Постанова № 70545905, 20.11.2017, Черкаський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2017 року справа № 823/116/17

12 год. 10 хв. м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

секретар судового засідання Попельнуха Ю.І.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Державної міграційної служби України в Черкаській області про скасування рішення,

встановив:

ОСОБА_1 подала позов, в якому просить скасувати рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 12.01.2017 № 08-06/2 громадянину РФ.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що рішенням управління Державної міграційної служби України в Черкаській області від 12.01.2017 № 08-06/2 на підставі пункту 6 частини 1 статті 12 Закону України Про імміграцію скасовано дозвіл від 01.08.2003 на імміграцію в Україну, видане громадянці ОСОБА_3 Федерації ОСОБА_1. Позивач вважає, що зазначене рішення прийнято не обґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення. Позивач вважає, що скасування дозволу на імміграцію в Україну створює перепони для реалізації її конституційних прав та свобод, оскільки в оскаржуваному рішенні не вказано, які інші обставини не дозволяють надати дозвіл позивачу на імміграцію в Україну.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю та просила задовольнити позов.

В письмових запереченнях на адміністративний позов відповідач просив в його задоволенні відмовити повністю, зазначивши при цьому, що під час проведення перевірки законності надання дозволу на імміграцію і документування посвідкою на постійне проживання було встановлено, що дозвіл на імміграцію позивачу 01.08.2003 було надано безпідставно. За результатами перевірки затверджено висновок від 12.01.2017, відповідно до якого вважається за доцільне: рахувати надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_3 Федерації ОСОБА_1 та документування її посвідкою на постійне місце проживання в Україні таким, що надано всупереч законодавству України; скасувати дозвіл на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_3 Федерації ОСОБА_1 та посвідку на постійне місце проживання в Україні серії ЧР № 13618, видану 04.06.2008 ВСГІРФО м. Черкаси. На підставі вищевказаного погодженого висновку 12 січня 2017 року відповідачем прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну № 08-06/2.

Таким чином, відповідачем, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію та якому стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію з причин його оформлення всупереч вимогам чинного законодавства України, керуючись Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983, прийнято оскаржуване рішення щодо скасування позивачу дозволу на імміграцію.

Наявні матеріали справи доводять правомірність та обґрунтованість дій відповідача, вчиненими останнім в межах повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства щодо прийняття спірного рішення стосовно позивача та, відповідно спростовують твердження позивача щодо порушення відповідачем під час прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну норм чинного законодавства.

В судовому засіданні представник відповідача просила суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, повно, всебічно, обєктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.

ОСОБА_1 є громадянкою ОСОБА_3 Федерації, що підтверджується копією паспорту № 3171175.

Рішенням ВГПІС УМВС України в Черкаській області від 01.08.2003 на підставі пункту 1 части 3 статті 4 Закону України Про імміграцію позивачу було надано дозвіл на імміграцію в Україну та оформлено посвідку на постійне проживання.

12 січня 2017 року відповідно до подання Соснівського РВ у м. Черкаси УДМС України в Черкаській області, розглянувши матеріали справи № 07760, про оформлення дозволу на імміграцію в Україну та документування посвідкою на постійне місце проживання в Україні, на громадянку ОСОБА_3 Федерації ОСОБА_4, посадова особа відповідача вважала б за доцільне: рахувати надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_3 Федерації ОСОБА_1 та документування її посвідкою на постійне місце проживання в Україні таким, що надано з порушенням вимог законодавства України; громадянці ОСОБА_3 Федерації ОСОБА_1 дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання в Україні серії ЧР № 13618, виданого 04.06.2008 ВСГІРФО м. Черкаси, скасувати.

12 січня 2017 року управлінням Державної міграційної служби України в Черкаській області прийняте рішення № 08-06/2 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, видане громадянці ОСОБА_3 Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженці ІНФОРМАЦІЯ_2 Федерації, паспортний документ 1159609, виданий 27.02.2016 МЗС Росії 38001 про те, що їй на підставі пункту 6 частини 1 статті 12 Закону України Про імміграцію скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 01.08.2003.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обовязки, як і громадяни України.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначено Законом України Про імміграцію від 07.06.2001 № 2491-III (надалі - Закон № 2491).

Відповідно до статті 1 Закону № 2491 імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію; довгострокова віза - наданий уповноваженим органом України в установленій законодавством формі дозвіл, необхідний для вїзду іноземця та особи без громадянства на постійне місце проживання в Україну; законні представники - батьки, усиновителі, батьки-вихователі, опікуни, піклувальники, представники закладів, які виконують обовязки опікунів і піклувальників

Відповідно до статті 3 Закону № 2491 правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Так, відповідно до висновку від 12.01.2017, підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянки ОСОБА_3 Федерації ОСОБА_1, слугував той факт, що дозвіл на імміграцію від 01.08.2003 позивачеві було надано в супереч вимогам законодавства України, оскільки громадянка ОСОБА_3 Федерації ОСОБА_1 01.08.2003 отримала дозвіл на імміграцію в Україну у неповнолітньому віці разом з матірю громадянкою ОСОБА_3 Федерації ОСОБА_5, однак пунктом 1 частини 3 статті 4 Закону №2491 передбачено надання дозволу на імміграцію в межах квоти імміграції батькам особам, одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України. Проте, на момент подачі документів для отримання дозволу на імміграцію, ОСОБА_5 перебувала у шлюбі з громадянином України один рік і девять місяців, у звязку з чим вказана обставина не дає позивачеві право на отримання дозволу на імміграцію в Україну.

Згідно частини 1 статті 4 Закону № 2491, дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Пунктом 6 частини 2 статті 4 Закону № 2491, квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

Згідно з частиною 3 статті 4 Закону № 2491 дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням; особам, імміграція яких становить державний інтерес для України; закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного вїзду та перебування на території України.

