Постанова № 70544560, 20.11.2017, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2017 р. Справа № 805/2905/15-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Тарасенка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецької міської ради, управління державної казначейської служби України у місті Донецьку Донецької області про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку після звільнення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Донецької міської ради, управління державної казначейської служби України у місті Донецьку Донецької області про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку після звільнення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 03.11.2014р. його було звільнено з посади заступника начальника управління начальника відділу по роботі з проектами розпорядчих актів юридичного управління Донецької міської ради, проте йому не було виплачено заборгованість по заробітній платі у розмірі 26 074,67 грн.

Вважає такі дії відповідачів неправомірними, просив стягнути з Донецької міської ради на свою користь заборгованість із заробітної плати у розмірі 26074,67 грн.; стягнути з Донецької міської ради середній заробіток за весь час затримки розрахунку із заробітної плати після звільнення у розмірі 135852,74 грн.; визнати бездіяльність Управління Державної казначейської служби України у м. Донецьку Донецької області щодо виконання покладених на останнього чинним законодавством функцій та обовязків, внаслідок чого перед позивачем утворилась заборгованість із заробітної плати, протиправною.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26.08.2015р. залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Донецької міської ради, Управління Державної казначейської служби України у м. Донецьку Донецької області в частині позовних вимог про визнання бездіяльності Управління Державної казначейської служби України у м. Донецьку Донецької області щодо виконання покладених на останнього чинним законодавством функцій та обовязків, внаслідок чого перед позивачем утворилась заборгованість із заробітної плати протиправною.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2015 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволені вищевказаного адміністративного позову.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2015 року у справі № 805/2905/15-а задоволено частково: постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2015 року у справі № 805/2905/15-а в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку скасовано.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2015 року у справі № 805/2905/15-а задоволено частково, а саме: постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2015 року у справі № 805/2905/15-а за позовом ОСОБА_1 до Донецької міської ради, Управління Державної казначейської служби України у м. Донецьку Донецької області про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку із заробітної плати після звільнення змінено. З абзацу першого резолютивної частини постанови виключеного слова «середній заробіток за весь час затримки розрахунку із заробітної плати після звільнення та слово «повністю». В решті постанову залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України, касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано постанову Донецького окружного адміністративного суду від 8 вересня 2015 року, постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Зокрема, Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі зазначив, Відмовляючи повністю у задоволенні позову, суд першої інстанції вважав порушеним право позивача на отримання заборгованості по заробітній платі за рахунок коштів місцевого бюджету міста Донецька, проте вказав на те, що Законом України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» від 13 січня 2015 року № 85-VIII (далі - Закон № 85-VIII) передбачено, що громадянам, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадянам, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція, до 31 грудня 2015 року має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного. Позивач звернувся до суду з даним позовом у липні 2015 року. Донецький окружний адміністративний суд у своїй постанові від 08 вересня 2015 року дійшов висновку про передчасність заявлених вимог, оскільки на момент розгляду даної справи, Закон № 85-VIII не визнавався таким, що не відповідає Конституції, а за приписами статті 1 Закону № 85-VIII відповідні заходи щодо погашення заборгованості із виплати заробітної плати, а також виплати середнього заробітку за весь час затримки її виплати повинні бути вжиті до 31 грудня 2015 року та не потребують прийняття відповідного судового рішення. У зв'язку з цим необґрунтованим є посилання судів на норми частини першої статті 1 Закону № 85-VIII, який набрав чинності 2 лютого 2015 року про те, що громадянам, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадянам, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція, до 31 грудня 2015 року має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, так як спірні правовідносини виникли до прийняття цього Закону та набрання ним законної сили.

Проте Вищий адміністративний суд України вказує на те, що суди не послалися на норму зазначеного Закону, яка б встановлювала заборону (мораторій) на стягнення у судовому порядку до 31 грудня 2015 року заборгованості із заробітної плати на користь працівника, що виникла у день його звільнення.

Пунктом 3 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595 (далі - Тимчасовий порядок № 595) визначено, що заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи за період, коли установа розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа була переміщена в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі (далі - контрольована територія), виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи.

Заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) виплачується та виплати за час щорічної відпустки працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи, яка переміщена на контрольовану територію, здійснюються, якщо установа продовжує функціонувати і працівники (військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу) виконують свої обов'язки (пункт 4 Тимчасового порядку № 595).

Відповідно до пункту 6 Тимчасового порядку № 595 у разі переміщення установи з тимчасово неконтрольованої на контрольовану територію після набрання чинності цим Порядком видатки на забезпечення діяльності такої установи, у тому числі на оплату праці (грошове забезпечення), протягом місяця з дня переміщення здійснюються згідно із затвердженим кошторисом (планом використання бюджетних коштів).

Протягом місяця з дня переміщення установи на контрольовану територію до положення, штатного розпису та кошторису (плану використання бюджетних коштів) такої установи в установленому порядку вносяться зміни з урахуванням зміни чисельності працівників та наявних умов для здійснення їх функцій.

Місто Донецьк включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, який затверджений розпорядженням Кабінету міністрів України від 7 листопада 2014 року №1085-р.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Донецька міська рада зареєстрована у якості юридичної особи, ідентифікаційний код: 26502957, місцезнаходження: 84333, Донецька обл., місто Краматорськ, вул. Транспортна, будинок 2.

Тобто, Донецька міська рада у певний час була переміщена на контрольовану Україною територію і продовжувала функціонувати.

Крім того Вищий адміністративний суд вказує на те, що, суди не встановили дату переміщення Донецької міської ради з тимчасово неконтрольованої території Донецької області на контрольовану Україною територію, не дослідили, чи відновилось відповідне фінансування установи у місячний строк після її переміщення на контрольовану Україною територію відповідно до пункту 6 Тимчасового порядку № 595, оскільки пунктом 10 рішення Донецької міської ради від 29 січня 2014 року № 44/1 «Про міський бюджет на 2014 рік» затверджений перелік захищених видатків загального фонду міського бюджету на 2014 рік, у тому числі на оплату праці робітників бюджетних установ та нарахування на заробітну плату, та з якої причини не була виплачена заробітна плата до звернення позивача з даним позовом у липні 2015 року.

Наведене має значення для встановлення вини відповідача у непроведенні своєчасного розрахунку з працівником для вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Вищий адміністративний суд України вважає необґрунтованим посилання судів на пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2015 року у справі № 826/18826/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2015 року, визнано незаконним та нечинним з моменту прийняття пункт 2 вказаного порядку, відповідно до якого у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

Не встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, призвело до передчасних та необґрунтованих висновків щодо правомірності дій Донецької міської ради.

10 жовтня 2017 року від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, а саме: позивач просить стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку із заробітної плати після звільнення у розмірі 595787,92 грн. В іншій частині позовні вимоги залишись незмінними.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року адміністративна справа № 805/2905/15-а прийнята до провадження.

Позивач до судового засідання не зявився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлений належним чином. Через відділ діловодства та документообігу Донецького окружного адміністративного суду надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача 1 до судового засідання не зявився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник відповідача 2 до судового засідання не зявився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, через відділ діловодства та документообігу Донецького окружного адміністративного суду надав клопотання про розгляду справи за його відсутності.

Згідно ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, на підставі ст. 128 КАС України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Із наданої трудової книжки ОСОБА_1 АА № 077197 вбачається, що 28.11.2011р. позивача переведено на посаду заступника начальника управління начальника відділу по роботі з проектами розпорядчих актів юридичного управління Донецької міської ради, та 03.11.2014р. звільнено з займаної посади за угодою сторін за п. 1 ст. 36 КЗпП України, відповідно до розпорядження № 276/4к від 03.11.2014р.

Позивачем надане посвідчення № 339, яке видане 30.11.2011р., за яким ОСОБА_1 працює на посаді заступника начальника управління начальника відділу по роботі з проектами розпорядчих актів юридичного управління Донецької міської ради.

До суду надана довідка про заборгованість від 25.11.2014 р. № 269, яка видана позивачу, за якою станом на 03.11.2014р. заборгованість із заробітної плати складає 26 074,67 грн. за період липень 2014 р. листопад 2014р.

