Рішення № 70554518, 24.11.2017, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2017 року

Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Курганникової О.А.

за участю секретаря судового засідання – Щеглової Г.О.

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-.

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Комінтернівського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_3 в якому просить стягнути з ОСОБА_3 суму заборгованості за договором позики від 06.05.2016 р. у розмірі 3000,00 грн, за договором позики від 07.05.2016 р. у розмірі 9000,00 грн, за договором позики від 11.06.2016 р. у розмірі 2500,00 грн, за договором позики від 17.06.2016 р. у розмірі 7000,00 грн, за договором позики від 17.06.2016 р. у розмірі 1000,00 грн. просить стягнути проценти за користування коштами у розмірі 2544,48 грн, 3% річних за користування коштами в розмірі 493,48 грн., інфляційні витрати у розмірі 2121,75 грн., а також моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн та відшкодувати судові витрати.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що позивач передав відповідачу грошові кошти , відповідно до договору позики від 06.05.2016 р. у розмірі 3000,00 грн, за договором позики від 07.05.2016 р. у розмірі 9000,00 грн, за договором позики від 11.06.2016 р. у розмірі 2500,00 грн., за договором позики від 17.06.2016 р. у розмірі 7000,00 грн, за договором позики від 17.06.2016 р. у розмірі 1000,00 грн. Приймаючи кошти, відповідач власноруч написав розписки про одержання вказаних сум. Після спливу строку повернення боргу позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням повернути йому кошти, які ним позичались. Однак до цього часу гроші відповідач не повернув. Тому позивач був вимушений звернутись до суду з відповідним позовом.

У судове засідання позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог посилаючись на те, що вказані розписки не є договорами позики. Відповідач ОСОБА_3 брав грошові кошти у позивача ОСОБА_1 на придбання товару, про що були складені відповідні розписки.

Суд, дослідивши надані письмові докази приходить до наступного.

Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

06.05.2016 року ОСОБА_3 написав розписку, про те що бере у ОСОБА_1 у борг грошові кошти в сумі 3000,00 грн, строком до 10.05.2016 року. (а.с. 108)

07.05.2016 року ОСОБА_3 написав розписку, про те що бере у ОСОБА_1 у борг грошові кошти в сумі 9000,00 грн, строком до 12.05.2016 року. (а.с. 109).

11.06.2016 року ОСОБА_3 написав розписку, про те що бере у ОСОБА_1 у борг грошові кошти в сумі 2500,00 грн (а.с. 110).

17.06.2016 року ОСОБА_3 написав розписку, про те що бере у ОСОБА_1 у борг грошові кошти в сумі 7000,00 грн, строком до 18.06.2016 року. (а.с. 111)

17.06.2016 року ОСОБА_3 написав розписку, про те що бере у ОСОБА_1 у борг грошові кошти в сумі 1000,00 грн, строком до 18.06.2016 року. (а.с. 111)

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, якщо при цьому були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Враховуючи, що відповідач зобов'язання з повернення позики у строки, визначені сторонами, не виконав, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу зо договорами позики від 06.05.2016 р.,07.05.2016 р. 11.06.2016 р.,17.06.2016 р., 17.06.2016 р. в розмірі 22500,00 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

При таких обставинах, оскільки між позивачем та відповідачем не було передбачено сплати процентів за користування грошовими коштами, їх розмір і порядок сплати, а також не було передбачено застереження щодо безпроцентної позики, позивач як позикодавець, з підстав передбачених ч. 1 ст. 1048 ЦК України, має право на одержання процентів їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України, що підлягають сплаті щомісяця до дня повернення позики.

Облікова ставка НБУ складає:

З 22 квітня по 26 травня 2016 року - 19% річних (Постанова Правління НБУ від 21 квітня 2016 року № 278)

-З 27 травня по 23 червня 2016 році - 18% річних (Постанова НБУ від 26.05.2016 р. N 25-рш)

-З 24 червня по 28 липня 2016 року - 16,5% (Постанова НБУ від 23.06.2016 р. N 88-рш)

-З 29 липня по 15 вересня 2016 року - 15,5% (Рішення Правління НБУ від 28 липня 2016 року №172-рш)

-З 16 вересня по 27 жовтня 2016 року - 15% (Рішенням Правління НБУ від 15 вересня 2016 року № 277-рш)

-З 28 жовтня по теперішній час - 14% (Рішення Правління НБУ від 27 жовтня 2016 року №372-рш, Рішення Правління НБУ від 08 грудня 2016 року №475- рш, Рішення Правління НБУ від 26 січня 2017 року №49-рш, Рішення Правління НБУ від 02 березня 2017 року № 110-рш)

Таким чином розмір процентів за користування коштами за договором позики від 06.05.2016 р. складає 401,18 грн.

