Постанова № 70545572, 15.11.2017, Харківський окружний адміністративний суд

61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2017 р. № 820/2380/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мельникова Р.В.,

суддів - Білової О.В., Мар'єнко Л.М.,

за участю секретаря судового засідання - Дирявої К.І.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідачів - Вишневського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення, наказу та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 15.05.2017р. №30- 17;

- скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 17.01.2017р. №7;

- зобов'язати ГУ ДМС України в Харківській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, стосовно ОСОБА_3.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є громадянином Афганістану та прибув до України. Через переслідування, яких може зазнати на Батьківщині, ОСОБА_3 не може туди повернутися. Позивачем вказано, що він звернувся до головного управління ДМС у Харківській області з заявою про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 17.01.2017 р. він отримав повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №3 від 17.01.2017 р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач не погодився з таким рішенням та звернувся зі скаргою до Державної міграційної служби України, проте рішенням від 15.05.2017 року №30-17 відмовлено в скасуванні наказу ГУ ДМС України в Харківській області про відмову у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначені рішення, на думку позивача, є необґрунтованими, незаконними та порушують його права, оскільки ані Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області, ані Державною міграційною службою України при винесенні оскаржуваних рішень не здійснено належного вивчення матеріалів по його справі та по країні походження.

Представник відповідача Державної міграційної служби України у наданих до суду письмових запереченнях проти заявленого позову заперечував та зазначив, що під час проведення співбесіди заявником було надано сумнівні пояснення щодо його віку та було встановлено часткові ознаки підробки паспортного документу, що надавало відповідачу ґрунтовні підстави вважати, що ОСОБА_3 намагається видавати себе за іншу особу. Також представником відповідача вказано, що позивачем при подачі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не було надано до органу міграційної служби жодних доказів, які б підтверджували наявність переслідування або утисків щодо нього, які відповідали вимогам п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Матеріали особової справи позивача свідчать, що твердження заявника про те, що стосовно нього були застосовані погрози вбивства представників угрупування Талібан, що змусили його виїхати з країни його походження, викликають сумнів. Водночас, не вся територія Афганістану підконтрольна угрупуванню "Талібан" та у заявника наявні альтернативи внутрішнього переміщення. Таким чином, позовні вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки при прийняті рішення відповідач діяв у відповідності до чинного законодавства.

Колегія суддів зазначає, що під час судового розгляду справи судом витребувано від Управління Служби безпеки України в Харківській області інформацію стосовно можливої причетності ОСОБА_3 - громадянина Афганістану до діяльності терористичних угрупувань.

У відповідь отримано лист від 07.11.2017 року №70/2-17839, зі змісту якого вбачається, що в Управлінні відсутня інформація стосовно можливої причетності громадянина Афганістану ОСОБА_3 до діяльності терористичних угруповань.

Представник позивача в судове засідання прибув, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідачів по справі в судове засідання прибув, проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 26.12.2017 року ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

17.01.2017 року позивач отримав повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №3 від 17.01.2017 року про відмову в оформленні документів для вирішення, питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На підставу відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у повідомленні від 17.01.2017 року №3 вказано наказ №7 від 17.01.2017 року.

Позивач, не погодившись з вказаним рішенням, звернувся в порядку адміністративного оскарження до Державної міграційної служби України, в якій просив скасувати наказ управління про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач 02.06.2017 року отримав повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №34 від 02.06.2017 року, в якому вказано, що Державною міграційною службою України прийнято рішення від 15.05.2017 року №30-17 про відхилення його скарги на рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погодившись з прийнятими рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктами владних повноважень в основу спірних рішень, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив наступне.

Правовідносини з приводу визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, унормовані Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати чи позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", який набув чинності 04.08.2011 року.

Згідно з положеннями пункту 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 13 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.

Також суд зазначає, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

За таких обставин, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Колегія суддів зазначає, що частиною 5 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Частиною 1 ст. 7 вищезазначеного Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч.6 ст. 5 Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Умови, за наявності яких правовий статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не надається, визначені статтею 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", зокрема, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні.

