Рішення № 70555259, 14.11.2017, Господарський суд м. Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерформ-М" м. Дніпропетровської області

до Міністерства оборони України

про визнання договору частково недійсним,

Суддя Паламар П.І.

Представники:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: Ніколова В.М

СУТЬ СПОРУ :

у жовтні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерформ-М" звернулося в суд з указаним позовом.

Позивач зазначав, що між ним та відповідачем було укладено договір № 286/3/16/126 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) від 5 жовтня 2016 р., за умовами якого він зобов'язався передати відповідачу матраци пінополіуретанові в асортименті, кількості та у строки згідно специфікації до договору, яка є невід'ємною частиною договору, а останній - прийняти та оплатити вартість товару на умовах договору.

Відповідно до умов п.п. 6.1, 6.2 договору товар постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню торговельних термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року. Місцем поставки товару визначено центри забезпечення Тилу Збройних Сил України згідно з рознарядкою Міністерства оборони України, яка є невід'ємною частиною договору.

Вказував, що вищевказана рознарядка до договору була підписана сторонами після укладення договору поставки, що призвело до неможливості своєчасного виконання його зобов'язань за цим договором.

У зв'язку з порушенням строку поставки товару за договором № 286/3/16/126 від 5 жовтня 2016 р. відповідач звернувся в суд з позовом про стягнення з нього передбачених п. 8.3.3 договору пені та штрафу.

Посилаючись на те, що договір в частині умов п. 8.3.3, що встановлює його відповідальність за неналежне виконання його зобов'язань за договором одночасно у вигляді і пені, і штрафу, не відповідає вимогам закону, позивач на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України просив задовольнити позов та визнати цей договір в указаних частинах недійсним.

Також просив покласти на відповідача понесені ним по справі судові витрати.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час і місце його проведення повідомлений в установленому порядку.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, його представник у судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність заявлених вимог, відповідність спірного договору вимогам чинного законодавства.

Суд вважає можливим розглянути справу відповідно до вимог ст. 75 ГПК України у відсутності представника позивача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, суд вважає, що у позові слід відмовити з таких підстав.

Судом встановлено, що 5 жовтня 2016 р. між позивачем та відповідачем укладено договір № 286/3/16/126 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України), за умовами якого позивач зобов'язався передати відповідачу матраци пінополіуретанові казармені в асортименті, кількості та у строки згідно специфікації до договору, яка є невід'ємною частиною договору, а останній - прийняти та оплатити вартість товару на умовах договору.

Відповідно до умов п.п. 6.1, 6.2 договору товар постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню торговельних термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року. Місцем поставки товару визначено центри забезпечення Тилу Збройних Сил України згідно з рознарядкою Міністерства оборони України, яка є невід'ємною частиною договору.

Зазначені обставини підтверджуються поясненнями відповідача, наявною у матеріалах справи копією вищевказаного договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з правилами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Заявлені позивачем вимоги зводяться, зокрема, до того, що у зв'язку із підписанням рознарядки (Додаток № 1 до договору) після укладення спірного договору, позивач не зміг своєчасно виконати свої зобов'язання за договором № 286/3/16/126 від 5 жовтня 2016 р., що призвело до нарахування йому одночасно передбачених п. 8.3 договору пені та штрафу, що не відповідає вимогам Закону.

Отже, вимоги про визнання договору частково недійсним обґрунтовані порушеннями під час його виконання, а не укладення, що в силу вимог чинного законодавства не дає підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29 травня 2013 р., невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання паровичну недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст.ст. 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно п. 8.3.3 договору за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню в розмірі 2% від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 10 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості договору.

Внесення сторонами за договором поставки умов про забезпечення виконання зобов'язання продавця про своєчасну поставку товару відповідає вимогам ст.ст. 546, 547, 549 ЦК України, ст. 230 ГК України.

Доводи позивача з цього приводу є необґрунтованими та суперечать встановленим ст. 3 ЦК України принципам свободи договору та розумності.

Передбачені спірними умовами договору пеня та штраф є формами одного й того ж виду забезпечення виконання зобов'язання (неустойки), що визначають порядок обчислення грошової суми, належної з боржника у разі порушення тим зобов'язання, що не є подвійною відповідальністю. Доводи позивача з цього приводу суперечать вимогам ст. 61 Конституції України та ґрунтуються на помилковому розумінні вимог чинного законодавства.

Отже, зміст спірного договору в частині п. 8.3.3 відповідає вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Доказів невідповідності спірних умов договору іншим вимогам чинного законодавства також не надано.

За таких обставин у задоволенні позову відповідно до вимог ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України слід відмовити.

Оскільки у позові відмовлено, понесені по справі господарські витрати стосовно до вимог ст. 49 ГПК України слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерформ-М" м. Дніпропетровської області відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Суддя господарського суду міста Києва П.І.Паламар