Рішення № 70555150, 21.11.2017, Господарський суд м. Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

За позовом комунального підприємства "Агропроекттехбуд" Дніпропетровської обласної ради

до Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції

про стягнення коштів, розірвання договору та виселення з приміщення

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - Панков В.В.(дов. від 13.03.2017)

Від відповідача: Максимчук О.О.(дов. від 23.01.2017)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення коштів, розірвання договору оренди № 86-5/VII 2016 року та виселення з приміщення.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.10.2017 порушено провадження у справі №910/17538/17 та призначено до розгляду на 02.11.2017.

Судове засідання 02.11.2017 не відбулося у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 13.11.2017 розгляд справи призначено на 21.11.2017.

В судове засідання 21.11.2017 прибув представник відповідача, надав пояснення по справі, проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

Представник позивача в судове засідання 21.11.2017 також з'явився, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши представників позивача та відповідача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, Дніпропетровською обласною радою було прийнято рішення від 29.07.2015 № 86-5/УІІ про передачу в оренду комунального нерухомого майна.

На підставі вищезазначеного рішення між комунальним підприємством «Агропроекттехбуд» Дніпропетровської обласної ради та Державною службою України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції був укладений договір оренди № 86-5/VII нерухомого майна а саме:

Нерухоме майно загальною площею 18,9 кв.м. та допоміжної площі яке розташоване за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Комсомольська, 52;

Як зазначив позивач, на теперішній час у приміщеннях, які надані в оренду, знаходиться Державна служба України ветеранів війни та учасників антитерористичної операції.

Відповідно п. 3.6. зазначеного вище договору оренди, вартість комунальних послуг, витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг з технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж і т. ін. не входить до складу орендної плати та сплачується ОРЕНДАРЕМ окремо у формі та порядку, погодженому з ОРЕНДОДАВЦЕМ.

Відповідно до пункту 5.2.8 договору оренди № 86-5/VІІ-31 від 2016 року, Орендар зобов'язаний протягом місяця, починаючи з дати укладання Договору, застрахувати об'єкт оренди на користь Дніпропетровської обласної ради на весь термін дії Договору оренди від вогневих ризиків, ризиків стихійних явищ та інших майнових ризиків на суму не менше, ніж вартість об'єкта оренди згідно звіту про експертну оцінку майна. У договорі страхування (страховому полісі) Дніпропетровська обласна рада повинна бути вказана як вигодонабувач страхового відшкодування. Орендар зобов'язаний надати до Дніпропетровської обласної ради копію договору страхування, страховий поліс та копії платіжних доручень про сплату страхових платежів. Обсяги страхових платежів та термін їх сплати визначаються договором страхування об'єкта оренди.

Позивач наголосив, що зобов'язання до пункту 5.2.8 договору оренди № 86-5/VІІ-31 від 2016 року, щодо страхування орендованого майна та надання копій договору страхування страховий поліс та копії платіжних доручень про сплату страхових платежів орендарем не виконано.

Крім того, позивач зазначив, що заборгованість за отримані комунальні послуги та фактично надані експлуатаційні послуги у Державної служби України ветеранів війни та учасників антитерористичної операції на 11.09.2017 складає 14 576,64 грн. і саме цю суму заборгованості позивач просить стягнути з відповідача.

Також позивач, просить суд розірвати вищезазначений договір між позивачем та відповідачем, у зв'язку з невиконанням його умов відповідачем.

Проте суд не погоджується з такою позицією позивача та приходить до висновку про відмову в задоволенні позову у зв'язку з наступним:

Господарський кодекс України визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з частиною третьою статті 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з роз'ясненнями Держказначейства, викладеними у листі від 07.05.2013 № 1708/936-10335 "Для відшкодування витрат на утримання балансоутримувачем орендованого майна з орендарем укладається відповідний договір на основі Примірного договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 23.08.2000 № 1774.

Водночас, якщо приміщеннями користуються й орендар, і балансоутримувач (як це буває в переважній більшості випадків), то орендар бере участь в утриманні відповідних приміщень (у відповідній пропорції).".