Водночас, згідно з ч.6 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Колегією суддів під час судового розгляду справи встановлено, що ОСОБА_3 громадянин Ісламської Республіки Афганістан, народився в Афганістані, за походженням таджик, мусульманин суніт за релігійним переконанням.

Позивач 09.08.2016 року прибув до України літаком до Одеси на підставі приватної візи типу С3. При цьому, позивач прямував до України з Афганістану транзитом через Об'єднані Арабські Емірати та Туреччину.

26 грудня 2016 року ОСОБА_3 звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що позивачем під час подання вказаної заяви зазначено, що він має повну середню освіту, яку отримав в Афганістані.

Також, позивачем було вказано, що до початкової школи «Мехрабудін» він вступив коли йому було 10 років та навчався в ній 6 років. В подальшому, він перейшов до іншої школи «Махмуд Тарзі», де провчився також 6 років. Після закінчення школи ОСОБА_3 отримав диплом про середню освіту та вступив до приватного вищого навчального закладу - університет «Кардан» на юридичний факультет, де навчався близько 5-6 місяців.

Позивач вказав, що під час навчання в університеті «Кардан» йому надходили погрози від членів угрупування "Талібан", а саме у разі відмови пронесення вибухівки до університету йому погрожували вбивством. У зв'язку з цим, ОСОБА_3 разом зі своєю родиною вирішив, що йому краще буде виїхати з Афганістану до іншої країни.

У своєму зверненні позивач вказав, що на даний момент існує загроза його життю в країні його походження - Афганістан, а саме надходження погрози вбивства з боку представників угрупування "Талібан" через відмову пронесення на територію університету «Кардан» вибухового пристрою.

Про вказані обставини позивач повідомляв відповідачу і під час проведених співбесід, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії протоколів співбесід, з яких вбачається, що на підставу звернення до відповідача із заявою позивач вказує на існування загрози його життю зі сторони угрупування "Талібан".

Під час судового розгляду справи колегією суддів встановлено, що наказом Головного управління ДМС України в Харківській області від 26.12.2016 року №202 «Про розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Республіки Афганістан ОСОБА_3», зокрема, прийнято до попереднього розгляду заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина ісламської республіки Афганістан ОСОБА_3.

Наказом Головного управління ДМС України в Харківській області від 17.01.2017 року №7 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_3 у зв'язку з тим, що його заява є очевидно необґрунтованою бо відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

На підставу прийняття наказу від 17.01.2017 року №7 вказано висновок головного спеціаліста відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Харківській області ОСОБА_8

З наявної в матеріалах справи копії висновку про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 17.01.2017 року у справі №2016 КН 0034 вбачається, що за результатами проведеного аналізу матеріалів заяви ОСОБА_3 виявлено надання заявником сумнівних пояснень щодо віку та було встановлено часткові ознаки підробки паспортного документу, що дало можливість посадовим особам відповідача вважати, що заявник намагається видати себе за іншу особу.

Під час судового розгляду справи судом встановлено, що відповідачем при оцінці наданої заявником інформації стосовно того, що він ІНФОРМАЦІЯ_1 пішов до школи у 10 років, де по шість років провчився в різних школах, було встановлено, що позивач мав закінчити школу тільки у майбутньому 2020 році. При цьому, позивач вказав, що навчався в ліцеї з 2003 року по 2015 (дванадцять років), а отже мав піти до школи у п'ять, а не як вказував в десять, років.

Представником позивача під час розгляду справи надано пояснення та вкзано, що позивач не достатньо орієнтується у українському літочисленні, оскільки в Афганістані літочислення здійснюється в інакший спосіб.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до положень ч. 12 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, зокрема, у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України.

Натомість, відповідачами у справі не було вчинено дій направлених на достеменне встановлення віку позивача.

Стосовно встановлення фактів часткової підробки паспортного документу позивача станом на час прийняття Головним управлінням ДМС України у Харківській області, оскаржуваного позивачем, рішення колегією суддів встановлено наступне.

Листом від 17.01.2017 року №04/4-713 Головного управління ДМС України в Харківській області на ім'я директора Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України «Про надання інформації» повідомлено про встановлення часткової підробки паспортних документів заявників, зокрема, і позивача та вказано прохання у сприянні перевірки достовірності паспортів громадян Афганістану.

