Постанова № 70554096, 23.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Гольцової Л.А., Іванової Л.Б.,

за участю представників відповідача: Лозинського І.П. дог. від 21 листопада 2017 року, ОСОБА_5 дов. від 29 січня 2016 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ТОВ "Геліус" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29 червня 2017 року у справі Господарського суду Львівської області за позовом ТОВ "Геліус" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, третя особа - Фізична особа-підприємець ОСОБА_7, про стягнення суми,

УСТАНОВИВ:

У червні 2016 року ТОВ "Геліус" (далі - позивач) звернулось до фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 (далі - відповідач) з позовом про стягнення грошових коштів у розмірі 94750 гривень 00 коп.

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язання з проведення ремонту основних засобів та поставку металу, за виконання яких позивачем перераховано грошові кошти.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Вищого господарського суду України від 2 березня 2017 року касаційну скаргу ТОВ "Геліус" задоволено частково.

Скасовано постанову Львівського апеляційного господарського суду від 8 грудня 2016 року та рішення Господарського суду Львівської області від 19 серпня 2016 року.

Справу передано до Господарського суду Львівської області на новий розгляд в іншому складі суду.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 29 травня 2017 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29 червня 2017 року рішення Господарського суду Львівської області від 29 травня 2017 року залишено без змін, апеляційну скаргу ТОВ "Геліус" залишено без задоволення.

У касаційній скарзі ТОВ "Геліус" просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 29 травня 2017 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29 червня 2017 року, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Посилається на те, що судами не виконано вказівок суду касаційної інстанції, які є обов'язковими для суду першої інстанції відповідно до ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України.

Зазначає, що судами попередніх інстанцій помилково не взято до уваги, що директором підприємства на час оформлення спірної накладної був ОСОБА_8 і тільки він мав право підписувати документи від імені товариства без довіреності.

Вказує, що майно було передане в наступну заставу, оскільки передавалось в заставу задовго до видачі спірної накладної.

Представники позивача та третьої особи у судове засідання не з'явились.

Враховуючи, що про час та місце розгляду касаційної скарги позивач та третя особа повідомлені належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності їх представників.

Заслухавши пояснення представників відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно платіжних доручень № 29 від 3 серпня 2011 року на суму 70000 гривень 00 коп., № 30 від 8 серпня 2011 року на суму 55000 гривень 00 коп., № 36 від 28 квітня 2012 року на суму 100000 гривень 00 коп., № 43 від 8 травня 2012 року на суму 100000 гривень 00 коп. та № 44 від 14 травня 2012 року на суму 100000 гривень 00 коп. ТОВ "Геліус" перерахувало Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 кошти на загальну суму 425000 гривень 00 коп.

Позивач стверджує, що зазначені платежі є авансовими й здійснені на виконання досягнутої між сторонами домовленості про здійснення відповідачем ремонту погоджених основних засобів позивача та поставки останньому необхідного металу на загальну суму 425000 гривень 00 коп.

Також зазначив, що відповідач взятих на себе зобов'язань щодо ремонту основних засобів і поставки металу не виконав та повернув частину грошових коштів в розмірі 330250 гривень 00 коп., що підтверджується платіжними дорученнями № 50 від 27 червня 2013 року на суму 105900 гривень 00 коп., № 55 від 30 липня 2013 року на суму 88200 гривень 00 коп.; № 56 від 31 липня 2013 року на суму 27550 гривень 00 коп. та № 70 від 30 серпня 2013 року на суму 108600 гривень 00 коп.

Позивач звернувся до відповідача із претензією-вимогою №12 від 5 березня 2016 року про виконання взятих на себе зобов'язань або повернення грошових коштів у розмірі 94750 гривень 00 коп. у семиденний строк.

У відповідь фізична особа-підприємець ОСОБА_6 листом від 15 березня 2016 року повідомив, що на виконання домовленостей ним здійснено поставку обладнання (комплекти штампів - "терка конусна" (1шт.), "терка квадратна" (1шт.), "терка шестигранна" (1шт.) згідно накладної №28/05-2 від 28 травня 2012 року на загальну суму 446400 гривень 00 коп. з умовою оплати - на вимогу, а відтак 94750 гривень 00 коп. (суму претензійних вимог) зараховано в рахунок погашення боргу за поставлене обладнання та заявлено вимогу про погашення ТОВ "Геліус" решти кредиторського боргу перед відповідачем у розмірі 351650 гривень 00 коп. у семиденний термін.

Позивач стверджує, що таке обладнання та комплекти штампів ніколи не придбавались у ФОП ОСОБА_6, не перебували та не перебувають на балансі товариства, про що також подано відповідні довідки.

Вказані обставини стали підставою звернення ТОВ "Геліус" до суду з даним позовом про стягнення 94750 гривень 00 коп.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що авансовий платіж у розмірі 94750 гривень 00 коп. зараховано фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 на оплату товару, переданого у власність ТОВ "Геліус" згідно договору купівлі-продажу, укладеного у спрощений спосіб шляхом оформлення накладної № 28/05-2 від 28 травня 2012 року, яка в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", є первинним документом. При цьому суди зазначили, що ТОВ "Геліус" розпоряджалось майном, переданим на підставі вказаної накладної, реалізуючи правомочності власника, зокрема, передавши таке майно в заставу, що свідчить про схвалення правочину, вчиненого з перевищенням повноважень. На підставі наведеного суд визнав відсутніми підстави для повернення такого авансового платежу, у зв'язку з чим у позові відмовив.

Втім, вказані висновки судів здійсненні без врахування вказівок постанови Вищого господарського суду України від 2 березня 2017 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду.