Розмір процентів за користування коштами за договором позики від 07.05.2016 р. складає 1194,15 грн.

Розмір процентів за користування коштами за договором позики від 11.06.2016 р. складає 60,41 грн.

Розмір процентів за користування коштами за договором позики від 17.06.2016 р. складає 777,66

Розмір процентів за користування коштами за договором позики від 07.05.2016 р. складає 111,08 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню 3% річних за за договором позики від 06.05.2016 р. у розмірі 75,12 грн. за договором позики від 07.05.2016 р. у розмірі 22,03 грн, за договором позики від 11.06.2016 р. у розмірі 13,23 грн.; за договором позики від 17.06.2016 р. у розмірі 156,18 грн.; за договором позики від 17.06.2016 р. у розмірі 21,92 грн

Оскільки, відповідач прострочив виконання грошового зобов’язання, за договором позики від 06.05.2016 р. нараховано індекс інфляції в сумі 282,90 грн., за договором позики від 07.05.2016 р. у розмірі 848,70 грн., за договором позики від 11.06.2016 р. у розмірі 2735,75 грн., за договором позики від 17.06.2016 р. у розмірі 660,10 грн., за договором позики від 17.06.2016 р. у розмірі 94,30 грн.

Таким чином, у зв’язку з тим, що ОСОБА_3 не виконав зобов’язання належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договорами позики від 06.05.2016 р., 07.05.2016 р., 11.06.2016 р., 17.06.2016, 17.06.2016 р. заборгованість у розмірі 22500,00 грн., проценти за користування коштами у розмірі 2544,48 грн, 3% річних за користування коштами в розмірі 493,48 грн., а також інфляційні витрати у розмірі 2121,75 грн., а всього 27 659 ( двадцять сім тисяч шістсот п’ятдесят дев’ять) грн. ,71 коп.

Що стосується заперечень представника відповідача стосовного того, що вказані розписки не є договорами позики, суд зазначає наступне

У відповідності до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В даному випадку відсутні будь - які докази, а отже і підстави вважати укладений між сторонами договір позики – не укладеним, оскільки по своїй суті цей правочин не приховував ніякого іншого правочину, який сторони насправді вчинили, тому як відбулося фактичне виконання всіх його умов.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн, суд зазначає наступне.

Моральна шкода - це втрати немайнового характеру в наслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до роз'яснень, передбачених п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», з наступними змінами та доповненнями (далі - Постанова), відповідно до ст. 137 (ст. 119) ЦПК України у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. При недотриманні позивачем зазначених вимог настають наслідки, передбачені ст. 139 (ст. 121) ЦПК України.

Згідно роз'яснень, викладених в п. 5 зазначеної постанови відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивач повинен був зазначити не тільки розмір суми, яку він просить суд стягнути в рахунок відшкодування спричиненої йому незаконними діями відповідача моральної шкоди, але й довести факт заподіяння моральної шкоди у зв'язку з протиправними діями відповідача.

ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення даної позовної вимоги.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 10,11,209,212,214-215, 217,224-226 ЦПК України, ст. ст. 266,268, 526, 530,625, 1047, 1049, 1050 ЦК України, суд –

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 ( 61124 АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики від 06.05.2016 р., 07.05.2016 р., 11.06.2016 р., 17.06.2016, 17.06.2016 р. заборгованість у розмірі 22500,00 грн., проценти за користування коштами у розмірі 2544,48 грн, 3% річних за користування коштами в розмірі 493,48 грн., а також інфляційні витрати у розмірі 2121,75 грн., а всього 27 659 ( двадцять сім тисяч шістсот п’ятдесят дев’ять) грн. ,71 коп.

В решті задоволення позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 ( 61124 АДРЕСА_1) на користь держави судовий збір у розмірі 640,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.