Постанова № 70547509, 21.11.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Ральченка І.М.

Суддів: Катунова В.В. , Бершова Г.Є.

за участю секретаря судового засідання Ружинської К.О

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Зарічного відділу державної виконавчої служби м. Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 29.08.2017р. по справі № 818/1133/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект"

до Зарічного відділу державної виконавчої служби м. Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області третя особа ОСОБА_1

про звільнення майна з-під арешту та зняття заборони,

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» звернулось до суду із позовом, у якому просило зобов'язати Зарічний відділ державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області звільнити з-під арешту та зняти заборону на відчуження квартири №21, що знаходиться за адресою: місто Суми, вулиця Соборна, буд. 42, який був накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 26239426 від 10.11.2011, виданою Зарічним відділом державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 29.08.2017 року адміністративний позов задоволено.

Зарічний відділ державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті постанови норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. При цьому, апелянт зазначає, що суд першої інстанції неповністю з’ясував обставини, які мають значення для справи, у зв’язку з чим дійшов помилкових висновків.

Апеляційна скарга розглядаються відповідно до ч. 6 ст. 12 КАС України та ч. 1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судовим розглядом, 11.10.2007 ОСОБА_1 (Позичальник) уклав з АКІБ «УкрСиббанк» Договір про надання споживчого кредиту №11231835000 та додаткові угоди до нього.

За умовами договору Кредитор надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, а Позичальник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених Кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором.

У забезпечення належного виконання зобов'язання за Кредитним договором був укладений Договір іпотеки (нерухомого майна) №62492 від 09.11.2007, за умовами якого ОСОБА_1 передає в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором №11231835000 від 11.10.2007 наступне нерухоме майно: квартиру №21, що знаходиться за адресою: місто Суми, вулиця Соборна, буд. №42.

12.12.2011 відповідно до Договору факторингу № 1 та Договору відступлення прав вимоги АКІБ «УкрСиббанк» відступило ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" свої права вимоги за зобов’язаннями Позичальника за Кредитним договором №11231835000 від 11.10.2007, обтяження зареєстровано у Державному реєстрі іпотек.

09.06.2017 при зверненні до нотаріуса позивачу стало відомо, що на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за Іпотечним договором накладено арешт постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №26239426 від 10.11.2011, виданою Зарічним відділом державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції, правонаступником якого є Зарічний відділ державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що предмет іпотеки має бути звільнений з-під арешту, зважаючи на черговість реєстрації обтяжень, за яким позивач як обтяжувач з вищим пріоритетом, встановленим Законом України «Про іпотеку» та Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», володіє переважним та першочерговим правом на отримання задоволення своїх вимог щодо одного й того ж нерухомого майна.

Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Порядок вчинення державним виконавцем дій щодо накладення арешту на майно боржника встановлено Законом України "Про виконавче провадження".

Частиною першою статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» (редакція від 09.03.2011) та частиною першою статті 50 даного Закону (редакції від 20.02.2007, 05.11.2009), встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Таким чином, законодавством передбачено, що поняття «звернення стягнення» охоплює наявність в сукупності трьох послідовних дій: арешт (опис), вилучення та примусова реалізація.

Згідно із статтею 57 (редакція від 09.03.2011) та статтею 55 (редакції від 20.02.2007, 05.11.2009) Закону України «Про виконавче провадження», арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Крім того, в частині першій Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Отже, накладення арешту на майно у виконавчому провадженні не є актом звернення стягнення на майно, а є лише дією, спрямованою на забезпечення можливості звернення стягнення на майно у майбутньому.

Відповідно до частини восьмої статті 54 (редакція від 09.03.2011) та частини восьмої статті 52 (редакції від 20.02.2007, 05.11.2009) Закону України «Про виконавче провадження», примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (редакції від 09.09.2010, 16.04.2009, 23.02.2006), іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною шостою статті 3 зазначеного Закону (редакції від 09.09.2010, 16.04.2009, 23.02.2006), у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Таким чином, у іпотекодержателя виникає право на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки тільки у випадку порушення боржником основного зобов'язання.

Частиною четвертою статті 54 (редакція від 09.03.2011) та частиною четвертою статті 52 (редакції від 20.02.2007, 05.11.2009) Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Відповідно до частини шостої статті 54 (редакція від 09.03.2011) та частиною четвертою статті 52 (редакції від 20.02.2007, 05.11.2009) Закону України «Про виконавче провадження» за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 43 цього Закону, після чого кошти використовуються для задоволення вимог заставодержателя. У разі якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.

Отже, у випадку, якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, після задоволення його вимог залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, визначеному цим Законом.

Таким чином, Законом України "Про виконавче провадження" право державного виконавця на накладення арешту на майно боржника не обмежено перебуванням такого майна у іпотеці та не встановлено обов'язку державного виконавця при накладенні арешту на майно боржника здійснити перевірку відсутності обтяження зазначеного майна іпотекою.

З огляду на викладене, враховуючи те, що накладення арешту на майно у виконавчому провадженні не є актом звернення стягнення на майно, а є дією спрямованою на забезпечення можливості звернення стягнення на майно у майбутньому, а також те, що стягнення коштів за рахунок предмета іпотеки можливо лише у випадку порушення боржником основного зобов'язання, а залишок коштів після задоволення вимог іпотекодержателя використовується для задоволення вимог інших стягувачів, колегія суддів приходить до висновку, що факт накладення арешту на предмет іпотеки не може порушувати переважне право іпотекодержателя на звернення стягнення на майно, що перебуває в іпотеці.

Таким чином, відповідачем було правомірно накладено арешт на майно боржника, а саме: на квартиру, що розташована за адресою: місто Суми, вулиця Соборна, буд. №42.

Отже, на підставі викладеного колегія суддів зазначає про відсутність правових підстав для зобов’язання відповідача звільнити з-під арешту іпотечне майно, та про безпідставність і необґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ч.2 ст. 205 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального та процесуального права підлягає скасуванню та прийняття нової постанови, якою у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Зарічного відділу державної виконавчої служби м. Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області задовольнити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 29.08.2017р. по справі № 818/1133/17 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлений 27.11.2017 р.