У вказаній довідці зазначено, що вона підписана першим заступником міського голови ОСОБА_2, а також начальником відділу бухгалтерського обліку ОСОБА_3

Також, до суду надана довідка про доходи від 25.11.2014 р. № 250, яка видана позивачу, за якою за період з 01.01.2014 р. по 03.11.2014р. ОСОБА_1 нараховано 73187,71 грн. заробітної плати, до сплати 57047,79 грн.

У вказаній довідці зазначено, що вона підписана першим заступником міського голови ОСОБА_2, а також начальником відділу бухгалтерського обліку ОСОБА_3

Відповідно до ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП у день звільнення власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, зазначені суми слід виплатити не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Судом встановлено, що при звільнені позивача з посади 3 листопада 2014 року йому не виплачено заборгованість по заробітній платі у розмірі 26074,67 грн., що підтверджується довідкою про заборгованість № 269 від 25 листопада 2014 року та не заперечується відповідачем.

Таким чином, з цього дня порушено право позивача на отримання зароблених коштів та виникло право для пред'явлення позову про їх стягнення.

Пунктом 3 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595 (далі - Тимчасовий порядок № 595) визначено, що заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи за період, коли установа розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа була переміщена в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі (далі - контрольована територія), виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи.

Заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) виплачується та виплати за час щорічної відпустки працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи, яка переміщена на контрольовану територію, здійснюються, якщо установа продовжує функціонувати і працівники (військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу) виконують свої обов'язки (пункт 4 Тимчасового порядку № 595).

Відповідно до пункту 6 Тимчасового порядку № 595 у разі переміщення установи з тимчасово неконтрольованої на контрольовану територію після набрання чинності цим Порядком видатки на забезпечення діяльності такої установи, у тому числі на оплату праці (грошове забезпечення), протягом місяця з дня переміщення здійснюються згідно із затвердженим кошторисом (планом використання бюджетних коштів).

Протягом місяця з дня переміщення установи на контрольовану територію до положення, штатного розпису та кошторису (плану використання бюджетних коштів) такої установи в установленому порядку вносяться зміни з урахуванням зміни чисельності працівників та наявних умов для здійснення їх функцій.

Місто Донецьк включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, який затверджений розпорядженням Кабінету міністрів України від 7 листопада 2014 року №1085-р.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Донецька міська рада зареєстрована у якості юридичної особи, ідентифікаційний код: 26502957, місцезнаходження: 84333, Донецька обл., місто Краматорськ, вул. Транспортна, будинок 2.

Тобто, Донецька міська рада у певний час була переміщена на контрольовану Україною територію і продовжувала функціонувати.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (далі - Закон № 108/95-ВР) встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 Закону № 108/95-ВР визначено структуру заробітної плати, до якої входять: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.

У частині другій статті 33 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII передбачено, що заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.

У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Нормами частини першої статті КЗпП встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільнені сум.

Зазначені висновки підтверджуються правовим висновком Верховного Суду України, викладеному у постанові Судової палати у цивільних справах у справі № 6-144цс13 від 29.01.2014 року.

Статтею 98 Кодексу законів про працю України визначено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Статтею 9 Закону України від 07 червня 2001 року № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» передбачено, що посадова особа місцевого самоврядування має право на оплату праці залежно від посади, яку вона займає, рангу, який їй присвоєно, якості, досвіду та стажу роботи.

Частиною першою ст. 21 вказаного Закону передбачено, що посадові особи одержують заробітну плату, розмір якої має забезпечувати достатній життєвий рівень.

Згідно з ч. 4 вказаної статті, джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування є місцевий бюджет.

Позивачем до суду надана копія рішення Донецької міської ради від 29.01.2014 р. № 44/1 «Про міський бюджет на 2014 рік» пунктом 10 якого затверджено перелік захищених видатків загального фонду міського бюджету на 2014 р., у тому числі оплата праці робітників бюджетних установ та нарахування на заробітну плату.

