Рішення № 70555168, 24.11.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.11.2017Справа №910/17235/17

За позовомПриватного підприємства "Торговий Дім Поляков" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім- "Фрегат"простягнення 645 688, 78 грн.

Суддя Підченко Ю.О.

Представники сторін:

від позивачаІванченко І.М. - представник за довіреністю; від відповідачаДружинський А.С. - представник за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У жовтні 2017 року Приватне підприємство "Торговий Дім Поляков" (далі - позивач, Підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім- "Фрегат" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення суми основного боргу у розмірі 585 805, 31 грн., 5 % річних - 1 210, 48 грн. та штраф 10 % від простроченої суми в розмірі 58 583, 53 грн. відповідно до договору поставки № 6436 від 01.06.2017 року.

За вказаною позовною заявою ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2017 року порушено провадження у справі № 910/17235/17, розгляд справи призначено на 24.11.2017 року.

Представник позивача у судовому засіданні 24.11.2017 року наполягав на задоволенні позову та надав усні пояснення по справі.

У даному судовому засіданні відповідач проти позову заперечував, по викладеним у відзиві доводам та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Крім того, подав клопотання про зупинення провадження у справі, в якому просив суд зупинити провадження у справі до вирішення справи № 910/20300/17.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України - господарський суд зупиняє провадження в справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Проте, відповідачем до вищевказаного клопотання не додано жодних доказів в підтвердження відкриття провадження у справі № 910/20300/17. Також предметом даної позовної заяви є визнання недійсним договору поставки № 6436 від 01.06.2017 року, але визнання недійсним даного правочину жодним чином не вплине на існуючі розрахунки між сторонами. Отже, суд відмовляє в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі доказів достатньо для вирішення спору по суті.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 24.11.2017 року відповідно до ст. 85 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.06.2017 року між Підприємством (далі - постачальник) та Товариством (далі - покупець), було укладено договір поставки № 6436 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати власність покупця, продукти харчування та інші товари (далі - Товар), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити його на умовах даного договору. Сума товару, що передається покупцю, ціна одиниці, асортимент, кількість товару, дата відвантаження визначені у накладній, яка є невід'ємною частиною даного договору. Доставка товару здійснюється за рахунок постачальника у зазначені у заявці терміни (п. 1.2 договору).

Згідно з п. 3.1 договору, замовлення на придбання товару здійснюється покупцем шляхом подачі заявки через торгівельного представника постачальника.

Пунктом 3.3. договору зі змінами відповідно до протоколу розбіжностей зазначено, що прийом товару за кількістю та якістю здійснюється відповідно до накладної постачальника за участю експедитора постачальника. Датою одержання товару вважається дата зазначена у накладній. При отриманні товару покупець засвідчує факт прийняття товару, його якість та кількість. Після прийняття товару - товар поверненню та обміну не підлягає, крім випадків коли невідповідність товару встановленим вимогам була виявлена після його фактичного приймання.

Відповідно до п. 3.4 договору, прийом-передача товару здійснюється повноважними представниками постачальника та покупця за адресами: м. Боярка, вул. Білогородська, 49а; Чернігівська обл. м. Прилуки, вул. Пирятинська, 115; м. Полтава, вул. Червонофлотська, 1; м. Чернігів, вул. Квітнева, 15-А; Полтавська обл., м. Лубни, вул. Фабрична, 4в.

При прийомі товару оформлюється видаткова накладна, що підписується представниками сторін. Видаткова накладна засвідчує: факт поставки товару його якість та кількість.

Розділом 4 договору сторонами було визначено положення стосовно ціни договору та встановлено порядок розрахунків.

Так, зокрема, згідно п.4.2 договору покупець здійснює розрахунки за отриману кожну поставку товару, окремо, шляхом перерахування 100 % вартості отриманого товару на поточний рахунок постачальника, на протязі 30 календарних днів з моменту отримання товару, або шляхом внесення 100% вартості отриманого товару готівкою в касу постачальника, на протязі 30 календарних днів з моменту отримання товару.

Як вбачається із доводів, викладених у позовній заяві, позивач належним чином виконував зобов'язання за договором та поставив покупцю товар на суму 588 404, 10 грн. Натомість, як зазначає позивач, відповідачем зобов'язань за договором № 6436 виконано частково та здійснено оплату отриманого товару лише на суму 2 598, 77 грн., в результаті чого у останнього виникла заборгованість за поставлений товар у розмірі 585 805, 31 грн.

Дослідивши правову норму, яка підлягає застосуванню у спірних відносинах сторін, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи із наступного:

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до положень статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Незалежно від того, що у ЦК України договору поставки присвячено лише одна стаття (ст. 712), до нього застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, а саме ст. ст. 655-697 ЦК України, коли інше не встановлено договором, законом або витікає із характеру правовідносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначається господарським кодексом України. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Господарський кодекс України чітко вказує, що сторонами договору постачання можуть бути лише суб'єкти господарювання в розумінні статті 55 ГК України. Таким чином, законодавець визначив відповідно до вимог частини 6 статті 265 ГК України чим різниться договір поставки від договору купівлі-продажу. Сторони судового процесу є суб'єктами господарювання відповідно до вказаних вимог.

Так, згідно п. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 266 ГК України визначено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках.

Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно з частиною 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У частині 1 статті 692 ЦК України закріплено загальне правило, за яким покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

На підтвердження виконання своїх зобов'язань за договором позивач посилається на такі видаткові накладні:

- видаткова накладна № КФ-0002733 від 17.08.2017 року;

- видаткова накладна № КФ-0002631 від 15.08.2017 року;

- видаткова накладна № КФ-0002532 від 10.08.2017 року;

- видаткова накладна № КФ-0002529 від 10.08.2017 року;

- видаткова накладна № КФ-0002723 від 17.08.2017 року;

- видаткова накладна № КФ-0002734 від 18.08.2017 року;

- видаткова накладна № КФ-0002630 від 15.08.2017 року;

- видаткова накладна № КФ-0002531 від 10.08.2017 року;

Однак, при досліджені вищезазначених накладних, судом встановлено, що дані документи не жодним чином не відносяться до спірного правочину. Умовами продажу відповідно вказаних накладних є зовсім інший договір № 5793.

Крім того, відповідачем було надано відзив в якому останній вказує, що позивачем було невірно зазначену ціну позову, а також про здійснення Товариством оплати на рахунок Підприємства в розмірі 563 642, 59 грн..

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості.

Позивач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 585 805, 31 грн., а тому суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову з підстав його необґрунтованості.

Решта заявлених вимог, які мають похідний характер, про штрафу 10 % від простроченої суми в розмірі 58 580, 53 грн. та 5 % річних - 1 210, 48 грн. також необґрунтовані та не підлягають задоволенню.

З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні заявлених позовних вимог, судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Торговий Дім Поляков" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім- "Фрегат" відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 24.11.2017 р.

Суддя Ю.О. Підченко