Постанова № 70544972, 23.11.2017, Львівський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2017 року справа № 813/3267/17

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання Михайленко Б.С.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 (далі – ОСОБА_3, позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (далі – ГУ ДФС у Львівській області, відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.06.2017 року №361040-13 ГУ ДФС у Львівській області.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю оскаржуваного рішення ГУ ДФС у Львівській області, яким ОСОБА_3 визначено суму грошового зобов’язання за платежем – транспортний податок з фізичних осіб в розмірі 20 833, 33 грн. Покликається на те, що застосування контролюючим органом ухвали Львівської міської ради №1471 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 19.01.2015 року №4263 «Про затвердження Положення про транспортний засіб», що прийнята 09.02.2017 року, могло мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2018 року. Крім цього, зазначає, що всупереч пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі – ПК України) та п.10 ухвали Львівської міської ради від 19.01.2015 року №4263 «Про затвердження Положення про транспортний засіб», відповідач надіслав оскаржуване податкове повідомлення-рішення 01 серпня 2017 року, попри встановлений строк – до 01 липня базового податкового року.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та надав пояснення згідно з обґрунтуваннями, наведеними у позовній заяві, просила суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечив з мотивів, викладених у наданих суду письмових запереченнях. Зазначає, що оскільки легковий автомобіль позивача є об’єктом оподаткування, ГУ ДФС у Львівській області було сформовано та вручено ОСОБА_3 податкове повідомлення-рішення. Вважає, що транспортний податок як обов’язковий місцевий податок підлягає сплаті виходячи з норм ст.267 ПК України, починаючи з 1 січня 2015 року, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивач є власником легкового автомобілю марки BMW X6, номер кузова НОМЕР_1, об’єм двигуна 2993, рік випуску 2015, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Згідно з пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 ПК України та відповідно до пп.267.6.2 п.267.2 ст.267 ПК України ГУ ДФС у Львівській області винесено податкове повідомлення від 30.06.2017 року №361040-13, згідно з яким ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов’язання за платежем – транспортний податок з фізичних осіб в розмірі 20 833, 33 грн.

Позивач, не погоджуючись з таким рішенням відповідача, оскаржив його до суду.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, суд керувався наступним.

01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким шляхом викладення в новій редакції статті 267 ПК України, було введено транспортний податок.

Транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що безпосереднє встановлення місцевих податків, зокрема і транспортного податку, віднесено ПК України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Так, відповідно п. 4.4 ст. 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 143 Конституції України.

Так, відповідно до п. 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п.12.3 ст. 12 ПК України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п.12.3 ст. 12 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п.12.3 ст. 12 ПК України).

При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Відповідно пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

У той же час, пунктом 12.3.5 п.12.3 ст. 12 ПК України надалі встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Тобто, застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році, оскільки 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Такі ж висновки зроблені в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 09.02.2017 у справі № К/800/5254/15, від 01.03.2017 у справі № К/800/16418/16, від 29.05.2017 року у справі № К/800/29745/16, в яких колегія суддів дійшла висновку, що рішення стосовно транспортного податку прийняті та опубліковані в 2015 році, практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року.

З врахуванням наведеного, транспортний податок у м.Львові, встановлений ухвалою Львівської міської ради від 19.01.2015 року №4263 мав застосовуватись не раніше наступного бюджетного періоду – 2016 року.

Суд зазначає, що пункти 4.1.9, 4.5, 12.3.4, 12.4, 12.5 ПК України є чинними і обумовлюють встановлення місцевих податків виключно перед початком відповідного року у спосіб та з дотримання відповідної процедури.

З врахуванням наведеного, суд доходить висновку, що зміни до транспортного податку, прийняті ухвалою Львівської міської ради від 14.01.2016 №121, мають застосовуватись не раніше наступного бюджетного періоду – 2017 року; зміни до транспортного податку, прийняті ухвалою Львівської міської ради від 09.02.2017 року №1471, мають застосовуватись не раніше наступного бюджетного періоду – 2018 року.

Так, відповідно до ухвали Львівської міської ради від 14.01.2016 №121 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 19.01.2015 року №4263 «Про затвердження Положення про транспортний засіб», об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, від року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Відтак, враховуючи, що станом на 1 січня 2017 року розмір мінімальної заробітної плати становив 3 200, 00 грн., середньоринкова вартість легкових автомобілів, які є об’єктом оподаткування у 2017 році, повинна становити понад 2 400 000, 00 (750 * 3 320) грн.

Відповідно до ОСОБА_1 визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 р. №66 (далі - ОСОБА_1), якою встановлено механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів для цілей віднесення таких автомобілів до об'єктів оподаткування транспортним податком, середньогоринкова вартість належного ОСОБА_3 автомобіля становить 1 162 316, 00 грн.

За наведених обставин, автомобіль позивача не може бути визначений податковим органом як об’єкт оподаткування транспортним податком протягом 2017 року.

Крім цього, позивач покликається на порушення відповідачем встановленого законом терміну надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення платнику податку контролюючим органом.

Так, відповідно пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК України від 02.12.2010 №2755-VI та п.10 ухвали Львівської міської ради від 19.01.2015 року №4263 «Про затвердження Положення про транспортний засіб» податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Всупереч наведеному положенню, як вбачається з матеріалів справи, відповідач надіслав оскаржене податкове повідомлення-рішення 01 серпня 2017 року поштовим відправленням зі штриховим ідентифікатором за №790030948384, яке було вручене ОСОБА_3 03 серпня 2017 року.

У силу п.56.21 ст.56 ПК України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У спірних правовідносинах суд застосує рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов переконання про достатність підстав для задоволення позовних вимог.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на наведене, оцінивши доводи суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.2, 7-14, 18, 19, 69-71, 72, 94, 158-163, 167 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.06.2017 року №361040-13 Головного управління ДФС у Львівській області.

Присудити на користь ОСОБА_3 (79008, м.Львів, вул.Донцова, 8а/6) судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Львівській області.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання повного тексту постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено та підписано 28.11.2017.

Суддя Сакалош В.М.