Постанова № 70554299, 22.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2017 року Справа № 908/4828/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Удовиченка О.С.суддів:Коваленка В.М., Поліщука В.Ю.розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС.НАФТА"

на постанову та на ухвалуДонецького апеляційного господарського суду від 02.08.2017 господарського суду Запорізької області від 22.06.2017

у справі№ 908/4828/15 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Полонія"за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС.НАФТА"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полонія" Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "АНТАР-2007" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Промнафтохім"ліквідаторКомаренко Т.О.провизнання договору дійсним та визнання права власності на майнов судовому засіданні взяли участь представники :

Ліквідатор ТОВ "Полонія"Комаренко Т.О.ТОВ "Антар-2007" ТОВ "Промнафтохім"Іванченко А.Ю. Супрун Ю.М.В С Т А Н О В И В :

ТОВ "ТРАНС.НАФТА" звернулося до господарського суду Запорізької області із позовом до ТОВ "Полонія" про визнання дійсним договору оренди майна з переходом права власності від 01.08.2013, укладеного між ТОВ "ТРАНС.НАФТА" та ТОВ "Полонія", та про визнання за ТОВ "ТРАНС.НАФТА" права власності на нерухоме майно, що складається з будівлі операторської АЗС, навісу, складу, бензозаправлювальної колонки - 2 шт., ємності, ПММ-2 шт., паркану, цоколю паркану, замощення - 2 шт., та розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Українська, буд. 52. Вимоги позивача обґрунтовані договором оренди майна з переходом права власності від 01.08.2013 (далі за текстом - Договір), Додаткової угоди до нього від 01.10.2013, акту приймання-передачі майна у власність від 10.08.2015, підписаного між ТОВ "ТРАНС.НАФТА" та ТОВ "Полонія".

Підставою для звернення позивачем із цим позовом зазначено те, що ТОВ "ТРАНС.НАФТА" в повному обсязі виконано умови договору оренди майна з переходом права власності від 01.08.2013 щодо оплати, проте відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору та його державної реєстрації, у зв'язку з чим, на думку позивача має місце порушення його майнових прав на передане йому за договором та актом приймання-передач майно.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 22.06.2017 року (суддя Ніколаєнко Р.А.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.08.2017 (судді: Мартюхіна Н.О. - головуючий, Агапов О.Л., Москальова І.В.), в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані недоведеністю позивачем своїх вимог щодо ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору та набуття позивачем права власності за договором від 01.08.2013.

ТОВ "ТРАНС.НАФТА" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Запорізької області від 22.06.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.08.2017, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваних судових рішень норм матеріального та процесуального права, зокрема: ст.ст. 13, 41 Конституції України, ст.1 Протоколу №1 до Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст.319, 328 ЦК України, ст.ст.42, 43, 101, 105, 32, 34 ГПК України.

До Вищого господарського суду України засновником ТОВ "Полонія" ОСОБА_9 подано клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення справи №808/2905/14 Запорізького окружного адміністративного суду з посиланням на те, що безспірні вимоги, які стали підставою для порушення справи про банкрутство і визначені постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 26.08.2014 у справі №808/2905/14, переглядаються адміністративним судом за нововиявленими обставинами.

З огляду на те, що судом касаційної інстанції здійснюється перегляд судових рішень за результатами розгляду позову ТОВ "ТРАНС.НАФТА" про визнання договору дійсним та визнання права власності, обставини, встановлені у межах справи №2а-10279/10/0870 у постанові Вищого адміністративного суду України 08.11.2017 не могли бути встановлені судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних рішень, обставини, що унеможливлюють розгляд касаційної скарги ТОВ "ТРАНС.НАФТА", відсутні, а за таких обставин, клопотання про зупинення провадження у справі відхиляється.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що ухвалою господарського суду Запорізької області від 17.09.2015 порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Полонія", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Постановою господарського суду Запорізької області від 16.12.2015 ТОВ "Полонія" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Комаренко Т.О.