У порушення вимог наведеної норми, судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено та не встановлено усіх істотних обставин справи, не перевірено доводи сторін, не витребувано докази, необхідні для правильного вирішення спору по суті та не надано їм належної правової оцінки з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За положенням ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У відповідності до ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені.

Згідно з ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За вимогами ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Отже, договір між сторонами має бути укладений у письмовій формі. При цьому законом передбачено право сторін укласти договір у спрощений спосіб.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.

При цьому, цивільним законодавством України передбачено можливість передачі майна не лише за договорами поставки та купівлі-продажу, а й за іншими видами угод та правочинів, що не передбачають перехід права власності та компенсацію вартості переданого майна.

Однак, дійшовши висновку про те, що сторонами укладено договір купівлі-продажу у спрощений спосіб шляхом оформлення спірної накладної, суди попередніх інстанцій на наведені норми уваги не звернули і не навели переконливих доводів щодо укладення сторонами саме угоди про продаж ФОП ОСОБА_6 обладнання позивачу, не з'ясували умови цієї начебто укладеної угоди, зокрема, щодо способу, порядку та строків розрахунків, не перевірили в повному обсязі заперечення позивача в цій частині.

Вирішуючи по суті даний спір про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 грошових коштів в сумі 94750 гривень 00 коп. у зв'язку з невиконанням взятих на себе зобов'язань щодо ремонту основних засобів і поставки металу, місцевий та апеляційний господарські суди не дослідили та не встановили підстави виникнення між сторонами правовідносин щодо ремонту основних засобів та поставки металу, не з'ясували, чи було укладено між ними відповідний договір.

При цьому, визнавши накладну № 28/05-2 від 28 травня 2012 року такою, що свідчить про укладення договору між сторонами у спрощений спосіб, місцевий та апеляційний господарські суди не з'ясували, хто саме підписав вказану накладну від імені позивача та від імені відповідача, чи мали ці особи відповідні повноваження, зокрема, чи мала повноваження особа, яка підписала зазначену накладну від імені позивача, прийняти зазначену у ній продукцію та на якій підставі.

Судами також не досліджено та не перевірено накладну № 28/05-1 від 28 травня 2012 року, на яку також посилався відповідач в обгрунтування заперечень на позов.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

За вимогами ч. 1 ст. 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи.

Згідно з абз. 12, 13 ч. 2 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про органи управління юридичної особи; прізвище, ім'я, по батькові, дата обрання (призначення) та реєстраційні номери облікових карток платників податків, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори.

Таким чином, у відповідності до вимог закону відомості про органи управління юридичною особою, осіб, які входять до цього органу або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи, зокрема, з правом підпису документів від її імені, підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру.

Однак, при прийнятті оскаржуваних рішень вимоги наведених норм судами не враховані.

Місцевим та апеляційним господарськими судами не досліджено та не перевірено дані щодо органів управління товариством, осіб, які мають право вчиняти правочини від імені ТОВ "Геліус" без довіреності з правом підпису у відповідності до вимог наведеної норми та установчих документів, тобто, судом не з'ясовано, чи мав ОСОБА_6 повноваження вчиняти правочини від імені товариства без довіреності на час виникнення спірних правовідносин.

Не перевірено судами доводи позивача щодо того, що директором підприємства на час оформлення спірної накладної був ОСОБА_8 і тільки він мав право підписувати документи від імені товариства без довіреності.

Також, згідно вимог ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За вимогами ч. ч. 1, 3 ст. 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, згідно з вимогами ст. 239 Цивільного кодексу України.

Разом з цим, за вимогами ч. 3 ст. 238 Цивільного кодексу України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Разом з цим під час нового розгляду місцевим та апеляційним господарськими судами не надано правової оцінки можливості вчинення відповідачем дій з одночасного представництва сторін.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

За змістом ст. ст. 202, 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.

Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахуванням можуть припинятися тільки однорідні вимоги. Вони повинні бути однорідними у розумінні їх матеріального змісту, тобто, мати однорідний предмет. Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Отже, зарахування можливе при наявності таких умов: зустрічність вимог, тобто сторони беруть участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов'язанні є боржником в іншому зобов'язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі) та настання строку виконання цих зобов'язань.

Разом з цим, оскаржувані судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів не містять висновків та обгрунтування щодо наявності чи відсутності реальних зустрічних однорідних вимог, чи настав строк виконання за ними, чи мала місце у визначений законом спосіб заява сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги.

Встановлені ст. ст. ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України, межі перегляду справи у суді касаційної інстанції не надають суду права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, прийняті у справі рішення та постанову

Водночас, з'ясування та надання належної правової оцінки вказаним обставинам є істотним для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог, а тому прийняті у справі рішення та постанову місцевого та апеляційного господарських судів визнати законними та обгрунтованими не можна, у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду господарському суду необхідно врахувати наведене, більш ретельно перевірити доводи сторін, дослідити та перевірити всі надані ними докази, повно встановити дійсні обставини справи, зокрема, витребувати у відповідача докази щодо наявності у нього обладнання, про продаж якого позивачу він заявив суду, джерела його походження та підтвердження прав відчуження, порядок обліку обладнання у позивача та чи відноситься вказане обладнання до основних засобів, чи перебувало вказане обладнання у позивача на обліку, чи використовувалося у виробництві, надати їм належну правову оцінку і прийняти рішення відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29 червня 2017 року та рішення Господарського суду Львівської області від 29 травня 2017 року.

Справу передати до Господарського суду Львівської області на новий розгляд в іншому складі суду.

Головуючий Т. Козир

Судді Л. Гольцова

Л. Іванова