Матеріали справи свідчать, що на підставі листа Державної міграційної служби від 02.02.2017 року №8-615/1-17 Головним експертно-криміналістичним центром Державної прикордонної служби України проведено експертне дослідження №52/1348, результати якого оформлено висновком від 17.03.2017 року.

Відповідно до висновків експертного дослідження №52/1348 вирішити питання щодо відповідності паспорта громадянина Афганістану НОМЕР_2, наданого на ім'я ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, за своїми характеристиками аналогічним паспортам, що видаються уповноваженими державними органами Афганістану, не представилось можливим у зв'язку з відсутністю у розпорядженні експерта необхідного порівняльного матеріалу, а саме зразку паспорта громадянина Афганістану 2016 року; в паспорті громадянина Афганістану НОМЕР_2, наданого на ім'я ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, сторінки №2 та №3 не змінювались; у реквізити сторінок №2 та №3 паспорта громадянина Афганістану НОМЕР_2, наданого на ім'я ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, зміни не вносились; візова етикетка України №Y03118591 на сторінці №8 паспорта громадянина Афганістану НОМЕР_2, наданого на ім'я ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, відповідає за своїми характеристиками аналогічним візовим етикеткам, що видаються уповноваженими органами України; в текстові реквізити візової етикетки №Y03118591 на сторінці №8 паспорта громадянина Афганістану НОМЕР_2, наданого на ім'я ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, зміни не вносились; відтиски печатки на сторінці №49 паспорта громадянина Афганістану НОМЕР_2, наданого на ім'я ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та на сторінці №47 паспорта громадянина Афганістану НОМЕР_1, виданого на ім'я ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3, нанесено не однією і тією самою печаткою.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи відповідача Головного управління ДМС в Харківські області стосовно часткової підробки паспортного документу позивача не знайшли свого підтвердження під час проведеного експертного дослідження. Однак, суд зазначає, що станом на час прийняття ГУ ДМС України в Харківській області наказу від 17.01.2017 р. №7 вказане експертне дослідження паспортного документу позивача у відповідача було відсутнє, що свідчить про нездійснення відповідачем повного дослідження матеріалів справи позивача.

Також з наявної в матеріалах справи копії висновку про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 17.01.2017 року у справі №2016 КН 0034 вбачається, що за результатами проведеного аналізу матеріалів заяви ОСОБА_3 посадова особа відповідача дійшла висновку, що твердження заявника про те, що щодо нього були застосовані погрози вбивства представників угрупування Талібам, що змусили його виїхати з країни його походження викликають сумнів і не можуть вважатися достовірними чи правдоподібними, оскільки заявник надав суперечливу та сумнівну інформацію. Також у висновку вказано, що ОСОБА_3 не позбавлений альтернативи внутрішнього переміщення.

У зв'язку з зазначеним посадова особа Головного управління ДМС України в Харківській області дійшла висновку, що у зв'язку з відсутністю умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, потребують додаткового або тимчасового захисту», відповідно до п.6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, потребують додаткового або тимчасового захисту» вважала б за доцільне прийняти рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_3, оскільки його заява є очевидно необґрунтованою та заявник зловживає процедурою, видаючи себе за іншу особу.

Судовим розглядом встановлено, що позивач після отримання повідомлення про прийняття Головним управлінням ДМС України в Харківській області наказу від 17.01.2017 року №7 з ним не погодився та звернувся до Державної міграційної служби України зі скаргою на таке рішення.

Державною міграційною службою України прийнято рішення від 15.05.2017 року №30-17 про відхилення його скарги на рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що директором Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства затверджено висновок за результатами розгляду скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 11.05.2017 року ОС №2016КН0034, з якого вбачається висновок про те, що територіальним органом ДМС України, де розглядалася заява гр. ОСОБА_3, було належним чином проаналізовано всі подані ним відомості про цю особу та причини звернення за захистом, інформація по країні походження і на підставі статті 8 Закону прийнято обґрунтоване рішення відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Колегія суддів зазначає, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.

Аналогічна позиція викладена у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2011 року № 3.

Відповідно до пункту 10 вказаної Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України, суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації.