Судами встановлено, що між відповідачем - ТОВ "Полонія", як Орендодавцем, та позивачем - ТОВ "ТРАНС.НАФТА", як Орендарем, укладено договір оренди майна з переходом права власності б/н від 01.08.2013 (далі - Договір).

Відповідно до Договору в порядку та на умовах, визначених Договором, орендодавець зобов'язується передати орендареві у строкове платне користування майно, що визначене у цьому Договорі, яке належить орендодавцю на праві власності на підставі ухвали Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14.10.2009 року у справі №2-3340-2009, з наступним переходом права власності на майно до орендаря, а орендар зобов'язується прийняти майно у строкове платне користування, а згодом у власність, а також сплачувати орендодавцеві плату, що складається з орендної плати та відрахування частини вартості майна (плата за майно), відповідно до Додатку 1. Майном, яке передається в оренду, а згодом у власність, є будівля операторської АЗС; навіс; склад; бензозаправлювальна колонка - 2 шт; ємність ПММ - 2 шт.; паркан - 2 шт.; цоколь паркана; замощення - 2 шт., та розташовано за адресою м. Запоріжжя, вул. Українська, буд. 52. Ціна Договору складає 195813,49 грн. (з урахуванням додаткової угоди до Договору). Строк оренди становить 2 роки 5 місяців з моменту прийняття майна та підписання акта приймання-передачі.

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що оплата за Договором здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Орендодавця. За домовленістю сторін допускаються інші форми розрахунків, які не заборонені законодавством України, в тому числі векселями.

Згідно п. 7.1 Договору майно, що орендується, переходить у власність орендаря по закінченню дії Договору, за умови повної оплати ціни договору, передбаченої п.1.3 Договору.

Відповідно до п.п. 7.2, 7.3 Договору перехід права власності на майно від орендодавця до орендаря оформлюється шляхом складання (підписання та скріплення печатками) сторонами відповідного акта, з подальшою державною реєстрацією переходу права власності у відповідних органах. Договір купівлі-продажу майна укладається на вимогу орендодавця.

Додатковою угодою від 01.10.2013 року до Договору було внесено зміни до Договору, зокрема, п. 7.1 Договору викладено в наступній редакції: "Майно, що орендується, переходить у власність орендаря за умови виплати не менше 90% ціни договору, передбаченої п. 1.3. Договору. Залишок ціни договору повинен бути сплачений відповідно до п. 4.3 Договору не пізніше 31.12.2015 року".

В п. 2 Договору передбачено, що передача майна оформляється актом приймання-передачі, підписаним з обох сторін.

Згідно з актом приймання-передачі майна від 01.08.2013 року до Договору, визначене Договором майно було передано у користування.

ТОВ "ТРАНС.НАФТА" в позовній заяві зазначало про здійснення ним повної оплати за Договором.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходили з того, що укладений між сторонами Договір за своєю природою є змішаним, оскільки містить в собі ознаки як договору оренди, так і договору купівлі-продажу. До договорів оренди та купівлі-продажу нерухомості встановлені вимоги щодо форми їх укладання. Так, ст.657 ЦК України визначено для договорів купівлі-продажу, предметом яких є нерухомість, нотаріальна форма посвідчення таких договорів. Договір, що підлягав нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення. Спірний змішаний Договір в нотаріальному порядку не був посвідчений. Посилаючись на те, що спірний Договір містив елементи договору оренди, та був виконаний в частині обов'язків щодо передання майна та сплати 2613,49 грн., суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що підстави для визнання Договору неукладеним відсутні. Проте, суди встановили, що підстави для задоволення вимог позивача щодо визнання Договору дійсним з посиланням на ст.220 ЦК України, також відсутні, оскільки передумовами визнання договору дійсним є зокрема, факт повного чи часткового виконання договору та ухилення сторони договору від нотаріального посвідчення.

З матеріалів справи вбачається, що в Договорі, крім безготівкової форми розрахунків, сторони передбачили можливість за домовленістю розрахунків в іншій формі, які не заборонені законодавством України, в тому числі розрахунки векселями (п. 4.3 Договору).