Разом з тим, згідно пункту 6 частини 7 статті 9 Закону № 2491, крім зазначених у частині 5 статті 9 Закону документів подаються для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні.

Стаття 12 Закону № 2491 передбачає, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: зясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоровя, захисту прав і законних інтересів громадян України; іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; в інших випадках, передбачених законами України.

Як свідчать матеріали справи, управлінням Державної міграційної служби України в Черкаській області прийняте рішення від 12.01.2017 про скасування громадянці ОСОБА_3 Федерації ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини 1 статті 12 Закону №2491, тобто в інших випадках, передбачених законами України.

Суд звертає увагу, що 06.09.2001 між громадянином України ОСОБА_6 та ОСОБА_6 (дівоче прізвище - ОСОБА_1) ОСОБА_7, громадянкою ОСОБА_3 Федерації, зареєстровано шлюб та отримано разом із ОСОБА_1 (донькою ОСОБА_5) дозвіл на імміграцію на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України Про імміграцію від 01.08.2003.

Спірне рішення управління Державної міграційної служби України у Черкаській області, мотивоване тим, що посвідку на постійне проживання в Україні позивачу оформлено у порушення пункту 1 части 3 статті 4 Закону України Про імміграцію, оскільки мати позивача (ОСОБА_5Ю.) перебувала у шлюбі з громадянином України менше двох років.

Тобто, підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянки ОСОБА_3 Федерації ОСОБА_1, слугував саме той факт, що дозвіл на імміграцію від 01.08.2003 як позивачеві так і її матері (ОСОБА_5Ю.) було надано безпідставно, оскільки на момент подачі документів для отримання дозволу на імміграцію, ОСОБА_5 перебувала у шлюбі з громадянином України один рік і девять місяців, тому вказана обставина не дає позивачеві право на отримання дозволу на імміграцію в Україну.

Досліджуючи спірні правовідносини суд встановив, що позивач при отриманні дозволу на імміграцію надала всі документи, передбачені законом, не приховувала дані щодо сімейного стану, а порушення Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданням про його скасування та виконання прийнятих рішень, допущені самим відповідачем.

Статтею 10 Закону № 2491 передбачено, що дозвіл на імміграцію не надається особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у звязку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоровя; особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; в інших випадках, передбачених законами України.

Наведені законодавчі норми свідчать, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.

Враховуючи вказане, суд приходить до висновку, що у разі звернення особи із відповідною заявою уповноважений орган повинен розглянути вказану заяву та прийняти відповідне вмотивоване рішення.

Відповідно до статті 3 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, іноземці та особи без громадянства зобовязані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Статтею 2 (Свобода пересування) Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено:

1. Кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.

2. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

3. На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоровя або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.

4. Права, викладені в п. 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдовуються суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві (пункт 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, стаття 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року).

Як передбачено положеннями ч. 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Згідно статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. В цьому аспекті верховенство права проявляється у субординації закону перед правом, як таким.

В рішенні Європейського Суду з прав людини, у справі Фадєєва проти Росії від 09.06.2005, суд зазначив, що: Згідно з усталеною практикою Суду саме національні органи влади мають дати вихідну оцінку необхідності втручання як стосовно законодавчого поля, так і реалізації конкретного заходу, але, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду, їхнє рішення підлягає перевірці Судом на предмет його відповідності вимогам Конвенції.

В рішенні у справі Христов проти України від 19.02.2009, в якому Європейський Суд з прав людини зазначив: Суд наголошує на необхідності підтримання справедливої рівноваги між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи. Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо відповідна особа несе особистий і надмірний тягар. Зважаючи на ці обставини, Суд визнає, що справедлива рівновага виявилася порушеною і що заявниця несла особистий і надмірний тягар. Це означає, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції і статтю 1 Першого протоколу.

Виходячи з встановлених обставини скасування дозволу на імміграцію в Україну від 01.08.2003, суд встановив, що дане рішення негативно впливає на сімейні відносини позивача, порушить принцип справедливої рівноваги між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи.

Окрім того, постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року у справі № 823/120/17, яка набрала законної сили 11.05.2017, визнане протиправним та скасоване рішення управління Державної міграційної служби України в Черкаській області від 12.01.2017 № 08-06/3 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_3 Федерації ОСОБА_5 (мати ОСОБА_1В.) ІНФОРМАЦІЯ_3, виданого 01.08.2003.

Оскільки, дозвіл на імміграцію громадян ОСОБА_3 Федерації ОСОБА_5 та ОСОБА_1 видавалося на підставі одного і того ж рішення від 01.08.2003, дозвіл на імміграцію в Україну позивачеві скасований рішенням від 12.01.2017 № 08-06/2 відповідно до одної і тієї ж самій підстави, що і рішення відповідача № 08-06/03 (а саме пункту 6 частини 1 статті 12 Закону України Про імміграцію), а також враховуючи, що при винесенні постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року у справі № 823/120/17 судом встановлювалися та досліджувалися обставини, які послугували наданню дозволу ОСОБА_5, суд вважає оскаржуване рішення управління Державної міграційної служби № 08-06/2 протиправним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 КАС України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та безсторонньо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 11, 14, 70, 71, 94, 159 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

постановив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення управління Державної міграційної служби України в Черкаській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 12.01.2017 № 08-06/2.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Державної міграційної служби України в Черкаській області (18002, м. Черкаси, бул. Шевченка, буд. 117, ідентифікаційний код 37852733) на користь ОСОБА_1 (18007, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 640 (шістсот сорок) грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.О. Гаврилюк

Постанова складена в повному обсязі 27.11.2017.