваженій особі Фонду надано право перевіряти правочини (у тому числі договори), вчинені (укладені) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, однак лише з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", в редакції на час укладення спірних договорів, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Уповноважена особа Фонду:

1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;

2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами;

3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Уповноважена особа Фонду вживає передбачені законодавством заходи щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" як кредитні в цій статті розглядаються операції, зазначені в пункті 3 частини третьої статті 47 цього Закону, зокрема розміщення залучених у вклади (депозити), у т.ч. на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовам та на власний ризик.

Тобто, банк мав право використовувати кошти, що надходили на банківський рахунок установи, для кредитування інших клієнтів банку.

Згідно з вимогами ч. 13 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що Національний банк України з метою захисту прав вкладників та інших кредиторів має право встановлювати додаткові вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, щодо певного виду діяльності та надання фінансових послуг, які має право здійснювати банк.

Як передбачено ч. 1 ст. 66 цього Закону, державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України, зокрема шляхом встановлення вимог та обмежень діяльності банків.

Договір відступлення права вимоги був укладений у період, коли в Публічному акціонерному товаристві "Златобанк" існували певні обмеження щодо здійснення операцій банку.

Незважаючи на існування обмежень, Публічне акціонерне товариство "Златобанк" уклав договір відступлення права вимоги, не отримавши на це згоди представника НБУ, яка була обов'язковою для нього, що суперечить вимогам ст.ст. 3, 47, 49, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Публічне акціонерне товариство "Златобанк", уклавши з відповідачем спірний договір всупереч наявних обмежень, прийняло на себе зобов'язання щодо виконання грошових вимог відповідача у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Відповідно до вимог ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Договір банківського рахунка від № 82/1/1 від 26 грудня 2014 р. є публічним, однак в даному випадку відповідачу 2. шляхом укладення договору відступлення права вимоги було надано перевагу, адже запропоновано лише безпосередньо йому вчинення вказаного правочину на підставі індивідуального рішення Кредитного комітету, тобто умова про укладення договору відступлення як спосіб забезпечення виконання зобов'язань за договорами банківського рахунка не пропонувалася публічно невизначеному колу осіб, зокрема, іншим клієнтам ПАТ "Златобанк".

Таким чином укладений з відповідачем 2. правочин ставить інших кредиторів ПАТ "Златобанк" з аналогічними вимогами у невигідне становище, оскільки умови договору відступлення права вимоги, укладених для забезпечення виконання позивачем зобов'язань за договором банківського рахунка, прямо передбачають передачу відповідачу як кредитору та заставодержателю предметів застави (майнових прав за кредитними договорами), що в свою чергу свідчить про надання відповідачу переваг перед іншими кредиторами.

Отже, умови договору відступлення права вимоги передбачають окремі переваги (пільги) перед іншими кредиторами, що суперечить п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та є ознакою нікчемності правочину.

Згідно з правилами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За змістом ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст. 236 ЦК України).

Як передбачено п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29 травня 2013 р., правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших.

Згідно з п. 2.5.2 вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду.

Враховуючи, що договір відступлення права вимоги від 4 лютого 2015 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. та зареєстрований в реєстрі за № 236, укладений у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність", а саме без згоди куратора банку та з наданням новому кредитору переваг, то в силу указаних вимог є нікчемним і відповідно до ст. 215 ЦК України визнання такого правочину недійсним не вимагається.

Факт визнання на підставі постанови окружного адміністративного суду м. Києва від 4 серпня 2015 р. у справі № 826/7339/15 повідомлення про нікчемність спірного правочину протиправним від 30 березня 2015 р. не спростовує встановлених судом обставин, які зумовлюють нікчемність правочину про відступлення права вимоги від 4 лютого 2015 р., тому посилання відповідача 2. з цього приводу є безпідставними.

Враховуючи, що недійсність (нікчемність) цього правочину відповідачем 2. заперечується, суд вважає за необхідне прийняти рішення про нікчемність вищевказаного договору відступлення права вимоги, встановлену законом.

При цьому, позовні вимоги, обґрунтовані недійсністю договору відступлення права вимоги від 4 лютого 2015 р. як оспорюваного, підлягають частковому задоволенню.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідачів як сторін нікчемного правочину, понесені по справі господарські витрати стосовно до вимог ст. 49 ГПК України слід покласти на них.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Діскавері-бурове обладнання (Україна)" м. Києва задовольнити частково.

Визнати нікчемним (недійсним) договір відступлення права вимоги від 4 лютого 2015 р. між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" (01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 17/52, код 35894495) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 31, код 37881514).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Златобанк" (01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 17/52, код 35894495) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діскавері-бурове обладнання (Україна)" (82400, Львівська область, м. Стрий, вул. Яворницького, 41, код 33797665) 800 грн. витрат по оплаті судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 31, код 37881514) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діскавері-бурове обладнання (Україна)" (82400, Львівська область, м. Стрий, вул. Яворницького, 41, код 33797665) 800 грн. витрат по оплаті судового збору.

У позові в іншій частині відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Суддя господарського суду міста Києва П.І.Паламар