Судами встановлено, що відповідно до платіжного доручення №128 від 11.12.2015 року ТОВ "ТРАНС.НАФТА" в рахунок оплати платежу згідно з Договором та Додатком 1 до нього сплатило ТОВ "Полонія" 2613,49 грн.

На підтвердження здійснення оплати за Договором, позивачем надано 20.09.2016 акти прийму-передачі векселів №1 від 30.01.2015, №2 від 30.04.2015, №3 від 31.07.2015, №1 від 30.01.2015, №2 від 30.04.2015, №3 від 31.07.2015; картку рахунку ЗОД АТ "Райффайзен Банк Аваль" №6852 за березень 2012, виписки по рахунку ТОВ "ТРАНС.НАФТА" в ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" за 01.03.2012, видатковий позабалансовий ордер №9820/689/58587 від 01.03.2012, накладну від 20.02.2012 як доказ на підтвердження придбання бланків простих векселів та їх оплати. Крім того, надано довідки Базового відділення м. Запоріжжя АТ "Райффайзен Банк Аваль" від 11.01.2017 та від 20.01.2017 про те, що ТОВ "ТРАНС.НАФТА" було отримані бланки простих векселів у кількості 30 штук за номерами АА 2330271 - 2330300 в Запорізькій ОД АТ "Райффайзен Банк Аваль" та про те, що кошти за 30 бланків простих векселів в сумі 450,00 грн. та державне мито за бланки векселів в сумі 51,00 грн. було сплачено ТОВ "ТРАНС.НАФТА" з поточного рахунку в АТ "Райффайзен Банк Аваль".

У якості доказу на підтвердження здійснення платежів за Договором у вексельній формі ТОВ "ТРАНС.НАФТА" надано додаткові угоди до Договору - угоди про вексельний платіж №1 від 30.01.2015 року, №2 від 30.04.2015 року та №3 від 31.07.2015 року, акти прийому-передачі векселів №1 від 30.01.2015 року, №2 від 30.04.2015 року та №3 від 31.07.2015 року, платіжне доручення № 128 від 11.12.2015 року, а також реєстр виданих переказних векселів та простих векселів по ТОВ "ТРАНС.НАФТА".

Посилаючись на норми Закону України "Про обіг векселів в Україні",ст.ст.194, 196 Цивільного кодексу України, ст.1, 2, 76 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, суди встановили, що доказів розрахунків та оплати вартості майна в розмірі, що надає позивачу право за умовами Договору на отримання майна у власність, ТОВ "ТРАНС.НАФТА" не надано, оскільки угоди про вексельний платіж, акти приймання-передачі векселів, реєстр переказних векселів та простих векселів ТОВ "ТРАНС.НАФТА" не є належними доказами, з яких можна встановити факт додержання чи недодержання передбачених законом вимог при оформленні самих векселів, а оригіналів вказаних позивачем векселів чи їх належно засвідчених копій, не надано ні позивачем, ні відповідачем.

Щодо ухилення від нотаріального посвідчення Договору, судами встановлено, що на час складання сторонами акту приймання-передачі майна у власність від 10.08.2015, нерухоме майно, яке належало ТОВ "Полонія", в тому числі і передане за цим актом, знаходилося у податковій заставі. Зазначене обтяження унеможливлювало здійснення нотаріального посвідчення спірного Договору. Крім того, в якості доказів звернення до відповідача з вимогою нотаріального посвідчення Договору позивачем надано телеграму від 14.01.2017, в той час з позовна заява подана в березні 2016 року, а в грудні 2015 відповідача визнано банкрутом, розпочато інвентаризацію майна, в тому числі спірного.

Відмовляючи у задоволенні вимоги позивача щодо визнання права власності на передане йому за актом приймання -передачі від 10.08.2015, суди, посилаючись на вимоги ст.392 ЦК України, виходили з того, що з вимогою про визнання права власності може звернутися лише власник майна, а власником нерухомого майна є ТОВ "Полонія", докази набуття позивачем власності на майно за спірним Договором відсутні.