Відповідно до п. 1.1 Примірного договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 23.08.2000 № 1774 "...орендар бере участь у витратах Балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі..

Однією із основних умов примірного договору є загальна площа займаного приміщення.

Пунктом 1.1. договору від 18.11.2016 №91/16/в/63 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг передбачено, що балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, що знаходиться за адресою вул. Старокозацька (Комсомольська), 52, м. Дніпро, 49000, корисною площею 2 967,10 кв. м, а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі.

Рішенням Дніпропетровської обласної ради від 29.07.2015 № 86-5/VII Службі передано в оренду нерухоме майно площею 18,9 кв. м. (приміщення № 270), розташованого за адресою: вул. Старокозацька (Комсомольська), 52, м. Дніпро, 49000.

На підставі цього рішення між сторонами був укладений договір оренди № 86-5/ VII-31/67 від 27.10.2016 нерухомого майна площею 18,9 кв. м (приміщення № 270), розташованого за адресою: вул. Старокозацька (Комсомольська), 52, м. Дніпро, 49000.

Як зазначив відповідач, приміщення використовується для розміщення територіального органу Служби - Східного міжрегіонального відділу.

Договір страхування орендованого майна укладений 27.10.2017 за № 030114/0211/0000013.

Відповідач своєчасно сплачує орендні платежі за договором оренди, заборгованість із орендних платежів у відповідача перед позивачем відсутня.

Пунктом 3.6. договору оренди передбачено, що вартість комунальних послуг, витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг з технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж і т. ін. не входить до складу орендної плати та сплачується орендарем окремо у формі та порядку, погодженому з орендодавцем.

Згідно додатку № 1 до договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг вартість послуг у 2016 році становить 9 648,45 грн. в тому числі ПДВ 1 608,08 гривень.

Відповідно до пункту 14 Положення про Державну службу України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 р. №416, Служба є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства.

Відтак, Служба як розпорядник коштів державного бюджету, що перебуває на казначейському обслуговуванні в Головному управлінні Державної казначейської служби України у м. Києві, здійснює реєстрацію своїх зобов'язань, відповідно до вимог Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 №309, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 03.2012 за № 419/20732 (далі - Порядок № 309).

Керуючись пунктом 2.2. Порядку №309 Служба 21.11.2016 зареєструвала бюджетні зобов'язання за договором від 18.11.2016 № 91/1 б/в/63 у сумі 9 648,45 грн. в Головному управлінні Державної казначейської служби України у м. Києві, що підтверджується відповідним штампом на договорі.

Відповідачем за договором від 18.11.2016 №91/16/в/63 із запланованих у 2016 році 9 648,45 грн. було сплачено 7 985,67 гривень.

Відтак, відповідач повністю розрахувався за надані у 2016 комунальні та експлуатаційні послуги за договором у 2016 році, що підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків між позивачем та орендарем та випискою ГУ Державної казначейської служби України у м. Києві про його оплату.

При цьому, залишок коштів за взятими бюджетними зобов'язаннями у 2016 році становив 1 662,78 гривень.

Пунктом 2.13. Порядку № 309 встановлено, що не оплачені в кінці бюджетного періоду бюджетні зобов'язання знімаються з обліку органами Казначейства.

Згідно з частиною першою статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Таким чином взяте та не оплачене бюджетне зобов'язання у сумі 1 662,78 грн було зняте 31.12.2016 ГУ Державної казначейської служби України у м. Києві.

Крім того, відповідач зазначив, що відповідно до пункту 6.1. договору від 18.11.2016 №91/16/в/63 строк його дії становить з 01.03.2016 по 31.12.2016 включно. Таким чином, договір укладено на 10 місяців.

Пунктом 6.4. встановлено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Протягом одного місяця після закінчення строку дії договору, тобто з 01.01.2017 по 31.01.2017, відповідач із заявою про припинення або зміну цього договору до позивача не звертався та аналогічна заява від позивача до відповідача не надходила.

Враховуючи викладене, договір від 18.11.2016 № 91/1 б/в/63 вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах.