Згідно керівництва УВКБ ООН з оцінки потреб у міжнародному захисті шукачів притулку з Афганістану. Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), від 19 квітня 2016р., НСІІ/ЕО/АРО/16/02, http://www.refworld.org/docid/570f96564.html Немеждународный вооруженный конфликт продолжается в Афганистане, Афганским национальным силам безопасности (АНСБ), поддерживаемым международными вооруженными силами, противостоит ряд антиправительственных формирований (АПФ) ... МООНСА начала отслеживать число жертв среди гражданского населения (включая гражданских лиц. которые погибли или получили ранения в результате конфликта) в 2009 году. Число жертв среди гражданского населения ежегодно возрастает в период с 2009 по 2015 год, (не считая уменьшения на четыре процента в 2012 году по сравнению с 2011 г.) В 2015 году было наибольшее число жертв среди гражданского населения по сравнению с предыдущими годами - 11,002 жертв среди гражданского населения (3.545 погибших гражданских лиц и 7,457 раненых). В период с 1 января 2009 года и 31 декабря 2015 года МООНСА зафиксировала в общей сложности 58,736 жертв среди гражданского населения (21,323 смертей и 37413 получили ранения). Тенденция роста числа жертв среди гражданского населения продолжались в первом квартале 2016 года.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.

Згідно з приписами ч.2 ст. 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.

Також, згідно даних Радио Свобода, ООН: в Афганистане растет число раненых среди мирных граждан, 18 апреля 2016, доступ по следующему адресу: http://www.refworld.org.ru/docid/57149aad4.html [последняя дата доступа 25 мая 2016]: Организация Объединенных Наций сообщает, что с начала текущего года в вооруженных конфликтах в Афганистане погибли около 600 мирных граждан. Эта цифра на 13 процентов ниже показателя за первый квартал 2015 года. По опубликованным в воскресенье, 17 апреля, данным Миссии ООН по содействию в Афганистане, за аналогичный период число раненых среди мирного населения возросло на 11 процентов, составив 1 343 человека. В отчете Миссии говорится, что в связи с активизацией боевых действий в населенных районах число жертв среди детей возросло на 29 процентов, среди женщин на пять процентов. По оценкам Миссии, 60 процентов жертв погибло в результате действий антиправительственных сил. Также Миссия отмечает рост числа погибших в результате миномётных обстрелов и использования гранат со стороны правительственных сил. За несколько дней до публикации этих данных движение Талибан объявило о начале нового наступления в рамках своей ежегодной весенней кампании.

Місія ООН по сприянню Афганістану (МООНСА), Афганістан: Захист громадянських осіб у воєнному конфлікті. Щорічна доповідь за 2016 рік, 1 лютого 2017р., доступ за наступною адресою: http://www.refworld.org.ru/docid/597b42ca4.html: В 2016 году МООНСА зафиксировала наибольшее количество жертв среди гражданского населения в результате атак террористов-смертников и комбинированных атак с 2009 года, когда МООНСА начал вестись систематический учет данных о жертвах среди гражданского населения. Движение "Талибан" заявило о своей ответственности за 20 из 42 документально зафиксированных случаев нападений смертников и комплексных нападений в 2016 году. Антиправительственные элементы продолжали осуществлять атаки террористов-смертников и комбинированные атаки на гражданские объекты в густонаселенных районах. Например, 70% всех жертв среди гражданского населения от атак террористов-смертников и комбинированных атак имело место в г. Кабуле: 14 случаев с 1381 жертвой (262 погибших и 1119 раненых), что на 68% больше, чем в 2015 году. Огромные масштабы ущерба, причиненного такими нападениями в Кабуле, демонстрирует, к примеру, комбинированная атака на Управление защиты ВИП-персон в районе Пули Махмуд Хан 19 апреля, ответственность за которую взял на себя "Талибан" (393 жертвы среди гражданского населения (56 погибших и 337 раненых)), и нападение смертника на мирную демонстрацию на площади Дих Мазанг 23 июля, ответственность за которое взяло на себя ДАИШ / ИГПХ (498 жертв среди гражданского населениия (85 погибших и 413 раненых). Среди других значительних нападений в Кабуле в 2016 году следует отметить нападение талибов на транспортный конвой, перевозивший курсантов и выпускников учебных заведений АНП в Кабул, 30 июня (112 жертв среди гражданского населения - 34 погибших и 78 раненых), комбинированная атака на Американский университет Афганистана 24 августа (61 жертва среди гражданского населения 13 погибших и 48 раненых) и нападение смертника на мечеть Бакер-уль-Улум 21 ноября, ответственность за которое взяло на себя ДАИШ / ИГПХ (114 жертв среди гражданского населения - 40 погибших и 74 раненых). МООНСА по-прежнему обеспокоена тем, что большинство жертв среди гражданского населения в результате целевых и преднамеренных убийств стало следствием нападений, умышленно направленных на гражданских лиц. Из зафиксированных МООНСА в 2016 году 1118 жертв среди гражданского населения в результате целевых убийств, совершенных антиправительственными элементами, подавляющее большинство стало следствием нападений, совершаемых с целью убийства гражданских лиц. Объектами таких действий были старейшины племен, работники судебных органов, гражданские сотрудники государственной администрации, гражданские лица, которые предположительно являлись "шпионами" правительства244. Например, 15 июня талибы застрелили губернатора района Сайган провинции Бамиан245. Антиправительственные элементы также преследовали гражданских лиц за отказ выполнять их указания.