Згідно з п. 13.3 вказаного рішення, керівники бюджетних установ утримують чисельність робітників та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату, враховуючи видатки на премії та інші види заохочень та винагород, матеріальну допомогу, тільки в межах фонду оплати праці, затвердженого для відповідних бюджетних установ у кошторисах доходів та видатків або планах використання бюджетних коштів.

Додатком 9 до вказаного рішення серед органів міського самоврядування, які фінансуються з місцевого бюджету зазначено юридичне управління міської ради.

Таким чином, оплата праці позивача здійснювалась з міського бюджету відповідним розпорядником коштів.

Порядок обчислення середньоденної заробітної плати визначений пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, відповідно до якого середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки Виконавчого комітету Донецької міської ради від 25.11.2014 року № 269 та довідки про доходи Виконавчого комітету Донецької міської ради від 25.11.2014 року № 250 заробітна плата за останні два місяці становить: 5085, 24 грн. за жовтень 2014 року; 14556,33 грн. за листопад 2014 року. Разом 19641,57 грн. Кількість відпрацьованих робочих днів за останні два місяці становить 23 дня у жовтні 2014 року, 1 день у листопаді 2014 року. Отже розмір середньоденної заробітної плати становить 818,39 грн.

Час затримки виплати заробітної плати розраховується з урахуванням листів Мінпраці та соцполітики «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік», «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік», «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік», «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік».

Отже, загалом у листопаді грудні 2014 року позивачем відпрацьовано 42 дні, у 2015 році за період з 27.08.2015 року по 31.12.2015 року - 90 робочих днів. У 2016 році 251 робочий день. У 2017 році за період з 01.01.2017 року по 30.09.2017 рік 185 робочих днів.

Таким чином, загальний розмір середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати, що підлягає стягненню з відповідачів, станом на 30.09.2017 рік складає 595787,92 грн. (135852,74 грн. (з 04.11.2014 року по 06.07.2015 року) + 29462,04 грн. (з 07.07.2015 року по 26.08.2015 року) + 430473,14 грн. (з 27.08.2015 року по 30.09.2017 року) = 595787,92 грн.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) вирішив, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

У своєму рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 (справа № 1-18/2013) вирішив, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Статтею 23 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення (ч. 3).

У відповідності до п. «а» ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права встановлено, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на справедливі і сприятливі умови праці, включаючи, зокрема: винагороду, що забезпечувала б як мінімум усім трудящим.

Згідно зі ст.12 Конвенції про захист заробітної плати № 95, заробітна плата виплачуватиметься через регулярні проміжки часу. Якщо немає інших відповідних урегулювань, котрі забезпечують виплату заробітної плати через регулярні проміжки часу, то періоди виплати заробітної плати має бути продиктовано національним законодавством або визначено колективним договором чи рішенням арбітражного органу.

Коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення в розумний термін з урахуванням умов контракту.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, підставою припинення трудового договору є угода сторін.

Відповідно до статей 11, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні (ст. 86 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Донецький окружний адміністративний суд, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 є таким, що підлягає задоволенню.

Керуючись Конституцією України, ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Донецької міської ради, управління державної казначейської служби України у місті Донецьку Донецької області про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку після звільнення задовольнити.

Стягнути з Донецької міської ради (84333, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Транспортна, 2, код ЄДРПОУ 26502957) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) заборгованість із заробітної плати у розмірі 26074 (двадцять шість тисяч сімдесят чотири) грн. 67 коп.

Стягнути з Донецької міської ради (84333, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Транспортна, 2, ІПН 26502957) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) середній заробіток за весь час затримки розрахунку із заробітної плати після звільнення у розмірі 595787 (пятсот девяносто пять тисяч сімсот вісімдесят сім) грн. 92 коп.

Визнати бездіяльність Управління Державної казначейської служби України у м. Донецьку Донецької області (87500, Донецька область, м. Маріуполь, проспект Леніна, 68, ІПН 38033949) щодо виконання покладених на останнього чинним законодавством функцій та обовязків, внаслідок чого перед позивачем утворилась заборгованість із заробітної плати, протиправною.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 КАС України, і може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд у порядку, визначеному статтею 186 КАС України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Тарасенко І.М.