Відтак, твердження позивача, що договір закінчив свою дію не відповідає дійсності.

Оскільки договором від 18.11.2016 № 91/1 б/в/63 була передбачена орієнтовна вартість лише на 2016 рік у Казначейства відсутні правові підстави реєструвати бюджетне зобов'язання Служби за договором на 2017 рік та здійснювати за ним розрахунки без внесення відповідних змін до договору шляхом укладення додаткової угоди.

Відповідно до частини другої статті 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Як вбачається з матеріалів справи, до відповідача 23.02.2017 надійшов лист позивача від 20.02.2017 № 101/17 у якому пропонувалося попередньо узгодити суму розрахунків на 2017 рік.

Як зазначив відповідач, він, проаналізувавши запропоновані розрахунки, прийшов до висновку, що в порівнянні з 2016 роком сума договору збільшилась більше ніж у два рази (в середньому на 122 %).

Згідно з частиною третьою статті 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

З метою недопущення неефективного використання бюджетних коштів відповідач листом від 02.03.2017 № 886/02/11-17 звернувся до позивача з клопотанням надати обґрунтовані розрахунки запропонованої суми договору на 2017 рік.

Однак, станом на день розгляду справи відповіді від позивача із розрахунками запропонованої суми договору на 2017 рік до відповідача не надходило.

Частиною четвертою статті 188 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Як зазначив відповідач, позивачем проект додаткової угоди про внесення змін до договору йому не надсилався та відповідний спір до суду переданий не був.

Таким чином, твердження позивача, що відповідач ухиляється від внесення змін до договору або від укладення нового договору не відповідає дійсності.

Як зазначив відповідач, він готовий сплатити за фактично отримані послуги у 2017 році у разі надання обґрунтованих розрахунків та внесення на підставі них відповідних змін до договору.

Як вбачається із вищенаведеного, між сторонами не було досягнуто домовленості щодо зміни розміру місячної плати на утримання орендованого майна та відповідний договір не укладався у зв'язку із ухиленням позивача надати відповідні розрахунки та проект додаткової угоди. Відомості щодо звернення до суду з приводу зміни умов договору від 02.03.2017 № 886/02/11-17 в судовому порядку відсутні.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що сторонами не було досягнуто домовленості щодо внесення змін до договору в частині встановлення цін на 2017 рік, а також зважаючи на те, що договір в інший частині вважається на сьогоднішній день дійсним, у позивача відсутні правові підстави виставляти відповідачу рахунки на сплату послуг, вартість яких не відповідає діючому договору.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідач є центральним органом виконавчої влади, тобто бюджетною установою, яка як зазначено у відзиві на позовну заяву, здійснює всі розрахунки виключно через органи Казначейства.

Згідно із вимогами Бюджетного кодексу України та закону України про Державний бюджет України на відповідний рік органи Державного казначейства України здійснюють облік зобов'язань розпорядників бюджетних коштів у порядку, визначеному Державним казначейством України, та відображають їх у звітності про виконання Державного бюджету України і місцевих бюджетів.

Розпорядники та одержувачі бюджетних коштів державного і місцевих бюджетів, які перебувають на казначейському обслуговуванні здійснюють реєстрацію зобов'язань в органах Державного казначейства відповідно до вимог Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 № 309, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 03.2012 за №419/20732 (далі - Порядок № 309).

Органи Державного казначейства України проводять платежі з реєстраційних, спеціальних реєстраційних рахунків розпорядників бюджетних коштів (одержувачів), відкритих в органах ДКУ відповідно до кошторисів доходів і видатків, планів асигнувань або планів використання бюджетних коштів. Відповідно до покладених завдань, Державне казначейство контролює цільове направлення бюджетних коштів на стадії проведення платежу на підставі підтвердних документів, наданих розпорядниками бюджетних коштів.

Оплата рахунків розпорядників та одержувачів бюджетних коштів шляхом безготівкового перерахування коштів здійснюється органами казначейства на підставі підготовлених і поданих ними платіжних доручень та документів, які підтверджують цільове направлення коштів (рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, акти виконаних робіт тощо).