Колегія суддів вважає висновки судів законними та обґрунтованими, а доводи про невірне застосування судами норм матеріального та процесуального права безпідставними, з огляду на наступне.

Предметом позовних вимог є вимога про визнання дійсним договору оренди майна з переходом права власності від 01.08.2013 та вимога про визнання права власності на нерухоме майно, передане за зазначеним договором. Підставою заявлених позовних вимог є ухилення відповідача від укладення договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення для реалізації позивачем реєстрації права власності на нерухоме майно, передане за договором оренди майна з переходом права власності від 01.08.2013 та актом приймання-передач.

Відповідно до вимог частини 2 статті 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

Відповідно до роз'яснень Вищого господарського суду України у постанові Пленуму від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (п. 3.2) у вирішенні спорів, пов'язаних з визнанням правочинів, які піддягали нотаріальному посвідченню, дійсними (статті 219, 220 ЦК України), господарські суди повинні з'ясувати: чи підлягав відповідний правочин нотаріальному посвідченню, з яких причин його не було нотаріально посвідчено та чи втрачена можливість такого посвідчення, а також чи не суперечить зміст правочину вимогам закону, оскільки в такому разі позов не може бути задоволений.

Правочини можуть визнаватися дійсними виключно з підстав, визначених частиною другою статті 219 і частиною другою статті 220 ЦК України. Вимоги про визнання дійсними правочинів з інших підстав задоволенню не підлягають з огляду на невідповідність таких вимог установленим законом способам захисту прав та законних інтересів (частина друга статті 16 ЦК України, частина друга статті 20 ГК України).

Апеляційним судом встановлено, що предметом спірного Договору, який містив елементи договору купівлі-продажу, є нерухоме майно, відтак, у силу закону такий договір підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню. При цьому судом апеляційної інстанції обґрунтовано не взято до уваги пояснення позивача (податкова застава, звернення до ліквідатора з телеграмою через 9 місяців після подання позову) стосовно причини ухилення відповідача від нотаріального посвідчення спірного Договору, оскільки такі пояснення причин не можна розцінювати, як ухилення від нотаріального посвідчення Договору.

Крім того, судами встановлено, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами проведення оплати за спірним Договором, яка б свідчила про належне виконання позивачем своїх обов'язків щодо сплати орендних платежів та оплати за майно. З огляду на умови договору та приписи ст.705 ЦК України, позивач не міг стати власником майна, переданого йому за спірним Договором, оскільки і за Договором, і за законом, таке право виникає з моменту оплати товару.

За таких обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у визнанні договору оренди майна з переходом права власності від 01.08.2013 дійсним.

Зі змісту ст.392 ЦК України вбачається, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, позивачем позову про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин (фізична, юридична особи, держава, територіальна громада), який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб, претензіями на це майно третіх осіб, необхідністю одержати правовстановлювальні документи

Судами встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач не є власником майна, переданого за Договором, у зв'язку з чим суди правомірно відмовили у задоволенні цих вимог.

Відповідно до ст.1117 ГПК України повноваження суду касаційної інстанції зводяться до перевірки застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а тому доводи заявника касаційної скарги щодо невизнання належними доказами оплати за Договором, наданої позивачем угоди про вексельний платіж, актів приймання-передачі векселів, а також невизнання належним доказом ухилення від нотаріального посвідчення договору, наданої позивачем телеграми, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ч.1 ст.11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, підстави для скасування постанови Донецького апеляційного господарського суду від 02.08.2017 та ухвали господарського суду Запорізької області від 22.06.2017 відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС.НАФТА" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.08.2017 та ухвалу господарського суду Запорізької області від 22.06.2017 у справі № 908/4828/15 залишити без змін.

Головуючий О.С. Удовиченко

Судді В.М. Коваленко

В.Ю. Поліщук