Ухвала суду № 70541818, 23.11.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №336/5541/15 Головуючий у 1 інстанції Щаслива О.В.

Провадження № 22-ц/778/3965/17 Суддя-доповідач ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.

ОСОБА_2

при секретарі Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Національного університету державної податкової служби України про стягнення заборгованості внаслідок порушення прав споживача, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Національного університету державної податкової служби України про стягнення заборгованості внаслідок порушення прав споживача.

В позові зазначав, що 20 грудня 2010 року уклав з відповідачем договір № 608 про підготовку здобувача наукового ступеня кандидата наук, одним з обов’язків відповідача за яким є обов’язок призначення позивачеві як здобувачу наукового керівника з числа докторів наук, а за рішенням вченої ради університету – з числа кандидатів наук. Зазначений обов’язок відповідач не виконав. 24 листопада 2011 року голова спеціальної ради університету ОСОБА_4 повідомив позивачеві, що наукового керівника, яким був призначений кандидат наук ОСОБА_5, позивачеві не затвердили. При цьому співробітники університету, а саме: керівник кафедри фінансового права ОСОБА_6, проректор з наукової роботи ОСОБА_7, начальник аспірантури ОСОБА_8, пояснивши, що причиною недопущення наукового керівника до роботи є те, що ОСОБА_5 не обіймає в університеті посаду доцента, запевнили позивача в наданні йому наукового керівника, чия кандидатура буде відповідати вимогам закону. Між тим до 2014 року відповідач вказаного обов’язку не виконав, і оскільки здобувачі наукового ступеня кандидата наук проводять роботу над дисертацією під контролем наукового керівника, позивач з вини відповідача був позбавлений можливості проходити підготовку до захисту та захистити кандидатську дисертацію. У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за вказаним договором позивач просить стягнути на його користь вартість сплачених за договором коштів за навчання на дату пред’явлення вимоги у сумі 32165 грн., а також 474440 грн. 43 коп. пені у відповідності до п. 5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», а також моральну шкоду у сумі 35078 грн. 40 коп., яка зумовлена емоційними переживаннями через неотримання того, на що він розраховував, укладаючи договір, усвідомлення, що час дії договору, який оплачував позивач, потрачений ним марно.

В заяві про збільшення позовних вимог просив суд стягнути з відповідача 32165 грн. основного боргу, 595610 грн. 13 коп. пені, 35078 грн. 40 коп. моральної шкоди.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 вересня 2016 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог процесуального та матеріального права.

Встановлено, що сторонами укладений договір від 20.12.2010 року про підготовку здобувача наукового ступеня кандидата наук (а. с. 8). Серед обов’язків виконавця (відповідача) за цим договором у відповідності до п. 2.6. договору є обов’язок на підставі письмового висновку передбачуваного наукового керівника за результатами співбесіди із здобувачем та висновків відповідної кафедри, відділу, лабораторії прикріпити здобувача у якості здобувача; а також обов’язок у разі необхідності та за згодою здобувача призначити йому наукового керівника з числа докторів наук, а за рішенням вченої ради – кандидатів наук.

На підставі заяви ОСОБА_3 від 11.11.2010 року його було прикріплено здобувачем до кафедри фінансового права та призначено науковим керівником кандидата юридичних наук ОСОБА_5 (а. с. 61-64); 25 листопада 2010 року вченою радою університету затверджено тему дисертаційного дослідження та призначено ОСОБА_5 науковим керівником (а. с. 65). На засіданні кафедри фінансового права від 24.05.2012 року було вирішено уточнити тему дисертаційного дослідження здобувача кафедри фінансового права ОСОБА_3 за погодженням з науковим керівником ОСОБА_5 (а. с. 66, 67).

Залишаючи без задоволення позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції вірно виходив з положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України, відповідно до якої обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області, якою залишено без змін рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24.12.2014 року в справі за позовом Національного університету державної податкової служби України до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості (а. с. 78-79), встановлено, що університет зобов’язання за контрактом (договором № 608) виконав повністю, надав освітню послугу та відрахував ОСОБА_3 з числа здобувачів за порушення умов контракту.

Констатуючи виконання університетом всіх умов укладеного між сторонами договору, колегія суддів надала оцінку відповідним доказам, які були надані суду і при розгляді цієї справи (а. с. 80-83).

Ухвалою суддів судової палати в цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, якою рішення суду першої і апеляційної інстанцій залишені без змін, також встановлено, що позивачем (Національним університетом державної податкової служби України) виконані всі умови укладеного між сторонами договору (а. с. 114-115).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що під час розгляду вказаної справи суди встановили відсутність при виконанні договору університетом будь-яких порушень своїх обов’язків, в тому числі тих, на які посилався позивач в цьому позові. Оскільки вказані обставини встановлені під час розгляду справи, у якій брали участь ті самі особи, такі обставини є обов’язковими для суду при вирішенні цієї справи.

Згідно із ст. ст. 58, 59 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд першої інстанції всебічно і повно оцінив надані суду фактичні дані, та виходячи з презумпції обов’язковості для суду встановлених рішенням суду в іншій справі обставин, дійшов обґрунтованого висновку, що позивач наданими ним і в цій справі доказами не довів невиконання відповідачем обов’язків за договором, не спростував встановлених рішеннями суду обставин, що ґрунтуються на сукупності належних та допустимих доказів, які також не спростовані позивачем.

Крім того, ст. 48 «Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 309 від 01.03.1999 року, не містить вимоги про обов’язкову атестацію наукового керівника, а лише надає рекомендації щодо призначення науковими керівниками здобувачів докторів наук або за рішенням вченої ради, як виняток, кандидатів наук.

У відповідності до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

За змістом ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст.ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Суд першої інстанції вірно встановив, що необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) відповідачем.

У рішенні Конституційного суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 р. (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Докази та обставини, ні які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 317 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 вересня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: