Рішення № 70551243, 23.11.2017, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/2037/17

Провадження № 2/0182/2250/2017

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.11.2017 м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого – судді Тихомирова І.В.

при секретарі – Рахуба О.Г.

за участю: позивача – ОСОБА_1

представника позивача – ОСОБА_2 представника 3-ї особи – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Нікополі Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа Служба у справах дітей Нікопольської міської ради про відібрання малолітньої дитини та визначення постійного місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, -

встановив:

ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа: Служба у справах дітей Нікопольської міської ради про відібрання малолітньої дитини та визначення постійного місця проживання дитини, який згодом уточнила.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що з відповідачем ОСОБА_4 вони перебували у фактичних шлюбних відносинах з жовтня 2013 року.

23 жовтня 2014 року в них народилася дитина – ОСОБА_6.

В грудні 2014 року через скрутне матеріальне становище їх сім’ї, позивач була вимушена повернутися на роботу в КЗ «Нікопольський культурно-дозвіллєвий центр».

З метою забезпечення нормального рівня життя дитини, позивач вимушена багато часу проводити на роботі, тому за спільною домовленістю з відповідачем та його батьками, було прийнято рішення, що дитина залишиться проживати в родині відповідача.

Спільне подружнє життя з відповідачем не склалося, тому в квітні 2016 року вони припинили шлюбні відносини та з того часу проживають окремо один від одного.

З травня 2016 року малолітній ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає в сім’ї ОСОБА_6, тому позивач кожного дня відвідувала дитину, проводила з нею всі вихідні дні та щомісячно надавала кошти на його утримання в сумі 1000,00 грн.

Згодом відповідач та його сім’я почали чинити їй перешкоди у спілкуванні з дитиною, не дозволяли приходити в їх дім, а спілкуватися з дитиною можна було лише на вулиці та під наглядом.

14 лютого 2017 року позивач звернулася з відповідними заявами до Нікопольської місцевої прокуратури та Нікопольського відділу поліції з приводу незаконного утримування малолітнього ОСОБА_6, однак належного досудового розслідування не було проведено.

Тому 26 лютого 2017 року під час чергової прогулянки з сином, позивач вирішила забрати його до себе до дому за адресою: Дніпропетровська область, вул. Г.Сагайдачного, буд. 31, де вона проживає разом зі своєю матір’ю.

Таким чином, з 26 лютого 2017 року, дитина фактично проживає з позивачем, яка піклується про стан його здоров’я, фізичний розвиток та культурний розвиток, спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення.

Крім того, з 16 березня 2017 року малолітній ОСОБА_6 відвідує Комунальний екологічний дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 53 «Золотий півник», що також позитивно сприяло спілкуванню дитини з однолітками.

13 квітня 2017 року відповідач запропонував позивачу прогулятися разом з сином, та під час прогулянки схопив дитину та разом з сином сів до автомобілю, який швидко до них під’їхав, тобто фактично викравши в позивача малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідач відмовляється від спілкування, не повертає їй дитину та не дозволяє бачитись з нею.

Позивач вважає, що малолітній ОСОБА_6 повинен проживати разом з нею, з тих підстав, що вона має постій заробіток, може забезпечити йому належні умови для проживання та розвитку. Вважає, що перебування сина в сім’ї відповідача негативно впливає на його виховання та психологічний стан здоров’я. До того ж відповідач не має стабільного доходу для матеріально забезпечення сина.

Враховуючи наведені обставини, позивач просить суд відібрати малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та визначити місце проживання малолітньої дитини з матір’ю за адресою її місця проживання.

В свою чергу відповідач ОСОБА_4 позовні вимоги не визнав та 07 серпня 2017 року звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення місця постійного проживання дитини з ним.

Свої вимоги мотивує тим, що дійсно в квітні 2016 року після припинення шлюбних відносин між ним та ОСОБА_1 було досягнуто згоди, що малолітній ОСОБА_6 залишиться проживати в його сім’ї, до того часу, поки ОСОБА_1 на знайде житло з належними умовами для проживання дитини.

26 лютого 2017 року позивач забрала дитину та повідомила, що з цього часу ОСОБА_6 буде проживати з нею. Після цього вона не давала можливості бачитися з сином та лише в березні 2017 року ОСОБА_1 надала йому згоду погуляти з дитиною на подвір’ї.