Наказом Державної казначейської служби України 29.04.2013 № 68 затверджені "Методичні рекомендації щодо переліку підтвердних документів для реєстрації бюджетних зобов'язань, бюджетних фінансових зобов'язань та проведення платежів".

Методичні рекомендації визначають перелік підтвердних документів, які надаються розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів на стадіях реєстрації бюджетних зобов'язань, бюджетних фінансових зобов'язань та проведення платежів.

До органів Казначейства на стадіях реєстрації бюджетних зобов'язань, бюджетних фінансових зобов'язань та проведення платежів надаються підтвердні документи, передбачені законодавством, в залежності від сутності платежу.

Згідно з додатком до Методичних рекомендацій для витрат за КЕКВ 2271-2274 оплата за теплопостачання, водопостачання та водовідведення, електроенергії та природного газу проводиться на підставі таких підтвердних документів, як договір, рахунок-фактура, акт наданих послуг / виконаних робіт.

Договори, які подаються разом з реєстром бюджетних зобов'язань, повинні містити істотні умови відповідно до законодавства.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У процесі касового виконання бюджету за видатками органи державного казначейства перевіряють законність підстави для здійснення платежів, відповідність платежів вимогам обліку і контролю за зобов'язаннями, а також правильність оформлення розрахункових документів. При недотриманні встановлених вимог орган казначейства відмовляє в оплаті рахунків розпорядників бюджетних коштів.

Як було зазначено вище, відповідачу було передано в оренду нерухоме майно площею 18,9 кв. м (приміщення № 270), розташоване за адресою: вул. Старокозацька (Комсомольська), 52, м. Дніпро, 49000.

Разом з цим, в наданих позивачем до суду та в копіях відповідачу рахунках на оплату комунальних послуг та послуг на утримання орендованого нерухомого майна зазначено розмір площі приміщення, яке знаходиться в користуванні відповідача - 30,1 кв. м, що не відповідає умовам договору оренди та рішенню Дніпропетровської обласної ради.

У зв'язку з викладеним, враховуючи відсутність письмової домовленості про розмір відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю у 2017 році, та у зв'язку з невідповідністю виставлених рахунків умовам договору Відповідач на теперішній час позбавлений можливості оплатити за фактично отриманні житлово-комунальні послуги через органи Казначейства.

Відповідно до частини другої статті 14 Закону України "Про житлово- комунальні послуги" ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Відповідно до частини другої статті 31 Закону України "Про житлово- комунальні послуги" виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг і подають їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів.

Відповідно до частини другої статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 37 частини першої статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, які надаються підприємствами, що перебувають у спільній власності територіальних громад, представництво інтересів яких здійснює відповідна районна чи обласна рада, а також суб'єктами господарювання, що здійснюють управління (експлуатацію) цілісними майновими комплексами таких підприємств.

Частиною 1 ст. 14 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1. ст. 607 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Згідно із ст. 188 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зміна господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не встановлено договором (ч. 1). Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором (ч. 2). Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду (ч. 3).

Згідно із ч. 4 ст. 188 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Зважаючи на норми ст. 188 ГК України, ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" договір про надання послуг з теплопостачання може бути розірвано, зокрема, у зв'язку зі зміною власника об'єкта теплопостачання.

Частиною першою статті 651 Цивільного кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. (ч. 2 ст. 651 ЦК України).

Відповідно до ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, у тому числі, припинення правовідношення.

Згідно з ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Відповідно до ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Фактичні обставини справи свідчать про відсутність істотних зміни обставин, які відповідно до п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України були б достатньою підставою для розірвання договору за рішенням суду.

Отже, договір оренди № 86-5/VII укладений в 2016 році між позивачем та відповідачем, відповідає нормам законодавства України, яке регулює взаємовідносини між сторонами, відтак немає правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про його розірвання та виселення відповідача з орендованого приміщення, немає також підстав для стягнення 14 576,64 грн. заборгованості та 1 137,63 грн. пені, у зв'язку з чим суд відмовляє позивачу в задоволенні його позовних вимог повністю.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

3. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 24.11.2017