Отже, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт.

Європейський суд з прав людини у справі "Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства" (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п. 217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

Отже, ситуація в Афганістані за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну.

Відповідно до Керівництва УВКБ ООН із процедур та критеріїв визначення статусу біженців згідно Конвенції 1951 року і протоколу 1976 року, що стосуються статусу біженця (п.43) побоювання стати жертвою переслідувань не повинні обов'язково ґрунтуватися на особистому досвіді заявника. Те, що, наприклад, сталося з його друзями, родичами та іншими членами тієї ж расової або соціальної групи, може бути свідченням того, що його побоювання стати рано чи пізно жертвою переслідувань цілком обґрунтовані.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що Головним управлінням ДМС України в Харківській області, з висновком якого погодилась і Державна міграційна служба України, під час прийняття оскаржуваного рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не прийняли за належне той факт, що за час відсутності позивача у країні його походження змінилися соціально-економічна, гуманітарна та військова ситуації.

Крім того, колегія суддів щодо посилань представника відповідача у письмових запереченнях на наявні в протоколах співбесід розбіжності у наданих позивачем відповідях на питання, зазначає, що згідно частин 3, 5 статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.

З врахуванням вище викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що Головним управлінням ДМС України в Харківській області, з висновком якого погодилась і Державна міграційна служба України, не надано належної оцінки тому, чи змінилася на час звернення позивача за отриманням статусу біженця політична ситуація в країні походження, не з'ясовано в повній мірі характер об'єктивного побоювання позивача стати жертвою переслідування, враховуючи обставини, які не дають можливості повернутися до країни свого походження, та на скільки конфлікт в країні походження позивача загрожуватиме його життю, здоров'ю та свободі у разі повернення на батьківщину.

З врахуванням вставних під час судового розгляду справи обставин, колегія суддів приходить до висновку, що прийняття наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 17.01.2017р. №7 та рішення Державної міграційної служби України від 15.05.2017р. №30-17 відбулося без належного з'ясування усіх обставин та дослідження матеріалів заяви позивача, а отже вказані рішення підлягають скасуванню.

Щодо позовних вимог в частині зобов'язання ГУ ДМС України в Харківській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, стосовно ОСОБА_3, суд зазначає, що розгляд заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту згідно із законодавством України віднесено до повноважень Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області та лежить поза компетенцією суду.

З огляду на встановлені обставини справи, суд вважає необхідним для повного захисту прав та інтересів позивача на підставі ч.2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області розглянути питання щодо прийняття рішення про оформлення документів про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, стосовно ОСОБА_3.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення, наказу та зобов'язання вчинити певні дії.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 159-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення, наказу та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 17.01.2017р. №7.

Скасувати рішення Державної міграційної служби України від 15.05.2017р. №30-17.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області розглянути питання щодо прийняття рішення про оформлення документів про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, стосовно ОСОБА_3.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 27 листопада 2017 року.

Головуючий суддя Р.В. Мельников

Суддя О.В. Білова

Суддя Л.М. Мар'єнко