ОСОБА_1 належним чином не піклується про стан здоров'я сина, оскільки йому стало відомо, що ОСОБА_6 вже тривалий час хворіє, але через те, що мати своєчасно не звернулася до лікаря, хвороба перейшла в затяжну форму.

На зауваження з цього приводу, ОСОБА_1 вела себе дуже агресивно, відмовлялася від будь-якої допомоги з його боку, тому з огляду на її поведінку та на затяжну хворобу сина, 13 квітня 2017 року позивач вирішив повернути дитину до себе для подальшого лікування.

ОСОБА_4 вважає що дитина повинна лишитися разом з ним, оскільки в будинку в якому він проживає разом з батьками створені всі належні умови для проживання дитини та його належного виховання. Він є фізичною особою-підприємцем, отримує стабільний дохід та має можливість утримувати дитину та забезпечити їй всі умови для розвитку та комфортного проживання.

ОСОБА_1 просить суд визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_6 за адресою: Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Г.Сагайдачного, буд. 31 де житлово-побутові умови взагалі не відповідають умовам проживання сім'ї з дітьми, що є неприпустимим та суперечить інтересам дитини.

Також вважає, що ОСОБА_1 не має достатнього доходу для матеріального забезпечення умов проживання сина, мешкає у будинку який не відповідач санітарно-гігієнічним нормам для проживання дитини, не може забезпечити безпечних умов для здоров'я дитини та його розвитку.

Враховуючи наведені обставини, ОСОБА_4 просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог та визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком.

ОСОБА_1 заперечила проти зустрічного позову, оскільки ОСОБА_6 без її згоди фактично змінив місце проживання сина та з квітня 2017 року взагалі не дає їй можливості бачитися з дитиною. Вважає що визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_6 з батьком, суперечитиме інтересам дитини, а тому просить суд відмовити ОСОБА_4 в задоволенні зустрічного позову.

Відповідач ОСОБА_4 з позовом ознайомлений, в судовому засіданні 14 листопада 2017 року зазначав, що дитина залишилась проживати в нього, за спільною згодою з ОСОБА_1, яка не заперечувала проти цього.

В судове засідання 23 листопада 2017 року позивач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_7 не з’явилися, про день та час розгляду справи були належним чином повідомлені (а.с.175), однак 21 листопада 2017 року від ОСОБА_4 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв’язку з тим, що ними було подано скаргу на висновок Служби у справах дітей щодо визначення місця проживання дитини.

Під час судового засідання 24 листопада 2017 року, позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 заперечували проти відкладення розгляду справи, вважають, що відповідач своїми діями затягує розгляд справи та наполягали на заочному розгляді.

Свої позовні вимоги підтримали, просили задовольнити їх позов та відмовити ОСОБА_4 в задоволенні зустрічних позовних вимог.

Представник Служби у справах дітей Нікопольської міської ради ОСОБА_3 також зазначила, що вважає можливим розглянути справу в заочному порядку, задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_1, визначивши тим самим, місце проживання дитини з матір’ю та відмовити ОСОБА_4 в задоволенні зустрічного позову.

Відповідно до ст. 224 ЦПК України суд за згодою сторін вважає доцільним розглянути справу заочно на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено судом, сторони проживали разом однією сім’єю без реєстрації шлюбу з жовтня 2013 року по квітень 2016 року.

23 жовтня 2014 року в них народилася дитина ОСОБА_6 (а.с.7).

З метою забезпечення нормального рівня життя сім’ї, ОСОБА_1 в грудні 2014 року повернулася на роботу, тому за спільною домовленістю сторін, було прийнято рішення, що малолітній ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишиться проживати в родині відповідача, що не спростовувала в судових засіданнях ОСОБА_1

Згодом відповідач та його сім’я стали чинити позивачу перешкоди у спілкуванні з дитиною, з приводу чого ОСОБА_1 неодноразово зверталася до Служби у справах дітей Нікопольської міської ради, що також підтвердила представник Служби у справах дітей Нікопольської міської ради ОСОБА_3 під час судового засідання.

З 26 лютого 2017 по 13 квітня 2017 року, малолітній ОСОБА_6 проживав з позивачем, яка піклувалася про стан його здоров’я, фізичний та культурний розвиток, сприяла його нормальному самоусвідомленню та влаштувала в Комунальний екологічний дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 53 «Золотий півник», що також позитивно сприяло спілкуванню дитини з однолітками (а.с. 74).

13 квітня 2017 року ОСОБА_4 забрав дитину до себе, де вона проживає до цього часу.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (ч. 2 ст. 161 СК України).

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю.

Судом встановлено факт самочинної зміни місця проживання дитини з боку її батька, створення перешкод в спілкуванні малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір’ю, що для дитини даного віку є суттєвим (а.с. 164, 166, 169)

Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, частини 7, 8 ст. 7 СК при вирішення будь-яких питань щодо дітей, суд повинен керуватися максимальним забезпеченням інтересів дітей.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно вимог ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Твердження ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_1 не має можливості забезпечувати дитину матеріально та не має власного житла, є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Обов'язком батьків у відповідності до положень СК України є утримання та забезпечення дітей до досягнення ними повноліття.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Згідно зі ст. 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.

Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

П. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» передбачено, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.

У ході розгляду справи було встановлено, що з ОСОБА_1 має стабільний самостійний дохід та працює на посаді головного режисера КЗ «Нікопольський культурно – дозвіллєвий центр». З місця роботи та місця проживання має позитивні характеристики (а.с.14).

На обліку щодо стану здоров’я, який би перешкоджав їй виховувати дитину не перебуває.

Житлово-побутові умови за адресою: Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Г. Сагайдачного, буд. 31, відповідають необхідним санітарно-гігієнічним нормам . Для розвитку та виховання дитини відповідного віку створені необхідні умови.

Спеціалістами Служби у справах дітей родина неодноразово відвідувалась за зазначеною адресою та встановлено, що житлово-побутові умови не несуть загрози для життя та здоров’я дитини (а.с.162,162).

Також судом встановлено, що за період проживання малолітнього ОСОБА_6 з матір’ю, дитина відвідувала Комунальний дошкільний екологічний навчальний заклад (ясла-садок) «Золотий півник». Мати дбала про забезпечення фізичного, психічного здоров’я дитини, її всебічного розвитку, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь та навичок, необхідних для подальшого навчання.

За час проживання з батьком, дитина не відвідує дитячий садок, з пояснень представника третьої особи у дитини почали розвиватися мовні вади, дитина припинила розмовляти (а.с. 166).

Рішенням виконавчого комітету Нікопольської міської ради № 615 від 25 жовтня 2017 року затверджено висновок про визначення місця проживання дитини з матір’ю – ОСОБА_1 (а.с.160, 161).

Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу.

Відповідач ОСОБА_4 разом з дитиною проживає в ІНФОРМАЦІЯ_3, який належить його батькові. Житлово-побутові умови в будинку відповідають санітарно-гігієнічним нормам, для розвитку та виховання дитини створені всі необхідні умови.

ОСОБА_4 також має самостійний дохід, зареєстрований як фізична особа-підприємець з 18 травня 2017 року (а.с.183).

Судом під час розгляду справи не було встановлено виключних обставин у розумінні положень ст. 161 СК України які б свідчили про неможливість визначення місця проживання малолітньої дитини разом з матір’ю.

Крім того, суд під час розгляду справи враховує, що саме мати в найбільшій мірі може сприяти більш гармонійному розвитку малолітньої дитини.

З огляду на встановлені у справі обставини та враховуючи інтереси малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, суд вважає доцільним визначити його місце проживання разом з матір’ю – ОСОБА_1 за адресою: Дніпропетровська область, вул. Г. Сагайдачного, буд. 31, задовольнивши тим самим позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_4 підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 640,00 грн. (шістсот сорок грн. 00 коп.).

На підставі вищенаведеного та керуючись ст. 141,157, 161 Сімейного кодексу України, ст. ст. 10,11,57,60,61,212,213,215 ЦПК, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір’ю ОСОБА_1 за адресою: Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Г.Сагайдачного, буд. 31.

Малолітню дитину ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, передати матері ОСОБА_1.

Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок грн. 00 коп.).

Відмовити ОСОБА_4 в задоволенні зустрічного позову до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини.

Заочне рішення може бути переглянуте судом за заявою відповідача, яка може бути подана протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення через Нікопольський міськрайонний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.